Грошова система та її елемети

Джерело: складено за інформацією НБУ[10]

Зазначимо, що хоча на валютному ринку України протягом минулого року не спостерігалося різких коливань курсу гривні, в цілому ситуацію назвати стабільною немає підстав. Аналіз тенденцій, які намітилися в економіці загалом та на окремих сегментах валютного ринку, засвідчує, що незважаючи на вихід країни з кризового стану, помірковану грошово-кредитну політику НБУ (за 11 місяців 2010 р. грошова маса (М2) зросла всього на 18.1%) та відносно невисокий для України рівень інфляції (у 2010 р. він становив 9.1%), довіри до національної валюти з боку населення та економічних агентів ще немає. Підтвердженням цього може бути інформація, наведена у таблиці 1. Так, за 11 місяців 2010 року попит на іноземну валюту на готівковому валютному ринку значно перевищував її пропозицію. Якщо з березня і до серпня минулого року це перевищення було несуттєвим (у середньому в 1.1 раза), то починаючи з вересня і до кінця року попит перевищував пропозицію майже у 2.0 – 2.5 раза.

Зростання попиту на іноземну валюту, особливо наприкінці минулого року, можна пояснити тим, що на готівковому валютному ринку купує валюту як населення, так і суб’єкти тіньового сектору економіки, обсяги

якого в Україні  доволі великі. Отже, збільшення попиту засвідчує дві тенденції: недовіру до національної валюти з боку населення та зростання

економічної активності суб’єктів тіньового ринку.

У цьому контексті логічно виникає запитання – чому при виході економіки з кризи, зростанні ВВП (за прогнозами уряду, приблизно на 4%), стабілізації банківської системи та поміркованій грошово-кредитній політиці не зникає певна недовіра до національної валюти? Відповідь на поставлене запитання може бути пов’язаною з політичною невизначеністю, внесенням змін до Конституції, високими інфляційними й девальваційними очікуваннями

та дією ефекту гістерезису, сутність якого полягає у купівлі іноземної валюти за інерцією – за будь-яких обставин.

Схильність  населення до накопичення коштів у іноземній валюті

створює передумови для високого рівня доларизації економіки в цілому та банківської системи зокрема.

Аналіз інформації, наведеної у таблиці 2, показує, що за 11 місяців 2010 року частка депозитів у іноземній валюті залишалася великою і дорівнювала 42.6%. За відповідний період рівень доларизації становив близько 30%, що теж є високим показником для України.

Суттєва частка депозитів у іноземній валюті потенційно є великим грошовим ресурсом, який можна спрямовувати на кредитування. Проте на практиці в Україні його використати було майже неможливо, оскільки протягом усього 2010 року діяла заборона Національного банку на валютне кредитування фізичних осіб. Є намір заборонити валютне

кредитування і в цьому році (відповідний законопроект, розроблений НБУ, перебуває на розгляді у Верховній Раді), оскільки більшість фізичних осіб в Україні не отримує доходів у іноземній валюті, а тому наражається на певні ризики, пов’язані зі змінами обмінного курсу гривні. У цьому контексті необхідно зазначити, що проблема відновлення валютного кредитування має як своїх прихильників, так і опонентів.

  *За 11 місяців 2010 р.[11]

Одні  експерти вважають, що на грошовому  ринку 

України досі немає значних і довгострокових джерел кредитування, крім іноземних  ресурсів. Інші переконують, що валютне  кредитування фізичних осіб неможливе, оскільки вони безпорадні перед курсовими  коливаннями, а в НБУ немає  відповідних інструментів хеджування валютних ризиків[12]

Не  вступаючи в полеміку, зазначимо, що за діючої заборони на валютне кредитування банківська система України опиняється у парадоксальній ситуації. З одного боку, банки залучають валютні  депозити з подальшим нарахуванням процентів за ними, а з другого  – розмістити ці депозити на внутрішньому грошовому ринку у вигляді  кредитів практично неможливо. Таким  чином, є ресурси для кредитування, але використати їх не можна. У  такій ситуації логічним було б заборонити банкам відкривати депозити в іноземній  валюті, але цього робити категорично  не можна, оскільки ці кошти будуть зберігатися поза банківською системою, що обов’язково призведе до

розвитку  тіньового валютного ринку і  некерованості процесу курсоутворення.

