Львівське Успенське Ставропігійне братство у дослідженнях Я.Д.Ісаєвича

 Історія більшості церковних братств яскраво засвідчує українську давню традицію - спільного патронату мирян над церквами,  а пізніше - шкіл, друкарень та інших інституцій. Традицію спільного обходження церковною громадою побутових визначених подій, зокрема - так званих тризн, тобто поминок за померлими. Ось як описував ці традиції Львівського братства професор Крип’якевич: «Вибирали чотирьох старших братів і чотирьох столових. Братам розділювали різні обов’язки такі як управа церковною скарбницею нагляд над церквою школою шпиталем друкарнею тощо. Брати сходилися на нараду щонеділі по утрені або коли їх скликали старші брати На раду запрошували через «обіслання братської ціхи, тобто знамена, і розносив її дзвонар. Брат що не з’явився на заклик за кару мусив сидіти у вежі під церквою та плавити віск на церковні потреби. При святочних нагодах братство улагоджувало при своїм домі бенкети… Браття приймали гостей у себе в братстві абопосилали їм дари додому. На бенкеті подавали горілку всякого роду, звичайну «аква віту» або наливку, наприклад, цинамонову і закуски (паштет, кав'яр); м'ясо (телятину, гуси) з різними приправами, салатою, квашеною капустою; в пісні дні - щупака, визину (осетрину), дунайські коропи, до того білий хліб, тіста, калачі і струдлі з цукром, яйцями, родзинками, цикатою, шафранами, солодощі… і врешті вино угорське, малмазію, петерцимент, тощо».За доходи від влаштованих бенкетів братство купляло для церкви ладан, віск, вино, ікони (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.77).

Будівництво нової Львівської Успенської церкви собою знаменувало також і цікаву сторінку взаємин молдавсько-українських, в період національно-визвольної боротьби обох народів шістнадцятого – сімнадцятого століть.

У другій половині шістнадцятого століття діяльність братств розширилась. Вони на себе перейняли суспільні функції охорони прав церкви і народу перед колонізаційним наступом Литви та Польщі. Суспільна значимість багатьох братств особливо зросла в 1569 році, після прийняття Люблінської Унії, коли більшість представників української еліти почали масово асимілюватися. Тоді виникла потреба в національній могутній інституції, що змогла б боронити історичні права нації і боротись проти переслідувань православного населення політичних та економічних. Професор О. Луців наводить дані - у Львові після Люблінської Унії, крім Успенського братства, діяли ще Благовіщенське і Свято-Миколаївське, а згодом, у 1573 році виникло у Судовій Вишні Свято-Троїцьке братство. Однак професор Ісаєвич вважає, що церковні союзи пятнадцятого – перщої половини шіснадцятого століть ще не могли визначатися як братства у тому широкому розумінні, якого згодом вони набули.

Успенське братство на той час навколо себе об’єднувало «чим раз ширші верстви народу і крім міщан та духовних визначну участь брала тогочасна руська шляхта, надаючи братствам в очах суспільства більше значення та впливу» (Голубев С. Материалы для истории Западнорусской церкви (Приложение к 1-му тому сочинения: Петр Могила и его сподвижники). – Киев: Наука, 1993. – С. 65). В 1585 році до його складу входили представники знаменитих родів - Степан Мороховський і Олександр Малецький, Гдешицькі і Красовські, Брюханські і Зінькевичі. Запис у члени братства, проте, мав певні формальності. Потрапити в братський реєстр можна було за допомогою посередництва конкретного ручителя, який на братських зборах давав рекомендацію кандидату. І, після ознайомлення з статутом, такий кандидат мав скласти клятву палаючими свічками та хрестом - на вірність братству. Параграф 17 декларував абсолютну таємничість усього «що робилось за братськими дверима» [Лукашова С. Взаимоотношения клира и объединений мирян в восточных землях Речи Посполитой в концеХ¥1-го века. Автореферат дисс. канд. истор. наук. - Москва, 2001. – С.21]. Порушення клятви каралося жорстоко. Той, хто порушував її, відлучався від церкви, помирав у смертному гріху. Ці жорстокі правила визнавались і старим і новим статутом. Вони були обумовлені зрозумілим бажанням в своїх рядах мати обмежене елітарне коло (у 1585 році було лише 14 членів) достойних патріотів.

