Змія і дракон у культурах Давнього та середньовічного Сходу

У провінції Хунань щовесни тисячі коропів спрямовувалися нагору за течією стрімкої Жовтої ріки в надії перебороти особливо важку бистрину, що звалася Драконові ворота. Ті з них, кому вдавалося перескочити пінистий поріг (китайці вірили, що таких щороку налічувалося рівно сімдесят один), птрапляли в круговерть дощу, вітру й вогню, з якої вони виходили вже не рибами, а шляхетними драконами. Із цієї легенди люди вивели аналогію зі своїм власним життям. Про тих, хто витримав неймовірно важкий іспит на заміщення державних посад говорили, що вони «проскочили крізь Драконові ворота».

Такими аналогіями було пронизане все життя Китаю.

Отже, можемо сказати, що дракон є центральним символом Давнього та Середньовічного Китаю. З цією міфічною істотою пов’язано безліч міфів, легенд,  обрядів, вірувань. В існування драконів вірили не тільки прості китайці, але й науковці та філософи того часу. Зображення дракона часто використовувалося в оздобленні житлових приміщень та храмів, в скульптурі, живопису. Їх образи використовувалися в ролі талісманів. Також дракон був символом імператорської влади.

РОЗДІЛ ІІІ

Дракони в інших країнах Сходу: В'єтнамі, Кореї, Японії

Корейський дракон має ряд специфічних саме для Кореї рис, які відрізняють його від драконів інших культур. Найбільш близький родич корейського дракона, як по зовнішності, так і по культурній значимості - китайський дракон.

Корейські дракони в міфах зазвичай виступають як позитивні істоти, що захищають водойми та рисові поля. Вважалося, що вони приносять на землю дощ. Живуть корейські дракони зазвичай в ріках, озерах, океанах або глибоких гірських ставках.

Згадки про драконів зустрічаються повсюдно як у корейській міфології, так і в мистецтві Кореї. У політиці дракон персоніфікує імператора, саме тому ванам (королям) було заборонено носити прикраси із драконовою символікою. З ванами звичайно асоціювали птах фенікс.

У давніх легендах часто можна зустріти згадки про розмовляючих драконів, драконів, що здатні відчувати такі людські почуття, як відданість, доброту й подяку. В одній з корейських легенд говориться про великого вана Мунму, що на своєму смертному одрі побажав стати Драконом Східного моря, чия мета –  захист Кореї.

Корейський дракон, на відміну від багатьох драконів інших культур, не має крил, натомість має довгу бороду.

Зрідка дракона уявляли таким, що тримає в одній зі своїх лап «драконову державу», відому під ім'ям Еіджу За переказами, сміливець, що зуміє заволодіти Еіджу, стане всемогутнім, однак тільки чотирипалі дракони (у яких є великий палець для того, щоб тримати державу) настільки мудрі й сильні, що можуть володіти Еіджу.

Як і для китайських драконів, головне число корейських – дев'ятка. За легендою, у них на спині 81 (=9x9) лусочка [12; с. 68-72].

Йонван або Йонсін –  в корейській міфології цар драконів, що жив у підводному палаці; хазяїн водної стихії, головний з мульквисинов (водяних духів). Генетично пов'язаний з китайським драконом Лун-ваном. Вважалося, що Йонван живе не тільки в глибоких морях, але в ріках і ставках. Царі драконів чотирьох морів (східного, західного, південного й північного) разом із дружинами (йонпуін), дочками ( єнгун-агіссі), воєводами (йончангун) і сановниками ( єнгун-тегам і йонгун-тесін) становлять власний пантеон духів вод. Очолюють підводні царства Йонвани п'яти кольорів: зелений дракон (Чхонньон) — вартовий Сходу (Весни), червоний (Чоннен) і жовтий (Хваннен) – вартові Півдня (Літа), білий (Пеннен) - вартовий Заходу (Осені) і чорний (Хиннен) - вартовий Півночі (Зими).

Колісниця, запряжена п’ятикольоровими драконами, – засіб пересування небожителів. Дракон вільно пересувається й у воді, й у небі. Вважалося, що якщо дракон злітає на небо, відбувається зміна династій.

У підводному царстві Йонвана знаходять притулок Сонце й Місяць. Підводний палац уявляється утопічним царством, і Йонван міг запрошувати туди навіть людей. Дитинчата Йонвана могли перетворюватися в людей і жити в земному світі, спілкуючись із підводним царством.

За народними повір'ями в Йонвана перетворюються великі змії (Імугі) після довгого лежання у воді; знайшовши дорогоцінну перлину, вони злітають на небо. Государ після смерті міг в образі Йонвана виступати духом-захисником країни. Вважалося, що поява дракона в сні нібито приносить людині щастя.

Культ Йонвана був відомий у древньокорейських племен з періоду Трьох держав (І ст. до н. е.-VII ст. н. е.). Дракон, певно під впливом південної океанічної культури, був тотемом давньокорейських племен.

