Банківська система України

В умовах ринку банки, насамперед, мають потребу в широкій оперативній інформації про фінансовий стан, про стан економіки, її галузей, окремих підприємств, що звертаються в банк за кредитом та іншими послугами. Для оцінки кредитоспроможності клієнтів, економічного і ділового ринку, для консультування підприємств і населення, банки мають потребу в докладній інформації. Наявність інформації та її аналіз стають обов'язковим атрибутом технології надання банківських послуг.

Інформаційне забезпечення передбачає функціонування спеціалізованих  організацій, які визначають рейтинги банків, проводять аудит їхньої діяльності, здійснюють аналіз та надають повідомлення про стан банківської системи у засобах масової інформації, що створює можливість для бізнесу і широкого загалу отримати належну інформацію про діяльність банків країни, їхню надійність, прибутковість, ефективність управління. Крім того, й самі банки потребують інформації як про потенційних клієнтів (фінансовий стан, перспективи розвитку, позиції на ринку), так і про економіку в цілому (кон’юнктуру ринку, динаміку цін, розвиток виробництва за галузями).

Зрозуміло, функціонування такого ефективного  інформаційного забезпечення потребує праці багатьох досвідчених фахівців, що формують потужний аналітичний апарат, створення якого не завжди під  силу дрібним і середнім банкам та й часто недоцільне з економічної точки зору навіть для найбільших банків. Оптимальним, на наш погляд, є варіант діяльності спеціалізованих інформаційних агентств, створених на пайових засадах групою банків для забезпечення їхніх потреб у даних із питань фінансового стану і економічного розвитку країни.

Необхідним компонентом банківської  інфраструктури виступає і науково-методичне  забезпечення. Воно відіграє важливу  роль у практичній реалізації банками  своїх функцій з обслуговування різних груп клієнтів. Йдеться про розробку для банків методики здійснення окремих видів операцій, управління активами й пасивами, мінімізації ризиків. Нині основна маса подібної роботи виконується Національним банком, оскільки в структурі окремих комерційних банків, як правило відсутні аналітичні підрозділи, що здійснюють дослідження ринка банківських послуг. Певну  частину навантаження щодо розробки необхідної методології могли б узяти на себе спеціалізовані наукові центри, що мають можливість проводити глибокі аналітичні дослідження проблем діяльності банків. З метою наукових досліджень, які б сприяли б успішному виконанню функцій Національного банку України у 2003р. в його структурі створено Центр наукових досліджень [41, с.48].

Технічне забезпечення пов’язане з діяльністю організацій, що надають банкам усе необхідне обладнання для обслуговування клієнтів, розробляють, упроваджують необхідне програмне забезпечення, налагоджують і обслуговують канали зв’язку для оперативної передачі інформації й реалізації фінансових угод, а також гарантують необхідний захист зазначених каналів від несанкціонованого доступу. Останній аспект функціонування допоміжних організацій в умовах величезних потоків відіграє одну із головних ролей у забезпеченні стабільного й ефективного функціонування банків.

Важним елементом банківської  інфраструктури виступає кадрове забезпечення. Кадрове забезпечення діяльності банківської  системи в інституційному плані  являє собою мережу різноманітних  навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах.

Наявність таких закладів конче  необхідна, адже більшість працівників, що прийшли на роботу в банківські установи (яких в Україні до 2000 р. було більше двохсот), не мали відповідної  підготовки. Нині цю проблему практично розв’язано у кількісному плані. В Україні існує мережа спеціальних вищих учбових закладів, факультетів, в яких підготовляються кадри банківського профілю, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Особливим блоком банківської системи  служить банківське законодавство, яке покликано регулювати банківську діяльність. Законодавче регулювання банківської діяльності відіграє важливу роль у її забезпеченні стабільного функціонування усіх банків, здійсненні державного контролю. При цьому мають регулюватися не лише загальні моменти функціонування банківських установ, а й окремі аспекти банківської справи в країні та визначення основи діяльності різних елементів банківської системи (зокрема, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний правовий механізм діяльності банків із боку держави.

Банківська система не може існувати без банківського ринку, на якому  концентрується торгівля банківськими послугами. Тому банківський ринок  є одним з важливих елементів  банківської системи.

У банківській  системі в інституціональному плані можна виділити банківські об'єднання до числа яких відносяться: банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи, що можуть створюватися банками за узгодженням з Національним банком України. Такі об'єднання створюються для спільного здійснення банківських операцій на основі висновків   договору.

Важливе значення для стабільності банківської системи і гарантування вкладів населення має Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який є державною  спеціалізованою установою, яка виконує функції управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Цей Фонд формується за рахунок обов’язкових внесків комерційних банків, а також за рахунок держави [157, с.142-146].

У разі банкрутства будь-якого із банків вкладники мають гарантоване право на повернення визначеної Фондом частини вкладу. 3 31 серпня2007р. такою гарантованою сумою є 50тис. грн. [225, 2007. – 11 верес.]. 

В банківську систему, на погляд фахівців, варто включити і створювані банками  некомерційні об'єднання, що не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю, але які відіграють важливу організуючу роль  у банківській системі [49, с.62-63; 126, с.181-185]. До них згідно зі ст. 13 Закону України  "Про банки і банківську діяльність" відносяться союзи й асоціації, створювані банками. Ці об’єднання створюються для захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності та рішення спільних задач. У нашій країні в 1990р. створена Асоціація українських банків (АБУ) як всеукраїнська недержавна, добровільна, некомерційна організація. АУБ об’єднує діючі в Україні комерційні банки та представляє їх інтереси у відносинах із НБУ та органами влади, іншими державними і недержавними установами та організаціями [218, с.112].

Без розглянутих елементів інфраструктури нормальне функціонування банків в  умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об’єктивно випливає з потреб всебічного регулювання діяльності банківських установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.

Таким чином, елементний склад банківської  системи не обмежується лише банківськими установами, які безпосередньо здійснюють банківські операції. На рівні з  ними він включає також банківську інфраструктуру, банківське законодавство, банківський ринок, некомерційні об’єднання, які забезпечують нормальне функціонування банківської системи загалом.

Банківські системи у країнах  з ринковою економікою організовані далеко не однаково, оскільки їх формування відбулося в своєрідних історичних умовах, в різні періоди розвитку національної економіки. Тому для тієї чи іншої країни характерна власна модель банківської системи, яка склалася історично та закріпилася законодавчо.

За структурною побудовою розрізняють  одно- та дворівневу банківські системи. Дворівнева банківська система, властива для більшості розвинених країн з ринковим укладом економіки. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Однорівневий спосіб організації банківської системи можливий або за відсутності центрального банку, що відповідає раннім етапам розвитку банківської системи, або при функціонуванні самого лише центрального банку і його відділень, що характерно для країн з адміністративно-командною побудовою управління економікою при виключній монополії держави на банківську діяльність.

Дворівнева банківська система  базується на взаємовідношеннях  між банками у двох площинах –  по вертикалі та горизонталі. По вертикалі  – відносини підлеглості між  центральним банком як керівним, управляючим  центром і низовими ланками – комерційними банками; по горизонталі – відносини рівного партнерства між будь-якими банками.

Специфічною особливістю дворівневої  банківської системи є те, що центральний  банк уповноважений державою на управління всією сукупністю банківських установ. Банківські системи, в яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, називають дворівневим.

Тому відносини між центральним  банком та рештою суб’єктів банківської  системи перетворюється у відносини  субординації, які, головним чином, і забезпечують цілісність системи. В умовах цивілізованої ринкової економіки банківська система може бути організована тільки за дворівневим принципом, що об’єктивно  випливає із потреб реальної координації й регулювання діяльності банків при наявності широкого розмаїття банківських установ та здійснення ними операцій відповідно до запитів суб’єктів ринку.