Вихід вбачаємо передусім у розвитку системи  хеджування валютних ризиків та відновленні валютного кредитування. Корисними були б також заходи, спрямовані на зняття обмежень на вивезення капіталу за межі України. Це означає суттєву лібералізацію системи валютного регулювання за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій. Проте сьогодні робити цього не

можна, оскільки почнеться стрімкий відплив іноземної  валюти з України за кордон і ці кошти працюватимуть не на вітчизняну економіку.

Повертаючись  до предмету нашого аналізу, зазначимо, що високий 

попит на іноземну валюту спостерігався не лише на готівковому  ринку, а й на міжбанківському. Саме він визначав динаміку валютного  курсу гривні. Тобто у певні  періоди минулого року номінальний  офіційний курс гривні мав тенденцію  до знецінення. Експерти зауважують, що знецінення гривні могло бути ще більшим, якби на грошовому ринку час від  часу не виникав дефіцит гривневих  коштів.[12]

Аналізуючи  тенденції валютного ринку у 2010 році, необхідно взяти до

уваги той  факт, що проблема збалансування попиту і пропозиції іноземної валюти актуалізувалася  на фоні скорочення надходження іноземної  валюти на внутрішній ринок України. Відомо, що офіційним джерелом надходження  іноземної валюти в Україну є  виручка від експорту і приплив  капіталу. Аналіз даних, наведених у  таблиці 3, засвідчує, що у 2010 році чітко  визначилася тенденція до погіршення стану рахунку поточних операцій. Так, у жовтні дефіцит рахунку  поточних операцій становив 814 млн. доларів  США. У листопаді він дещо скоротився – до 508 млн. доларів. Але в цілому за січень – листопад 2010 року сальдо рахунку поточних операцій залишалося від’ємним і дорівнювало 1.6 млрд. доларів США.

Позитивне сальдо рахунку операцій з капіталом  та фінансових операцій становило у  жовтні 2010 р. 236 млрд. доларів США, у  листопаді – 363 млн. доларів і  було забезпечене насамперед достатньо  високими обсягами прямих іноземних  інвестицій – відповідно близько 466 та 726 млн. міжнародним валютним резервам центрального банку.

За 11 місяців 2010 року обсяг міжнародних  резервів НБУ (див. табл. 4) суттєво зріс – до 34 576 млн. доларів США, або  на 130.4% порівняно з 2009 роком. Таким  чином Україна, як і інші країни світу  після фінансової кризи, продовжила нарощувати обсяги своїх міжнародних  резервів. При цьому важливо зазначити, що деякі держави не завжди використовують міжнародні резерви для захисту  своїх валют.[14]

*За 11 місяців 2010 року.[15]

Як  зазначає В.Козюк, дослідження показують, що розвиток глобальної фінансової кризи супроводжувався падінням курсу багатьох валют відносно долара США. Проте глобальні обсяги валютних резервів не зменшилися, чого слід було б очікувати, якби вони призначалися для захисту валют. Серед мотивів, які стимулюють нарощування обсягів резервів, слід виділити такі: нагромадження резервів як відкладання структурних реформ; запобігання ревальвації в умовах доларів США та чистими залученнями за довгостроковими кредитами приватного сектору – відповідно близько 551 та 1 130 млн. доларів США.