Давні корейці вважали, що мати одного із засновників держави, Сілла, народилася з лівого ребра півнячого дракона (кєрєн); мати правителя Пекче У-Вана (VII ст.) завагітніла від дракона; дух Чхоена був сином дракона східного моря тощо.

Йонван керував хмарами й опадами. 15 числа 6-го місяця, у день омивання голови й розчісування волосся (Юдуналь), в Давній Кореї влаштовувалися моління з жертвоприношеннями Йонвану як прохання дощу й урожайного року. У ряді міст Кореї існувало ворожіння, що називалося «драконів спалах». Під час зимового сонцестояння водойми покривалися льодом, але підталий на сонце лід виглядав як поораний сохою. Місцеві жителі вважали, що це витівки Енвана. Якщо крижини йшли з півдня на північ, то рік обіцяв бути врожайним; якщо із заходу на схід – неврожайним; якщо крижини розходилися в різні сторони – середнім. У корейському народному календарі 5-ий день 1-го місяця називають «днем дракона» (енналь); вважалося, що якщо в цей день зачерпнути води з колодязя, у якому дракон напередодні відкладає яйце, то протягом усього року в будинку все буде добре.

Джерела корейської літератури сходять до давньокорейського фольклору початку нашої ери. До кінця ХІХ ст. вона була двомовною й створювалася як офіційною літературною мовою ханмуне (формі китайської літературної мови веньяня), так і корейською мовою. Першим твором корейським алфавітом була «Ода драконові, що летить у небеса» (1445 р.).

Йонван – розповсюджений персонаж у корейському фольклорі й середньовічній літературі. Зображення дракона – атрибути сану правителя, особливо в період Корі (поч. Х – кін. ХІV ст.).

Взагалі образ дракона в Давній Кореї використовували так само як і в Давньому Китаї. Драконам навіть присвячували храми. Так в 553 р. сілласький ван Чінхин заснував монастир Хванненса, що згодом став одним з найбільш популярних. За переказами, ван збирався побудувати до сходу від фортеці Вольсон новий палац, але, коли на цій землі з’явився жовтий дракон, ван замилувався їм й, вирішив, що це знак з неба. Так він вирішив замість палацу побудувати монастир, назвавши його на честь дракона [4; с. 236-238].

Японські ж дракони мають три пальці на кожній лапі, що відрізняє їх від інших драконів східної міфології.

    Один з найвідоміших японських драконів – Ямато-но-орі. У давньому японському рукописі «Ніхонгі» ім'я дракона позначене ідеограмами, які перекладаються як «змій-страховисько, восьмихвостий, восьмиголовий». А сам Ямата-но-орі описаний так: «Його очі подібні до ягід вишні, він має тіло з вісьма головами й вісьма хвостами, на ньому ростуть мох і дерева. Тіло дракона покриває собою вісім долин і вісім пагорбів, а черево його криваво й охоплене полум'ям».

За легендою, вісім років поспіль дракон Ямата-но-орі наганяв жах на країну Ідзумо, що на південно-заході острова Хонсю в Японії, у верхів'ях ріки Хі. А особливо мучив він одну родину, щорічно відбираючи й пожираючи в неї по донці. Пручатися йому не могли, бо дракон був дуже страшний.

        І от, коли остання, восьма донька повинна була відправитися на поживу чудовиську, що спустилося з небес, божественний герой Сусаноо-но Мікото взявся допомогти нещасній родині й всім мешканцям Ідзумо. Він наказав зварити побільше саке, японської горілки, і розлив напій у вісім більших бочок. Бочки він поставив на піднесення, кожну оточив огорожею; у кожній огорожі було по одному прорізі – для кожної із драконових голів. Ямата-но-орі, відчув манливий запах, приповз і почав пити з восьми бочок відразу. Осушивши їх до дна, він сп'янів і заснув, і тоді хитромудрий герой безстрашно підійшов до дракона й розрубив його на дрібні частини. Так урятована дівчина дісталася не драконові, а героєві Сусаноо. Мало того, у середньому хвості чудовиська Сусаноо знайшов чудесний меч Кусанагі, що пізніше став у Японії одним зі священних символів імператорської влади. Саме тому зображеннями міфологічного дракона нерідко прикрашалися японські мечі й ножни[7; с. 204].

Ще один дуже відомий в японській міфології дракон – це Рюдзін. В японській міфології та синтоїзмі Рюдзін є богом водної стихії, він вважається добрим богом і заступником Японії, тому що японське населення протягом багатьох століть живе за рахунок моря й морепродуктів. Рюдзіну також приписувавася виклик урагану, що потопив монгольську флотилію, послану ханом Хубілаєм.

В нецке він зазвичай був представлений у вигляді старця, одягненого як китайський імператор. Але набагато більшою популярністю в народі користувався сюжет, у якому оголений по пояс, довговолосий і бородатий Рюдзін тримає в руках перлину, що керує припливами, а за плечима в нього примостився дракон або восьминіг. Проте ряд західних фахівців думає, що насправді в цьому сюжеті відбитий не сам Рюдзін, а його посланець: згодом же їхні образи злилися в народній свідомості.