Банківська система в сучасній Україні, на зразок банківських систем високорозвинутих країн світу, є  дворівневою структурою і складається, по-перше, з Національного банку України, по-друге – з комерційних банків різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Національний банк України у  банківській системі є банком верхнього рівня та виконує функції  типові для центральних банків розвинутих європейських держав, виступає емісійним та розрахунковим центром, наглядовим органом, банком банків і банком уряду України.

Комерційні банки як банки другого  рівня складають основу банківської  системи України. Їх задача – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних видів послуг.

У державах, які виникли на пострадянському  просторі банківські системи також  за своєю структурою, своїм функціям і завданням є, як правило, наближеними  до європейської моделі.

Хоча банківська система як організаційна структура відіграє важливу роль в країні, але вона не може існувати автономно, оскільки вона є складовою більш широкої системи – економічної. І тому без сильної економіки неможливо мати сильні банки, і навпаки: для розвитку економіки необхідна кредитна та інвестиційна підтримка банків.

Банківська система – це специфічна організаційно-правова  структура, що забезпечує функціонування грошового ринку та економіки в цілому. В зв’язку з тим вона покликана виконувати такі функції:

1) трансформаційну;

2) створення грошей і регулювання грошової маси;

3) стабілізаційну.

Сутність трансформаційної функції  полягає в тому, що мобілізуючи  тимчасово вільні кошти одних  суб’єктів ринку і передаючи  їх різними способами іншим суб’єктам, банки перетворюють їх у реально діючий капітал. Банківські установи залучають вільні кошти підприємств і населення та вкладають їх на свій страх і ризик у розвиток суб’єктів  господарювання, впливаючи таким чином на величину, якість, вартість та строки грошових капіталів.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси означає те, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші.  В рішенні цієї проблеми керівна роль належить НБУ, на який покладено здійснення грошово-кредитної політики в країні. У виконанні цієї функції бере участь те тільки НБУ, а й усі інші банки. Через них проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення.

Стабілізаційна функція характеризує сталість банківської діяльності й грошового ринку. Враховуючи те, що для банківської діяльності характерні високі ризики, оскільки банківські установи працюють переважно із залученими коштами суб’єктів господарювання та населення, вони постійно перебувають у стані підвищеної загрози втрати грошей, внаслідок чого може наступити їх банкрутство та втрата довіри до всієї банківської системи. Стабілізаційна функція покликана забезпечити сталість банківської діяльності й грошового ринку. Виконання її забезпечується шляхом прийняття нормативних актів, що регламентують діяльність усіх  ланок банківської системи та створенням належного механізму нагляду за дотриманням чинного банківського законодавства.

Сучасна банківська система України  існує не довгий час, розвиток її був  стрімким. Пікового значення кількість банків сягнула у 1995 р., коли їх стало – 230 [53, с.4]. Проте фінансова криза 1998 р. спричинила в Україні банкрутство банків. Тільки за період з 1998 по 2000 р.р. їх було ліквідовано – 36, а ще 18 банків перетворено на філії інших банків [12, с.32-33].

За весь період існування банківської  системи України з  (1992-2006 р.р.) ліквідовано, чи у певний спосіб реорганізовано – 112 банків [13, с.69-70].

За станом на 01.01.2006 р. в Україні (з населенням 47 млн. 16 тисяч чол.) зареєстровано 186 банків, із них діючих – 165 [132, с.4]. Це багато чи мало для України? Наприклад, в Люксембурзі (населення 412 тис.) діє – 210 банків, у Франції (нас. 60 млн.) – 2200 банків, Італії (нас. 57 млн.) – 876, Росії (нас. 144 млн.) – 1349, Австрії (нас. 8 млн.) – 906 [118, с.101-117].

Отже, в різних країнах кількість  банків різна, що обумовлено істотним, політичним та економічним розвитком  кожної країни. Стосовно кількості  банків в Україні, то дехто з фахівців, наприклад О. Дугов, вважає, що їх кількість треба скорочувати [140, с.41]. На наш погляд, в Україні повинно бути стільки банків щоб вони забезпечували ефективний розвиток економіки країни та надавали різноманітні послуги населенню. Тому, обмежувати банківську систему якоюсь певною кількістю банків, немає потреби.