За забезпеченням  виділяють такі види банківського кредиту:

• забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;
• гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
• з іншим забезпеченням (поручительства, свідоцтво страхової організації);
• незабезпечені (бланкові кредити).

     Банківський кредит під заставу цінних паперів  називається ломбардним кредитом.

     За  ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

     Кредити з підвищеним ризиком надаються  банками без забезпечення, а також  клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і оплати процентів за ними [12, с. 216].

          До стандартних кредитів належать  кредити, надані позичальникам,  що мають належну фінансову  стійкість і забезпечують своєчасне  і повне повернення раніше  отриманих позик і оплату процентів  за ними [14, с. 186].

     Відповідно  до положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву і відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків” банківські позики поділяються на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

     За  методом надання виділяють такі види банківських кредитів:

• у разовому порядку;
• відповідно до відкритої кредитної лінії (перманентні);
• гарантійні (гарантовані) – із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою.

     За  методами погашення банківські кредити  поділяються на такі, що погашаються:

• водночас;
• у розстрочку;
• достроково (за вимогою кредитора або за заявкою позичальника);
• з регресією платежів;
• після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

     Ту  банківську позику, яка погашається  водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть оплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як погашення водночас.

     Окрім визначених законодавством видів банківський  кредит поділяють ще за:

     – формою залучення (двосторонній, консорціумний, “дзеркальний”, багатосторонній).

     Банківський консорціум – тимчасове добровільне  об’єднання комерційних банків для  розв’язання конкретних завдань. Різновидом консорціумного кредиту є паралельний  кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником, потім узгоджують між собою умови кредитування щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.

     – строком повернення (строкові, до запитання, прострочені, відстрочені).

     Строкові  позички надаються на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові – надаються на невизначений строк. Клієнт зобов’язаний повернути таку позику за першою вимогою банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення. Відстрочені – це позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

     – характером визначення процента (з  фіксованою процентною ставкою, з плаваючою  процентною ставкою).

     Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитом. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. Процентна ставка періодично переглядається і прив’язується, як правило, до облікової ставки центрального банку.

     – способом сплати процента розрізняють  банківські позики з виплатою процентів  у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит) і з виплатою процента одночасно з одержанням коштів (дисконтний кредит).

     Кількістю кредиторів банківські позички поділяють  на такі, які надаються одним банком; є синдикованими (консорціальними); є паралельними. [7, с. 55].

 

2. Особливості банківського кредиту в Україні

 

     2.1 Кредитні операції

     Будь – яка кредитна операція – це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника. Тому аналізуючи стан кредитування слід розглядати його з двох точок: на рівні банку (його кредитного портфелю) та, власне, боржника – адже для укладання кредитної угоди необхідно, щоби банк мав змогу надати кредит клієнту, а той, в свою чергу, міг за нього розплатитися.

     Структура кредитного портфелю не лише відображає особливості кредитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров’я держави. Крім того, надання кредитів є основним джерелом прибутку для банку. Про це свідчить аналіз, проведений на основі вибірки 40 банків за даними рейтингу комерційних банків України на 1 січня 1998р. [14, с. 245]. Досить високий індекс кореляції R=0,977 вказує на те, що зв’язок між показниками є дуже сильним. Порівнявши розрахунковий і критичний F-критерії, можна з імовірністю 0,99 поширити встановлену залежність на всі банки України. Отже, чим більшим є кредитно – інвестиційний портфель банку, тим більшим є його прибуток [13, с. 135]. Отож, передусім проаналізуємо структуру і динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб’єктів господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів.

     Що  ж до міжбанківських кредитів, то їх, в принципі, можна вважати проміжною  ланкою між кредитором і кінцевим позичальником. Їх обсяг (в межах  банківської системи) коливається залежно від збільшення чи зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних календарів, обсягів клієнтських платежів та цілої низки інших факторів. На практиці сукупний обсяг міжбанківських кредитів не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.

     Аналізуючи  структуру кредитного портфеля комерційних  банків України за весь період спостережень можна зробити певні узагальнення щодо пріоритетів кредитної політики українських банків. Об’єктами кредитування є переважно юридичні особи – обсяги кредитів, наданих фізичним особам не перевищують 5% від загального портфеля. Щодо строків кредитування – т тут переважають короткострокові кредити. Втім, останнім часом почала формуватися тенденція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів, що можна вважати позитивною тенденцією і говорить про впевненість банків у стабільності грошової одиниці і економіки держави в цілому.

     Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих  в іноземній валюті постійно зростають.

     Динаміка  розподілу кредитного портфелю за формами  власності підприємств – позичальників  свідчить про зацікавленість комерційних  банків у кредитуванні переважно  недержавних господарників. Що ж  до видів кредитів, то останнім часом  домінують кредити у плинну діяльність.

     Намітилися  зміни у структурі кредиті  за напрямками економічної діяльності позичальників: нині зменшується питома вага кредитів , наданих для проведення торговельних операцій, натомість зростає частка кредитів, наданих сільському господарству.

     Структура кредитного портфелю за галузями економіки  розбалансована – левова частка припадає на кредити у промисловість і  торгівлю.

     Отже, серед кредитів, які комерційними банками надаються суб’єктам  господарювання, домінують короткострокові (див. Таблиця 1). Питома вага довгострокових позик протягом 1994 – 1997 рр. Трималася на рівні 22%. Зазначена тенденція, безумовно, є одним із позитивних результатів зниження темпів інфляції, що відбувалося після 1994 року.

     Таблиця 1

     Кредити, надані комерційними банками суб’єктам господарювання (за строками погашення) [5, с. 13] 

 

     Чітко проглядається і тенденція до зменшення питомої ваги кредитів комерційних банків, наданих державним підприємствам (див. таблицю 3), що можна пояснити такими факторами:

     – скорочення абсолютної кількості державних  підприємств (наслідок приватизації);

     – уповільнення темпів інфляції суттєво підвищує рівень відповідальності комерційних банків за формування кредитного портфелю. Тому вони стали уникати пасивних і залежних від державного бюджету позичальників, надаючи перевагу колективним (77%) та приватним (11%) підприємствам.

     Якщо в період 1992 – 1994 років в умовах прискорених темпів інфляції, банки зазвичай надавали кредити на засадах особистої довіри і без належного забезпечення заставою – посилаючись на інфляцію і відповідне зростання пасивів, що відшкодує можливі збитки,- то з 1995р. все стало на свої місця : при порівняно низьких темпах інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці реально загрожує ліквідності й платоспроможності банку. Тому банки значно підвищили вимоги до позичальників, чому сприяла і послідовна політика НБУ у сфері регулювання банківської діяльності. Лібералізація багатьох її видів поєднувалася з відповідним посиленням контролю центрального банку за стабільністю системи [2, с. 195]. Це, в свою чергу, спонукало комерційні банки ретельніше формувати власну кредитну політику, уникаючи можливих ризиків. Тому – то державні підприємства стали фактично небажаними клієнтами в силу нестабільності бюджетних джерел фінансування.

     Таблиця 3

     Кредити надані комерційними банками суб’єктам  господарювання (за формами власності позичальниками) [13, с. 99].