Ознайомлення з національною кухнею

У народному харчуванні українців чільне місце посідала святкова й обрядова їжа, яка, на відміну від повсякденної, виступала формою громадського і родинного спілкування, виконувала об’єднувальну та символічну функції. Вживання святкових і обрядових страв обов'язко­во супроводжував низку звичаїв та обрядодій. Залежно від характеру таких звичаїв та обрядів учені розділяють їх на дві великі групи — сімейні (родини, весілля, поминки) і календарні (різдвяно-новорічні, ве­ликодні та ін.). До святкових і урочистих подій кожний селянин нама­гався приберегти і придбати необхідну кількість відповідних продуктів, а страви готував із них особливо старанно, суворо дотримуючись усталених традицій.

Свят-вечір.

Подавали 12 обов’язкових страв: варений горох, варена квасоля, смажена капуста, смажена риба, варена картопля, гриби, гречана каша з конопляним молоком, голубці з пшоном, вареники, коржі з маком, кутя та узвар.

Кутя – готували із ячменю або товченої пшениці, меду, родзинок, волоських горіхів, маку та узвару.

На Василя та Маланки.

Обов’язковим атрибутом святкового столу були пироги – частина обряду.

Масниця.

Основною їжею вважались вареники з сиром та сметаною і гречані млинці, смажені на маслі або смальці. Гречані млинці готувалися із гречаної муки, солі, цукру, молока, сала.

Сорок Святих.

До зустрічі весни випікалося обрядове печиво у вигляді пташок, називалося воно «голубцями», «солов’ями», «журавликами», виготовлялося із пшеничного борошна, молока, яєць, меду, вершкового масла, цукру.

Великий піст.

У перший день їдять хрін з квасом. На третій тиждень перед Великоднем на Хрестю, випікався хліб у вигляді хреста.

Благовіщення.

Дітей частували коржами з маком, які випікали з борошна, яєць, вершкового масла, цукру, перетертого маку.

Великдень.

Поряд з паскою і крашанками освячувались поросята з хроном, сир, масло, сало, ковбаси.

Трійця.

Пироги, коржі, яєчня.

Петра.

Пекли «мандрину» - сирники.

Маковія.

Готувалися «шулики» - коржі з маком.

Спаса.

Освячені яблука з медом.

Дмитра.

Випікали калиту – обрядовий хліб з отвором посередині, або «балабушки» - хлібці для ворожіння. 

У сімейних обрядах найбільше значним є ті, що пов’язані з народженням дитини, весіллям і похоронами.

У родинах харчова атрибутика грала особливу роль при відвідуванні породіллі. За традицією це могли робити лише жінки. За собою вони несли хліб або хлібні вироби, яйця, мед, узвар або фрукті. Подібний звичай громадської взаємодопомоги існував в Україні і в інші урочистих випадках: на весілля молодим підносили не лише дарунки, а й хліб, борошно, яйця, масло, цукор. На поминки теж годилося нести хліб, борошно, зерна або крупу. Ці продукті здавна сприймалися людьми як ті, що мають магічну силу.

У весільній обрядовості хліб був одним з найголовніших атрибутів. Із хлібом ходили старости, хлібом благословляли молодих на подружнє життя, зустрічали й проводжали наречених, ходили до сватів тощо.

У сучасній весільний і календарній обрядовості досі є обов’язковим обрядовий хліб – коровай. Широко побутують обряди виготовлення й дарування весільного короваю стало апофеозом цього свята, символом поваги до хлібороба. Ці елементи обжинків мають значення етичне й естетичне навантаження.

Отже, святкова й обрядова їжа українців завжди виконувала насамперед обвинувальну та символічну функції, тобто впливала на форми взаємовідносин і взаємозв'язків усередині сім'ї і сільської гро­мади, на процес відновлення і передачі усталених упродовж віків на­родних звичаїв, обрядів, вірувань, звичаєвого права тощо. Цим вона суттєво відрізнялася від повсякденної їжі, яка виконувала лише утилітарну функцію.

1.6. Харчові заборони та режим харчування українців

На особливу увагу в харчуванні заслуговують заборони, які здебільшого мають давнє походження.

Одною з найпоширеніших заборон, адоптованих християнською релігією, є постування. Взагалі заборона споживання їжі тваринного походження у певні дні може й мала б раціональний характер, якби постування не охоплювало близько половини календарного року. Деякі з заборон, продиктованих християнством, були засвоєні ще за часів Київської Русі (заборона на споживання конини), деякі на (споживання крові і, таким чином, страв типу кров’янки) ігнорувалися народом, і багатовікова боротьба християнської церкві проти “нечистої трапези” залишалася марною. 

