Розвиток теорії грошей

Розвиток  теорії грошей

Гроші - творіння людей. Водночас суспільна сила грошей, привласнена окремими особами, перетворила  їх у знаряддя протиставлення або  створення умов для взаємодії. Влада  грошей у суспільному, житті така сильна, що відбилася на чисельних наукових дослідженнях, які започаткували ще античні філософи. Платон у праці «Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та щоб слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав уже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з´ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об´єднати навколо двох провідних напрямів: 

Прихильники абстрактної  теорії грошей прагнули знайти вичерпну відповідь на питання, що пов´язані  з виявленням суті і внутрішньої  природи та форми грошей. Заглиблюючись  у внутрішні аспекти дослідження грошей, вони недооцінювали зовнішні чинники.

Представники  прикладної теорії грошей, яких у економічних  виданнях ще називають монетаристами, не зосереджували увагу на з´ясуванні природи грошей. Вони досліджували реальний механізм впливу грошового  фактора на економіку, яким має бути його використання державою у її економічній і грошово-кредитній політиці. Монетаристська теорія своїми дослідженнями впливу грошових факторів на економіку, зокрема, попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку та інших важелів грошово-кредитної політики держави зробила значний вплив на розвиток економічної теорії і створила сучасну методологію втілення у практику монетаристських рекомендацій. Водночас вона не є монолітною, як неоднозначні і підходи різних шкіл економістів. На цій підставі монетаристську теорію грошей залежно від етапів її-розвитку поділяють на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Як відносно самостійне відгалуження неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася кейнсіанська, а далі і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. Хоч деякі економісти протиставляють кейнсіанську концепцію грошей неокласичній, але вони не можуть розглядатися як альтернативні, оскільки мають єдину методологію - прикладну теорію грошей та інші теоретичні і практичні підходи, що й стали підставою формування сучасного етапу розвитку монетаристської теорії - кейнсіансько-неокласичного синтезу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Курсова робота з курсу 

       Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей. 
 
 
 
 
 
 
 

      ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ  

     Багато  економічних процесів мають патологічний характер. Це пов’язано з не дуже вдалим впровадженням ринкової економіки  в нашій країні, з необхідністю вирішувати ті задачі, які в розвинутих країнах виникали декілька десятиліть тому. Наприклад, ми бачимо майже всі історичні форми обміну, починаючи від бартеру, і закінчуючи розрахунками за допомогою кредитної картки. Ці обставини створюють додаткові можливості для більш поглибленого вивчення економічних явищ і процесів.

     Я вважаю тему “Гроші, їх походження та сутність. Теорії грошей” дуже цікавою для подальшого і поглибленого розглядання. Не тому, що це тема моєї курсової роботи, а тому, що далеко не всі громадяни нашої країни мають хоча б елементарні уявлення про те, як же функціонують гроші. На мою думку, необхідно знати хоча б головні економічні закони і чинники, щоб вміти орієнтуватись у складних реаліях сьогодення, правильно оперувати власними коштами і отримувати прибуток.

     Також у своїй роботі я стисло намагаюсь  розглянути історію української національної грошової одиниці. Небагато держав може похвалитись такою кількістю “грошових” епох. А після введення власної національної валюти ця тематика має бути цікава не тільки науковцям, а й більш широким верствам населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Визначення поняття «гроші». 

     Ринкова економіка «говорить» мовою грошей. Будь-яку інформацію ринку ми сприймаємо тоді, коли вона підноситься у грошовій формі. Рівень витрат, доходів, розміри  угод і боргових зобов'язань, обсяги виробництва й соціальні витрати  починають «говорити» з нами тільки за умови, що вони мають грошове вираження. Щоб зрозуміти мову ринку, необхідно усвідомити, що ж являють собою гроші. Одне з простіших і в той же час змістовних визначень таке: «Гроші – це виконувані ними функції».

     У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

     Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та цін в економіці.

     Гроші – це категорія товарного виробництва  і товарного обігу. Вони мають  товарне походження і виражають  певні виробничі відносини між  товаровиробниками з приводу  обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

     Гроші – це специфічний товар, що має  властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

     Під грошима часто розуміється все  те, що звичайно приймається в обмін  на товари і послуги; продукт угоди  між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші.[1] Л. Харріс визначає гроші як “будь який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості”.[2, с.75] Р. Барр пише, що “гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві”.[3, с. 281] С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: “Гроші – загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів”.[4, с. 473] Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К. Р. Макконелла і С. Л. Брю: “Гроші – це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей і є гроші”.[5, с. 87] 
 
 

     2. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку. 

     Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

     Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному житті суспільства.

     Найбільш  послідовно та усвідомлено логіко-історичний підхід до дослідження грошей реалізовано  К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.

     Спочатку  розглянемо загальну логіку історичного  розвитку грошей, яка розпочинається з товарообміну. Звичайно, історично товарообмін не був першою формою обміну, оскільки до нього, як найвизначніші на той час, існували обмін діяльністю і нееквівалентний продуктообмін. Але саме з товарообміну розпочинається власне історія виникнення грошей.

     Відповідно  до схеми К. Маркса, першою формою товарообміну була проста, одинична або випадкова: 

     х товару А = у товару В 

     У даному випадку певна кількість  одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого (наприклад, 1 туша тварини – 200 одиниць риби). В основі обміну лежить вартість, як якась внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

     В процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі - товар  А) виконує активну функцію, виражаючи  свою вартість в іншому (товарі В), який слугує лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи, відповідно, пасивну роль. Відповідно до цього розрізняються форми вартості, в яких перебувають товари А і В. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю з протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки по відношенню до еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, оскільки якщо товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

     З розвитком обміну на зміну простій, одиничній або випадковій формі  вартості приходять повна або розгорнута, а потім і загальна.

     Якщо  при простій формі вартості обмін  був нерегулярним, а пропорції  обміну продуктів випадковими, то з  розвитком виробництва відбувається поділ праці на тваринництво і землеробство, обмін стає систематичним. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру, наближались до витрат праці. Але, оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

     Розвиток  виробництва, поглиблення суспільного  поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це – та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента. Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

• обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;
• кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;
• вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

     Згодом  роль грошей починають виконувати коштовні метали – золото і срібло. М. І. Туган-Барановський  пояснює це тим, що саме ці метали є  ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:

• вимірювати ціну товарів;
• слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;
• слугувати як засіб для виплати боргів.

     Придатність коштовних металів для виконання  цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей: