Змія і дракон у культурах Давнього та середньовічного Сходу

7.      Суан-Не вирізався на троні Будди через свою схильність до відпочинку. Так само його ототожнюють із Чих-Цу, тобто із символічним левом;

8.      Йай-Цу вирізався на поверхні леза шаблі в місці, де лезо з'єднується з рукояттю. На шаблі він зображувався через свою тягу до битви й тому що дракони – майстри в бойових мистецтвах;

9.      Пі-кан вирізався на воротах в'язниці, тому що мав схильність до суду й суперечок і любив використовувати свою силу й енергію в стані гніву. Має лускаті груди й ріг [9; с. 165-169].

Отже, ми можемо зазначити близькість образів змії та дракона у східних культурах. Часто змії були родичами, або пращурами драконів.

На відміну від західного трактування образу змії, на Сході вона була позитивним символом, символом мудрості, безперервності історії Світу, циклічності, часу.

Змія найбільш вшановувалася в Давній та Середньовічній Індії, в міфології вона проявлялася через образи змієподібних напівбожествених істот Нагі, та їх цара – Ананта-шеши. Також в індуїзмі змія асоціювалася з головним енергетичним каналом людини – каналом Кундаліні.

РОЗДІЛ IІ

Дракон як центральний символ культури китаю

2.1.           Особливість символу дракона в китайській культурі

Із давніх-давен з усіх східних культур дракон найбільше шанується в Китаї. Саме дракони займають центральне місце в китайській міфології і вважаються символами нації. Ми ближче знайомі із драконами західноєвропейськими — злими, кровожерливими й просто жадібними. Китайські дракони — зовсім інші, хоча, на думку вчених, вони і є предками європейських.

Східний дракон не є жахливим монстром, плодом середньовічної уяви. На Сході він є генієм і символом сили й доброти. Дракон –  це дух змін, а тому дух самого життя. Він ховається в печерах неприступних гір, або поринає в недоступні глибини моря, очікуючи там часу пробудження й дії. Він розкривається в грозових хмарах, він умивається своєю гривою в мороці вирів. Його пазурі у вигинах блискавок; його луска починає іскритися в корі соснових дерев. Його голос чується в урагані, що котиться по ослабілому лісі пробуджуючи його до нової весни.

Дракон у Китаї, в Піднебесної, був, за звичаєм, істотою доброю, шляхетною, милостивою до людей. За це китайці своїх драконів любили та шанували. Серед багатьох титулів імператора найбільш почесним був «живий дракон». Імператорський трон іменувався «драконовим престолом». На гербі держави красувався саме дракон.

Легендарний правитель Китаю Фусі ввів чини й ранги для чиновників і кожному із класів призначив особливого драконового охоронця. Так, парадний одяг чиновників вищого, сьомого рангу прикрашав вишитий золотими нитками дракон Лунг, у якого на лапах було по п'ять пазурів. На одязі менш високопоставлених осіб був вишитий дракон Ман, що мав усього чотири пазури.

Дракони поділялися не тільки за кількістю пазурів. На вищій сходинці драконової ієрархії стояли дракони, що вміють літати. У них у підпорядкуванні перебували духи-дракони. Потім — земні дракони: вони колись були літаючими, але по різним причинам втратили таку здатність. Замикали список підземні дракони, чиїм обов’язком була охорона скарбів.

Але й це ще не все. Китайці поділяли драконів на жовтих — Хуан,
зелених — Цин, червоних — Чжу, білих — Бай і чорних — Сюань, на лускатих — Цзяо, рогатих — Цю й безрогих — Ні. Були розподіли й більше детальні: Юнь-чи — хмарний безрогий дракон, Юнь-цю — хмарний рогатий.

Уявлення про драконів тісно пов'язані з погодою та врожаєм. Більшість драконів відповідні якому-небудь певному природному явищу. Найчастіше східних драконів відносять до позитивних або нейтральних сил, але, нарівні з добрими, існують і злі дракони, що гублять урожай і які насилають хвороби. Зазвичай таке трапляється, коли смертна людина наносить образу драконові. І тоді помста розгніваного дракона жахлива. Існує легенда, що одна із найкатастрофічних повеней в Азії була викликана розгніваним драконом. І все ж найчастіше китайці ставилися до драконів як до захисників. У Гонконзі навіть існує легенда, що місто охороняють дев'ять драконів, що живуть у водах Коулуна.

Дракони відігравали важливу роль у китайській зоології. Як стверджує древній рукопис, «10 тисяч істот, пернатих, покритою вовною, лускатих і панцирних, пішли від драконів» [10; с. 13-16].

Жителі Піднебесної досить добре уявляли собі дракона і його звички. Приведемо опис драконів зі стародавнього словника. Словник «Шовень» (I століття нашої ери) розповідає про дракона наступне: «Дракон — найдовша з лускатих істот. Може зникнути, може з'явитися, може стати тонким, може стати величезним... У день весняного рівнодення злітає в небо; у день осіннього рівнодення поринає в безодню…Дракон поринає в зимову сплячку. Якщо дракон узимку не засне, холод уб'є його…Дракон може направляти хмари й дощ. Він вдихає повітря й видихає хмару».

