Становление и развитие кредитной системы

З розвитком  форм товарного обміну та платіжно-розрахункових  відносин склад та структура грошової маси зазнали значних змін. На початку XX століття при золотому обігу структура  грошової маси була в розвину тих  країнах наступною: золоті монети складали 40%, банкноти та інші кредитні гроші - 50%, і залишки на рахунках кредитних  установ - 10%; напередодні Першої світової війни - відповідно 15, 22 і 67%. Вилучення золотих грошей спочатку з внутрішнього обігу, а надалі із зовнішнього внесло якісні зміни в структуру грошової маси. Повноцінні гроші (золоті) повністю зникли з обігу, домінуюче положення зайняли нерозмінні кредитні гроші, які стали функціонувати в готівковій та безготівковій формах.

Для аналізу  зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці спочатку в економічно розвинутих країнах, а надалі і в нашій  країні, стали використовувати грошові  агрегати МО, М1, М2, МЗ, М4.

Агрегат МО включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Металеві монети, що складають незначну частину готівки (в розвинутих країнах 2-3%), дають можливість особам здійснювати дрібні розрахунки. Ці монети карбуються з дешевих металів. Реальна вартість монети значно нижча за номінальну, щоб не допустити їх переплавку з метою прибуткового продажу у формі зливків.

Казначейські  білети - паперові гроші, емісія яких здійснюється казначейством. Паперові гроші в  даний час функціонують в слаборозвинутих  країнах. Переважна роль належить банкнотам, які за своєю сутністю близькі  в сучасних умовах до казначейських  білетів. [12, c.398-400]

Агрегат М1 складається з агрегату МО і засобів на поточних рахунках банків. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів в безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки. Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Саме агрегат М1 обслуговує операції по реалізації валового внутрішнього продукту (ВВП), розподілу та перерозподілу національного доходу, накопиченню та споживанню.

Агрегат М2 містить агрегат МІ, термінові та заощаджу-вальні депозити в комерційних банках, а також короткострокові державні цінні папери. Останні не функціонують як засоби обігу, але можуть перетворюватись на готівкові кошти або чекові рахунки. Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладнику лише при закінченні певного ороку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат МЗ містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але знаходиться під її контролем, оскільки перетворення векселя в засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента.

Агрегат М4 дорівнює агрегату МЗ плюс різні форми депозитів в кредитних закладах. [6, c.582-585]

Між агрегатами необхідна рівновага, в іншому випадку  відбувається порушення грошового  обігу. Практика показує, що рівновага  буде, коли М2 > МІ (вона закріплюється  при М2 + МЗ >М1).

В цьому  випадку грошовий капітал переходить з готівкового обігу в безготівковий. При порушенні цього співвідношення між агрегатами в грошовому обігу  починаються ускладнення: недостатність  грошових знаків, зростання цін тощо.

Для визначення грошової маси держави використовують різну кількість агрегатів (наприклад, США - 4, Франція - 2). В Росії та Україні  для розрахунку сукупної грошової маси використовують агрегати МО, МІ, М2 і  МЗ. Дані грошові агрегати включають:

• МО - готівкові гроші в обігу;
• МІ, крім МО - кошти підприємств на розрахункових, поточних спеціальних рахунках в банках, депозити населення в ощадних банках до запитання, коштів страхових компаній;
• М2 дорівнює МІ плюс термінові депозити населення в ощадних банках, в тому числі компенсація;
• МЗ, складається з М2 і сертифікатів та облігацій державної позики.

Близько третини  грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші, причому має  місце тенденція зростання цього  грошового агрегату (МО). [15, c.594-595]

Збільшення  кількості готівкових грошей, які  обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються  юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий - результат  жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності  держави впливати на реальні господарські процеси.

На грошову  масу впливають два фактори: кількість  грошей та швидкість їх обертання.

Кількість грошової маси визначається державою - емітентом грошей, а саме: його законодавчою владою. Збільшення емісії обумовлене потребами товарного обороту  і держави. В Україні головна  причина збільшення грошової маси - держава, точніше великий дефіцит  державного бюджету, який в значній  мірі погашався в 1992-1994 рр. випуском додаткових грошей в обіг. Товарний оборот в той же час в реальному  вираженні скоротився через падіння  темпів виробництва.

