Банківська система України

Головна » Прилуцький О.В. Організаційно-правові засади діяльності комерційних банків в Україні 2008р. » РОЗДІЛ І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА В УКРАЇНІ Й ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ

1.5. Банківська  система України на сучасному  етапі, її структура та тенденції  розвитку

Досліджуючи банківську систему будь-якої країни, необхідно  враховувати, що її сучасний стан це результат  тривалого розвитку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу.

Функціонуюча  національна банківська система  в Україні перебуває в процесі  розвитку і безумовно потребує подальшого вдосконалення.

Поняття "банківська система" є одним із ключових в  банківській справі, що обумовлено тим, що банківські установи функціонують в ринковій економіці не ізольовано, а знаходяться у відносинах і  зв’язках один з другим. В сучасних умовах банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, яка складається із певних елементів, з певними відношеннями і зв’язками, утворюючи єдине ціле.

У теоретичному плані з'ясування поняття "банківська система" дає можливість окреслити те зовнішнє середовище, у якому знаходиться конкретний банк, виявити його залежність від цього середовища і можливості їхнього взаємного впливу.

Актуальність  цього питання зумовлена і  тим, що, оскільки банківська система  виступає як об'єкт державного керування, необхідно досить чітко усвідомити, що до неї входить, з яких елементів вона складається.

Поняття "система" широко використовується сучасною наукою. Терміном "система" охоче оперують не тільки вчені філософи, економісти, юристи, але й організатори виробництва, фахівці банківської справи.

Слово "система" походить від грецького systema і перекладається як ціле, що складається із частин; значна кількість закономірно пов’язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, знань тощо), що становить певне цілісне утворення, єдність [206, с.469-470]. За своїм змістом термін "система" об’ємне поняття. В одному випадку це не просто певний порядок у розташуванні і зв’язку частин будь-чого, а й певне ціле, яке являє собою єдність закономірно розташованих і взаємопов’язаних частин. У другому – це сукупність організацій однорідних за своїми завданнями, або установ, що об’єднані в одне ціле [125, с.717]. 

Виходячи з  цього можна стверджувати, що будь-яка  система характеризується стійкими зв’язками елементів, які входять до неї.

Саме поняття "система" означає також відносно високу інтеграцію виділеної групи  елементів, наявність у всіх елементів  групи загальних істотних ознак, що відрізняють її від інших груп. Крім того, як зазначає А.М. Авер’янов, кожна система розвивається за одними і тими же спільними законами [1, с.105].

Відносини в  сфері банківської діяльності, як зазначає О.П. Орлюк, також можуть вміщуватись  в поняття "система" [127, с.32]. Банківська система не є випадковим різноманіттям, випадковою сукупністю елементів, усі банки в сукупності є системою. Саме в системі окремі елементи виконують функції орієнтовані на досягнення певних загальних цілей. Банківська діяльність не може бути реалізована поза системою, поза підпорядкуванням єдиним правилам ведення операцій, поза опорою на центр із його функціями, що поєднують діяльність системи [117, с.93]. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, що виникають між ними.

Світова практика знає кілька типів банківської системи:

1) розподільна  централізована банківська система;

2) ринкова банківська  система;

3) банківська  система перехідного періоду.

Розподільна централізована система  - це така система, коли в країні існує по суті єдиний державний монобанк, що має розгалужену мережу філій по всій країні. Така система склалася в СРСР і в ряді колишніх соціалістичних країн, де існувала виняткова монополія держави на банківську діяльність.

На противагу  розподільній системі банківська система  ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожен суб'єкт господарської діяльності (а не тільки державної) може створити банк. В ринковому господарстві функціонує безліч банків з децентралізованою системою управління. Банки  не  відповідають  по  зобов'язанням  держави,  так само як держава не відповідає по зобов'язанням банків.

Сучасна банківська система України являє собою  систему перехідного періоду, що є характерним для економіки  перехідного стану. Така система  виступає як ринкова модель, розділена  на два рівні: перший рівень охоплює центральний банк, задачею якого є розробка основних начал грошово-кредитної політики і контроль за її проведенням. Другий рівень складається з різних комерційних банків, задача яких – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних послуг.

Банківську  систему можна представити як ціле, як різноманіття частин, підлеглих  єдиному цілому. Це означає, що окремі частини (різні банки) зв'язані таким  чином, що можуть при необхідності замінити одна іншу. У випадку, якщо ліквідується один банк, уся система не стає недієздатною – з'являється інший банк, що може виконувати банківські операції і послуги. У банківську систему можуть влитися нові банки, що заповнюють специфіку цілого. Таким чином, банки являють собою не просто випадковий набір, а дійсно банківську систему, тобто безліч елементів, з відносинами і зв'язками, що утворять єдине ціле. У системі всі елементи служать цілому, але кожний з них служить по-своєму і відповідає за себе.

Банківська система – "самоорганізуюча", оскільки зміна економічної кон’юнктури, політичної ситуації неминуче призводить до автоматичної зміни  політики банку. Банки, що не прийняли міри, що враховують мінливі події, неминуче виявляються в скрутному економічному стані, втрачають клієнтів, несуть збитки, а в результаті можуть і збанкрутувати.

Банківська система не знаходиться  в статичному стані, навпроти, вона постійно в динаміці. Це означає, по-перше, що банківська система як ціле весь час знаходиться в русі, а також  удосконалюється. По-друге, усередині банківської системи постійно виникають нові зв'язки. Взаємодія утворюється як між центральним банком і комерційними банками, так і між самими банками.

Банківська система виступає як керована система. Центральний банк, проводячи незалежну грошово-кредитну політику підлеглий, як правило, парламенту або виконавчій владі. Комерційні банки, будучи юридичними особами, функціонують на базі загального і спеціального банківського законодавства, їхня діяльність регулюється економічними нормативами, установлюваними центральним банком, що здійснює контроль і нагляд за ними.

Усі ці ознаки властиві й українській  банківській системі, яка у сучасних умовах, будучи системою перехідного  періоду, знаходиться в стані  подальшого розвитку.

Елементи банківської системи України як основи її побудови визначені в законодавстві, що суттєво полегшує вирішення питання про критерій віднесення тих або інших формувань до цієї системи.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність", який прийнятий 7 грудня 2000 р. [162]  банківська система складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України.

Необхідно зазначити, що загальноприйнятого визначення поняття "банківська система" у юридичній літературі України немає. Так, в Юридичній енциклопедії банківська система визначається як "сукупність різних видів банків і банківських інститутів, з допомогою яких здійснюється мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і наданих кредитів. Ця система є внутрішньо організованою, має загальну мету і завдання" [232, с.190].

В Енциклопедії банківської справи України банківська система визначається як "сукупність різноманітних видів  банків та банківських установ у їх взаємозв’язку, складова частина кредитної системи України" [65, с.56].

У першому випадку у визначенні "банківська система" акцентується увага на елементах з яких складається  банківська система, та операції які  вони здійснюють, а у другому система розглядається як сукупність банків і інших банківських установ, але яких не вказується.

Деякі інші науковці банківську систему  України визначають як "внутрішньо організовану, взаємопов’язану, об’єднану  загальною метою сукупність банківських  та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України" [19, с.56]. Це визначення виходить з того, що в банківську систему входять власне не тільки банки, а інші фінансово-кредитні установи. Хоча це спірне питання, оскільки є самостійні поняття "банківська система" і "кредитно-фінансова система". Кредитно-фінансова система більш широке явище ніж банківська система. Вона включає, крім останньої, всі небанківські  установи [40, с.96; 30, с.108]. Отже, банки можуть входити до кредитної системи, але будь-які кредитні установи (ломбарди, довірчі товариства, кредитні спілки, фінансові, страхові компанії і т.п.), що виконують окремі банківські операції не є власне банками і не можуть (як зазначає Т.П Остапишин і позицію якої доцільно підтримати) розглядатися як складові банківської системи країни  [135, с.4].

Банківська система України  на даний час поки що недостатньо  розвинута. Хоча її становлення і  відбулося, але вона "молода", їй ще далеко до періоду зрілості. Формування такої системи залишається актуальною задачею на перспективу. Як зазначається в філософській літературі "… система в період виникнення якісно відрізняється від системи періоду становлення, та в свою чергу від періоду зрілості" [2, с.8-43].

В російському законодавстві і  правовій літературі, на відміну від України, існує інший підхід до визначення складу банківської системи. Відповідно до ст. 2 Федерального Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон "Про банки і банківську діяльність в РРФСР" від 3 лютого 1996 р. [222] банківська система включає в себе Банк Росії, кредитні організації, а також філії та представництва іноземних банків. Але з таким визначенням складу банківської системи незгодні чимало науковців. Так, зокрема А.М. Тавасієв вважає, що в Законі явною помилкою є згадування про філії  і представництва банків іноземних країн. Тому що філія і представництво банку – усього лише його структурні підрозділи, що не є юридичними особами, тим часом як "елементарною одиницею" банківської системи можуть бути дійсно самостійні організації. Крім того, представництва взагалі не ведуть ніяких банківських операцій [16, с.26].

По іншому визначення банківської  системи сформульовано в Російській банківській енциклопедії. В ній  банківська система інтерпретується  як "сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку" [194, с.51].

Наведені точки зору вчених  щодо визначення банківської системи свідчать про те, що це питання є дискусійним як серед українських, так і вчених країн, що виникли на пострадянському просторі.

На наш погляд, поняття "банківська система" слід розглядати у вузькому і широкому розумінні. Банківська система  у вузькому розумінні становить  сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських  установ, взаємопов’язаних, об’єднаних загальною метою та функціями, основою діяльності яких є акумулювання та розміщення коштів на основі повернення, платності і строковості, при постійному банківському контролі і нагляді за їх діяльністю з боку державних органів.

У цьому зв'язку елементний склад  банківської системи, закріплений  у ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" представляється логічним, оскільки в цьому випадку банківська система містить у собі Національний банк, інші банки, а також філії іноземних банків створені і діючі на території України. З визначення випливає, що до елементів банківської системи відносяться не тільки банки та філії іноземних банків, що виконують банківські операції а й органи, що регулюють і контролюють цю діяльність.

Однак, визначення банківської системи  зазначене в ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зводиться до перерахування тільки банківських установ, що є елементами банківської системи, на наш погляд, є занадто вузьким і не цілком адекватним. Більш адекватним є широкий підхід, що припускає віднесення до системи не тільки тих утворень, що здійснюють визначений вид діяльності, але й організацій, що складають інфраструктуру цієї діяльності, забезпечують основну функцію системи.

У науковому плані є всі підстави виходити з широкого поняття банківської системи, оскільки це дозволить реально оцінювати стан справ і виробляти форми взаємодії всіх елементів. Подібний погляд щодо складу банківської системи здобуває все більше прихильників. Так, О.П. Орлюк наголошує на недоцільності визначення банківської системи виключно як сукупності кредитно-фінансових інститутів, які діють на території певної держави. Це значно складніший механізм, який включає ряд взаємопов’язаних елементів, у тому числі сукупність банківських установ, інфраструктуру, законодавство, банківський ринок тощо [128, с.18]. Прихильниками цієї точки зору є і ряд російських науковців [57, с.291-297; 49, с.38-39].

Такий підхід цілком узгоджується з  відомим загальним визначенням "система". "Під … системою, - пише В.Г. Афанасьєв, - розуміється сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості, не властиві її утворюючим…Найважливішою особливістю цілісної системи є  наявність у ній інтегративних, системних якостей, що зводяться не до суми  властивостей утворюючих її компонентів"[10, с.9].

Виходячи з цього, банківська система  не може обмежуватися наявністю одних  тільки банківських установ, безпосередньо  виконуючих функції з обслуговування юридичних і фізичних осіб. До елементів банківської системи варто віднести і ряд інших компонентів. Адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забезпечують нормальну діяльність банківських установ, сприяючи функціонуванню складного механізму взаємозв’язків банків з юридичними і фізичними особами. На практиці, в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забезпечується елементами, які в своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати різного роду організації і служби. Банківська інфраструктура включає інформаційне, науково-методичне, технічне, кадрове та правове забезпечення діяльності банків.