Грошова реформа, її сутність та особливості проведення в Україні

      Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.

      Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на нову національну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін.

      Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.

      Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.

      Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.

      Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.

      Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.

      У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.

      Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.

      Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та

інших країн. Натомість  прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.

      Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.

      Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.

      Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборів вирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошову одиницю — ларі. Реформа була цілком еквівалентною — обмін здійснювався за курсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національний банк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалося дальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів, марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту та зміцнився її курс.

           Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного з найрадикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів.

        З переходом до ринкової економіки в основу економічної програми уряду Росії з 1992 р. закладена концепція кількісної теорії грошей. Цим і пояснюється та легкість, з якою пішов уряд Росії на лібералізацію цін у 1992 р., не створивши для цього відповідних умов. Крім того, в цей період часу на стан грошової системи Росії певною мірою стали позначатися процеси, пов'язані з розпадом СРСР. З січня 1992 р. у всіх державах колишнього СРСР почав формуватися найгостріший дефіцит грошових знаків для обслуговування грошового обороту. Щойно розпочавши виходити з кризи готівки, викликаного спонтанним прийняттям у січні 1992 р. Кабінетом Міністрів СРСР рішення про вилучення з обігу грошових купюр вартістю 50 і 100 рублів зразка 1961 р., банки зіткнулися з наслідками переходу Російської Федерації до політики лібералізації цін [5,с.205]. Це зажадало одноразової багаторазового збільшення грошової маси в обігу. З Держбанком СРСР вказане рішення уряду Російської Федерації не опрацьовувалося і не узгоджувалося, відповідна грошова маса в потрібний час не була виготовлена, що відразу ж привело до дефіциту готівки в Росії, а за ланцюговою реакцією - у всіх республіках колишнього Союзу.

      Криза з готівкою збігся за часом з платіжним кризою внаслідок здійснення жорсткої грошово-кредитної політики в Росії, а слідом за нею і в інших державах колишнього Союзу. Важливе значення мало і падіння рівня дисципліни в міжбанківських відносинах при здійсненні міжбанківських розрахунків. Поява стрімко розвивається мережі комерційних банків спричинило за собою припинення функціонування надійно контролювала міжбанківські розрахунки системи обліку межфіліальних оборотів (МФО). Ненадійність системи безготівкових розрахунків породжувала прагнення застосовувати розрахунки готівкою, що посилювало дефіцит готівки, ускладнювало вирішення проблем неплатежів. [3,с.311.]

      У лютому 1993 р. в обіг стали надходити грошові квитки Банку Росії зразка 1993 р., які не поставлялися в банки інших держав рублевої зони. Але коли до середини 1993р. більшість держав колишньої рублевої зони перейшло до створення власних грошових систем, було прийнято рішення про зупинення обігу на території РФ грошових квитків Держбанку СРСР і Банку Росії зразка 1961-1992 рр.. і використанні в Росії з 26 липня 1993 тільки банкнот зразка 1993 р. [13,с.175-181].

      Однак зростання цін в 1992-1995 рр.. і експансіоністська політика Центрального і комерційних банків сприяли зростанню як готівкової, так і безготівкової грошової маси. На початок 1992 агрегат Мо (готівка в обігу) становив у Росії 165,9 млрд. рублів. До кінця 1992 р. він досяг 1678400000000 рублів, на кінець 1993 р. - 13 304 300 000 000 рублів, в 1994 р. - 36 504 300 000 000 рублів, на 1 січня 1998 р. - 137 трлн рублів [4,с.187].

      Уповільнення спаду в економіці в 1996-1997 рр.. викликало прийняття урядом Росії та Центральним банком РФ рішення про деномінацію рубля і переходу до нового масштабу цін. Старі гроші обмінювалися на нові у співвідношення 1000:1.

      Грошова реформа не передбачала ні конфіскації в якому б то не було вигляді, ні обмежень, ні власне обміну готівкових «старих» грошей, які як і раніше виконували свою функцію і брали участь в обороті. З першого січня 1998 року введена в обіг банкноти зразка 1997 року номіналом 5, 10, 50, 100 і 500 рублів і металеві монети номіналом 1, 5, 10, 50 копійок та 1, 2, 5 рублів.Банкноти зразка 1993 і 1995 років (включаючи їх модифікації 1994 року) і монети СРСР і Росії 1961-1996 року залишалися в обігу протягом усього 1998 року і приймалися на всіх організаціях, підприємствах торгівлі, сфері обслуговування, комерційних банках у якості нормального платіжного засобу з розрахунку однієї тисячної їх номінальної вартості. У ході реформи номінальна вартість російських грошових знаків і масштаб цін змінювалися в масштабі 1000:1 (одним рублем стає тисяча рублів, позначена на «старої» купюрі, однією копійкою - монета в десять рублів). До закінчення процесу деномінації було вилучено більше шести мільярдів банкнот (у чотири рази менше, ніж у 1993 році). Після 31 грудня 1998 ходіння «старих» грошей припинилося, що залишилися паперові і навіть металеві гроші можна було обміняти до кінця 2002 року. [20]

      Однак у середині серпня 1998 фінансова ситуація в країні істотно загострилася. Під впливом світової фінансової кризи, відпливу з країни спекулятивних іноземних капіталів, падіння курсів цінних паперів на фондовій біржі і що зайшла в глухий кут економічної політики влади створилася загроза обвальної девальвації рубля. Держава виявилася перед обличчям структурного розриву між наявними ресурсами і непомірним тягарем платежів за внутрішніми і зовнішніми зобов'язаннями. Зобов'язання комерційних банків перед іноземними кредиторами досягли 16 млрд доларів, тобто майже зрівнялися з золотовалютними резервами Банку Росії. Платежі по ГКО-ОФЗ збільшилися до 22 млрд рублів на місяць, тоді як поточні податкові надходження до бюджету обчислювалися в розмірі 12-13 млрд. рублів [13,с.175-181].

      Каталізатором негативних процесів в економіці стали непродумані за своїми наслідками рішення Уряду Російської Федерації та Банку Росії від 17 серпня 1998 р. Сталося суміщення девальвації рубля, стрибка цін, паралічу банківської системи, різкого падіння довіри з боку потенційних кредиторів та інвесторів, значного зниження надходжень як імпортних , так і вироблених усередині країни товарних ресурсів [15,с.2-3].

      На сучасному етапі найгострішою проблемою є стійкість грошової системи Росії. Необхідність стабілізації рубля набуває ще більшого значення, в силу того, що це завдання протягом останніх років ставилося неодноразово, але вирішити її поки не вдалося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Як показали проведені дослідження, грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи класифікуються за наступними ознаками :

1. За способом проведення грошові реформи поділяються на три типии;

           2. За повнотою здійснюваних змін у грошовій системі;

           3. В залежності від часового періоду формувань;

           4. За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту.

       Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

      - метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін і метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням.

          - метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ.

Основною метою грошової реформи є стабілізація національної валюти. Тому важливе значення для успіху реформи має правильни вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватися наступні методи стабілізації валюти – дефляція, рефляція, нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація, дезінфляція.