Грошова реформа, її сутність та особливості проведення в Україні

Методи регулювання і впливу НБУ на грошовий ринок потребують реформування, і найдоцільнішим шляхом проведення цього процесу є впровадження режиму таргетування інфляції і впровадження нової стратегії грошово-кредитної політики.

   Однією з основних  умов введення режиму таргетування інфляції є впровадження плаваючого валютного курсу. Однак, існує ряд факторів, які вимагають від Національного банку України підтримки відносної стабільності курсу гривні, що, у свою чергу, потребує подальшого здійснення інтервенцій на валютному ринку.

   Вирішення цих питань повинно відбуватися поетапно, в комплексі зі структурними реформами. При цьому монетарна стратегія, яка ґрунтується на ціновій стабільності, є їх невід'ємною складовою. Тому, з метою збереження адекватності грошово-кредитної політики, економічним перетворенням пропонується механізм поетапного переходу до використання інфляційного орієнтира як головної цілі грошово-кредитної політики.

   Перший етап  повинен полягати в запровадженні  «спрощеного» режиму таргетування  інфляції. Цей режим є перехідним і за цей період повинні бути створені необхідні передумови для запровадження монетарної стратегії, метою якої буде цінова стабільність.

   Ціллю другого  етапу є перехід до режиму  повного таргетування інфляції. Для цього необхідним є проведення наступних заходів:

   - заява про  перехід до повного таргетування  інфляції у стратегічному документі  НБУ, в якому проголошувалося  про середньострокові цілі грошово-кредитної  політики з зазначенням технічних  параметрів впровадженого режиму: цілі, горизонту;

   - здійснення валютних  інтервенції лише з метою врегулювання  значної волатильності обмінного  курсу.

Також утримання інфляції в Україні в прийнятних межах виключно монетарними методами в поточних економічних умовах неможливе. Про це йдеться у монетарному огляді Національного банку України за 2007 рік, опублікованому на офіційному сайті НБУ. Наслідком заборони інфляції монетарними методами можуть бути втрати в економічному зростанні без отримання відчутного ефекту щодо зниження цін. З урахуванням цього НБУ готовий максимально погоджувати свої дії з урядом", - наголошується в монетарному огляді НБУ.

- Головною причиною  інфляції стала невідповідність  між темпами зростання зарплати  і продуктивністю праці.

- Рівень доларизації  економіки зменшився, рівень монетизації – виріс.

Згідно з оглядом, НБУ, зокрема, готовий погоджувати дії  з урядом в питаннях грошово-кредитної  і фіскальної політики, розвитку фінансових ринків, нівеляції негативного впливу зовнішніх чинників на фінансову  стабільність.

Держбюджет-2010 був заснований на прогнозі інфляції на рівні 9,6% за зростання реального ВВП - 6,8%. Проте інфляція в Україні в квітні 2011 року склала 1,3%, а з початку року її значення досягло 4,4%. Нацбанк, здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку, підтримуватиме таку динаміку грошової маси, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншої - не створювала загрози для динаміки цін, - вказується в огляді.

За підсумками 2010 року монетарна база зросла на 46% - до 141,9 млрд грн, грошова маса збільшилася на 51,7% - до 396,2 млрд грн, а обсяг готівки поза банками підвищився на 48,2% - до 111,1 млрд грн. При цьому на 2011 рік було заплановано приріст грошової маси на 30-35%, а монетарної бази на 24-29%. Втім, згідно з оглядом, прогнозні орієнтири темпів зростання цих монетарних агрегатів на 2011 рік можуть були переглянуті, зокрема, з урахуванням очікуваної зміни державного бюджету.

Враховуючи  специфіку України щодо розподілу  повноважень у сфері грошової влади, в процесі розроблення грошово-кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше – взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна  стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

2.3. Світовий  досвід проведення грошових реформ

  Грошові реформи у Словенії і Хорватії диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії.

     Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.

    До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію у розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти і т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи.

     Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.

     Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на території республіки Хорватія". Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар. Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 23-31 грудня 1991 року. Натомість уведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара, і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ : 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 ДМ : 368 ХД.

     Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це  встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

     Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.

     У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, що охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життевого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій.

     У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.

     За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.

     Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.

     У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.

      Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1 : 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів.

      Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість повністю ліквідувати внутрішній "чорний ринок". Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенією підтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3% щомісячно. Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

     I все таки постає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно і за короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринкової економіки?

Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним  та організаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися  адекватними ринковим принципам, а  отже, і сприятливішими до економічних методів управління, до формування справжніх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку була підтримана населенням.

Крім того, основні  сектори економіки обох країн  виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією. Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.

      Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.

      До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, у тому числі й грошових, реформ.

      Країни Балтії досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.