Львівське Успенське Ставропігійне братство у дослідженнях Я.Д.Ісаєвича

 

 "Львівське Успенське Ставропігійне  братство у дослідженнях Я.Д.Ісаєвича"

 

 

ПЛАН:

 

 

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Українські духовні братства, Львівське Успенське Ставропігійне братство....................................................................................................................5

1.1. Українські духовні братства та їх роль у відчизняній історії......................5

2. Ставропогійне успеньске братство у Львові..............................................9

РОЗДІЛ 2. Дослідники львівського ставропогійного успенського братства..................................................................................................................19

2.1. Дослідники та праці, що стосувались вивчення львівського ставропогійного успенського братства та його діяльності...............................19

2.2. Дослідження Я.Д.Ісаєвича.............................................................................26

ВИСНОВКИ...........................................................................................................31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….32

 

 

ВСТУП

 

Про значення Львівського  Успенського братства в кінці XVI - на початку XVII століття для розвитку українського шкільництва, друкарства та громадської думки написано багато досліджень. Зокрема, історію братства, його структуру та діяльність докладно дослідили К. Харлампович, Д. Зубрицький [7], Я. Ісаєвич [8; 9; 10], про видавничу й освітню діяльність львівської ставропігії писали І. Крип'якевич, Я. Запаско [6], В. Шевчук [21; 22], громадську роботу львівських братчиків студіювали І. Франко [19; 20], М. Грушевський [3], Б. Ґудзяк [4] та інші. На сьогодні видані збірники документальних матеріалів про діяльність братських організацій в Україні [13].

Існує великий список тих видатних науквців, які займалися  вивченням цього питання, але  найбільший внесок зробив до цих досліджень саме Я.Ісаєвич, який видав у 60-80-х рр. 24 окремих статті до історії братств, які вийшли в різноманітних виданнях. Але його науковий спадок досі не набув достатньої уваги зі сторони інших дослідників. Саме тому цю роботу можна вважати актуальною.

Об’єктом досліждення виступають наукові праці Я.Ісаєвича.

Предметом – тематичні дослідження історії та діяльності Львівського Успенського братства.

Мета дослідження – вивчити  позицію та наукове відношення Я.Ісаєвича до аспектів існування та функціонування Львівського Успенського братства.

Задля досягення цієї мети були висунуті наступні завдання:

1. Охарактеризувати українські братства того часу;
2. Дати характеристику Львівському Успенському братству;
3. Проаналізувати наукові роботи, які стали підгрунтям для дослідницької діяльності Я.Ісаєвича;
4. Вивчити тематичні роботи Я.Ісаєвича.

Наукова новизна полягає  у створенні нового системного підходу  до вивчення робіт Я.Ісаєвича, в яких він викладав результати власних досліджень аспектів існування та функціонування Львівського Успенського братства.

 

РОЗДІЛ 1. Українські духовні братства, Львівське Успенське Ставропігійне братство

 

 

1. Українські духовні братства та їх роль у відчизняній історії

Наприкінці XVI ст. в Україні виникал, а згодом і набували все більшого значення в релігійному, суспільному і культурному житті різноманітні братства, які являли собою релігійні, культурно-просвітницькі організації православного міського населення. Братські громади, як правило, створювали при певних церквах. Насправді ж їх функції були значно ширшими. Оскільки церковна влада належала православним владикам і ксьондзам (яких більшість представників тогочасного населення України визнавала як відступників), а державна - польському королю, братства здебільшого прагнули вивільнити громади з-під «опіки» цих обох влад. Тому на себе і перебирали деякі їхні обов´язки. Братства прагнули ніби відмежуватися від того світу морального занепаду і соціальної несправедливості, що оточував їх. У Західній Європі це було властиве громадам анабаптистів і антитринітаріїв, іншим реформаторам з радикальних напрямів (Дмитриев М. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595-1596 гг. – М.: АСТ, 2003 – C. 58).

