Змія і дракон у культурах Давнього та середньовічного Сходу

27

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

__________________________________________________________________

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра журналістики

Федина Єгор

Змія і дракон у культурах

Давнього та середньовічного Сходу

курсова робота

студента першого курсу

спеціальності «журналістика»

другої групи

денної форми навчання

Науковий керівник –

доц. Верещагіна Н. В.

Одеса – 2011

ПЛАН

№ стор.

Вступ              3

Розділ І. СИМВОЛ ЗМІЇ В СХІДНИХ КУЛЬТУРАХ              5

Розділ ІI. ДРАКОН ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ СИМВОЛ

СХІДНИХ КУЛЬТУР              10

2.1. Особливість символу дракона в китайській культурі              10

2.2. Використання символу дракона в китайській міфології,

звичаях, побуті              13

Розділ ІІІ. ДРАКОНИ В ІНШИХ КРАЇНАХ СХОДУ:

В'ЄТНАМІ, КОРЕЇ, ЯПОНІЇ              17

Висновки              25

бІБЛІОГРАФІЯ              27

ВСТУП

Символи змії та дракона відомі у всіх світових культурах. Але є велика різниця між сприйняттям цих символів у свідомості західної та східної людини.

Дракони та змієподібні істоти – невід’ємна частина культури Давнього та Середньовічного Сходу. Якщо змія в європейській культурі була символом зла, спокуси, і, в певному сенсі, навіть Диявола (згадаймо біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю), то в східній культурі змія була символом мудрості, вічності, циклічності Всесвіту, божественних сил.

Так і дракон: в західних культурах вважався злим кровожерливим чудовиськом, на Сході ж він був добрим та шляхетним, часто навіть заступником цілих міст. Його зображення було щасливим талісманом.

Символ змії особливо вшановувався в Індії, а в Китаї та його культурних наступниках – Кореї та Японії – центральним символом був Дракон.

У Китаї фігурками драконів позначалися сходи, якими міг пересуватися тільки імператор. У Японії зображення драконів можна зустріти у великій кількості в буддійських храмах. Дракони часто зображуються разом з феніксом, що символізує довге й щасливе життя.

Ви коли-небудь цікавилися різницею між китайськими, корейськими і японськими драконами? У кожній з цих країн дракони, на перший погляд, здаються однаковими, але це не так. Зверніть увагу на їхні пальці. У китайського дракона їх п'ять. У корейського – чотири, а в японського – три. Населення кожної з цих країн має своє пояснення такій обставині.

У Китаї дракон – центральна фігура практично у всіх міфах і легендах. Китайці вважали, що дракони з'явилися саме в їхній країні й завжди мали п'ять пальців. Дракон – дружелюбна тварина, що любить помандрувати. Але чим далі йде дракон від Китаю, тим більше пальців він втрачає. Так, коли він добрався до Кореї, у нього вже залишалося чотири пальці, а коли він, нарешті, добрався до Японії, він втратив ще один палець, і в нього залишилося тільки три. Це також пояснює, чому дракони так і не добралися до Європи й Америки – в них просто не вистачило пальців зайти так далеко.

В Японії відносно драконів думали приблизно те ж, що й у Китаї. Але японці були абсолютно впевнені, що дракон родом з Японії. Вони згодні з тим, що дракон – тварина, що любить подорожувати. З тією різницею лише, що чим далі подорожує дракон, тим більше пальців у нього виростає. І тому, коли він добрався до Кореї, у нього вже було чотири пальці, а коли він прийшов у Китай, у нього виріс п'ятий палець. Зрозуміло, що дракон не пішов далі Китаю — нові й нові пальці заважали йому рухатися.

В східних драконів немає крил, незважаючи на те, що їх часто зображують серед хмар або такими, що спускаються з неба. Саме тому драконам доводиться подорожувати пішки й відчувати такі труднощі зі своїми кінцівками.

У Кореї існує аналогічна версія про походження драконів. Корейці точно знають, що дракони вперше з'явилися в Кореї. І в дракона споконвічно було чотири пальці. Але щораз, коли дракон рухався на Північ або Схід — він втрачав пальці, а коли на Південь або Захід — здобував. Якби він відправився на Захід, у Європу, у нього виросло б стільки пальців, що він не зміг би рухатися. Якби він направився на Схід, в Америку, то він дуже незабаром втратив би всі пальці й, знову ж, не зміг ходити.

Це тільки одне міфічне уявлення, щодо драконів. В цій курсовій роботі ми спробували розкрити сутність символу змії та дракону в культурах Давнього та Середньовічного Сходу, навести приклади використання цих символів в літературі, звичаях, побуті.

Перший розділ цієї роботи присвячений символу змії в східних культурах, в другому розділі детально розглядається китайський дракон, як центральний символ китайської культури, третій розділ присвячується драконам в уявленні корейців в’єтнамців та японців.

РОЗДІЛ I

символ змії в східних культурах

Змій, змія, як символ, представлений майже у всіх міфологіях. Це символ, що пов’язаний з родючістю, землею, жіночою родючою силою, водою, дощем – з одного боку, і домівкою, вогнем (особливо небесним), а також чоловічим запліднюючим початком – з іншого [5; с. 154].

У найдавніших цивілізаціях Сходу змія – уособлення мудрості. Модифікацією образа змії є дракон (напівзмій, напівптах). Змія, що скидає шкіру, вважається символом безсмертя. Пересуваючись, змія утворює синусоїду (сигмовидну лінію), а в стані спокою скручується в спіраль, завдяки чому втілює циклічний ритм існування й потенційну енергію, силу.

Гностичний Уроборос, змія, що кусає свій хвіст, ілюструє зв'язок образа змії із символікою кола й підкреслює подвійність останньої. Аналогом Уробороса на Сході є індійський змій Ананта-шеша, який обвиває в кільце черепаху (курму), на спині якої стоять чотири слони й тримають на собі світ.

Ананта-шеша (санскр. «нескінченний Шеша») – одна з форм Бога в індуїзмі й ведичній релігії – тисячеголовий змій, цар всіх нагів. Шеша виступає уособленням вічного часу. Згідно «Бхагавата-пурані», Шеша – це аватара Вішну, він також відомий під імя’м Санкаршана. У Пуранах описується, що Шеша підтримує на ковпаках своїх голів всі планети Всесвіту й постійно зайнятий оспівуванням слави Вішну своїми незліченними вустами.

Ананта-шешу зазвичай зображували як гігантського змія, що згорнувся кільцями в космічному просторі й плаває у водах всесвітнього океану. Його кільця виступали місцем відпочинку для Вішну та його вічної дружини Лакшмі. Шешу зображують пятиголовим, семиголовим, а найчастіше– з безліччю голів, на кожній з яких він носить оздоблену дорогоцінними каменями й візерунками корону.

Ананта-шеша тісно асоціювався з Вішну. Його ім'я в перекладі означає «те, що залишається», і походить від санскритського кореня -шиш-: після того, як Всесвіт руйнується наприкінці кожної калпи, Шеша залишається незмінним.

Згідно «Махабхараті», батьком Шеши був ріші Кашьяпа, а матір'ю – Кадру. В одній з пуранічних історій, Шеша дає гору Мандару дівам й асурам, щоб ті використали її як колотівку для збовтування молочного океану [8; с. 126-130].

В індійській міфології Шеша описувався так: «Під сім'ю пекельними світами живе змій Шеша. Це Вішну в образі, у якому переважає темрява. Істота це називається також Ананта („бескінечний“) і шанується мудрецями й богами. У нього тисяча голів, прикрашених свастикою; тисячі дорогоцінних каменів у його короні висвітлюють всі сторони Всесвіту. Він носить одну сергу, діадему й вінок і світиться, як білі гори, вершини яких покриті полум'ям. У своєму темно-синім одіянні він нагадує гору Кайлас із небесною Гангою, що спадає по схилах. Шеша тримає на голові увесь світ, як блискучу діадему»[1, с. 212].

На честь Ананта-шеши названа столиця південноіндійського штату Коралу –  місто Тіруванантапурам (у перекладі означає «Місто Бога Ананти»).

У більшості вайшнавських храмів Південної Індії божество Вішну лежить на кільцях скрученого змія Ананта-шеши. Клаус Клостермайєр вважав, що філософське тлумачення цього образу дає можливість зрозуміти історію з погляду філософії індуїзму, відповідно до якої історія не обмежується людською історією на планеті Земля або історією одного окремо взятого Всесвіту: існує незліченна кількість всесвітів, у кожному з яких постійно розвертаються якісь події. Ананта-шеша є уособленням вічності, а кожний з витків його скрученого тіла символізує один із всесвітів матеріального світу з його історією.

Нaгі, в індуїстській міфології, напівбожественні істоти зі зміїним тулубом і однією або декількома людськими головами. Нагі – діти Кадру, дружини Кашьяпи. Вони постійно ворогували із птахами та їхнім царем Гарудою, що був породжений іншою дружиною Кашьяпи – Вінатою. Вважалося, що нагам належав підземний світ – патала, де перебувала їхня столиця Бхогаваті й де вони стерегли незліченні скарби землі. Нагі вшановувалися як мудреці та маги, здатні оживляти мертвих і міняти свій зовнішній вигляд. У людському вигляді Нагі часто живуть серед людей, причому їхнї жінки – нагіні, що славляться своєю красою, нерідко стають дружинами смертних царів і героїв. Так, на дівчині-нагіні одружився герой «Махабхарати» Ашваттхаман, син Дрони; царівна-нагіні Улупі була дружиною Арджуни, а нагіні Кумудваті – дружиною Куші, сина Рами.

Також в Індії змія символізує енергетичні канали. «Енергетичний» аспект образу найбільш яскраво ілюструється йогичними уявленнями про Кундаліні, змії в тілі людини. Кундаліні, що згорнулася кільцем і перебуває в низу хребта – аналога світової вертикалі, у результаті спеціальних практик пробуджується й направляється нагору через чакри, поки не досягає верхньої з них; у цей момент людині відкривається Абсолют. Можливо, ця концепція в символічній формі передає ідею про необхідність натхнення матеріального початку [5; с. 154-155].

В корейській міфології змії були родичами драконів. Їх називали Імугі. Існує безліч переказів, присвячених Імугі: у деяких, наприклад, говориться, що вони – безрогі істоти, схожі на драконів, однак через накладене на них прокляття, стати драконами вони не можуть; також можна знайти згадку про те, що Імугі – це свого роду «личинка» дракона, якій потрібно тисяча років для того, щоб стати повноцінним драконом. Вони зображалися у вигляді гігантських добродушних змій, схожих на пітонів. Вважалося, що живуть Імугі у воді або печерах. За переказами, зображення Імугі приносять удачу.

Також в корейській міфології присутній ще один образ змії. Це Курон’ї – велика змія. Вважалося, що присутність Курон’ї в будинку – щасливий знак: вона приносить багатство й довголіття родині, що живе в будинку, тому що в її голові зароджується блискучий дорогоцінний камінь, завдяки якому вона живе понад тисячу років.

Фантастичні змії-стражі із чотирма крильми з боків, з роздвоєними язиками, довгими тілами зображувалися на корейському бойовому прапорі. У давньокорейських племенах змія була одним з тотемів. Курон’ї також персонаж шаманської міфології [6; с. 107].

У давньокитайській міфології був образ змія Вейше («змій, що звивається»), також його називали яньвей або вервей. Це двоголова змія, що жила на горі Цзюішань («Гора Дев'яти сумнівів»). В «Книзі гір і морів» говориться: «Є божество, обличчя в нього людське, тіло змії. Тулуб його роздвоєний подібно голоблям, праворуч і ліворуч голови. Воно носить фіолетові одяги й червоні шапки». Вважалося, що хто спіймає Вейше та скуштує його м'яса, стане могутнім правителем. У трактаті «Чжуан-Цзи» (IV ст. до н. е.) Вейше описується як істота довжиною в голоблю й товщиною з маточину, одягнена у фіолетовий одяг та червоні шапки. Той кому пощастить побачити Вейше, стане правителем. За іншою версією, навпаки, хто побачить, помре в ту ж мить. В «Критичних судженнях» Ван Чуна (І ст. н. е.) розповідається про хлопчика Суні Шуао, що не злякався Вейше, вбив його та закопав, щоб змія більше не попадалася нікому на очі. Суні Шуао не тільки не вмер, але став згодом міністром.

Також китайці вважали, що існувало дев’ять вимерлих видів «родичів» драконів, які виглядали як змії. Вони вшановувалися в Давньому та Середньовічному Китаї, їх образи часто використовувалися як елементи оздоблення або талісмани:

1.      Пу-Лао – його вирізали у верхній частині дзвонів і гонгів, що говорило про його «звичку» голосно кричати під час атаки його найголовнішого ворога – кита;

2.      Чіу-Ніу вирізався музикальних інструментах через свою любов до музики;

3.      Пі-хсі вирізався у верхній частині кам'яних табличок через свою любов до літератури. Також він використовувався як п'єдестал для надгробних каменів. Це річковий бог, наділений надприродною силою;

4.      Па-хся вирізався в нижній частині кам'яних пам'ятників, тому що вважалося, що він здатний піднімати величезну вагу;

5.      Чао-Фенг вирізався на карнизах храмів, тому що вважалося, що дракон завжди насторожі, пильний і готовий до зустрічі з небезпекою;

6.      Чих-Вен вирізався на перилах мостів через свою тягу до води. Також його зображення можна побачити на дахах будинків, тому що вважалося, що він здатний уберегти житло від пожежі. Він стоїть насторожі, з розкритою пащею, й іноді символічно зображується у вигляді фігури риби з піднятим хвостом;