Проте окремі з раціональних заборон і пов’язаних з ними звичаєвих обмежень продовжували існувати протягом століть. Так, заборонялося споживати дохлих тварин, не допускалися до спільної трапези люди, які знімали з тварин шкури.

Режим харчування селянина великою мірою залежав від режиму робочого дня й того чи іншого календарного сезону. Харчувалися завжди тричі на день, а у гарячі польові весняно-літні дні додавали ще й полуденок.

Усі прийоми їжі (крім полуденка) були обов’язково пов’язані з гарячою, переважно вареною, стравою, для того двічі витоплювали піч – вранці, готуючи сніданок і обід, і ввечері. Сніданок і вечеря  мали досить різноманітне меню, в обід же майже завжди готували борщ і кашу. Обід ніс і  певне символічне навантаження: єднання сім’ї. Обідали завжди разом, з однієї миски, кожний член сім’ї мав визначене місце, першим починав їсти старший  у родині. Під час обіду заборонялося сваритися й просто голосно розмовляти, сміятися, стукати ложками тощо. Їжа, яка зароблялася важкою працею, вимагала й відповідного становлення до неї.

У неділю не працювали. У ці дні кожна сім’я прагнула приготувати більш різноманітну їжу. У неділю ходили у гості здебільшого до родичів чи кумів. Приймати гостя, особливо в обідню пору, за традицією вважалося доброю ознакою.

Після Другої світової війни традиційна кухня українців зазнала суттєвих змін. Зокрема, зменшилися відмінності в асортименті їжі сільського і міського населення, жителів різних регіонів України. Водночас збільшилося вживання кількості продуктів харчування на душу насе­лення. Хоча й досі зберігається перевага споживання продуктів рос­линного походження, але в раціоні українців значно зросла питома вага м'ясних, рибних і молочних страв. Крім того, спостерігається збіль­шення споживання фруктів та овочів, у тому числі південних, а також різних продуктів і спецій, імпортованих з інших країн.

Загалом загальне поліпшення якості харчування населення Украї­ни було досягнуто насамперед за рахунок зменшення низькокалорій­них (із незадовільними смаковими характеристиками) страв, напоїв, неефективних способів приготування, консервації та зберігання про­дуктів, запозичених передовсім у європейських народів. Проте надмір­на хімізація, не завжди контрольоване використання отрутохімікатів, проведення необґрунтованих експериментів у сільському господарст­ві, зокрема у тваринництві, орієнтація переробної промисловості лише на кількісні показники негативно позначилися на якісних характерис­тиках місцевої сільськогосподарської продукції. Все це спонукає нас знати давні народні кулінарні традиції і поміркувати над тим. як ефек­тивно і раціонально можна їх використати в майбутньому.

Розділ ІІ. Методика ознайомлення учнів початкових класів з національною кухнею

2.1               Ознайомлення дітей з особливостями національної кухні на уроках «Я і Україна» курс природознавства та у позакласній роботі

З поняттям національна кухня, харчування, органи травлення учні починають знайомитися в 3 класі, вивчаючи курс «Я і Україна», а саме підрозділ «Людина», який вивчається двадцять годин.

В цьому підрозділі вивчаються такі теми: «Органи травлення», «Шлях їжі органами травлення», «Склад їжі», «Вітаміни та їх значення», «Раціональне харчування людини».

Ці теми розкривають зв’язок національної кухні України зі смаками та вподобаннями нашого народу в сфері харчування та кулінарного мистецтва.

З даного курсу «Я і Україна» підрозділу «Людина» діти знайомляться спочатку з органами травлення, шляхами, що проходить їжа, органами травлення; поступово діти починають ознайомлюватися зі складом їжі, визначають корисне значення вітамінів, вивчають їх значення для організму. Поступово діти знайомляться з режимом харчування, раціональним прийомом їжі.

Ознайомлення дітей з традиціями української націо­нальної кухні треба починати з першого класу. У 1 класі слід ознайомити дітей з поняттям «ук­раїнська національна кухня», дати елементарні знання про українську їжу (відповідно до регіону).

Розповісти про страви (галушки, куліш, вареники, варениці, український борщ, бринза). Дати поняття про обрядову їжу: весільний коровай, калач, різдвяну кутю, Великодню паску і святе яйце). Вчити дітей використо­вувати ці знання у сюжетно-рольових іграх, в іграх-драматизаціях та ін.

