Становление и развитие кредитной системы

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів  у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує  цінні папери, на ринок надходять  додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Найбільш  широко операції на відкритому ринку  використовуються в США, де вони складають  основу регулярної діяльності Федеральної  резервної системи і можуть займати  в окремі періоди до 4/5 річного  обороту ФРС. Політика відкритого ринку  залишається також провідним  інструментом регулювання і для  Банку Англії.

Політика  резервних вимог центрального банку  щодо комерційних банків існує в  багатьох країнах світу і застосовується з метою забезпечення ліквідності  банків та грошово-кредитного регулювання. Необхідність проведення такої політики полягає в тому, що між розміром резервів і банківськими операціями прослідковується відповідний взаємозв’язок, який може вплинути на діяльність комерційних  банків, особливо на грошово-кредитну політику. Однак, цей інструмент центрального банку потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв’язку з  іншими монетарними інструментами (операції на відкритому ринку, політика облікової ставки, політика рефінансування комерційних банків). Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити за цих умов зону рівної банківської  конкуренції.

Обов’язкові (мінімальні) резерви  - це безпроцентні вклади комерційних в центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до банківських зобов’язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятись на всі банківські пасиви, або лише на окремі види банківських зобов’язань. [14, c.186-188]

Обов’язкові резерви за своєю сутністю - показник кредитної мультиплікації, який визначає рівень “затухання” коливань депозитної емісії, що виникає в результаті переказу коштів з рахунків комерційних банків. За допомогою цього інструменту центральні банки обмежують можливості кредитної експансії та депозитної емісії. Обов’язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів.

Режим обов’язкових резервів вперше був запроваджений  в США, а потім в інших країнах, наприклад ФРН, Франції. Спочатку він  був задуманий як засіб страхування  ризику, щоб гарантувати виплати  вкладникам, а пізніше він став інструментом грошово-кредитної політики. Застосовуючи процедуру обов¢язкових резервів, центральні банки зробили  спробу більш тісно пов’язати  емісію депозитних грошей з кредитними можливостями комерційних банків.

На сьогодні, політика обов’язкових резервів має  подвійне призначення:

• забезпечити постійний рівень ліквідності комерційних банків. Шляхом зміни розмірів обов’язкових резервів центральний банк може блокувати або змінювати значну частку ліквідних коштів комерційних банків і таким чином впливати на їх діяльність;
• використовується як інструмент центрального банка для регулюваня грошової маси. Підвищення норми обов’язкових резервів скорочує кредитний потенціал банків і масу грошей в обігу; зниження, навпаки, вивільняє додаткові ресурси, сприяє розширенню активних операцій банків і масу грошей в обігу.

У світовій банківській практиці немає єдиного  ставлення до резервних вимог. У  різних країнах, згідно чинного законодавства, по-своєму встановлюється порядок формування обов’язкових резервів, але всі вони мають на меті заставити комерційні банки тримати відсоткову частку від мобілізованого капіталу, яка повинна знаходитись на рахунку в центральному банку. Резервні відрахування комерційних банків вилучаються з обігу, що забезпечує гальмування кредитної емісії грошей. [25, c.567-571]

Центральні  банки більшості країн використовують диференційовані норми резервування в залежності від виду, терміну  і величини банківських зобов’язань (депозитів). Так, резервні ставки для зобов’язань, що підлягають до оплати за першою вимогою, як правило, найвищі, а для ощадних вкладів найбільш низькі. Наприклад, в США, ФРН норма резерву від вкладів до запитання більш висока, ніж від термінових і ощадних вкладів. Центральні банки мають право змінювати норми резервування виходячи із кон’юнктури грошового ринку, але у рамках визначених параметрів. Маніпулюючи ставками обов’язкових резервів, центральні банки стараються вплинути на пропозицію грошей. Якщо норми обов’язкових резервів високі, то центральний банк обмежує кількість грошей, що знаходяться у розпорядженні комерційних банків. При цьому понижується кредитоспроможність банків і підвищуються відсоткові ставки на кредити.