Братства повсякчас бралися за виконання деяких юридичних, політичних і певних інших суспільних функцій. Здійснювали вони представництво на загальних сеймах, обстоювали політичні, духовні і майнові інтереси народу, вписували до міських книг свої протести, захищали право українських активістів займатися ремеслом (торгівлею), обіймати державні посади. Мали братства свої суди і спільну власність, утримували братську скарбницю, а також створювали (і потім – утримували) школи і друкарні, шпиталі. Вони опікувалися бідними. Це були досить демократичні організації. Всі питання життя внутрішнього вирішували на відкритих загальних зборах, а між цими зборами керівництво обрані чотири старші брати. Не підкоряючись будьякій церковній владі (навіть єпископам), за власним розсудом обирали братства проповідників і священиків, винаймали друкарів і вчителів. За своєю структурою, ідеологією і функціями вони стали громадами певного реформаційного типу.

Хоча до братств входили представники будь яких соціальних груп, їх основу всеж становили купці і ремісники, міські простолюди і службовці магістрату. І цим відрізнялись вони від громад кальвіністів та лютеран, аріан або братів польських, які існували на території тогочасної Речі Посполитої (в них серед керівництва переважала шляхта). В українських братствах навколо друкарень і шкіл гуртувалися письменники-полемісти і вчені, зароджувалася та далі формувалася особлива ідеологія людей третього суспільного стану. Саміе він підіймався на боротьбу - проти національного, релігійного та соціального гніту. Ті братства, що діяли у Луцьку і Львові, Городку і Жовкві, Кам´янці-Подільському і Дубні, Немирові і Ярославі, Острозі і Любліні, Рогатині і Замості, Галичі і Шаргороді, Вінниці і Стрятині, а також у Києві і Могилеві, Полоцьку і Мінську, Орші і Єв´ї, Вільно і Пінську, в інших містах.

Функціонували при багатьох братствах друкарні і школи. Їх діяльність фактично сприяла демократизації освіти - робила її доступнішою для ширшого кола людей.  Саме таким братствам завдячує Україна своїм розвитком духовним у сімнадцятому – вісімнадцятому столітті. Ти розвитком, що спричинив масовий освітній рух, започаткований ними. Павла Алепського, грамотність в Україні досягала досить високого рівня: «Починаючи з цього міста (Рашкова), і по всій землі руській ми помітили прекрасну рису, що викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи... В землі козаків всі діти уміють читати, навіть сироти» (Левицький О. Внутрішній стан західно-руської церкви в Польсько- Литовській державі в кінці XVI ст. та унія // Розвідки про церковні відносини на Україні-Русі ХУІ-ХУШ ст. - Львів, 1900. - С.78).

Найвпливовішим називають в Україні Львівське Успенське братство. Діяльність його активізувалася у вісімдесяті роки шістнадцятого століття. Братства, як громади антитринітаріїв або інші реформаційні угруповання, мали покровителів серед деяких вельможних поважних осіб. З року 1585 покровителем для Львівського Успенського братства став князь Костянтин-Василь Острозький. До складу братства згодом ввійшли Ружинські Адам, Кирило і Роман, а також Лаврентій Древинський і Анна Потоцька (з роду Могил), багато інших. У братській Львівській школі викладали або навчалися Лаврентій і Стефан Зизанії, Ісайя Копинський і Кирило Транквіліон-Ставровецький, Мелетій Смотрицький і Йов Борецький, , Гаврило Дорофієвич і Памво Беринда, Сильвестр Косов в Захарія Копистенський, Ісайя Трофимович-Козловський. А також до цієї школи був відданий родичем зоставшися сиротою Петро Могила і звідти він розпочав свій шлях до освіти.

Статут школи Львівського братства та його самого, названий «Порядком шкільним», для інших братств був зразком. Викладали у Львівській школі арифметику і читання, слов´янську і грецьку мови, основи риторики і діалектики, музику і астрономію, вивчали Часослов і Псалтир, Катехізис і Євангеліє. Як окремий предмент, за певним вийнятом, не читалась лише філософія, хоча булі зазначена у програмі. В час вивчення будьяких інших дисциплін здобували учні певні філософські знання і інформацію про окремих філософів, їхні твори. Деякі відомості за рівнем викладання філософії і Львівській братській школі і про філософську орієнтацію містить інвентарний бібліотечний опис братства від 1601 року. Дослідники в ньому не знайшли жодного підручника філософії, а з відомих на той час філософських творів були там «Діалектика Мінан і Риторика» і «Книга Аристотелес грецкая Органон». Решту ж бібліотеки становила прийнята богослужбова література і твори отців церкви, твори античних авторів і різні граматики, а також «Про збуреня Єрусалима» - поема представника італійського Відродження Т. Тассо.

