Суть та функції грошей

індивідуальному обміну, то останній наштовхнувся на певні  труднощі.

Так, власник  шкури тварини міг придбати зерно  лише у тому випадку,

якщо ця шкура  була потрібна власнику зерна. Тому прямий обмін одного

товару на інший  часто ставав неможливим, вартість кожного товару не

отримувала  кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідним

був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Така необхідність призвела до появи більш розвинутої форми вартості –

загальної форми вартості. Ця форма вартості виникає з наступним

розвитком виробництва  і обміну, особливо з появою міжнародної  торгівлі і

виділенням  класу купців (третій великий суспільний поділ праці),

розширенням кола продуктів, що обмінювалися. Все це обумовило стихійне

виділення такого товару, на який могли б обмінюватися усі інші товари. Роль

загального  еквіваленту повсюдно закріплюється  за одним товаром – золотом

(сріблом), який  стає грошима. Так виникає грошова  форма вартості.

Отже, гроші  виникли в результаті розвитку процесу суспільного поділу

праці і еволюції форм вартості, тобто мінової вартості.

У споживчій  вартості грошей проявляється вартість усіх інших товарів, а

витрачена на їх виробництво конкретна праця  є безпосереднім втіленням

абстрактної праці, витраченої на виробництво усіх інших товарів. Крім своєї

звичайної споживчої  вартості грошовий товар набуває  загальної мінової

вартості –  здатності обмінюватися на усі інші товари. Це найважливіша риса

і суть грошей.

Отже, еволюція форм вартості протягом довгого історичного періоду

привела до виникнення грошей – товару особливого роду, що служить

загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

Суть грошей розкривається також у виконуваних  ними функціях.

2. Функції  грошей

 

Найзагальнішою  функцією грошей, у якій розкривається їх сутність, є

властивість бути загальним еквівалентом та загальною  формою вартості.

Згідно марксистської  теорії грошей, виділяють такі функції  грошей, як: міра

вартості, засіб обігу, засіб нагромадження (утворення скарбів), засіб

платежу, світові гроші.

Гроші виконують  ці функції по-різному. Так, у першій функції золото

виступає „ідеально”, а в другій – воно може бути заміщене „своїми

представниками” – паперовими знаками, паперовими грошима. В інших

функціях золото виступає як гроші у власному розумінні.

Першою і  найважливішою функцією грошей є міра вартості, тому що

вартість усіх товарів відображається у грошах. Прирівнювання усіх товарів

до золота у  формі ціни дає якісно однаковий  вираз їх вартості і створює

можливість  безпосереднього кількісного виміру товарів. Надаючи форму

ціни іншим  товарам, самі гроші ціни не мають, вони не можуть у самих собі,

у своїй споживчій  вартості виражати свою вартість. Вартість золота як

грошей виражається  у споживній вартості інших товарів.

Вартість товару, виражену в грошах, називають ціною. Ціна товару за

умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару,

по-друге, від  вартості золота (грошей). У випадку, коли вартість товару

залишається незмінною, а змінюється вартість золота (грошей), ціни товарів

змінюються  обернено пропорційно до вартості грошей – чим більша вартість

золота, тим  менше ціна товару, і навпаки. У  цій своїй функції гроші

утворюють масштаб  цін, тобто грошову одиницю, що містить  певну вагову

кількість золота (срібла) і служить для виміру цін різних товарів.

Процес, функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов'язаний

з процесом обміну товарів, в якому гроші виконують  функцію засобу обігу.

Цю функцію  можуть виконувати лише реальні гроші (золото, срібло або їх

замінники – паперові гроші). З появою грошей відбувається перехід від

безпосереднього обміну товару на товар (Т = Т) до більш  досконалої форми з

допомогою грошей Т – Г – Т, яка, по суті, включає  два акти: продаж товару

за гроші (Т  – Г) та купівлю товару за гроші (Г – Т). Як видно, гроші

виконують роль посередника в процесі обміну товарів. Однак, на практиці,

продаж та купівля, будучи єдиним цілим, зовсім не означає  їх нерозривності.

Навпаки, їх самостійність  означає, що купівля не обов'язково слідує за

продажем. Ці дві фази можуть бути розірвані в часі та просторі. Саме тут

міститься можливість криз надвиробництва. Участь грошей в  обміні товарів

перетворює  останні в обіг товарів, поряд  з яким існує обіг грошей. Ці дві

функції – міра вартості і засіб обігу – є основними, а інші – похідними від

них.

Третя функція  грошей– засіб нагромадження або збереження вартості

(утворення  скарбів). Оскільки благородні метали перетворилися в основну

форму багатства, у його спільне вираження, то товар  нерідко продається з

метою заволодіти цим багатством. Так гроші випадали із сфери обігу і

перетворювалися у скарб. Таке накопичення грошей здійснювалося і для

того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а  з появою

лихварського  капіталу воно стає самоціллю.

Розвиток товарного виробництва породив і таку функцію грошей як

засіб платежу, що стало наслідком розвитку кредитних відносин.

Наприклад, для  продовження процесу виробництва  потрібно придбати

сировину і матеріали, але для їх оплати немає грошей. Власник сировини і

матеріалів може продати їх з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Так один

товаровиробник стає кредитором, а інший – боржником. Отримуючи

потрібний товар, боржник  дає своєму кредитору письмовий  борговий кредит.

Коли настає строк, боржник  виплачує визначену суму грошей, а кредитор

повертає йому вексель. Так  з’явилися кредитні гроші (векселі, чеки тощо),

які поряд з паперовими грошима обслуговують процес обігу  товарів і послуг.

