Митні режими, що застосовуються при митному оформлені товарів і транспортних засобів

 При реалізації зовнішньоекономічних  угод купівлі-продажу товарів  необхідно враховувати вимоги  національної системи валютного  регулювання щодо повернення  валютної виручки або товарів  на територію Україну. При експорті товарів з України виручка резидентів підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в терміни виплати заборгованостей, зазначені у зовнішньоекономічних договорах (контрактах), але не пізніше 90 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації на експортовані товари. При експорті ж фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва така виручка підлягає зарахуванню на валютні рахунки експортерів не пізніше 180 календарних днів. Перевищення зазначених термінів потребує оформлення індивідуальної ліцензії Національного банку України. Порушення зазначених термінів тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% суми неодержаної резидентом Україна виручки (митної вартості недопоставленої продукції).

Вимоги встановлені щодо імпортних операцій резидентів: постачання товарів в Україну повинна бути проведена не пізніше 90 календарних днів з моменту проведення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції. Імпортні ж операції, що проводяться з перевищенням зазначеного терміну, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Найбільш повно особливості  проведення зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу описані в Конвенції  Організації Об'єднаних Націй  про договори міжнародної купівлі-продажу  товарів 1980 р. Ця Конвенція регулює  питання, пов'язані з купівлею-продажем товарів, з правами та обов'язками продавця і покупця, що випливають з  такого договору, з укладенням договору, з відповідальністю за невиконання  сторонами даних зобов'язань, з  розподілом збитків, з наслідками розірвання договору і пр.

Законодавство України передбачає, що при реалізації угод купівлі-продажу  контрагенти повинні керуватися правилами ІНКОТЕРМС, які поширюються  виключно на відносини між продавцями і покупцями в рамках договору купівлі-продажу. Правила ІНКОТЕРМС  встановлюють зобов'язання продавця і  покупця щодо поставки і приймання  товару, визначають спосіб його поставки, витрати, пов'язані з переміщенням товару в зазначений пункт поставки (з підготовкою товару, перевіркою його якісних характеристик, пакуванням, вантаженням, транспортуванням, страхуванням, зберіганням і т. д.). Ризик втрати або пошкодження товару, а також  обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходять від продавця до покупця в конкретно визначеному  місці (в географічному пункті, визначеному  сторонами зовнішньоекономічного  договору (контракту)).

ІНКОТЕРМС-2000 містить 13 базисів поставки, які діляться на чотири відмінні між собою по суті групи - "Е", "F", "С", "D".

Група "Е" (базис поставки ЕХW) покладає на продавця мінімальні зобов'язання. При застосуванні базису поставки групи "Е" продавець зобов'язаний лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці (як правило, надання товару здійснюється на власних площах продавця). Продавець може приймати участь в завантаженні товару на транспортний засіб, наданий покупцем, хоч це і не входить в його обов'язки. Якщо покупець бажає поставити таку навантаження в обов'язки продавця, то це повинно бути окремо обумовлено в зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Група "F" (базиси поставки FСА, FАS, FОB) покладає на продавця доставку товару для перевезення відповідно до вказівок покупця. Товар може бути завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, щоб забрати товар з площ продавця; в іншому випадку операції з товарами можуть вимагати відвантаження з транспортного засобу, наданого продавцем для доставки товару в назване покупцем місце. ІНКОТЕРМС-2000 враховує ці варіанти, передбачаючи, що в разі, якщо місцем, вказаним у договорі (контракті) як місце доставки, є площі продавця, то постав- 62 Класифікація та суть зовнішньоекономічних угод ка є завершеною, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, а в інших випадках - коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця.

Група "С" (базиси поставки СFR, СIF, СРТ, СIР) покладає на продавця обов'язки щодо укладення договору перевезення на звичайних умовах за власний рахунок. При встановленні базисів поставки СIF і СIР на продавця покладається також страхування товару і несення витрат в зв'язку з цим. Базиси поставки групи "С" мають ту ж природу, що і групи "F", в частині того, що продавець здійснює виконання договору (контракту) в країні відвантаження або відправлення. Таким чином, договори (контракти) купівлі-продажу на умовах базисів групи "С", як і договори на умовах базисів групи "F", належать до категорії договорів відправлення.

Група "D" (базиси поставки DАF, DES, DEQ, DDU, DDP). Базиси цієї групи відрізняються від базисів групи "С" тим, що відповідно до базисами групи "D" продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце в країні імпорту або в пункт призначення на кордоні. Продавець зобов'язаний нести всі ризики і витрати з доставки товару в зазначене місце (пункт). Виходячи з цього, договори (контракти) купівлі-продажу на умовах базисів групи "D" відносяться до категорії договорів прибуття.

Продаж товарів з операцій купівлі-продажу  може здійснюватися як безпосередньо  імпортеру продавцем, так і через  посередників (з використанням мережі дилерів, агентів, власних відділень  і дочірніх компаній). Тобто кількість  учасників такої угоди не обмежується, але при дотриманні (з точки  зору українського законодавства) українськими підприємствами вимог, пов'язаних з  проведенням валютного, митного  та податкового контролю.

