Банківська система України

За  організаційно-правовою формою банки могли  створюватися як:

— акціонерні товариства відкритого та закритого  типів (акціонерні банки);

— товариства з обмеженою  відповідальністю (пайові банки);

— кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно  до внесених до чинного  банківського законодавства  змін, із кінця 2006 р. банки в Україні  можуть створюватися лише у формі акціонерних  товариств і кооперативних  банків.

Нині  в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

Кількісні параметри становлення  банківської системи  України за 2002-2007 pp. характеризують дані табл. 5.3.

Таблиця 5.3. Кількість банків України за 2002-2007 pp.

з/п	Назва показника	На 1 січня 2002 р.	На 1 січня 2003 р.	На 1 січня 2004 р.	На 1 січня 2005 р.	На 1 січня 2006 р.	На 1 січня 2007 р.
1	2	3	4	5	6	7	8
1.	Кількість зареєстрованих банків	189	182	179	182	186	193
2.	Вилучено з Державного реєстру банків	9	12	8	4	1	б
3.	Кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації	35	24	20	20	20	19

Закінчення  табл. 5.3

1	2	3	4	5	6	7	8
4.	Кількість діючих банків	152	157	158	160	165	170
4.1.	Із них: з іноземним капіталом	21	20	19	19	28	35
4.1.1	У тому числі  зі 100-процентним іноземним капіталом	6	7	7	7	9	13

У 2006 р. кількість банків за Державним реєстром збільшилася зі 186 до 193. На 1 січня 2007 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 170 банків, серед них - 168 банків - акціонерні товариства, 2 — державні банки. Із діючих банків з іноземним капіталом нараховується вже 35, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом - 13. Протягом 2006 р. 6 банків вилучено з Державного реєстру банків, у стадії ліквідації перебувало ще 19.

Основні тенденції розвитку банківської системи  України можна  відстежити за даними табл. 5.4.

Таблиця 5.4. Співвідношення основних показників банківської системи України у період 2001-2006 рр. до ВВП (на кінець періоду)

Показники	Роки
	2001		2002		2003		2004		2005		2006
	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Активи банківської  системи	50784,6	25,1	67877,4	30,1	105539	39,5	141497	41,0	223024	53,3	363100	67,8
Балансовий  капітал	7915,3	3,9	9983,0	4,4	12882	4,8	18421	5,3	25451	6,1	42566	7,9
Кредитний портфель	32096,7	15,9	46736,3	22	73442	27,5	97197	28,2	156385	37,4	269688	50,3
Вклади фізичних осіб	11164,9	5,5	19092,0	8,5	32113	12,01	41207	11,95	72542	17,3	106700	19,1
Валовий внутрішні  продукт	204190	-	225810	-	267344	-	344822	-	418529	-	535860	-

Про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених  коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

Головними характеристиками банків України на сучасному  етапі є:

— їх неоднорідність — п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %. Таким чином, чверть сукупного капіталу та чистих активів банківської системи України концентрується у 3 % банків, що свідчить про недокапіталізованість банків;

— значні територіальні диспропорції щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав.

За  рівнем територіальної концентрації банківської  системи регіони  умовно можна поділити на 4 групи: високої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд. грн), незначної (зазначений показник становить від 500 млн грн до 1,5 млрд. грн) і низької концентрації (менше 500 млн грн).

Найефективнішими нині е банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни;

— помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі — серед функціонуючих банків на 1 січня 2007 p.;

— універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон'юнктурою ринку банківських послуг;

— низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами. За цих умов розвиток приватного сектору економіки як найбільшого споживача банківських послуг є досить проблематичним.

До  особливостей розвитку банківської системи  України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи  на те, що кількісні  параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської  системи, банки  в перспективі змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку — підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Підвищення  ефективності банківської  діяльності вимагає  нині реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору необхідна  загальна консолідація існуючих банків. Більш  ефективні банки, визнані такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними. Тільки за таких умов можна зменшити середню маржу та посилити проникнення банків в економіку.

Головною  метою стратегічного розвитку банківської системи України є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз.

