Грошова реформа, її сутність та особливості проведення в Україні

Грошова реформа повинна  пов’язуватись з іншими аспектами  економічної реформи, перш за все  з приватизацією, розвитком виробництва, платіжним балансом, дефіцитом державного бюджету. Для грошової реформи потрібна сприятлива економічна ситуація. Це – зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно мають утвердитись дворівнева банківська система, створені резервні фонди, розвинутий ринок цінних паперів.

У 90-ті роки в Україні  була проведена широкомасштабна  грошова реформа, яка за своїм  характером може бути віднесена до категорії повних або структурних  реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін. :

1. Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні припини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру,

а її рублеві гроші  виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих  умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

2. Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети:

- створити національні  гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність  національних грошей на рівні,  достатньому для стимулювання  економічного і соціального розвитку  країни;

- сформувати і ввести  в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи  визначили значну її тривалість і  багатоетапність.

3. Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Розглянемо етапи грошової реформи в Україні :

- перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український  карбованець остаточно закріпився  в обороті як єдина національна,  хоч і тимчасова, валюта, а також  були створені економічні та  фінансові передумови для її  стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася  грошова реформа введенням в  оборот постійної грошової одиниці  гривні. Завершення реформи у  вересні 1996 р. було підготовлено  успіхами її другого етапу:  подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

4. Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи1. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися "м'яко", поступово заміняючи  в обороті рубль, що забезпечить  його достатню стабільність, а загальний  термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4- 6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець "заповнив" весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 p., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець  не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець". Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне  розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали  його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992-1993) маса грошей в  обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи .

5. Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи  такого механізму в Україні  не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини  на другому - підготовчому - етапі реформи  була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів  та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994-1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

6. Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі  при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково - вона відповідала рівню інфляції за 1991-1996 р. Все це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазначало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно  індексовані, то проводити реформу  в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок "нових українців", які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

Нинішня грошова система має  такий же перехідний характер, як і  економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після  введення гривні.

2.2. Аналіз грошово-кредитної політики України

Сучасне середовище реалізації грошово-кредитної політики формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Найнегативніший вплив має зовнішній чинник – поширення світової фінансової кризи.

Фінансова криза не оминула  і Україну, значно погіршивши та похитнувши стан економіки в цілому та значною мірою похитнувши стабільність національної грошової одиниці. Це свідчить про те, що дослідження та аналіз грошово-кредитної політики НБУ на сьогодні визивають неабиякий резонанс в українському суспільстві, тому що саме грошово-кредитна політика і чинить вплив на розвиток фінансової системи країни.

   Вітчизняна практика використання  механізму мінімальних резервних  вимог свідчить про зміну жорсткої  політики Національного банку  в застосуванні цього інструмента  на більш помірковану та зважену. Вона виявляється у зменшенні норм обов'язкового резервування в регулюванні ліквідності та посилення ролі більш гнучких інструментів, зокрема, рефінансування та процентної політики; постійному удосконаленні внутрішніх важелів регулювання механізму обов'язкового резервування (змінилася з 7% у 2004 до 0% у національній валюті з початку 2009).

    Основним інструментом  процентної політики є встановлення  облікової ставки НБУ, що з кінця 2005 знизилася з 9,5% до 7,75% - на вересень 2010 року, що повинно позитивно позначитися на зниженні депозитних та кредитних ставок банків, підвищенні доступності кредитів суб'єктам економіки, зростанні довіри до банківської системи та зниженні інфляційних процесів у країні.

   Щодо операцій  з цінними паперами, то НБУ переважно здійснює операції з облігаціями внутрішньодержавної позики. Усього з початку 2010 року Міністерство фінансів України здійснило розміщення ОВДП (з урахуванням ОВДП, що випущені для рекапіталізації банків і погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість) на загальну суму 60652,9 млн. грн. У жовтні випуск ОВДП для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість і випуск ОВДП для рекапіталізації банків не здійснювалися.

Середньозважена дохідність ОВДП за результатами проведення аукціонів з їх первинного розміщення у жовтні становила 7,9% річних (з початку року - 12,88% річних). Середньозважена дохідність ОВДП з урахуванням ОВДП, випущених для рекапіталізації банків і погашення простроченої заборгованості з податку на додану вартість, з початку року становила 10,52%.

   Основними показниками,  які характеризують валютно-курсову  політику, є динаміка валютного  курсу національної грошової  одиниці та стан валютних резервів  центрального банку держави.

   Динаміка валютного курсу гривні по відношенню до світової валюти дол. США (в 2008 - різке зростання від стабільних 5,05 грн. за останні три роки до 7,7 грн., що у 2009 досягнуло 7,98 грн., у 2010 тримаючи позицію на 7,91 грн.) свідчить про нестабільність національної грошової одиниці і завдання тяжкого удару фінансовій системі країни світовою кризою. Золотовалютні резерви в 2008 р. сягнули майже 190 млрд. грн. (порівнюючи з доходом Держбюджетом - 169, 4 млрд. грн., а план на весь 2008 р. передбачав доходну частину держбюджету в розмірі 228,3 млрд грн.). Так, станом на січень 2009 р. вони становили 28 млрд доларів США, а в квітні 2009 р. вони вже дорівнювали 23,7 млрд доларів. Таким чином, центральний банк офіційно зафіксував зменшення валютних резервів майже на 14 млрд доларів, хоча при цьому на терени України не надійшло) жодного цента.

   Отже, позиція  державних фінансів послабилася,  рівень інфляції, незважаючи на  низхідний тренд, залишається  одним із найвищих, обсяги банківських  кредитів застигли на незмінному  рівні під тиском з боку непрацюючих позик, оскільки банки намагаються уникати підвищеного ризику, а зовнішнє фінансування залишається жорстко обмеженим, причому на середньотермінову перспективу припадають суттєві суми виплат за зовнішніми боргами.