Вміння визивати хмари й дощ, напевно, одне з найважливіших його здібностей: дракони курують стихіями — дощами, вітрами, припливами. Якщо дракони вступають один з одним у битву — на землю обрушується страшна злива. Коли дракон, перебуваючи в небі, хоче пити, він притягає до себе воду — і на море встають величезні хвилі й утворяться смерчі.

Дракон у Китаї персоніфікує «шень» – дух, найвищу життєву енергію. Це поняття широко використовується в китайських традиційних бойових мистецтвах. Субстанція цзин народжує енергію ци, енергія ци трансформується в шень. Якщо людина навчилася «переплавляти» ци в шень, воона стає подібною до дракона, що літа меж землею й небом[4; с. 54-57].

Існує три основних види драконів: Лунг, що вважається найбільш могутнім і живе в небі, Чи – дракон без рогів і живучий в океані й, нарешті, Чіао – дракон, що покритий лускою й живе на болотах і в барлогах у горах. Однак, тільки існування дракона виду Лунг вважається найбільш достовірним. Цей дракон описується так: «Він має сім схожих рис, або форм, що нагадують форми інших тварин, а саме: голову верблюда, роги оленя, очі кролика, вуха корови, шию змії, черево жаби, луску коропа, пазурі яструба й лапи тигра. На спині він має гребінь із вісімдесяти однієї луски; лусочки на шиї спрямовані до голови, а ті, що на голові, розташовані у вигляді гребенів гірського ланцюга. На кожній стороні його пащі ростуть вуса, а з підборіддя звисає борода, на якій і перебуває яскрава перлина. Він не має слуху. Саме тому глухих людей називають «лунг». Його подих виривається з пащі як хмара, а іноді перетворюється у воду, а в деяких випадках у вогонь. Його рев нагадує звук брязкоту мідних тазів» [2; с. 104].

Цей тип дракона має кілька різновидів. Деякі мають роги, хоча деякі безрогі; деякі не мають луски, а інші без крил. Загальноприйнятою думкою залишається те, що дракон, будучи священною твариною, умирає по своїй добрій волі. Харчується він м'ясом ластівок. Тому люди, що полюють на дракона під час дощу, при цьому кидають у воду ластівок.

Чіао, що живе в болотах і барлогах, мало чим відрізняється від драконів, що живуть у небі. Він описується як дракон, що має невелику голову й шию, без рогів, із грудьми яскраво червоного кольору. На спині цього дракона зелені смуги, а боки в нього жовті. Він має чотири лапи, а в деяких випадках схожий на змію. Довжина ж його біля чотирьох метрів.

Східні дракони зазвичай зображуються з  перлиною (що висить на шиї, в роті або ж дракон тримає її в пазурях) [4; с. 60].

2.2.           Використання символу дракона в китайській міфології, звичаях, побуті

Дракони здавна були для китайців істотами звичними. За свідченням древнього автора Сімі Цяня, деякі родини навіть вирощували драконів: «Якийсь Дун, що знав секрет годівлі й приручення, одержав від імператора титул дракона, що годує».

А от інша історія: «Коли правитель Кун Цзя зійшов на престол, з неба до нього спустилися два дракони. Кун Цзя не знав, як їх утримувати, і призначив доглядачем якогось Лю Лея». Цей Лю Лей виявився шарлатаном, доглядати за драконами не вмів, і самка дракона швидко загинула. Лю Лея стратили, знайшли іншого доглядача, більш досвідченого. У результаті драконів самець «незабаром знову став веселим і бадьорим, грався в басейні. Кун Цзя любив годувати дракона».

Не тільки прості люди, імператори, мандарини, полководці, письменники й художники, але й серйозні вчені вірили в існування добрих чудовиськ і навіть могли це логічно довести. Один «сучасник драконів» Ван Чун міркував у такий спосіб: «Дракон має форму. Якщо він має форму, то може рухатися. Якщо він рухається, то повинен їсти. Якщо він їсть, то має матеріальну природу. Істота, що має матеріальну природу, реальна» [9; с. 103].

Круглий червоний предмет, що здавався невід'ємним атрибутом драконів, по-різному трактувався як сонце, місяць, символ грому, як емблема подвійності природи, як зерно сили (втрата якого супроводжується збитком сили) або «нічна сяюча перлина», що професор Гайс визначав як алмаз або рубін. Символом китайської зброї, починаючи з імператора Хана й аж до часів династії Чінг, була пара драконів, що борються за володіння цією перлиною. «Міністр Чі держави Ліанг маркіз Суі, подорожуючи за кордоном, у дорозі знайшов поранену змію. Міністр надав їй медичну допомогу й фактично врятував її життя. Після цього, знову в подорожі, якось увечері, він побачив змію, що тримає в пащі чудову перлину. Говорять, що коли маркіз наблизився, змія звернулася до нього зі словами: «Я син Його Величності Дракона. Під час перетворення я був поранений і Вам, Сірий, я зобов'язаний тим, що Ви врятували мені життя. Як подяка за Вашу доброту я приніс цю перлину» Міністр прийняв цей дарунок і приніс його своєму монархові. Той поклав перлину у своєму холі, де, завдяки їй, ніч перетворюється в день» [2; с. 104].