З честю виконувало Ставропігійне братство надані йому права. Воно наглядало за моральною чистотою духовенства і своїх членів, керувало і допомагало (за правом «старійшини») іншими церковними братствами і постачало їм дидаскалів - досвідчених вчителів і надавало книги. Братство займалось доброчинною діяльністю і примирювало суперечки, від міщан приймало їх дорогоцінності на збереження, створюючи своєрідні депозити, у госпіталі й богодільні (при монастирі Святого Онуфрія) давало пристанище бідним. Також розвивало шкільництво і друкувало книги.

Ця громадська активна позиція у Львівського Успенського братства привертала увагу і формувала високе довір’я, в особливості - у багатьох діячів церковних і політичних, які за честь вважали стати його членами. За хронікою Ставропігійного інституту, за архівами братства (зокрема, «вписової» книги) Яків Головацький склав хронологічний список всіх членів Ставропігії. Був серед них у 1595році Адам, князь Вишневецький, у 1634 році Київський воєвода Адам Кисіль, у 1662 році Іван Виговський, колишній гетьман України, у 1662 році - Григор Лісицький, відомий суддя. Були також діти (сини і дочки) молдавського государя Ієремії Могили, і Іван Борецький - відомий церковний діяч. Членами можна побачити людей з різних станових верств. Це були і ремісники - мельники і кравці, ковалі і кушнір, фарбярі і сафіянщиків, не лише зі Львова, але і з Потутор, Підбірець, Межибожа, Великолук, заможні міщани волоського і руського і походження, такі як К.Корнякт, Мануіл Маренетос, Янех Грек, Моноліс Катакало, Мезапета, Красовський, Балабан, Добрянський (Mironowicz А. Podlaskie osrodki i organizacjeprawoslawne wXVIiXVIIwieku. - Bialystok, 1991. S. 39).

Одним з головних завдань братства вважалось піднесення рівня освіти і заснування шкіл. Саме Львівська братська школа в Україні стала другою православною школою, рівня вищого, ніж початковий. Її випередила лише Острозька школа. Слід вважати, що діяльність "слов’яно-греко-латинської" школи в Острозі мала вплив на рішення львівських українських міщан заснувати інституцію подібного типу (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 123). Саме цим і зайнялася група міщан, що вже з початку тисяча п’ятсот сімдесятих добивалася послідовно поліпшення в місті освітньої системи. Ще 1572 році "представники всієї української громади міщан та передміщан" Львова добилися від короля визнання за українським населенням права посилати синів до гімназій та шкіл у Львові та інших містах для вивчення "вільних мистецтв" (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 125). Дозвіл цей було підтверджено в 1574 та 1577 роках королівською владою. Проте, як можно побачити по акту короля Стефана Баторія (від червня 1578 року), магістрат не припинив тих обмежень, що існували раніше.

У вісімдесятих роках XVI ст. українським львівським міщанам вдалося всеж відкрити школу. Вона відзначалася значно вищим (ніж раніше) рівнем навчання та організації. Їхні заходи, у справі заснування школи і викупу друкарні Івана Федорова, організаційного оформлення самого власне Успенського братства, між собою тісно пов’язані. У грамоті патріарха Йоакима від 15 (25) січня 1585 р. зазначалося: "Хочуть... панове міщани львівські школи заснувати для навчання дітям християнським усіх станів, які би мали вчитися Письма Святого грецького і слов’янського, щоб не був їх християнський рід неначе безсловесним через свою невченість. І також купили друкарню, потрібну для тієї школи...". Якщо Йоаким писав, що друкарню заснували при школі, то Гедеон Балабан дещо пізніше підкреслював прагнення "при тій друкарні фундувати грецьку школу в місті Львові для навчання нашого благочестя" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 677).