Ще однією характерною особливістю  угод купівлі-продажу є те, що при  їх реалізації необхідно керуватися передбаченими міжнародною практикою  формами розрахунків. У міжнародних  комерційних угодах застосовуються різні види форм розрахунків, що передбачають використання в першу чергу банківських і кредитних способів платежу. У той же час постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.95 № 444 визначено, що в договорах (контрактах), які передбачають розрахунки в іноземній валюті, повинні бути обговорені умови банківського переказу, або документарного акредитиву, або інкасо.

Розрахунок шляхом банківського переказу не передбачає подання банку підтвердних  документів і передбачає переклад певної суми банком імпортера за вказівкою  імпортера в банк експортера. Розрахунок вважається завершеним з зарахування  валюти на розрахунковий рахунок  експортера.

Розрахунки в формі інкасо регулюються  в міжнародній торгівлі Уніфікованими  правилами по інкасо, розробленими і затвердженими Міжнародною  торговельною палатою.

Розрахунки між експортером  та імпортером в акредитивній формі  отримали досить широке поширення у  зовнішньоекономічній діяльності. Такі розрахунки в міжнародній торгівлі регламентуються Уніфікованими  правилами та звичаями для документарних  акредитивів. Розрізняють такі види акредитивів, як відкличний, безвідкличної, транс-ферабельний (перекладної), поновлюваний з підтвердженням або без підтвердження іншим банком. Якщо зовнішньоекономічним договором (контрактом) передбачена оплата товару акредитивом, то ризик обох сторін угоди знижують різними застереженнями. При цьому гарантією для експортера є надання йому покупцем-імпортером попереднього авансу у формі акредитива, а для імпортера компенсація ризику операції може бути обумовлена ​​в контракті у вигляді гарантійної суми банку або у вигляді перерахування цієї суми на розрахунковий рахунок експортера, яке буде проведено після надання банку , зазначеному в контракті, пакета документів, що підтверджують відвантаження товару покупцю.[18,c.64]

Інвестиційні угоди. За своєю суттю  інвестиційні угоди передбачають довгострокові  вкладення капіталу в різні сфери  економіки. Розрізняють інвестиції фінансові (покупка акцій та інших  цінних паперів) і реальні (в основному, це вкладення капіталу в підприємства, пов'язані з промисловістю, будівництвом, транспортом, сільським господарством  та іншими галузями). В залежності від  терміну окупності розрізняють  довго-, середньо-і короткострокові інвестиції.[17,c.85]

В Україну режим іноземного інвестування регулюється Законом України "Про режим іноземного інвестування"[5]. Згідно з цим законом іноземними інвестиціями визначені цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Закон визначив наступні види іноземних інвестицій:

• іноземну валюту, визнану Національним банком України;
• валюту Україні - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування або в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України, за умови сплати податку на прибуток (доход);
• будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частину (пай) в статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України чи законодавством іншої країни), виражені у конвертованій валюті;
• грошові вимоги і права на вимоги поповнення договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
• будь-які права інтелектуальної власності, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на вишукування, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.

З точки зору митної справи найбільш поширеними є інвестиційні угоди, що передбачають ввезення в Україну  майна іноземного інвестора з  метою формування статутного фонду  підприємства з іноземними інвестиціями. Менш поширені угоди, на підставі яких в Україну ввозиться майно з метою здійснення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи.

Що стосується вивозу майна українським  підприємством з метою внесення до статутного фонду підприємства, створеного за кордоном, або з метою закріплення майна за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань, то тут необхідно керуватися положеннями Указу Президента України "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України"[10].

Такі інвестиції можуть здійснюватися, зокрема, і у вигляді майна, крім сировини, комплектуючих виробів  і запасних частин, товарів народного  споживання, а також віднесених до високоліквідним, щодо експорту яких передбачені  ліцензування, квотування або спеціальний  режим.

Підставою для вивезення майнової інвестиції є індивідуальна ліцензія, видана Мінекономіки України у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.96 № 229 "Про затвердження Положення про  порядок видачі індивідуальних ліцензій на проведення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення  про порядок контролю та звітності  щодо використання майнових цінностей, інвестованих за межами України ".

При здійсненні операцій, пов'язаних з вивезенням майна за межі України  як інвестиції, необхідно також враховувати, що продаж майнових цінностей, інвестованих за межами України, є експортом, товарів, а виручка в іноземній валюті, отримана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у терміни виплати заборгованості, зазначені в договорах (контрактах), але не пізніше 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що підтверджує продаж цінностей.

Для отримання індивідуальної ліцензії підприємству-резиденту необхідно  представити Мінекономіки України  наступні документи:

• письмова заява з обґрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межами України;
• Нотаріально завірені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у разі, якщо юридична або фізична особа є таким; - Нотаріально завірені копії установчих документів (статуту, установчого договору тощо) юридичної особи;
• узгодження відповідного органу державної виконавчої влади або іншого уповноваженого органу, якщо за межами України інвестується майно, що перебуває у державній власності;
• довідку банківської установи, в якому відкрито рахунок резидента;
• документ, що підтверджує вартість майнових цінностей (вартість виражається в іноземній конвертованій валюті з урахуванням цін міжнародних ринків);
• розрахунок термінів, необхідних для реалізації майнових інвестицій за межами України;
• документ, що підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;
• документи, що свідчать про реєстрацію (створення) підприємства, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського, судового реєстру тощо), установчі документи (статут, установчий договір тощо);
• довідку про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в податкових органах як платника податків.