Грошова реформа, її сутність та особливості проведення в Україні

Аналогічна процедура може використовуватися  і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну  форму примусового заморожування  на спеціальних рахунках сум, що перевищують  установлені межі.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині  у червні 1948 р. Тоді криза охопила  всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші - німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку.

в) реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіска-дійного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

У даному разі вдаються до іншого вирішення  проблеми - встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і

перейти на розрахунки в  нових. При цьому можуть встановлюватися  або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір  залежить від принципу емісії цих  знаків: якщо він такий самий (або  коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний - то співвідношення визначатиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

           2. За  повнотою здійснюваних змін у  грошовій системі :

           а)  формальні – купюри одного  зразка замінюються на купюри  іншого, а масштаб цін залишається незмінним ;

           б)  деномінаційні – здійснюється  заміна номінальної вартості  грошових знаків з метою стабілізації  національної валюти чи спрощення розрахунків ;

           3. В  залежності від часового періоду  формувань:

           а) одномонетні – пов'язані із введенням в обіг нових грошей за короткий строк (7-15 днів), тобто термін реформування визначається технічними можливостями вилучення старих грошей і запровадження нових ;

           б) реформи параллельного типу – випуск в обіг нових грошей здійснюється поступово паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу, потребують тривалого часу, одночасного, паралельного обігу нових грошових знаків зі старими.

           4. За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту :

           а) структурні (повні) грошові реформи - проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього — до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.

          б) реформи часткового типу - торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. У сучасних умовах, коли в усіх країнах запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення, реформи часткового типу проводяться досить часто, є найбільш типовими у світовій практиці.

В Україні з моменту  запровадження гривні емісію карбованців - було припинено. Протягом певного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривил за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.

3. Методи проведення грошових реформ

Основною метою грошової реформи є стабілізація національної валюти. Тому важливе значення для успіху реформи має правильни вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватися наступні методи стабілізації валюти – дефляція, рефляція, нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація, дезінфляція :

1. Дефляція – зниження  середнього рівня цін в результаті  вилучення штучного з обігу  частини надлишкової грошової  маси порівняно з потребами  грошового обігу паперових грошей : підвищення оподаткування з метою збільшення доходу держави і скорочення купівельної спроможності населення; заморожування зарплати; зменшення витрат на соціальні заходи та інше.

2. Рефляція – уряд  старається уникати відвертої  політики дефляції, а допускає  лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко гальмує економічну активність без глибокого спаду виробництва.

3. Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка - на 1 трлн. старих марок. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію.

4. Девальвація - офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.

Після скасування розміну  банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації  валюти. Девальвації стали рідше  проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім  як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності, регулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу [5,c.176].

5. Ревальвація - це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації  валют проводились в епоху  вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави  по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

6. Деномінація – обмін усіх грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у ці пропорції цін, тарифів, зарплати, пенсій, стипендії, балансової вартості фондів, платіжних зобов’язань тощо. Відбувається укрупнення масштабу цін, що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу, спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу.

7. Дезінфляція – стримувальна політика держави, що спрямована на повільне, контрольоване зростання грошової маси і зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні.

     Обираючи комплекс методів і заходів реформування грошової системи, потрібно звернути увагу на взаємодію проблем оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери, забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти і стабільності цін та усунення інфляції. Дані аспекти формують інші сторони процесу оздоровлення грошового обігу. Ось чому кожна грошова реформа здатна успішно використати досвід проведення реформ в інших країнах і саме, виходячи із конкретно-історичних умов, обрати свою методологію, набути свого особливого змісту й спрямування. Для досягнення успіхів важливо вірно оцінити провідні чинники інфляційного процесу і метод проведення грошових реформ.

     Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

- метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін. Важливо, що перший із вказаних методів надає необхідний оперативно-економічний простір урядові країни для збалансування грошової і товарної маси, а заморожені кошти повертаються власникам після нормалізації економіки і зростання суспільного виробництва. Цивілізованість методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід. А з іншого боку, впровадження цього методу гарантує захист грошових нагромаджень населення і підприємців та одночасно надає свободу дії ініціаторам реформи для стабілізації товарного ринку і розбудови стабільної грошової системи.

- метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ. В ньому доцільність застосування диференційованого співвідношення може обґрунтовуватися різними причинами: досягнення соціальної справедливості відносно зубожілої більшості громадян, потребами покриття витрат на проведення грошової реформи тощо. Але внаслідок цього впроваджується зрівнялівка, яка інколи здатна принести більше шкоди, ніж очікувані доходи чи соціальна справедливість.

     Реформатори можуть за необхідності використати різні варіанти комбінування цих методів, вдаватися до застосування інших важелів і прийомів. Але слід мати на увазі, що вони дають найкращий результат лише за умов: одночасного і узгодженого реформування відносин економіки, кредиту, фінансів і грошового обігу; формування ефективної нормативно-економічної бази; впровадження єдиних паритетів стосовно усіх іноземних валют; встановлення обґрунтованого розрахункового курсу національної грошової одиниці. Першочерговість досягнення стабілізації валюти диктує необхідність застосування методів деномінації, нуліфікації, ревалоризації, реставрації, девальвації, ревальвації валюти та запровадження політики дефляції[8, c. 57-59].

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

2.1. Особливості та основні етапи проведення грошової реформи в Україні

Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного  розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці і особливо – пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці. Лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів.