Банківська система Франції

Іншою специфічною групою є група так званих торгових банків (близько 20), чия діяльність зв'язана  головним чином з ринком капіталів  і капіталовкладеннями. Вони займаються міжбанківськими угодами, торгівлею цінними паперами, рухомим майном.

І, нарешті, біля сорока банківських  установ представляють по своїй  суті банківські філії ряду найбільших промислових, торгових і страхових  компаній Франції, яким вони фактично і належать. У цю групу також входять кооперативні банки, що належать різним об'єднанням, що діють у загальнонаціональному чи регіональному масштабі, що мають схожий статус. Крім цього народні банки, ощадні каси, каси взаємодопомоги і т.ін. На кооперативні банки припадає 60% всіх операційних відділень, близько 30% загального обсягу поточних внесків і 24% кредитів національної економіки.

Саме до цієї категорії  банківських установ відноситься  найбільший банк Франції «Креди агриколь». Цей банк займає лідируючі позиції в аграрному секторі (через нього здійснюється 85% фінансових операцій у сфері сільського господарства). За чисельністю індивідуальних внесків «Креди агриколь» є найбільш популярним банком. «Креди агриколь» контролює 1/6 частину фінансового ринку країни [4, с.40-42].

Взаємовідносини Банку Франції з усіма гілками  влади — Президентом, Парламентом та урядом будуються на принципах співпраці та розмежування повноважень і відповідальності. Це досягається таким шляхом:

 • призначення  голови банку на два терміни по чотири роки;

 • призначення  складу Ради банку;

 • затвердження  величини статутного капіталу;

 • доповідь  голови банку про діяльність  банку;

 • надання  інформації про стан грошово-кредитного  ринку в державі.

Рада Банку  Франції розробляє основні засади грошово-кредитної політики і контролює її здійснення Радою директорів банку.

Основний вплив  на монетарну сферу, ціни та економічне зростання Банк Франції здійснює через процентну політику, підтримуючи  певний рівень процентних ставок як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку.

Банк Франції  встановлює процентні ставки за своїми операціями з кредитування комерційних  банків. За попередніми заявками комерційних  банків здійснюються кредитні аукціони (з урахуванням запропонованого кожним із учасників аукціону рівня процентних ставок). Банк Франції аналізує стан грошово-кредитного ринку та одержані заявки і встановлює ставку, за якою надає кредити фінансово-кредитним інститутам. Кредити банкам можуть надаватись і без попередніх заявок, але термін їх повернення становитиме від одного до десяти днів, а процентна ставка на 50 або 75 % перевищуватиме аукціонну.

Якщо необхідно  додатково вплинути на рівновагу  між попитом та пропозицією кредитних  ресурсів, Банк Франції виступає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кредитні ресурси для підтримання стабільності грошово-кредитного ринку. Ставки за цими операціями Банку Франції наближаються до ринкових ставок за міжбанківськими кредитами.

Зміна рівня  процентної ставки викликає відповідну зміну попиту і пропозиції насамперед на грошовому та валютному ринку, що позначається на господарській активності суб'єктів ринкових відносин. Так, зменшення рівня процентної ставки стимулює попит на кредити, збільшує ділову активність, прискорює економічне зростання, і навпаки, підвищення рівня облікової ставки зменшує попит на кредити, стримуючи ділову активність та економічний розвиток.

Для платіжної  системи Франції характерне широке використання готівки. Це потребує ретельного прогнозування Банком Франції готівкового обігу в країні. Щоправда, існує тенденція, як і в інших розвинених країнах, до заміни інструментів "на паперових носіях" через автоматизовані безготівкові розрахунки. Готівковий обіг Франції коливається протягом місяця та сезону. Видача заробітної плати наприкінці поточного місяця та в перших числах наступного місяця спричиняє відплив готівки з кас банків. Водночас у період із 10 по 20 число кожного місяця спостерігається її приплив.

Відділення  Банку Франції на основі детального аналізу звітних показників обігу грошей за кожним номіналом здійснюють прогнози готівкового обігу. Для цього користуються показниками обороту банкнот. За результатами прогнозних розрахунків визначають обсяги підкріплень готівкою відділень банку, обсяги банкнот, що підлягають знищенню, обсяги замовлення банкнотній фабриці у Шамальєр, а також обсяги випуску нових банкнот для забезпечення потреб економіки [7, с.78-84].

3.2 Перспективи розвитку грошово-кредитної політику Банку Франції

До останнього часу для Банку Франції, як і для більшості центральних банків головною метою грошово-кредитної політики було утримання інфляції на низькому рівні. Однак в умовах ринкової економіки центральні банки не можуть керувати інфляцією безпосередньо. Вони мають використовувати певні фінансові інструменти, зокрема такі як відсоткові ставки та резервні вимоги, а також покладатися на неповну інформацію про економіку та перспективи її розвитку. Ряд центральних банків використовують зростання грошової маси або валютного курсу як проміжні цільові орієнтири для прийняття рішень у галузі грошово-кредитної політики. Інші дотримуються більш еклектичного підходу і враховують цілий спектр чинників.

Вирішення проблем економічного зростання та безробіття теж є цільовим орієнтиром реалізації грошово-кредитної політики, однак центральні банки здебільшого вважають, що це можна зробити за рахунок забезпечення стабільності цін. У короткостроковому плані зниження відсоткових ставок і зростання грошової маси можуть сприяти підвищенню попиту та обсягів виробництва. Однак подальше зростання інфляції неминуче призведе до скорочення виробництва, а тому в довгостроковій перспективі вплив високої інфляції на економіку буде негативним. Останні дослідження свідчать, що інфляція понад 10—20 % на рік уповільнює, а не прискорює економічне зростання.

Спираючись на кількісну теорію грошей, можна стверджувати, що головним чинником, який формує темпи інфляції, є темпи зміни грошової маси в  обігу, а тому вивчення механізмів розвитку інфляційних процесів має ґрунтуватися, перш за все, на дослідженні ролі грошової маси та її впливу на динаміку основних макроекономічних показників.

В остаточному підсумку реальний обсяг  виробництва безпосередньо не залежить від зміни обсягів грошової маси, а скоріше визначається існуючою в економіці пропозицією: кількістю і продуктивністю робочої сили, устаткування, землі, технологій тощо. Під час циклічного спаду, при якому реальний обсяг виробництва менший за свій можливий потенційний рівень, грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика можуть використовуватися для відновлення попиту й обсягу виробництва, не спричинюючи зростання інфляції. Однак за таких обставин підвищення попиту може збільшити обсяг виробництва тільки на короткий проміжок часу[8, с.36-49].

Взагалі, незалежно від того, викликане  початкове підвищення цін зростанням попиту чи скороченням пропозиції, зростання інфляції цін може підтримуватися тільки збільшенням грошової маси, а тому інфляція завжди була і є монетарним явищем.

Кількісну теорію іноді критикують, порівнюючи з "чорною шухлядою". Гроші надходять у шухляду з одного боку, а ціни виходять з неї з іншого. Але ніхто не пояснює, як зміни кількості грошей впливають на ціни. На практиці більшість центральних банків проводять грошово-кредитну політику, змінюючи, перш за все, відсоткові ставки та резервну політику, а не обсяги грошової маси в обігу.

Таким чином, механізм впливу — це термін, що використовується для опису  різних шляхів, за допомогою яких зміни  в грошово-кредитній 
політиці центрального банку, включаючи кількість грошей, впливають на обсяг виробництва і ціни. Кількість, грошей є тільки одним, хоча і важливим, каналом, за допомогою якого грошово-кредитна політика може впливати на ціни й обсяг виробництва. Є ряд інших шляхів, за допомогою 
яких відсоткові ставки можуть здійснювати вплив, наприклад, через внутрішній попит та пропозицію.

Рис. 3.1. Механізм впливу змін у грошово-кредитній  політиці на макроекономічні показники

Зміни у відсоткових ставках  центрального банку впливають на реальний попит і обсяг виробництва, тому що в короткостроковій перспективі при незмінних інфляційних очікуваннях руху номінальних відсоткових ставок відбиваються на змінах реальних ставок. Нижче наведено опис наслідків підвищення відсоткових ставок. Зниження відсоткових ставок робить протилежний вплив.

Ефект заміни. Підвищення відсоткових  ставок зменшує привабливість для  окремих громадян і компаній витрачати  гроші зараз, а не пізніше. Внутрішнє  кредитування, кількість грошей і реальний попит скорочуються (лінії 1 і 2 на рис. 3.1).

Вплив на дохід. Підвищення відсоткових  ставок перерозподіляє дохід від  позичальників до накопичувачів, що збільшує купівельну спроможність останніх, але скорочує її у позичальників, якщо сукупні витрати скорочуються. На додаток, якщо відсоткові ставки за кредитами збільшуються швидше, ніж ставки доходів від активів, сукупний дохід, а тому і витрати коштів, скорочуються (лінія 3).

Підвищення відсоткових ставок, як правило, зменшує вартість активів, таких як будинки та акції. Зниження добробуту заважає фізичним особам витрачати їхні поточні доходи (лінія 3).

Якщо економіка не працює вище номінальної потужності, падіння попиту буде натискати на ціни і витрати в економіці у бік їх зниження. Компанії скоротять маржу прибутку, у той час як робітники погодяться на скорочення за робітної плати (лінія 4).

Якщо робітники і компанії знизять  свої інфляційні очікування, а відсоткові ставки підвищаться, ціни будуть знижуватися, але реальний попит і обсяг виробництва залишаться незмінними навіть у короткостроковій перспективі (лінії5 і 6).

Вплив змін у грошово-кредитній  політиці через валютний курс відбувається за двома напрямками.

Для країн з конвертованим рахунком руху капіталу різкі підвищення внутрішніх відсоткових ставок (за умови, що відсоткові ставки в інших країнах незмінні) будуть сприяти чистому припливу капіталу. Якщо валютний курс не зафіксовано, внутрішня валюта підвищується в ціні, а це забезпечує рівновагу платіжного балансу. Для країн, в яких запроваджено політику фіксованого валютного курсу, різке підвищення внутрішніх відсоткових ставок веде до припливу капіталу і збільшення грошової маси в обігу. Це компенсує скорочення внутрішнього впливу, пов'язаного зі зменшенням внутрішнього кредитування. Чим більші ліберальні ринки капіталу, чим ближче вони наближаються до стану, коли внутрішні фінансові активи стають заміною іноземним активам, тим більше зростає валютний курс (лінія 7).

Підвищення валютного курсу  веде до зниження цін на імпорт, виражених у внутрішній валюті. Скорочення цін на імпорт готової продукції має пряме відношення до зниження споживчих цін. Скорочення цін на імпортовані ресурси і напівфабрикати побічно пов'язано зі зниженням споживчих цін через первісне зниження собівартості товарів і послуг вітчизняного виробництва (лінія 8).

Зростання відсоткових ставок центрального банку може виявитися більш дієвим інструментом скорочення інфляції там, де:

• зміни в офіційних відсоткових ставках безпосередньо пов'язані зі зміною інших відсоткових ставок в економіці і з валютним курсом. Це, вірогідно, більш відкрита фінансова система з вільною конкуренцією, що буде удосконалюватися в міру того, як фінансові контракти будуть ґрунтуватися на режимі, за якого відсоткові ставки змінюються відповідно до змін у ставках центрального банку, а не на основі фіксованих відсоткових ставок;
• попит резидентів на чисті внутрішні зобов'язання (лінія 1) і закордонний попит на внутрішні активи (лінія 7) чуттєві до змін у відсоткових ставках;
• фінансові зобов'язання становлять велику частку ВВП. Це співвідношення має зростати в міру фінансової лібералізації. З іншого боку, фінансова лібералізація призводить також до зростання фінансових активів. Однак дані, отримані в ряді країн з розвиненою економікою, свідчать, що ліквідація кількісного контролю призводить до того, що пасиви зростають швидше активів;
• фінансові зобов'язання перевищують активи.

Зростання відсоткових ставок центрального банку може позначитися швидше на скороченні інфляції і призвести  до меншого короткострокового спаду обсягу виробництва там, де:

• очікування в галузі заробітної плати і цін більш чуттєві до змін офіційних відсоткових ставок і грошової маси (лінії 5 і 6). Цей зв'язок зміцнюється в міру зростання довіри до політики уряду;
• заробітна плата чуттєва до скорочень обсягу виробництва і зайнятості (лінія 4). Ця залежність зростає разом із посиленням гнучкості ринку трудових ресурсів;
• валютні курси є гнучкими (лінія 7);
• внутрішні ціни чуттєві до змін валютного курсу (лінія 8). Це залежить від зміни цін на імпорт відповідно до зміни валютного курсу, а 
  також від впливу змін цін на імпорт на внутрішні ціни, що позначається більшою мірою там, де імпорт становить значну частину ВВП, як, наприклад, в Україні.

Викладене вище свідчить, що механізм впливу грошово-кредитної політики на забезпечення певного рівня макроекономічних показників досить складний. Тому Банк Франції при обґрунтуванні рішень у галузі грошово-кредитної політики повинен використовувати цільові орієнтири. Існують два широких стратегічних курси, яких дотримуються центральні банки, використовуючи інструменти банківської політики, зокрема для стримування інфляції.