Вексель (нім. wechsel – зміна, обмін, розмін) – цінний папір і вид

кредитних грошей, який засвідчує грошове боргове зобов’язання

векселедавця сплатити у  встановлений строк і в певному  порядку визначену

суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають прості і

перехідні. Простий вексель  – боргове зобов’язання, видане боржником

кредитору. Перехідний виступає кредитором і є його письмовим наказом про

сплату у зазначений час  вказаного у векселі боргу. Кредитор може

використати вексель, виданий  йому боржником, замість грошей для

розрахунку за товар, придбаний  у третьої особи. У даному випадку  на векселі

робиться перевідний запис на користь цієї третьої особи, яка, ставши

власником векселя, може, у  свою чергу, використати його замінником

дійсних грошей при купівлі  товару у четвертої особи тощо. У цьому випадку

збільшується кількість  перевідних записів на векселі і кожний, хто його

поставив, гарантує його оплату. Чим більше таких записів на векселі, тим він

надійніший і викликає все більшу довіру. Отже, вексель, будучи знаряддям

кредиту, набуває  певної форми грошей, породженої кредитом – кредитних

або торгових грошей.

На ґрунті вексельногообігу виникла більш розвинена і досконала форма

кредитних грошей – банкноти. Це векселі банків (банківські білети), які

сплачуються грошима  при першій вимозі, чим і відрізняються  від векселів.

Банкноти випускалися в обіг в обмін на приватні векселі комерсантів. Ця

форма кредитних  грошей одержала широке розповсюдження, вексельний

обіг все  більше і більше став замінюватися банкнотами. Згодом банкноти

стали пануючою формою грошових знаків, тобто паперовими грошима. Для

їх виготовлення використовують спеціальні сорти паперу і особливі способи

друку. З розвитком  електронно-обчислювальної техніки  банкноти нових

зразків отримують  спеціальні електронні мітки, які унеможливлюють їх

підробку. Банкноти повинні бути забезпечені золотим запасом,

дорогоцінними металами, іноземною валютою. Є два  основних види банкнот:

класичні і  сучасні. Класичні – це векселі банкіра, за якими він зобов’язується

виплатити пред’явникові  вказану на них грошову суму. Їх ще називають

розмінними. Сучасні банкноти не обмінюються на золото, а внаслідок

одержавлення  центральних емісійних банків вони фактично стали

паперовими  грошима. Надзвичайне розповсюдження в ринковій економіці

одержали чеки – ще одна форма кредитних грошей.

Історично кредитні гроші виникають на базі металевих (золотих) грошей

і виступають як знак (представник) золота і знак кредиту. Вони стали

додатковим  елементом у платіжно-розрахунковому механізмі ринкової

економіки періоду  вільної конкуренції, основу якого  складають повноцінні

(золоті і срібні) гроші. Про наступну еволюцію грошового обігу йтиметься

нижче.

Розширення  міжнародних економічних зв'язків, насамперед світової

торгівлі, сприяло  появі ще однієї функції грошей – світові гроші. Спочатку

цю функцію  виконували лише повноцінні (золоті) гроші. У цій функції

золото має  постійне призначення: 1) як загальний  міжнародний платіжний

засіб; 2) як загальний  купівельний засіб; 3) як загальне втілення суспільного

багатства. На світовій арені гроші скидали з себе „національні мундири”

(переставали бути доларами, фунтами, марками тощо) і виступали просто як

золото.

Демонетизація золота (процес втрати ним грошових функцій) призвела

до того, що воно поступово  перестало виконувати роль світових грошей. Як

міжнародний платіжний і  купівельний засіб сьогодні використовуються

національні валюти (грошові  знаки) окремих країн. Крім того, з'явилися

принципово нові світові  гроші – так звані спеціальні права запозичення (СПЗ,

СДР) (англ. Special Drowing Rights, SDR). Це своєрідний прототип

міжнародних кредитних грошей, що використовуються для безготівкових

міжнародних розрахунків  шляхом записів на спеціальних рахунках країн-

членів Міжнародного Валютного Фонду (МВФ). До 2001 року також

існувала спеціальна розрахункова одиниця країн Європейського Союзу –

ЕКЮ (European Currency Unit). Сферою її використання були взаємні

розрахунки  країн-учасників спільноти на рівні  їх центральних банків.

З 1 січня 1999 року більшість країн союзу перейшли на євро. Готівкові євро

з'явилися у 2002 році.

З появою паперових грошей їх функції значно звузилися. Спочатку вони

виконували  лише дві функції – засобу обігу  і засобу платежу.

З демонетизацією золота ці функції дещо змінилися. В  економічній науці

нема повної одностайності в питанні, які  ж функції виконують сучасні  гроші.

Найчастіше виділяють такі: засіб обігу, міра вартості (при ототожненні

вартості і  ціни), засіб заощадження або збереження вартості (сюди відносять

і сплату боргових зобов'язань).

У сучасних умовах з’явилася така форма грошей як „електронні гроші”.

Науково-технічний розвиток дозволив використовувати комп’ютерну техніку

для заміни грошових знаків (паперових грошей) і створення  своєрідної

системи грошових розрахунків – „електронні гроші”. Грошові рахунки,

записані у  „пам’яті” комп’ютера, здатні виконувати роль замінників

повноцінних і  паперових грошей і здійснювати  їх функції.

Розділ 11. Гроші як економічна категорія . § 1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

На ранніх етапах розвитку людського  суспільства відбувався безпосередній  обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'яви-лася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи  свою вартість у то-варі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вар-тості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма  вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в екві-валентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а то-вар А - в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості. Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність - вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу - гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї - метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми  вартості полягає в тому, що конкретна  праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність -і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми  вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю - безпосередньо суспільною працею. В цьо-му випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-екві-валента відбиває свою протилежність.