Розвиток теорії грошей

 ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТЛІ МОНЕТАРИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ  
Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний, звивистий шлях розвитку, про що вже йшлося в розділі 4. Зараз зробимо спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій. На першому етапі (1991-1994рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумо- 
влював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи. 
У цей період явно -перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося. 
Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту. 
У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо). 
З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме: 
* в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки; 
* у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування; 
* у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу. 
Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося. 
Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроеко-номічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою. 
Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетари-стські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ "грошового правила" М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів. 
Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали: 
* поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гі-первисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня; 
* помітна стабілізація валютного курсу гривні; 
* формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур; 
* утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою. 
Щоб реалізувати ці- досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

 Висновки: 
1. Кількісна теорія грошей - це не якась окрема концепція, а загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором). 
2. Залежно від того, як прибічники кількісної теорії пояснюють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямів: 
* класична кількісна теорія; 
* неокласична кількісна теорія; 
* кейнсіанський напрям; 
* сучасний монетаризм; 
* кейнсіансько-монетаристський синтез. 
3. Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості грошей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробництва ця теорія не вивчає. 
4. Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на Ціни, а цін - на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні враховуватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання. 
5. Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розба-лансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес. 
6. Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У "передатному механізмі" впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до 
* проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом "грошове правило"; 
* максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо. 
7. Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейн-сіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991- 1994 pp.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000 pp.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих якостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері моне Реферат на тему:

Альтернативні теорії грошей. Грошова система. Типи грошових систем

Металістична  теорія

Існують різноманітні теорії грошей, найвідоміші з них — металістична, номіналістична, кількісна і товарна.

У металістичній  теорії ототожнюються грошовий обіг і товарний обмін, а також стверджується, що золото і срібло за своєю природою є грошима, які у свою чергу  є простим технічним знаряддям  обміну. Зачатки цієї теорії виникли  ще за античних часів, але найбільшого поширення вона набула в середні віки, в епоху первісного нагромадження капіталу, її розвивали, зокрема, каноніст Н. Орем (XIV ст.), меркантилісти В. Стаффорд (XVI ст.), Т. Мен і Ф. Галіані (XVII ст.). Меркантилісти пов'язували металістичну теорію з ученням про гроші як багатство нації. Таке уявлення про роль грошей відображало погляди купців, зайнятих у зовнішній торгівлі.

Металістична  теорія містила низку помилок: ототожнення  грошей з товарами, нерозуміння того, що гроші — товар особливого роду, загальний еквівалент усіх інших товарів, її прихильники заперечували правомірність існування грошових знаків — замінників справжніх грошей. З поширенням паперових грошей Металістична теорія поступово втратила своє значення.

Номіналістична  теорія

Номіналістична  теорія розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутрішньої вартості. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат домовленості людей з метою полегшити обмін або як наслідок ухвалення державних законодавчих актів. Згідно з цією теорією, вартість грошей не залежить від їх матеріального вмісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей з золотом. Об'єктивною передумовою виникнення номіналістичної теорії послужив перехід від зливкового золотого обігу до монетного, коли гроші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. З виникненням паперових знаків грошей посилився вплив цієї теорії. З подальшою демонетизацією золота номіналістична теорія стала пануючою теорією грошей. Перші уявлення про гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну виникли в рабовласницьку епоху. Подальший розвиток номіналістична теорія одержала у XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.), найдетальніше її розробили уже в XX ст. німецький економіст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником  цієї теорії був і Дж. Кейнс та його послідовники. Дж. Кейнс оголосив золоті гроші "варварським пережитком", а у випущених в обіг паперових  грошах бачив важливий засіб забезпечення "ефективного попиту" і "цілковитої зайнятості". Науковий опонент Дж. Кейнса американський монетарист М. Фрідмен поділяв думку видатного англійського економіста про суть грошей і вважав, що гроші — "експериментальна теоретична конструкція" і засіб регулювання ринкової економіки. П. Самуельсон вважав гроші "соціальною умовністю".

Кількісна теорія

Кількісна теорія грошей виникла у XVIII ст. її основоположники  — французький просвітник і філософ  ПІ. Монтеск'є, а також англійський  економіст Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Що більше грошей в обігу, то вищі ціни, і навпаки. Це твердження стосувалось як металевих, так і паперових грошей. Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують функцію грошей як міри вартості, а також функцію грошей як скарбу, яка регулює кількість грошей при металевому обігу.