Знайомлять дітей з українською кухнею переважно в повсякденному житті, а саме в сюжетно-рольових іг­рах, іграх-драматизаціях, під час спеціальних бесід, роз­повідей під час обіду та сніданку, на екскурсіях-оглядах на кухню, на город дитячого садка, при проведенні різ­них релігійних свят і обрядів, при створенні спеціаль­них ігрових ситуацій.

Наприклад, у сюжетно-рольовій грі «Сім'я» вчитель готує з дітьми українські страви — борщ червоний, галушки, вареники.

Також можна розповісти дітям, що колись наші ба­бусі завжди готували на обід своїй сім'ї червоний борщ, вареники, галушки; вони варили їжу в спеціальних гли­няних горщиках (якщо в групі є ці горщики, то вихова­тель використовує їх). Обід завжди був смачний.

Під час обіду, коли дітям подали, скажімо, пшенич­ну кашу, а вони її не хочуть їсти, то вчитель обов'язково розповідає про те, як колись козаки завжди їли цю кашу перед тим, як мали йти в похід.

У народі кажуть, що пшенична каша дає силу і здо­ров'я, а пшениця завжди оберігала козака від кулі, шаб­лі і злих духів.

В ознайомленні з оберегами-стравами вихователь мо­же залучити дітей до інсценізації свята «Святий вечір», яке імітують вчителі і діти старших класів.

Можна також при ознайомленні дітей зі стравами ви­користовувати знання з природи. Діти вже добре зна­ють, які овочі висаджують на городі. Тут можна сказа­ти, що червоний буряк, моркву, капусту, петрушку з дав­ніх-давен клали в борщ. А називають його червоним тому, що готують з червоного буряка.

Рекомендуємо провести й заняття в ігровій формі з такої тематики: «До бабусі на обід», «Багатий стіл — багата родина», «Без хліба нема обіда», «Добре яйце, як крашене» та ін. Заняття супроводжуються розпові­данням легенд, переказами дідуся чи бабусі.

У початкових і старших класах дітей ознайомлюють із стародавніми стравами: перепічками, книшами, борщем (його різновидами), капусняком, голубцями, юш­кою, мачанкою, лінивими пирогами, балабухами, душениною, шинкою, ковбасою, кишкою та ін.

Дають дітям поняття про обрядову їжу: коровай та калач весільні, святковий хліб («Василяник», «Василів», «Васильок»), пояснюють, чому саме так його називали, розповідають також про символічну силу хліба.

Знайомлять дітей зі стравами на Різдвяну ніч. Це страви з рибою, грибами, борщ, каша, книші, вареники, відварені фрукти. Обов'язково вчитель звертає увагу дітей на той факт, що страв на Святий вечір має бути дванадцять. Знайомлять дітей зі стравами на Великдень: паска, крашанки, бабка; їх символічне значення.

Знайомство з українською національною кухнею обо­в'язково підкріплюється безпосередніми смаковими від­чуттями, про їжу не можна розповісти, її потрібно по­куштувати. Тому у школі бажано мати й національну українську кухню.

Під час цієї роботи вчитель використовує такі методи і прийоми: бесіда, ігри, робота з додатковою літературою, екскурсія, виконання практичних завдань.

Так, наприклад, під час проведення виховної години на тему «Хліб усьому голова» вчитель пропонує дітям таку бесіду:

Вчитель читає: «Виріс у полі на добрій зем­лі, місце найкраще знайшов на столі».

—              Про що пі слова? Так, про хліб. Ось він на столі — гарний, запашний. На чому лежить? А чому саме на рушнику, як ви гадаєте? Справді, красиво так. І хлібом-сіллю на вишитому рушнику завжди зустрічають гостей у нас в Україні. Такни існує давній звичай. Люди кажуть: «Без солі, без хліба немає обіду». А ще які ви знаєте прислів'я і приказки про хліб?

Учні промовляють: «Де хліб і вода, там немає голода», «Коли хліб на возі, нема біди в дорозі».

—              Молодці, знаєте народну мудрість. Хліб треба ша­нувати. А чому? Ви знаєте, як хліб до нас прийшов на стіл? (Діти розповідають.) Правильно говорите.

Хліб не зайчик з лісу носить —

Брат мій сіє, тато косить.

Хліборобом хочу стати.

На цьому занятті можна використати і пошукові завдання:

-         добери з художньої літератури вислови, прислів’я, приказки про хліб;

-         скарбничку «Рецепти випікання хліба»;

-         підготувати малюнки до виставки «Хліб - усьому голова».

Таким чином, діти усвідомлюють, що хліб належить до особливо шанованих символів українського народу.

Висновок

Отже, корені народної системи виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.