Зміна норм обов’язкових резервів являє собою  регулювання ресурсів комерційних  банків, які вони зобов’язані зберігати  в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному  процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов’язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним  проводиться. При рестрикційній  політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок  яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання  процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов’язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у  розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних  вкладень в економіку. [22, c.37-42]

Резервні  вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов’язане  по-перше, із гнучкістю організації  контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю  впливу (охоплює всі банківські установи).

Для дотримання нормативів обов’язкових резервів комерційні банки, як правило, утримують резервні активи на рахунку в центральному банку. При цьому у багатьох країнах (наприклад, США, ФРН, Швейцарії) до обов’язкових резервів зараховується готівка  в касах комерційних банків.

Класична  схема резервування передбачає розміщення в центральному банку у певному  процентному співвідношенні до різних категорій банківських пасивів (здебільшого  вкладів до запитання та різних видів  строкових депозитів). Розрахунковий  період для виконання резервних  вимог, як правило, складає один місяць, однак у різних країнах може коливатись в межах від 10 днів (в Іспанії) до 6 місяців (в Англії). Величина ставок обов'язкових резервів також коливається  по країнах. Найвищі встановлені в Італії та Іспанії  відповідно 25% і 17%, а найнижчі  у Японії та Англії  відповідно 0,125% і о,45%. У той же час у країнах з високими ставками обов'язкові резерви не завжди є безпроцентними.

Ефективність  встановлення норм обов’язкових резервів залежить від широти охоплення ними різних категорій зобов’язань комерційних  банків. Чим вища ступінь такого охоплення, тим менше можливостей  мають кредитні установи для того, щоб “обійти" даний інструмент грошово-кредитного регулювання. У  країнах, де центральні банки встановлюють жорсткі обмеження зростання  грошової маси, від комерційних банків часто вимагається дотримання відповідності  між загальними банківськими пасивами і депозитами, що включаються у  розрахунок мінімальних резервів. [24, c.407-408]

Потрібно  врахувати, що комерційні банки мають  можливість пом'якшити жорстку політику обов’язкових резервів і значно покращити  поточну ліквідність за рахунок  активних операцій на відкритому ринку  і політики рефінансування, що проводить  центральний банк. Наприклад, компенсаційне  рефінансування може здійснюватись  шляхом переврахування векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) при безготівкових розрахунках  з центральним банком; врахування грошей готівкою при виконанні обов’язкового резерву. Центральний банк для впливу на діяльність комерційних банків може використовувати кредити рефінансування.

Рефінансування  охоплює три види кредитів, які  надаються комерційним банкам:

1) Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в обмін на цінні папери. Призначається для рефінансування централізованих інвестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під вже розпочаті проекти;

2) Ломбардний кредит надається центральним банком для комерційних банків (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів. Має назву “конвертований кредит рефінансування”, який призначається на реструктуризацію комерційного банку.

3) Кредит рефінансування. Відсоткові ставки на кредити рефінансування визначає центральний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів. [19, c.157-158]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

2.1. Становлення грошової системи України

В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної  та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду  емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік  у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у  республіці панувала криза платіжних  засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування  грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

• з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;
• напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення.

Мета  впровадження купоно-карбованця в структуру  грошового обігу полягала:

• використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;
• передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;
• використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;
• впровадити в обіг національну повноцінну банкноту ¾ гривню.

Проте очікуваного  результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. [20, c.374]

Причини:

• Глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку ¾ на 28,1%, продуктів харчування ¾ на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
• Різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків ¾ здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

В результаті повної купонізації сфери готівкового  обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував  обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло  здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов¢язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи  України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав  статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України  офіційним засобом платежу. Карбованець  як тимчасову грошову одиницю, з  точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного  періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому  методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично  вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця  не може виконувати одну з найважливіших  фунуцій ринкового господарства ¾ функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих  умов особливої гостроти набуло питання  про рішуче прискорення другого  етапу грошової реформи ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким: