Загальна характеристика культури Київської Русі

Запровадження християнства викликало нагальну потребу  і в освічених священиках, і в

книгах, отже, дало могутній поштовх розвитку освіти. Можна сказати, що у Х –ХІ ст.

писемність  переростає в освіту. Розвиток освіти в Київській Русі ґрунтувався  на

використанні  власних традицій та болгаро-візантійського досвіду навчання. За князювання

Володимира  Великого і Ярослава Мудрого (978— 1054 pp.). шкільна освіта стає частиною

державної і  церковної політики Київської Русі. Утворилися такі типи шкіл:

- школи «книжного  вчення» – державні школи підвищеного  типу для підготовки дітей

князівської знаті до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного

життя; тут вивчали  мови – грецьку й латинську, канонічні  книги, «сім вільних мистецтв» –

тобто основи граматики, риторики, логіки, арифметики, геометрії, астрономії і музики;

прикладом таких  шкіл були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Мудрого

(1037 р.) при Софійському  соборі, яка мала міжнародне значення. За деякими відомостями, у

школі Ярослава навчалися діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський

королевич Андрій, наступник датського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син

норвезького короля Олаф та інші іноземці; самі князі були надзвичайно освіченими,

наприклад Володимир  Мономах знав 5 мов: грецьку, латинську, німецьку, угорську й

польську.

- монастирські  школи – згідно зі Студитським  уставом, який вимагав, щоб  монахи жили

в гуртожитках  і навчалися грамоти, при монастирях з ХI ст. відкривалися школи, які

поділялися  на внутрішні (для майбутніх монахів) і зовнішні (для мирян);

- школи грамоти – існували переважно в містах, у них учили дітей бояр, купців,

заможних ремісників здебільшого на кошти батьків; вивчали  читання, письмо, лічбу і

хоровий спів;

- жіночі школи  – школи для дівчат, де навчали  грамоті, письму, рукоділлю; прикладом

таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира

Мономаха) при  Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в

Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують  високу освіченість жінок,

особливо у князівських верхах;

- годувальництво  – форма домашнього виховання  дітей князівської знаті. Князі

підбирали для  малолітніх княжичів (віком 5-7 років) годувальників  серед воєвод і знатних

бояр, що жили в  окремих волостях. Годувальники були за наставників і управителів, в їхні

обов’язки входило  розумове, моральне і військово-фізичне  виховання, залучення до

державних справ, військового й політичного життя, вивчення мов.

Більшість дітей  простолюду виховувалася в сім’ях, де вони навчалися

сільськогосподарській праці, домашньої роботи, ремеслу, зрідка їх віддавала майстрові для

опанування  ремесла, де вони могли вивчати ще й грамоту та хоровий спів. Поширеною

формою навчання була також самоосвіта.

Для навчання використовували  віршовані азбуки, привезені з  Болгарії; Псалтирі,

Апостол, апракосні  Євангелія; як підручники використовували  також перекладені з грецької

мови «Фізіолог» (популярна зоологія), «Шестиднев» (про  створення сіту), «Християнську

топографію» Козьми Індикоплова (географія).

Для поглиблення  освіти служили бібліотеки, що організовувалися при монастирях та

церквах. Перша  і найбільша була заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим у Софії  Київській.

У бібліотеці зберігались  богослужебні книги, а також література зі світової історії, географії,

астрономії, філософські та юридичні трактати, державні документи. Загалом у бібліотеці

нараховувалося  до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. А

весь фонд Русі нараховував 130–140 тис. томів. При бібліотеці була книгописна майстерня –

скрипторій, де переписувались та перекладались книги. Крім книгописців і палітурників, над книгою працювали перекладачі, художники, ювеліри, майстри, що виготовляли пергамент.

Книги були надзвичайно  дорогі, оздоблені мініатюрами, золотом, сріблом, дорогоцінним

камінням

Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек  –

Печерського та Видубицькому монастирів. Крім Києва, бібліотеки були засновані в

Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі та ін.

На жаль, монголо-татарська  навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. З

тих часів до сьогодні залишилися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші: Реймське

євангеліє (ХІ ст.), яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла з Києва до Франції, на цій

книжці складали клятву французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції,

Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове  євангеліє

(XII ст).

Поява і поширення  писемності та освіти на Русі позитивно  вплинули на процеси

розвитку тут  наукових знань. Осердям тогочасної науки була теологія (богослов’я). Але

воно пов’язувалось  не тільки з думками святих отців  Церкви, а й античних філософів

(Піфагора, Сократа,  Платона, Арістотеля та ін.). Спираючись  на теологію й міфологію,

тогочасна наука  опрацьовує також інші галузі знання — історію, право, природознавство,

математику, астрономію.

Математика  на Русі мала прикладний, ужитковий  характер. Знання з математики

використовувалися під час будівництва та в торгівлі. Актуальною була проблема мір

довжини, об’єму, ваги. Використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п’ядь

(відстань між  витягнутими великим і середнім  пальцями), лікоть, сажень (відстань  між

витягнутими руками). Робилися хронологічні обчислення при  складанні церковних

календарів  та пасхалій. В «Руській правді», наприклад, подавалися обрахунки приплоду

худоби на сотні  тисяч. Окрім знання чотирьох правил арифметики, на Русі знали й дроби,

відсотки, обчислювали  площу круга.

Давні русичі мали знання з хімії, а саме — хімічні  властивості матеріалів, які

використовували при виготовленні виробів зі скла (намисто, браслети, посуд, віконне скло),

різнокольорових емалей, поливи для кераміки і поліхромних  плиток, черні (суміші для

прикрашання виробів  зі срібла, смальти для мозаїк та ін.). Знання з хімії використовувалися

також у металургії, при фарбуванні тканин, обробці шкіри, хутра, виготовленні різних

напоїв. Був  відомий і грецький вогонь – легкозаймиста  речовина, яку використовували в  при

обороні міст.

Розвивалися в  Київській Русі і знання з фізики. В одному з «Шестидневів» згадуються

чотири складники: земля, вогонь, вода, повітря, тобто  по суті русичі знали про чотири стани

речовини –  твердий, рідкий, газоподібний, плазму.

Важливе місце  у системі наукових знань належало астрономії, але цей термін мав тоді

такий зміст, що нині вкладається в поняття астрології. Літописи засвідчують, що у Київській

Русі спостерігали за такими небесними явищами, як сонячні  та місячні затемнення, комети,

боліди, північне сяйво, метеорити та атмосферні явища. Їх трактували як божественні

знамення, але  опис явищ був реалістичним. За астрологічним  трактатом, уміщеним в

Ізборнику, в  центрі Всесвіту знаходилася Земля, довкола якої оберталося кілька небесних

сфер – Сонце, Місяць, та ще п’ять планет.

Освічені люди Київської Русі володіли певними географічними знаннями. Їм були відомі

три частини  світу: Європа, Азія та Африка. Вони добре  знали географію своєї держави.

Наприклад, у  Початковому літописі перелічено всі  слов’янські племена Східної  Європи і

географічне місце  їх проживання. Названо ріки Дунай, Дніпро, Дністер, Двіна, Буг, Десна,

Сула, Прип’ять, Волга, Ока, Шексна та озера Ільмень, Нево, Біле. Детально описаний шлях

«із варяг у  греки». Розвитку географічних знань  сприяли переклади таких іноземних

географічних  праць, як «Хроніка» Георгія Амартола, хронограф Іоанна Малали,

«Космографія» Козьми Індикоплова та ін.

Особливу увагу  в русичів привертала наука про  живу природу, тобто основи біології, яка

мала на той  час описовий характер. Вважалося, що увесь світ і все живе було створене Богом

протягом шести  днів. Головним джерелом знань залишалася сама природа, а також високий

рівень розвитку землеробства (знання селекції, обробки  ґрунтів, щеплення рослин) і тваринництва (велика і мала рогата худоба, домашня  птиця). Відомості про екзотичну флору

і фауну (пальми, смоківниці, левів, верблюдів, слонів, носорогів, мавп, скорпіонів)

давньоруські  книжники черпали з візантійських  джерел.

У Київській  Русі був досить високий рівень медичних знань, якими володіли народні

цілителі —  волхви, знахарі, віщуни. Але в ХI–XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар

(як правило,  з ченців). Лікували молитвою (до  святого Пантелеймона, заступника  медицини і

лікарів), зіллям (лікарськими рослинами), застосовували  різного роду процедури

(кровопускання, компреси, пов’язки тощо). Серед найвідоміших лікарів були лаврські ченці

Даміан та Агапій. При Печерській лаврі був шпитальний монастир, процвітала аптечна

справа. Внучка Володимира Мономаха Ганна склала лікарський порадник «Мазі» у якому

розповідається  про гігієну тіла, вплив клімату на організм, про сон, лазні, їжу, різні хвороби і

лікування ран.

Поява літератури в Київській  Русі була важливим явищем культурного  життя. Виникла

вона на ґрунті усної народної словесності, слов’янської міфології, а також унаслідок

засвоєння після запровадження  християнства візантійсько-болгарського літературного

досвіду. До наших днів дійшли два види пам’яток давньоруської  літератури: перекладні та

оригінальні.

Перекладна  література Київської Русі представлена творами різних жанрів і різного

спрямування, серед  яких:

- біблійна література (похвальні пісні, гімни Богові, Богородиці, святим, зокрема

канони, кόндаки, ікоси, акафісти; переклади Старого  й Нового Заповітів, зокрема Псалтир,

Четвероєвангеліє,

Апостол; оспівування  і возвеличення християнських святих – житія;

збірки оповідань  про подвиги пустельників, ченців – патерики; неканонізовані перекази на

біблійні теми, близькі до житійної літератури –  апокрифи, наприклад, Ходіння Богородиці по

мукам, Похвала  пророку Іллі);

- природничо-наукова  література (перекладні енциклопедичні  книги, зокрема анонімний

«Фізіолог», «Шестиднев»  Іоанна Екзарха, «Християнська топографія»  Козьми Індикоплова);

- історична  література (переклади візантійських хронік Іоанна Малали, Георгія

Амартола, у  яких цікаві оповідання від часів  створення світу і факти поєднуються  з

біблійними  переказами);

- повісті (прозові  оповіді, найпопулярніші серед  яких «Александрія» про життя  і

подвиги Олександра Македонського).

На основі перекладної  літератури, а також під впливом  усної народної творчості

формується  оригінальна література Київської  Русі.

1. Житія –  це життєписи святих мучеників  і князів, які стали жертвами  князівських

усобиць, наприклад, «Житія Бориса і Гліба», «Житіє Антонія Печерського», «Житіє

княгині Ольги» та ін. На відміну від візантійських, вони набували світського характеру,

зображували державних  діячів.

2. Проповіді,  зокрема «Слово про закон і  благодать», виголошене приблизно  1050 р. в

Софії митрополитом Іларіоном. Це своєрідний маніфест самоусвідомлення руського народу,