При цьому у зазначені місяці нерезиденти  придбали внутрішні державні облігації  на суму близько 254 та 174 млн. доларів  США. Разом з тим приплив капіталу за фінансовим рахунком був недостатнім  для повного покриття негативного  сальдо поточного рахунку. Внаслідок  цього у жовтні та листопаді сформувалося від’ємне сальдо платіжного балансу  України у розмірі 578 та 145 млн. доларів  США, хоча в цілому з початку року профіцит становив 5.8 млрд. доларів. Нагадаємо, що у січні – листопаді 2009 року від’ємне сальдо зведеного платіжного балансу України становило 13.5 млрд. доларів США.

Для запобігання різких коливань обмінного  курсу гривні Національний банк традиційно використовував валютні інтервенції, джерелом яких є міжнародні резерви. Адже в арсеналі заходів валютного  регулювання провідна роль все ще належить припливу капіталу; згладжування шоків; самострахування; конкурентне  нагромадження резервів (з метою  забезпечення конкурентних переваг) тощо[13]

Одним із завдань валютно-курсової політики є продовження встановлення офіційного обмінного курсу гривні на рівні  середнього значення курсу на міжбанківському  ринку за попередній день із відхиленням, яке не перевищує 2% (постійний критерій виконання). Отже, перед Національним банком постає складне завдання –  контролювати рівень базової інфляції та курсоутворення гривні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Шляхи вирішення проблем  функціонування грошової

системи України

3.1.  Проблеми функціонування грошової системи України

 

На  сучасному етапі розвитку, грошова  система України, без сумніву, є  регульованою системою ринкового зразка. Цьому сприяли істотні ринкові  перетворення в економічній системі  України: приватизація засобів виробництва, демонополізація економіки та лібералізація  економічних відносин, зокрема ціноутворення  кредитних, валютних та зовнішньоекономічних відносин тощо.

Найзагальнішою  і водночас найскладнішою проблемою  успішного функціонування будь –  якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості . У процесі  підготовки грошової реформи в Україні  було опрацьовано кілька варіантів  запровадження конвертованості  національної валютної одиниці. Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного  курсу. Світова практика підтверджує, що існують дві основні системи  взаємодії національних валют: Система  взаємовідносин, що базується на механізмі  фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом  валютної угоди; Взаємодія валют  на основі плаваючих валютних курсів, (які) або так звана валютна угода слабкого типу [16].

  Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки – це платіжна криза, яка спотворила та зробила ненадійним відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцями, вони передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а в Україні – 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас.[17, 95c.]

Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова  система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу.

В Україні ж визначено, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух  якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею  не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні  грошові капітали – десятки мільярдів  гривень, які мають скеровуватися  в інвестиції. Капіталовкладення  за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті, цінними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже і на рефінансування НБУ  комерційних банків під заставу  векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов’язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу  і не справляють тиску на грошову  масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, нажаль, в Україні  не набув широкого використання.

Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального ВВП).

Ще  однією проблемою функціонування грошової системи України є через інфляцію. За даними НБУ інфляція в Україні  в березні 2010 р. відносно лютого 2010 р. склала 0,9%. Крім того, інфляція в березні 2010 р. відносно березня 2009 р. склала 11%. За даними Держкомстату, інфляція в Україні в лютому відносно січня цього року склала 1,9% (у січні 2010 р. - 1,8%).

На  сучасному етапі розвитку в Україні  не сформовано внутрішнього ринку. Про це говорять показники: за даними Держкомстату України зростання ВВП України в першому кварталі 2010 р. склало 5%, в березні 2010 р. - 6,8%,. Реальний ВВП України в 2010 р. скоротився відносно 2009 р. в постійних цінах 2007 р. на 15,1%, номінальний ВВП склав 914,720 млрд. грн.[20]

Проте країні більшість переважає експорт. Так з України вивозиться 60% ВВП, переважно сировина. Країни світу  борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозяться все, що можна вивезти. Натомість  гроші в Україну не повертаються. Існуюче виробництво в Україні  на 90% пов’язане із зовнішнім торговим оборотом. Велика спрямованість на зовнішній ринок робить економіку  України залежною від кон’юнктури  світового ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання. Потенційні резерви відродження  національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже  не задіяні.