Функціонування  банківського сектору  в економіці висуває  нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний  розвиток, виявлення  позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи  та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.

Список  рекомендованої літератури

1. Закон України  "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5—6. — Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3. Положення про  порядок створення  і державної реєстрації  банків, відкриття  їх філій, представництв,  відділень № 375, затверджене Постановою  Правління НБУ  від 31 серпня 2001 р. // www.nau.ua

4. Адамик В. П.  Національний банк  і грошово-кредитна  політика: Навч. посіб.  — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 278 с.

5. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред.  проф. P. І. Тиркала.  — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с.

6. Банківські операції: Підручник / А.  М. Мороз, М.  І. Савлук, М. Ф.  Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра  екон. наук, проф. А.  М. Мороза. — 2-ге  вид., вил. і доп.  — К.: КНВУ, 2002. —  476 с.

7. Васюренко О. В.  Банківські операції: Навч. посіб. - К.: Тов-во "Знання"; КОО, 2000. — 243 с.

8. Гроші та кредит: Підручник / За  ред. проф. Б. С.  Івасіва. - Тернопіль:  Карт-бланш, 2002. —  510 с.

9. Гроші та кредит: Підручник / М.  І. Савлук, А. М.  Мороз, М. Ф.  Пуховкіна та ш.; За заг. ред.  М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 602 с.

10. Епіфанов А О.. Маслак Н. Г„  Сало І. В. Операції  комерційних банків: Навч. посіб. —  Суми: Університетська  книга, 2007. — 523 с.

11. Капран В. І., Кривченко  М. С, Кабаленко  О. К. та ін. Банківські  операції: Навч. посіб.  — К.: Центр навчальної  літератури, 2006. — 208 с.

12. Операції комерційних  банків / Р. Коцовська,  В. Ричаківська,  Г. Табачук та  ін. — 2-ге вид., перероб. і доп.  — Л.: ЛБІ НБУ, 2001. — 516 с.

13. Петрук О. М.  Банківська справа: Навч. посіб. / За ред.  д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. — К.: Кондор, 2004. — 461 с.

14. Прокопенко І.  Ф., Гопін В. Соляр  В. В. та ін. Основи  банківської справи: Навч. посіб. —  К.: Центр навчальної  літератури, 2005. —  410 с.

15. Романова М. І,  Устюсова М. В.  Основи банківської  справи: Навч. посіб.  — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 168 с.

16. Снігурська Л.  П. Банківські  операції і послуги:  Навч. посіб. —  К.: МАУП, 2006. — 456 с.

17. Тиркало Р. Ш., Щибоволок  З.І. Фінансовий  аналіз комерційного  банку: основи  теорії. Експрес-діагностика,  рейтинг: Навч. посіб. — К.: Слобожанщина, 1999. — 236 с.

Тема 5 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

5.1. Походження та  розвиток банків

5.2. Поняття, призначення  та класифікація  банків

5.3. Сучасні банківські  системи та їх  характеристики

5.4. Становлення та розвиток банківської системи України

5.1. Походження та розвиток банків

Слова, що були схожі  за звучанням зі словом bank та позначали різні  поняття зі сфери  грошового обігу, ввійшли до більшості  європейських мов  практично одночасно  — в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в  Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав  свої монети, називався banco. Старофранцузьке  слово banque та італійське bancа декілька сотень років тому означали одне й те саме — "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банків і банківської  справи історично  пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну  та обміну цінностей, що виконували функцію  грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських  послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого — міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.

У Стародавній  Греції банкірів називали "трапезитами". Більшість із них за походженням були іноземцями та рабами-вільновідпущениками, які згодом ставали громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій того часу був низький розвиток їхнього юридичного оформлення. У суді велике значення мали репутація і слово банкіра, а також зізнання свідків. Трапезити здійснювали обмін монети, приймали вклади, проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого та нерухомого майна. Середній процент за позику становив 10—20 %.

Держава не втручалася у діяльність трапезитів, майже не регулювала розмір процентів  і не користувалася  послугами приватних  банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, надавали довгострокові  кредити, проводили  операції з державними коштами. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.