Інший фактор, який впливає на грошову масу, - швидкість  обігу грошей, тобто їх інтенсивний  рух при виконанні ними функцій  обігу і платежу. Для розрахунку цього показника використовують непрямі методи, серед яких:

швидкість руху грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу прибутків визначається як відношення:

Валовий національний продукт або національний прибуток. Грошова маса (агрегати МІ, або М2)

цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку;

обертання грошей в платіжному обороті визначається співвідношенням:

Сума  грошей на банківських рахунках Середньорічна величина грошової маси в обігу

Цей показник свідчить про швидкість безготівкових  розрахунків. Використовуються також  й інші показники швидкості обігу  грошей.

На швидкість  обігу грошей впливають загальноекономічні фактори, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові (монетарні) фактори, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і  безготівкових грошей), розвиток кредитних  операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому  ринку, а також впровадження комп'ютерів для операцій в кредитних установах  і використання електронних грошей в розрахунках. Крім цих загальних  факторів, швидкість обігу грошей залежить від періодичності виплати  доходів, рівномірності витрат населенням своїх коштів, рівня заощадження  і накопичення. [4, c.442-446]

Але так  як швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості грошей в  обігу, прискорення їх оборотності  означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку  призводить до знецінення грошей, тобто  в кінцевому підсумку є одним  з факторів інфляційного процесу.

3. Механізм грошово-кредитної політики

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній більшості  країн:

1) забезпечення  високого рівня зайнятості робочої  сили;

2) стабілізація  цін і, відповідно, вартості грошей;

3) постійний  економічний ріст;

4) врівноважений  платіжний баланс та підтримання  стабільності валютного курсу.

Оскільки  центральний банк не обслуговує безпосередньо  господарюючих суб’єктів, можливості його впливу на економічні процеси  та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної  політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку  на кредитний ринок в цілому, а  селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних  банків.

До загальних  методів реалізації грошово-кредитної  політики належать:

• політика облікової ставки;
• операції на відкритому ринку;
• зміна норм обов’язкових резервів.

Політика  облікової ставки являє собою проценту за позиками, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їх здатність розширювати кредитні операції. [17, c.72]

Комерційні  банки при необхідності можуть отримувати кредити центрального банку в  процесі рефінансування ¾ шляхом переобліку векселів або під заставу цінних паперів. Центральний банк змінює облікову ставку залежно від типу грошово-кредитної політики, яку необхідно реалізувати в даний період. При проведенні політики “дорогих грошей” центральний банк має на меті подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва. При політиці “дешевих грошей”метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів, у зв’язку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

Рівень  облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок  капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а пониження  ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення ставки сприяє притоку  в країну іноземних капіталів, що призводить до зростання обмінного  курсу національної валюти. [8, c.416-418]

Зміна офіційної  облікової ставки є також свого  роду орієнтиром для комерційних  банків, що означає перехід центрального банку до нової грошово-кредитної  політики і стимулює банки вносити  корективи у процентні ставки за власними кредитами. У той же час  даний метод грошово-кредитної  політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в  кредитах центрального банку. Тому зміна  облікової ставки частіше застосовується центральним банком у поєднанні  з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Операції  на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків. Основними видами цінних паперів, з якими проводяться операції на відкритому ринку, є: казначейські векселі, безпроцентні казначейські зобов’язання, облігації державних позик уряду і місцевих органів влади, облігації окремих приватних компаній, допущені до біржової торгівлі, а також деякі інші першокласні короткострокові цінні папери. Найбільш часто центральні банки використовують державні боргові зобов’язання.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси.

Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій.

Даний метод  грошово-кредитного регулювання вперше почав застосовуватись у 20-х рр. в США, а в 30-х рр. і в Англії, що було зумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів у  цих країнах. На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким  інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно  відповідно до напряму політики центрального банку. [23, c.458-460]

Ефективні операції на відкритому ринку неможливі  при відсутності у комерційних  банків економічної зацікавленості у придбанні державних цінних паперів. Для створення цієї зацікавленості рівень доходу за ними не повинен бути нижчим за дохідність основних банківських  операцій, пов’язаних насамперед з  кредитуванням господарюючих суб¢єктів. У зв’язу з цим центральний  банк повинен запропонувати вигідні  для комерційних банків проценти за цінними паперами, які він продає, а за безпроцентними цінними паперами досить високу маржу між курсом їх продажу та номінальною вартістю. Аналогічно формуються вигідні умови і для продажу комерційними банками цінних паперів центральному банку. Виступаючи покупцем, центральний банк може оголосити курс, за досягнення якого він скуповує будь-який обсяг цінних паперів, що пропонуються на ринку, або скуповувати певну кількість цінних паперів даного типу незалежно від курсу пропозиції.