Зв’язок між друкарнею  і школою, таким чином, був двобічним. Щоб поставити викладання в школі на належний рівень, необхідно було друкувати навчальні посібники. Натомість друкарня мала велику користь від школи: остання приваблювала освічених людей, які могли стати редакторами і авторами друкованих видань. Відомо, що в Західній Європі визначні наукові сили нерідко групувалися саме навколо друкарень (нагадаймо Альдинську "академію" у Венеції). Так само і в Україні ряд членів Острозького гуртка вчених та письменників були одночасно викладачами Острозької школи і співробітниками друкарні. Подібне становище до того ж впродовж тривалішого часу склалось і у Львові.

Першими керівниками Львівської братської  школи були "руський вчитель" Стефан Зизаній і "грецький вчитель" Арсеній, єпископ Еласона, який жив у Львові з червня 1586 до весни 1588 р., проте навіть після двох років перебування у Львові слабо знав слов’янські мови і не був знайомий з місцевими звичаями. Тому більшу роль в організації школи міг відігравати Стефан Зизаній, який користувався авторитетом серед львів’ян і був обізнаний з традиціями та потребами шкільної освіти в Україні. Опікунами школи були старшини братства; як знаємо з пізнішої практики, для забезпечення матеріальних потреб школи братство призначало опікунів із свого числа.

Найхарактернішою  особливістю братської школи  з перших днів існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована "для навчання дітям усіх станів", "убогих за простибіг (безплатно), а багатих за рівним датком" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 675). Плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише "згідно з можливостями кожного" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 676).

Кола, пов’язані  з братствами, добре розуміли суспільне  значення шкільної освіти. 1609 р. у братській  друкарні вийшов збірник "О воспитанії чад" ("Про виховання дітей"). Основна частина книжки містить церковнослов’янський переклад повчань отців церкви, насамперед Іоанна Златоуста. Дехто з дослідників вважає, що упорядником збірника був учитель братської школи Іван Борецький, який підібрав такі цитати, які відповідали його власним поглядам і переконанням (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 677). У написаній тогочасною українською книжною мовою віршованій передмові підкреслено, що з науки, немов з джерела, "все доброе походить", що занедбання шкільної освіти викликає "безладдя і все зло". Трохи раніше подібні думки було висловлено в "Пересторозі", автор якої вважав значно важливішим будівництво шкіл та друкарень, ніж спорудження церков.

1. Виходячи з таких поглядів на значення шкільної освіти, братчики і пов’язані з ними освітні діячі намагалися зробити свою школу зразковою. Навчання в ній, як свідчать джерела, мало характер "українських студій" (studii Ruthenici). Разом з тим школа мала назву греко-слов’янської навіть після того, як в ній було запроваджено вивчення латинської мови. Зберігся реєстр учнів кінця XVI ст. (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 112), в якому записано 61 школяра, переважно з міста Львова та Галицького і Краківського передмість. Є також кілька дітей з інших міст і сіл: син Сильвестра Шелеста з підміського с. Солоніш, син шевця з с. Любіня, сирота з м. Яворова, син вдови з м. Городка, син священика з с. Сихова. Історики, які використовували в своїх дослідженнях цей реєстр, не враховували, що він охоплює лише частину учнів початкового ступеня, бо зберігся фрагментарно. Але братська школа не була лише початковою, а включала й студії вищого рівня. Початкову освіту в ній здобували "міські сини", навчання яких оплачувалося батьками, і вбогі діти ("павпри"), звільнені від плати за навчання. Більшість "павпрів", в тому числі й співаки дитячого хору, мешкали в бурсі при школі. Тут жили і вбогі підлітки та юнаки, які не лише допомагали дякам-вчителям "в послузі церковній", а й виконували різні доручення братства: копіювали і перекладали документи, ходили з листами, носили книги та шрифти з друкарні на склад. Крім хлопців, що здобували початкову освіту, при братствах були учні й вищого ступеня, яких називали спудеями, або студентами. Вони не тільки самі вчилися (спершу в братській школі, а з другої половини XVII ст. — в інших середніх та вищих школах Львова), а й були одночасно і вчителями-репетиторами ("педагогами") школярів-"хлопців". Освітній рівень студентів був такий високий, що декого з них запрошували до викладання слов’янської, грецької та латинської мов до інших міст, призначали братськими проповідниками. До речі, поєднання в одному навчальному закладі різних рівнів навчання було характерним для середньовічної і ранньомодерної освіти і в Західній Європі. Навіть при деяких університетах велося навчання грамоти (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 654).