Переймалося братство написанням підручників. Насамперед це були граматики слов´янської мови і букварі, видання таких творів, як «Просфонима» (1591), «Іже Іоана Златоустого... Бесіда ізбранная о въспитани чад» (1609) (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.54).

Пріоритетними в освітній програмі вважалися «внутрішня» мудрість і філософія, які вміщували знання про Бога і природу, людину. Як правило, сформовані вони були основі православного віровчення, у межах давньоруської і греко-візантійської традицій. Члени братства були переконані у важливій необхідності засвоєння, поширення знань, які б сприяли зміцненню віри і вивченню культурної спадщини (княжої доби), бо за їх переконанням на її основі можна було забезпечити правильний подальший розвиток духовної культури і вітчизняної освіти.

Співпрацював з Острозьким культурно-освітнім осередком Александрійський патріарх, він дуже активно сприяв діяльності братств. Саме Кирило Лукаріс, обговорюючи з членами братства питання заснування шкіл та добору вчителів, наполягав на необхідності обов’язково добре оплачувати вчительську працю, оскільки вважав, що без вкладання відповідних коштів забезпечити високий освітній рівень не можливо. І для того, щоб залучити до розбудови освіти авторитетних учених людей також потрібно фінансово вкладатися. Також Кирило Лукаріс вважав не менш важливим, ніж створення належного рівня викладання (шляхом добору досвідчених і добрих учителів), контроль за успіхами учнів і вимогливий нагляд за ними, аж до використання дисциплінарних заходів. Радив він братчикам у навчальний процес не втручатися і давати вчителям змогу діяти на власний розсуд, в тому числі – у застосуванні, за необхідністю, покарань.

Зміцнення віри і поширення, поглиблення освіти пов´язував Кирило Лукаріс із книгодрукуванням. Радив він виявляти доброзичливість і до досвідчених в книгодрукуванні ченців, заохочувати їх до такої справи.

Братства у більшості своїй  в організації шкільництва намагалися вийти з-під опіки церковної  ієрархії і утвердити власне право на заняття працею інтелектуальною і на розв´язання віросповідних проблем. Вони самі обирали священиків і не виключали право мирян здійснювати функції пастирів. І цим братства істотно обмежували церковну монополію у питаннях віри та віросповідання.

 

2. Ставропогійне успеньске братство у Львові

Львівська ставропігія свій початок бере від Успенського церковного братства. Зараз визначити чітки хронологічні рамки виникнення для Успенського братства важко. Згадку про нього можно побачити уже в 1539 році, коли воно, всупереч намаганням шляхти перепідпорядкувати ієрархічно католицькому єпископові (при польському Кафедральному костелі св. Успенія Богородиці) українське духовенство Львова, добилося відновлення у місті православної єпископської кафедри, призначення Макарія Тучапського, активного члена братства і львівського міщанина, єпископом у Львові.

У 1547 році Макарій Тучапський (1539 - 1549), єпископ львівський, Арсеній, єпископ перемишльський, та Макарій, митрополит Києво-Галицький, звернулись до духовенства і мирян із окружними посланнями розпочати будівництво новітньої Успенської церкви.

Фундамент її було закладено у Руському кварталі, на місці фундаменту колишньої церкви Трьох Святителів (Ісаєвич Я. Братства // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка, 2003. - С. 369). Але дрібних вкладів львівських міщан явно було недостатньо, і будівництво церкви просувалось дуже повільно. Завершити його вдалося лише у 1558 - 1559 роках, з допомогою Олександра Лопушанина, молдавського господаря який правив з 1555 по 1566 роки (з перервою у 1562 - 1563 роках). 
Хоча існують певні розбіжності джерел, прийнято вважати, що в 1560 році при церкві побудували кімва-лицю дзвіницю. В роботах багатьох дослідників Ставропігії можна знайти розбіжності щодо фундаторів цієї будівлі. Д.Зубрицький, наприклад, вказував на старшого братчика Давида Фому, який на будівництво дзвіниці передав величезну на той час суму в 3500 золотих, що становила його майно цілком [Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.71]. І. Шараневич згодом намагався довести, на підставі документів, що Давид Фома являв собою відразу три особи - Фому Волоса та Красовських Давида і Демида.