Суть, функці та еволюція грошей

Повноцінні гроші - мали внутрішню  реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцію грошей, чи вартості того матеріалу з якого  гроші були виготовлені, наприклад  золоті чи срібні монети. Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу, під впливом  цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний час залишається незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових відносин. Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому заважала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота. Якщо мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижуватися порівняно з реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість золота знижувалася до рівня мінової. Якщо реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу. Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей широко використовувалася тими хто карбував монети. На цьому здійснювалося звичайне фальшування монет, їх обрізування приватними особами. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становище своєї казни чи в інтересах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави домагалися монополізації у карбуванні монет.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному  наступному циклі відтворення - величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки залишаючись в  обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи  з ними в черговий цикл обміну, розглядає  їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний  товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості. Якщо в черговому  циклі обміну товарів виявиться  менше, ніж було в попередньому, або  в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна придбати за грошову одиницю, і навпаки чим ціни нижчі, тим більше можна купити товарів. Звідси можна сказати, що між купівельною спроможністю (вартістю грошей) кредитних грошей і рівнем цін на товари існує обернена залежність (Див. Додаток 1). Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначати за формулою:

Ів. г = 1/Іц

де Ів. г. - зміна вартості грошей

Іц - індекс середнього рівня  цін за певний період.

Зміна вартості грошей надзвичайно  важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери  життя суспільства. Рівень вартості грошей не може залишатися незмінний. Зниження вартості грошей називається  інфляцією, а збільшення - дефляцією.

 

2.2 Розвиток грошового обігу як процесу руху грошей

 

Грошовий обіг - це рух  грошей у готівковій і безготівковій  формах, який обслуговує реалізацію товарів  і нетоварні платежі в господарстві. У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Закони грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання  або уникнення надзвичайно складного  економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції. Відповідно до різних форм грошей та виконуваних  ними функцій розрізняють певні  типи законів грошового обігу. З  урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості та засобу обігу, а також за умов металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму, закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражався формулою з цієї формули, кількість грошей, яка обслуговує товарообіг, перебуває у прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси і в оберненопропорційній — від швидкості обороту грошей. З усіх потоків найбільш важливими є:

- національний (сукупний) продукт,  тобто загальна вартість всіх  виготовлених виробів та послуг;

- національний доход,  що характеризує сукупний доход,  одержаний населенням, включаючи  заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності:

МV=РQ

де, М – кількість грошей (грошова маса),

V– швидкість обігу  грошей,

Р– рівень цін,

Q– реальний національний  продукт.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру  реального національного продукту. На основі цього виникає два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий.

Прямий – це безпосередні витрати на споживання, непрямий –  це рух засобів через фінансові  ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій – підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків  в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки  функціонуванню фінансових ринків. Фінансові  ринки складаються з великої  кількості "каналів". До першої групи  таких каналів відносяться канали прямого фінансування, по яких кошти  переміщуються безпосередньо від  власників заощаджень до позичальників  шляхом реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів. До другої групи відносять канали непрямого фінансування, визначаючи, що потоки грошових коштів від власників заощаджень до позичальників проходять через фінансових посередників, таких як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи. Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими інститутами є банки. Подвійний обмін довгостроковими зобов'язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб'єктів, таких як брокери і дилери. Фондові, товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять в рух товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з попитом на них. В кругообіг відносять також і зв'язок державного сектора з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика. Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи на кількість грошей, що знаходяться в обігу, також є засобом державного впливу на кругообіг. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і  виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

• Амортизація
• Заробітна плата
• Фонди обігу
• Податкові платежі
• Нагромадження

Обіг обслуговує процеси  виробництва, розподілу, обігу і  споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення і допомагає забезпечити якісну, а також кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Закон вартості і форма  його прояву у сфері обігу (закон  грошового обігу) характерні для  всіх суспільних формацій, в яких існують  товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового  обігу, К. Маркс вивів закон грошової о обігу, сутність якого виражається  в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка  поділена на число обертів (швидкість  обороту) однойменних одиниць. Закон  грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів  в обігу, рівнем їх цін і швидкістю  обігу грошей.

Кількість грошей для обігу  і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:

1. загальним обсягом товарів та послуг, що знаходяться в обігу (пряма залежність);
2. рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, так як чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);
3. ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);
4. швидкістю обігу грошей, в тому числі кредитних (залежність обернена).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває  наступного вигляду:

Кількість грошей, які необхідні  для обігу:

1. Сума цін товарів, що реалізуються
2. Сума цін товарів, проданих в кредит
3. Сума платежів по боргових зобов'язаннях
4. Сума платежів, що взаємно погашаються
5. Середня кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу

Таким чином, на кількість  грошей, необхідних для обігу, впливають  різні фактори, які залежать від  умов розвитку виробництва. При металевому обігу кількість грошей регулювалась стихійно, за допомогою грошей в  функції засобу накопичення та заощадження (скарбу). Тому кількість грошей в  обігу завжди підтримувалась на необхідному  рівні. При обігу розмінних на золото банкнот можливість їх вільного обміну на метал (золото, срібло) виключає знаходження в обігу їх зайвої кількості. Якщо обіг обслуговується банкнотами, не розмінними на золото, чи паперовими грошима (казначейськими білетами), то в цьому випадку обіг готівкових грошей здійснюється у відповідності до закону паперово-грошового обігу. Специфічний закон обігу паперових грошей може виникнути лише із відношення їх до золота, лише через те, що вони є представниками останнього. І закон цей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, в якій дійсно оберталося б символічно представлене ними (золото чи срібло). Коли кількість паперових грошей буде рівною теоретичній кількості золота, що необхідна для обігу, ніяких негативних явищ не виникне – паперові гроші чи нерозмінні банкноти будуть відігравати роль грошових знаків, тобто замінників золотих монет. Нічим не обмежена емісія грошей призводить до порушення цього закону, переповнення сфери грошового обігу зайвими грошовими знаками та їх знецінення.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних  операцій. Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг – це рух грошей у формі готівки:

• розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;з виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;
• у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;у платежах населення за комунальні послуги, тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними  особами, між юридичними особами, між  громадянами і державою, між юридичними особами і державними органами. Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних  засобів: векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток. 

При цьому банківські квитки (банкноти) становлять абсолютну більшість (90 %) готівкового обігу. Скарбничі  квитки як дрібнокупюрні грошові  знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7 % і до 10 %, а монети-2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового  обігу постійно змінюється і відображає процес суспільного поступу. Він пояснюється двома причинами:

• готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;
• готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних  готівкових грошей. Він здійснюється такими способами:

1) перерахуванням грошових  коштів у кредитних закладах  з одного рахунку на інший; 

2) проведенням взаємного  заліку вимог без використання  готівки. Розмір безготівкового  обігу залежить від об'єму товарів  і послуг в країні; рівня цін;  податків, зборів та інших обов'язкових  платежів, що пов'язані з розподілом  і перерозподілом ВВП через фінансову систему;розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює  такі розрахунки:

1. між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;
2. між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;
3. між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;
4. між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а також отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків  розрізняють безготівкові розрахунки у товарних операціях і за фінансовими  зобов'язаннями. До першої групи відносять  безготівкові розрахунки за товари і  послуги та виконані роботи, а до другої - платежі до бюджету і  позабюджетних фондів, погашення  банківських позичок, оплати процентів  за користування кредитом, розрахунки із страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків  належать:

1. ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних карток, електронних переказів;
2. використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.