Розвиток теорії грошей

ign="justify">     При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Л. Харріс виділяє 3 головні функції: засобу обігу, міри вартості та засобу збереження вартості.[8] К. Р. Макконелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження.[9] С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають, що гроші виконують чотири функції: засобу обміну, одиниці лічби, засобу збереження вартості та міри відкладених платежів.[10]

     Якщо  представники логіко-історичного підходу  намагаються логічно вивести  і обґрунтувати функції грошей, провести їх субординацію, то прихильники функціонального підходу не надають цьому значення. У них ці функції розглядаються суто емпірично, у будь-якій послідовності, без зв’язку з сутністю грошей. Проте, насправді існують і реальна історія грошей, подана в сучасному суспільстві в знятому вигляді, і взаємозв’язок, субординація їх функцій.

     Спробуємо реалізувати логіко-історичний підхід у розгляді функцій грошей. Являючи  собою еквівалентну вартість, гроші  тим самим уже вимірюють вартість товару в обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження товарів. Вартість представлена в грошовій одиниці, виступає як масштаб цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. – 0,736736 г. золота, тощо. В сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної форми до знакової.

     Кожна з функцій може бути розкрита через  дрібніші функції (під функції) та інтегрована  в загальніші. Наприклад, функцію  міри вартості можна деталізувати так.

     У процесі обміну товар виражає  свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Інакше кажучи, виконання грошима функції засобу представлення одиниці вартості, за допомогою якої здійснюється функція вираження вартості товару, інтегрується у функцію вимірювання або міри  вартості.

     Проте, гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, в переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.

     Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

     У К. Маркса функція засобу платежу  розглядається як особлива, що існує поряд з  функцією засобу обігу і аналізується після функції засобу утворення скарбів (у сучасній формі - заощадження). У цьому є своя логіка, пов’язана з історичними умовами розуміння грошей як реального товару (золота). Реальні гроші випадають з обігу, перетворюючись на скарби, і цим їм дається можливість виступити в ролі засобу платежу, на відміну від засобу обігу, тобто в такому акті, де на даний момент гроші не опосередковуються протилежним рухом товару. Доки вони слугують засобом обігу (тобто опосередковують рух товару), не вийшли з обігу і не стали скарбом (засобом заощадження), вони не можуть виконати і функцію засобу платежу.

     При цьому в тіні залишається той  факт, що в процесі обігу функція  платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді – як на момент обігу. Для власника товару акт обміну “товар - гроші” є продажем а для власника грошей – купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція.

     Дві інтегральні функції – міри вартості та засобу обігу – для грошей є найбільш істотними. Без них  гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись.

     До  таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці, з різних причин, виникає  необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють.[11]

     Виходячи  на міжнародну арену, гроші починають  виконувати функцію світових грошей. Початково її виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР – спеціальні права запозичення, ЄВРО – європейська валютна одиниця).

     Проте функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей.  Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні – грошей.

     Отже, гроші виконують такі основні  власні функції і під функції.

1. Міра вартості:

     а) засіб вираження вартості;

     б) засіб представлення одиниці вартості;

2. Засіб обігу:

     а) купівельний засіб;

     б) засіб платежу;

3. Засіб нагромадження:

     а) засіб заощадження;

     б) засіб збереження вартості.

     У процесі розвитку товарно-грошового  обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов’язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін.

     Структура грошової маси повинна відповідати  структурі та особливостям функціонування економіки. На жаль, в Україні ця структура далека від оптимальної.

     Слабкість і сила національних валют виражаються  в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості, оскільки в даному випадку змінюється сам масштаб, перекручуючи всі результати. Тому для визначення вартості використовують більш стабільні грошові одиниці (долар США, ЄВРО та ін.). в Україні навіть законодавчо ставки акцизного збору, а також розміри статутних фондів банків і страхових компаній визначено не в національній валюті, а в ЕКЮ (ЄВРО). У тих випадках, коли вартість не можна офіційно оцінити в стабільній іноземній валюті, використовуються умовні одиниці.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Функціональні форми  грошей. 

     Функціональні форми – похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. В економічній науці та практиці протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.

     Національний  банк України розраховує обсяг грошової маси за допомогою грошових агрегатів, які репрезентує встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.

     Склад грошових агрегатів:

     М0 – гроші поза банками;

     М1 = М0 + кошти на розрахункових і  поточних рахунках у національній валюті;

     М2 = М1 + строкові депозити у національній валюті, кошти на рахунках капітальних  вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження;

     М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами  власного боргу банків.

     Агрегат М1 являє собою грошову масу у вузькому розумінні. В нього включаються два визначальні блоки грошей:

• Готівкові гроші (металеві й паперові).
• Трансакційні депозити – вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигладі відповідних платежів згідно з комерційною угодою, що здійснюється за допомогою чеків або електроних грошових переказів. Трансакційні депозити – це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять відсотки, а лише дозволяють власникам їх користуватися чеками та електроними переказами.

     Окрім цих форм грошей, у різних країнах  до структури грошей у вузькому розумінні  цього поняття включають і деякі інші грошові форми. Це, зокрема, певні чекові депозити, що відрізняються від вкладів до вимоги тим, що на них можна отримати певний відсоток.

     М1 охоплює ті грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу і без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жодних обмежень і з незначними витратами. М1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.

     Агрегат М2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цього поняття. Гроші, що входять до цього агрегату, отримали назву “майже грошей” або грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М1 полягає в тому, що, якщо гроші, що входять до агрегату М1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Але їх можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку або чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М2 – це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження.

     Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену  структуру. До її складу входять грошові  форми агрегату М1 та безчекові ощадні рахунки в комерційних банках та ощадних установах, що їх можна легко перевести у грошову або чекову наявність, використавши як засіб обігу.

     У банківській статистиці США різний ступінь ліквідності мають і  термінові вклади (коротко -, середньо, - і довготермінові). Відповідно дрібні коротокотермінові вклади (до 100.000$) включаються в агрегат М1, середньотермінові – в агрегат М2. Що ж до значних довготермінових вкладів підприємств, то статистика окремих країн відносить їх до агрегату М3. Ці вклади, котрими, як правило володіють підприємтсва, предствлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів. Це забезпечує їм достатню ліквідність, можливість конвертації у грошові форми більш високого рангу.

     Агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами  власного боргу банків. До М3 включаються грошові складові, які більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.

     У 1980 р. в США введений у статистичну  практику ще один грошовий агрегат L, який включає:

1. М3;
2. ощадні облігації: облігації, що випускаються урядом і, як правило, продаються дрібним вкладникам;
3. векселі, акцептовані банками: зобов’язання банків сплатити визначену суму у визначений час;
4. комерційні папери: короткострокові боргові зобов’язання корпорації;
5. короткострокові державні облігації: облігації, що випускаються урядом і погашаються не пізніш як за 12 місяці.