Валютна система та проблеми її функціонування

      Як  організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:

      1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею. Купюра — позначення загальної, тобто номінальної вартості паперових грошей, або інших цінних паперів. Зразки купюр української національної валюти зображенні у дод.1. Емісійні операції (які є як випуском в оборот грошей, так і вилученням з обороту) є суттю діяльності центрального банку. Все, що робить центральний банк, так або інакше пов’язано з такими операціями. Здійснюючи емісійні операції, центральний банк прагне забезпечити таку кількість грошей в обороті, яке необхідне для обслуговування процесу обміну товарами і послугами в економіці. Якщо ж гроші випускаються безвідносно можливостей економіки провести адекватну кількість товарів і послуг, то вони починають знецінюватися. Саме тому об`єм емісії грошей розраховується на основі прогнозних показників розвитку економіки: об’єму валового внутрішнього продукту, інфляції, параметрів бюджету і ін. Саме тому центральні банки не кредитують Уряд для покриття бюджетного дефіциту, оскільки такі гроші не матимуть відповідного товарного покриття і приведуть до інфляції.

      2. Ступінь конвертованості національної валюти. Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

      Вільно  конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

      Частково  конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

      Неконвертована  валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД. Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.

      Отже, для конвертованості гривні необхідні  певні умови:

• наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.
• юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.
• стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.
• наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.

      Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість  досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить  органічне включення економіки  України до системи світового господарства, а це справа не одного року.

      3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Інакше кажучи, це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.(Дод. 2)

Рис.1 Функції валютного курсу

      Валютний курс відображає взаємодію національної та світової економіки. Він використовується для купівлі та продажу валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходження в країну або вивезення за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.

      Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу (Рис.1).

      По-перше, за його допомогою знімається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності на інтернаціональну. Відтак валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення сватової грошової системи.

      По-друге, через валютні курси здійснюється порівнювання вартісних показників окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення - продуктивності праці, заробітної плати. темпів економічного зростання. а також платіжного балансу країни.

      По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни зі світовими цінами та інтернаціональною вартістю. Валютний курс - це механізм реалізації інтернаціональної вартості товарів і послуг. По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється національний продукт між країнами-учасницями міжнародних економічних зв'язків.

     В економічній теорії розглядається два основні види валютних курсів: фіксований та плаваючий.

     Фіксований валютний курс (fixed rate) - це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавною угодою на відповіному рівні.

     Плаваючий валютний курс (floating rate) - обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік залежно від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку. Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за таб.1.1

      Крім цих двох основних існуе ще цілька варіантів, котрі (залежно від конкретних параметрів їх реалізації) можна розглядати як модифікації фіксованого або плаваючого курсу. Ідеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, тобто валютного коридору. Крім цього, може бути ще модель змінно-фіксованого (повзучого з прив'язкою до фіксованого) курсу (crowling rate).На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу - офіційний, ринковий, біржовий тощо. 

       Табл.1.1 Моделі валютних курсів 

Моделі валютних курсів 
 

      4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.

      5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Золотовалютні резерви — це запаси золота й грошові ресурси, номіновані у вільно конвертованій валюті, що є власністю держави (суспільства) і призначені для забезпечення та вирішення особливо важливих проблемних завдань, які постають перед державою. Необхідний розмір валютних резервів країни прийнято розраховувати, виходячи з обсягу назрілих виплат по зовнішніх позиках та кредитах, а також при передбаченні від'ємного платіжного балансу експортно-імпортних операцій. Важливою функцією валютних резервів є забезпечення стабільності національної валюти. Як правило, золотовалютні резерви більшості держав знаходяться в управлінні (розпорядженні) їх центральних банків. Однак принципові рішення щодо їх розміщення та використання у переважній більшості цивілізованих країн приймає парламент та уряд. Такою є світова практика, що повністю себе виправдала і довела доцільність та результативність для економіки саме такого підходу. Валютні резерви, тобто вільно конвертована валюта, що концентрується державою для законодавчо визначених цілей, як правило, розміщені у найбільш надійних фінансових (банківських) установах та інвестуються на вигідних для власника (держави) умовах в іноземні фінансові активи. До складу валютних резервів деякі країни включають стабілізаційні фонди, призначенням яких є згладжування волатильності валютного курсу при несприятливих змінах цінової кон'юнктури та спекулятивних впливах міжнародних гравців. При цьому, як показує досвід, державний резерв формується та утримується у найбільш високоліквідних активах. Золотовалютний резерв Національного банку України складається з таких активів (Дод. 3):

• монетарне золото;
• спеціальні права запозичення;
• резервна позиція в МВФ;
• іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках закордоном;
• цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

      Поповнення  золотовалютних резервів проводиться  Національним банком шляхом:

1. купівлі монетарного золота та іноземної валюти;
2. отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами;
3. залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.