Яким же був характер навчання братської школи в цілому? В королівському привілеї 1590 р. її названо "школою для зайняття вільними мистецтвами". Вільні мистецтва —  це науки "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія), які входили в число предметів в середньовічній середній школі. В передмові до Октоїха, виданого братством 1630 р., як і деяких грамотах, братська школа має назву гімназії ("гімнасіон"). Термін "гімназія" вживав для своєї школи вже знаменитий італійський педагог доби Ренесансу Ґаспаріно Баріцца. Навчальний план (curriculum) гуманістичної гімназії, розроблений в гуманістичних школах Італії в XV — XVI ст., був прийнятий і протестантськими школами, єзуїтськими колегіумами, пізніше і колегіумом Києво-Могилянським. В руслі цієї традиції, гімназіальні студії складалися з трьох класів граматики (інфіма, медіа, супрема, або синтактика) та з класів поетики й риторики. Ці науки вивчалися також протягом перших років навчання в деяких вищих школах, які до XVI - XVII ст. об’єднували переважно два ступеня навчання - середній (гімназія, колегія) та вищий (академія, університет). Лише деякі розвинені гімназії мали філософські та богословські студії, і саме такі гімназії могли перерости в академії (вищі школи). Засновники братської школи у Львові спершу також мали на увазі можливість запровадити в ній науки вищого ступеня, насамперед філософію. Вже "порядок школи" з жовтня 1586 р. передбачав, що вчитель повинен буде викладати тексти "філософів, поетів, істориків та інші", що учні мають вчитися граматики, "до більших наук приступаючи, до діалектики і риторики, посібники для яких перекладені на слов’янську мову, є у Львівській школі" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 54). Також у грецько-слов’янській граматиці "Аделфотес", надрукованій для потреб братської школи, підкреслено, що вивчення граматики є "ключ, що відкриває шлях до розуміння письма: від неї, як по сходинках драбини, працьовиті досягають діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії й астрономії, а на основі цих семи ... дістаємо можливість пізнання філософії й медицини, а далі переходимо до найдосконалішого богословія" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 56). Вказується, отже, шлях навчання: від граматики, через сім вільних наук, до предметів, що вивчалися у тодішній вищій школі, — філософії, медицини, теології. Так само вчитель Львівської братської школи Лаврентій Зизаній підкреслював, що слов’янська граматика є "ключом розуміння", дає змогу пізнати риторику, філософію і весь "нероздільний союз наук" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 57). Зазначимо також, що в листопаді 1589 р. константинопольський патріарх Єремія II Транос закріпив за братською друкарнею "право ... друкувати ... не тільки Часослови, Псалтирі, Апостоли, Мінеї і Тріоді, Требники, Синаксарі, Євангелія, Метафрасти, Хроніки, тобто літописи та інші книги богословів церкви нашої Христової, а також книги, необхідні школі, тобто граматику, поетику, риторику, філософію" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 627).