Рюдзіну приписувалася влада над морськими драконами й іншою водною живністю. Японці вірили, що він володіє незліченними багатствами і є найбагатшою істотою в світі. Живе Рюдзін у Рюгу – розкішному кришталевому палаці на самому дні моря. Часом, коли на нього находить особливий настрій, він приймає людський вигляд і відвідує світ людей, даруючи своєю увагою найпрекрасніших земних жінок. Результат його відвідувань – дивовижне й численне потомство: всі його діти зеленоокі й чорноволосі, вони мають виняткові здатності до чорної магії.

Також в Японії вірили в існування Татс-Макі, величезного дракона, що здебільшого ховається в печерах на дні морському; але іноді він піднімається на поверхню моря й раптом злітає в небо. Сум'яття, що він при цьому робить у повітрі, заподіює тайфун або смерч[12; с. 298-301].

В'єтнамські дракони (в’етн. rồng або long) — символ з фольклору та міфології В'єтнаму. У порівнянні з іншими східними драконами на них сильно вплинув міф про китайських драконів. Відповідно до давнього міфу про створення світу, в'єтнамський народ походить від дракона Лак Лонг Куана та феї Ау Ко.

В'єтнамці вважали дракона, що приносить дощ, важливим для землеробства. Він символізував імператора, процвітання й силу народу. Подібно китайському драконові, в'єтнамський – символ ян, що означає мир, життя, існування й ріст.

Дракон є найбільш широко використовуваним і багатозначним символом в історії в'єтнамського мистецтва. З найдавніших часів цивілізації Донг до сучасних часів династії Нгуен зображення драконів зустрічаються в численних скульптурах і живописі, в архітектурі королівського палацу й релігійних спорудах.

Ханой (Нa Noi), столиця Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ). Поселення на місці сучасного міста відомо з ІІІ ст. Місто засноване, вочевидь, у V ст. (по ін. Даним – в VІІ ст.). В ІХ-ХІ ст. називався Дайла, в ХІ ст. – 1833 Тханглаунг (Місто дракона, що летить).

На території Північного В’єтнаму розташована бухта Халонг (її назва перекладається з в'єтнамського як «дракон, що спускається»), в якій знаходиться більше ІІІ тис. Островів. Легенда розповідає, що цю бухту створив величезний червоний дракон, що спустився з небес. Як стверджують рибалки, у водах затоки й понині живе дракон – в'єтнамський різновид лохнесського чудовиська.

Більше того, один із чотирьох богів-заступників В’єтнаму – Танг Лонг (Танг Лонг Ти Чан) був божеством Лонг До (буквально – драконовий центр, місце зустрічі землі й піднебіння: у східних поглядах черево має таку ж роль, як серце на Заході). Божество Лонг До допомогло Лі Тхай То побудувати фортецю його столиці.

Безліч в'єтнамських топонімів містять слова «лонг» або «джонг», що означають «дракон»: затока Ха Лонг, Киу Лонг (ділянка ріки Меконг), міст Хамжонг, міст Лонг Б’ен.

Образ дракона часто використовувався в прислів’ях та приказках, наприклад:

      «Rồng gặp mây» («Дракон зустрічає хмари») – при гарних обставинах;

      «Đầu rồng đuôi tôm»: «Голова дракона, хвіст креветки» - гарний спочатку, поганий у в підсумку; те, що почалося добре й закінчилося погано;

      «Rồng bay, phượng múa»: «Політ дракона, танець фенікса» - похвала каліграфії того, хто добре пише китайські ідеограми.

      «Rồng đến nhà tôm»: «Дракон відвідує будинок креветки» - приказка хазяїна гостеві (або про гостя): хазяїн позиціює себе скромною креветкою, будинок якої відвідує шляхетний дракон.

В'єтнамський дракон є сполученням образу крокодила, змії, ящірки та птаха. Історично в'єтнамці селилися уздовж рік, тому вони шанували крокодилів як «Giao Long», перший тип в'єтнамських драконів.

Зображення деяких типів драконів знайдені на археологічних розкопках. Перша група – крокодилодракони, з головою крокодила й тілом змії. Кішко-дракон, викопаний на теракотовій ділянці в Бак Ніні, має риси дракона періоду Даі В'єт: голова коротка й не крокодиляча, довга шия, крила й задні плавники у вигляді довгих ліній, вуса й вовна.

Символ дракона не змінювався протягом століть, проте цей мотив розвивався через безліч форм, і кожна форма відбивала культуру епохи й переконання населення й суспільства в той час.

Династія Нго (938-965)

На цеглині цього періоду, що знайдена у Ко Лоа, дракон короткий, має кішкоподібне тіло й риб'ячий плавник.

Династія Чі (1010-1225)

Династія Чі заклала у В'єтнамі фундамент феодальної культури. Поширювався буддизм. В 1070 у Ханої відкривається Храм Літератури (Ван Мьєу), перший феодальний університет. Граціозний дракон, що звивається, цього періоду символізує Імператора та літературу.