Перлина в лапах дракона (звичайно червона) це куля внутрішньої енергії, це життя дракона й будь-якої іншої істоти. Сила перлини визначає можливість дракона літати, проникати в інший світи, приймати різний вигляд. Вирощування перлини дуже тривалий і кропіткий процес, і тільки ця перлина має цінність для драконів і багатьох буддійських святих і покровителів. «Покажи свою перлину, і я скажу, хто ти» - так можна перефразувати відому приказку на китайський лад. Для того, щоб дракон з'явився, необхідно самому володіти потужною перлиною, тільки її світло може зацікавити дракона й він з’явиться в цьому світі, щоб посприяти її власникові.

Дракони були невід’ємною частиною і звичайного китайського побуту. Про них складалося безліч міфів та легенд. Їх зображення використовувалися для прикрашання житла, як талісмани та емблеми.

Зображення драконів – незмінний атрибут прикраси храмів. Найулюбленіше місце драконів – на даху. Розміщують їх там для того, щоб дракон поглинав погану енергію.

Також дракон – це символ творчого початку. «Стрибок дракона, крик фенікса» – так образно називають китайці великий талант, непересічні здатності. І навпаки – вираз «дракон кружляє, мчиться фенікс» означає талант, що не отримав визнання.

В Середньовіччі китайські автори об’єднали декілька фантастичних створінь, деякі з яких уже давно з'являлися в китайській скульптурі або декоративно-прикладному мистецтві, під загальною назвою «Дев'ять синів дракона». Існує декілька таких списків, але найвідоміший такий:

      Бісі любить носити вагу, і тому на нього ставлять стел;.

      Чивень любить ковтати, і тому його розміщують на краю даху, щоб він проковтував всі дурні думки;

      Пулао любить кричати, і тому за нього вішають дзвони;

      Біань могутній і любить юстицію, і тому його розміщують над тюремними дверима;

      Таоте – загадкове стародавньє чудовисько, що любить їсти, і чия маска з'являється на посуді для жертвоприносин династій Шан і Жоу;

      Бася любить воду, і тому його розміщують на опорах мостів, у джерел, тощо;

      Язи – хижий звір, що любить убивати, і тому ним прикрашають рукоятки холодної зброї;

      Суаньні любить сидіти, і тому його зазвичай розміщують сидячим в ногах Будди або бодхисатви;

      Цзяоту схожий на морську раковину й не любить, щоб його турбували; тому його поміщають на дверні ручки або пороги [10; с. 16].

Із часів вступу на престол імператора Као Цу династії Хан (206 рік до н.е.), символом імперської влади був дракон з п'ятьма пазурами. Імператорський трон, його одяг, предмети домашнього побуту тощо, були із зображеннями цього лускатого чудовиська. Цю емблему також повинні були використовувати його сини й принци першого й другого рангу. Принцам третього й четвертого рангів було дозволене використання зображень дракона із чотирма пазурами, у той час як принцам п'ятого рангу й деяким певним офіційним особам дозволялося використовувати як емблема зображення зміїноподібної тварини з п'ятьма пазурами. У часи династії Цин китайський дракон прикрашав державний прапор. А за носіння одягу з фігурами дракона простолюдин підлягав страті.

Наведемо опис палацової церемонії початку XVІІ сторіччя. «У той момент, коли імператор Китаю зайняв своє місце на троні дракона, слуги із прапорами, знаменами й атласними парасолями розташувалися по його праву й ліву руки й оркестр заграв у величезному залі, орієнтованому на північний схід. Праворуч імператорського трону стояли військові, а ліворуч – цивільні офіційні особи. За сигналом всі одночасно схилили голови дев'ять разів. Імператор з’явився в такий спосіб: він сидів на кедровому кріслі, покритому жовтим атласом із трьома рядами бахроми, дванадцятьма прапорами й дванадцятьма знаменами. Спереду стояли дванадцять чоловік із зачохленими списами, ще десять вели коней під сідлами й у повній збруї, а ще спереду дванадцять коней з вершниками, що були синами й братами імператора, одягненим у жовтий атласний одяг, озброєні луками й шаблями. Негайно перед імператором винесли парасольку з жовтого атласу із трьома рядами бахроми та з вишитими золотими нитками зображенням дракона. Сотня чоловіків «у вигляді жінок» оточували імператорське крісло. Група музикантів, що виконують музику в момент входу або виходу імператора з палацу, складалася із шести сурмачів, двох барабанщиків, скрипаля, двох музикантів з лірою й арфою» [3; с. 301].