Грошова система та її елемети

7. Організація обороту  грошей звичайно покладається  чинним законодавством на банки.  Це одна з важливих функцій  банків, яку вони виконують у  процесі розрахунково-касового обслуговування  клієнтів. Проте важлива роль  грошового обороту, переплетіння  в ньому інтересів окремих  економічних суб'єктів та суспільства  в цілому вимагають державного  нагляду і контролю за виконанням  банками вказаної функції. Кожна  держава покладає це завдання  на спеціальні органи регулювання  грошового обороту та контролю  за дотриманням законодавства  з монетарних питань. В Україні  таким органом є Національний  банк України, що передбачено  Конституцією та Законом "Про  Національний банк України". Інші  органи державного управління  економікою – Кабінет Міністрів,  Міністерство економіки, Міністерство  фінансів, реалізуючи свої заходи  економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий  оборот. Проте свої регулятивні  дії в монетарній сфері вони  повинні координувати з НБУ.

 Грошова система забезпечує  правову та організаційну базу  для розроблення та реалізації  грошово-кредитної (монетарної) політики  в країні. З цього погляду монетарну  політику можна розглядати як  продукт функціонування грошової  системи. Тому успішна реалізація  цілей монетарної політики є  одночасно свідченням ефективного  функціонування грошової системи.  І навпаки, не можна вважати  ефективною грошову систему, якщо  в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Створення та етапи розвитку грошової системи України

 

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні  кроки щодо створення власної  грошової системи були зроблені після  виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою – рублями.

Паралельне  використання в 1992 р. двох валют – старої і нової –  зумовлювалося рядом обставин:

• Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну рублеву готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні потреб обороту в готівці;
• на межі 1991—1992 рр. Україна слідом за Росією стала на шлях лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не могла отримати від Росії; Україна не мала в той час власної бази для виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко замінити ними старі гроші.

З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові  знаки. Але статус союзної республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і  уряд пішов по шляху випуску допоміжних (до рубля) знаків — купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд  зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів  обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні конкурентні  переваги порівняно з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець котувався  навіть вище від рубля. Наявність  в обороті України рубля як російської валюти провокувала її накопичення  і використання на російському ринку  для закупівлі потрібних Україні  сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини давали підстави думати, що Україні вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко  затягувати паралельний обіг рубля  і купоно-карбованця.

Проте паралельний  обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися  значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового  обороту на початку запровадження  купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування – на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів — російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти — рубля.

Щоб послабити  негативні наслідки паралельного обігу  двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

-   створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

-   розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

-  відпрацювання механізму централізованого регулювання банківських резервів;

-     запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

-     розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

-   створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

-  розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

-  розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

-  розвиток інфраструктури валютного ринку і формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

-   порядок регулювання валютного курсу;

-   створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993—1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським  карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій —  функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів  до накопичення грошей як джерела  інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці — гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні

1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз функціонування грошової системи України

2.1 Аналіз організації готівкового обігу в Україні, як елемента грошової системи.

 

Протягом  останніх років у всьому світі спостерігається стала тенденція до зростання обсягів готівки в грошовому обігу національних валют. Найвищими темпами обсяги готівки зростали в 2004-2008 рр. Так, за зазначений період вони збільшилися в Англії в 1,3 раза, в Китаї та в країнах Єврозони – в 1,7 раза, в Росії – в 5,3 раза, в Україні – в 4,7 раза [1].

Подібна тенденція обумовлена домінуючим становищем готівки у структурі платіжних інструментів, що використовуються населенням безпосередньо при здійсненні розрахунків за придбані у роздрібній торгівлі товари та надані послуги. В економічно розвинутих країнах, незважаючи на розвинену систему електронних платежів, частка готівки залишається дуже високою. Наприклад, у США вона становить біля 75 %, у країнах Європи – 76-86 %, в Японії – близько 90 %. Незалежні експерти прогнозують, що в 2012 р. готівка обслуговуватиме 2/3 роздрібних платежів у світі [2].

Пояснюється таке становище низкою переваг здійснення розрахунків готівкою перед проведенням подібних операцій шляхом безготівкових платежів, сума яких дорівнює або нижча за їх собівартість.

До  переваг готівкових розрахунків  з упевненістю можна віднести:

1) універсальність готівки як засобу платежу;

2) легкість використання;

3) обов’язковість до приймання при здійсненні платежів на всій території держави в будь-який час;

4) дотримання  анонімності при здійсненні розрахунків  тощо [3].