На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав  Д. Рікардо, який, на відміну від інших  її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорією трудової вартості. З переходом до системи паперових грошей кількісна теорія дедалі більше поширювалася, оскільки дуже органічно пояснювала природу і закони обігу паперових грошей. За цих умов кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в країні як способу впливу на рівень товарних цін і на стан господарської активності. Методи цього впливу розробив Дж. Кейнс, який вважав: збільшення в обігу грошової маси й обсягу кредитних ресурсів сприяє пожвавленню економіки, зростанню інвестицій і доходу і повній зайнятості. Нині кількісна теорія переживає другу молодість в економічному вченні монетаристів, глава яких М. Фрідмен розробив свій варіант кількісної теорії грошей.

Товарна теорія

Товарна теорія грошей ґрунтується на марксистському варіанті теорії трудової вартості. Вона розглядає гроші як товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для всіх інших товарів. Основні положення товарної теорії грошей співпадають з положеннями теорії трудової вартості і розглянуті у відповідному підрозділі. В сучасній економічній науці відбувається поєднання номіналістичної і кількісної теорії грошей, що дало змогу досить реально пояснити основні закономірності обігу паперових грошей, регулювання грошової маси, сутність інфляції та дефляції, виробити основні принципи антиінфляційної політики. Видатний український економіст М. Ту-ган-Барановський, творець номіналістично-кількісної (кон'юнктурної) теорії грошей, вперше поєднав ці теорії ще на початку XX ст.

Грошова система. Типи грошових систем

Грошова система  — це форма організації грошового  обігу, що історично склалась у певній країні і закріплена законодавчими  актами. Грошові системи сформувалися з утвердженням централізованих  держав.

Нинішні грошові  системи включають у себе такі основні елементи: певну грошову одиницю (її найменування і масштаб цін); види державних кредитних і паперових грошових знаків розмінної монети, що мають законну платіжну силу; форми й умови безготівкового платіжного обігу; порядок обміну національної грошової одиниці на іноземну і валютні курси; органи, що завідують організацією грошового обігу.

Історично існували три типи грошових систем — біметалізм, монометалізм і система кредитних  грошей. В основі грошової системи  біметалізму є два метали — золото і срібло. Однак біметалізм виявився нежиттєвою системою, адже існування двох мір вартості суперечить сутності грошей як єдиного загального еквівалента. Тому у другій половині XIX ст. у більшості європейських країн і в США утвердилась система золотого монометалізму.

Система золотого монометалізму у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

• система золотомонетного  обігу;

тарної політики.

• система номінальних  грошових знаків (банкнот) із золотозливко-вим  або золотодевізним стандартом;

• система паперово-кредитного обігу, основу якої становлять кредитні гроші, що не обмінюються на золото.

Система золотомонетного  обігу — найдорожча, але разом  з тим і найстійкіша грошова  система. Усі функції грошей виконують  справжні (золоті) гроші у формі  монет. За такої системи не буває нестачі або надлишку золотих грошей, які вільно випадають з обігу і вільно повертаються до нього завдяки функції нагромадження (утворення скарбів). Золотомонетний обіг завжди поєднується з обігом банкнот, які вільно обмінюються на золото за номіналом. Унаслідок цього така грошова система має відносну стійкість і забезпечує необхідну еластичність грошового обігу.

Серед причин, що призводять до демонетизації золота (втрати золотом грошових функцій) і  відмови від системи золотомонетного  обігу, є велика інерційність такої системи (малорухомість, потреби у часі для здійснення грошових операцій). За значного зростання обсягів суспільного виробництва і товарного обігу стала відчуватись нестача грошового металу, наявні запаси золота перестали задовольняти зростаючі потреби у грошах для обслуговування внутрішнього і зовнішнього грошового обігу. До того ж обіг повноцінних монет значно збільшує витрати обігу.

На початку XX ст. на зміну золотомонетному грошовому  обігу прийшла система номінальних  грошових знаків (банкнот) з обмеженим обміном національних грошей на зливки золота (золотозливко-вий стандарт) або на девізи (золотодевізний стандарт). За золото-зливкового стандарту золоті монети в обіг не випускаються, банкноти розмінюються на золото в результаті продажу золотих зливків за фіксованою державною ціною. За золотодевізного стандарту грошові знаки взагалі не обмінюються на золото, а фіксований курс національної грошової одиниці підтримується за допомогою купівлі-продажу іноземної валюти (девіз). За обох систем в обігу відсутні золоті монети, все монетарне золото концентрується в центральних банках країни. Нині комерційні банки втратили право випускати власні банкноти, емісію банкнот здійснює лише центральний (емісійний) банк, який контролює держава.