Культура України в 20-30р. Розстріляне відродження

  

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

КАФЕДРА ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

 

 

 

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ 

В 30-Х РОКАХ ХХ СТ.

 «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ»

 

 

 

Виконавець -                                                                                                                                                                                                               Науковий керівник -

студентка ІІ курсу спеціальності «Журналістика» денної форми навчання Пономаренко Катерина     кандидат філологічних наук, доцент   І.Цуркан

 

 

Херсон - 2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………….…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА МЕТОДИ…………………………..……………………………………………...…5

1.1.Методологія…………………………………………………….………………..5

1.2. Стан наукової розробки теми………………………………………………......7

РОЗДІЛ 2. НОВАТОРСТВО В ЛІТЕРАТУРІ, АРХІТЕКТУРІ, ЗОБРАЖАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ, МУЗИЦІ, ТЕАТРІ І КІНО ПІД ЧАС ДОБИ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ…………………………………15

2.1.Історичні передумови періоду розстріляного відродження……………….15

2.2.Особливості літератури доби «розстріляного відродження»……………….26

2.3.Зрушення в архітектурі та мистецтві 30-х років ХХ ст……………………...32

2.4.Зміни в музиці, театрі та кіно періоду «розстріляного відродження»…..….36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..…41

БІБЛІОГРАФІЯ………………………………………………………………...…44

 

ВСТУП

 

ХХ сторіччя в історії  української культури, як і у всьому світі, повне протиріч, досягнень і втрат. Однією з її принципових особливостей розвитку національної культури є визначальна роль політичного чинника. Світ української культури в ХХ ст. ускладнився і розширився. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності.

У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні  злети і трагедії: національне  піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

Окремим періодом виділяється  культура України в 30-х роках ХХ ст., яку ще називають розстріляним відродженням. Цей термін вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х pp. За десятиліття протягом 1921-1931 українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур. [5, с. 56]

Актуальність обраної теми для дослідження обумовлена тим, що, незважаючи на неабияку цікавість дослідників, період розстріляного відродження  залишив по собі багато білих плям і питань без відповіді. . 20-30-ті роки в радянській історії - доба суперечлива. З одного боку, під гаслом демократії народ у пориві революційного романтизму і віри у світлі ідеали долав складнощі відбудовчого періоду, закладав фундамент індустріального прориву. З іншого - поступове, але нестримне вихолощення змісту демократичних гасел та принципів, широкий наступ на права людини, утвердження людожерської системи тоталітаризму. Цей клубок протиріч позначився як на змісті й формі мистецьких творів, так і на всьому творчому процесі.

Мета курсової роботи – проаналізувати та систематизувати попередні відомості, дослідження про період розстріляного відродження в культурі України і зробити обґрунтовані висновки.

Завдання дослідження:

• Окреслити історичні передумови періоду розстріляного відродження;
• Здійснити аналіз попередніх досліджень культури України 30-х років ХХ ст.;
• Простежити етапи розвитку літератури доби розстріляного відродження;
• Визначити особливості архітектури та зображального мистецтва 30-х років ХХ ст.;
• Дослідити основні зміни в музиці і театрі під час періоду розстріляного відродження;
• Підсумувати загальні відомості про культурні зворушення 30-х р. ХХ ст. і зробити висновки.

Об’єктом дослідження виступає культура України ХХ ст., а предметом – 30-і роки ХХ ст., так звана доба розстріляного відродження.

Джерела дослідження – книги, періодичні видання, матеріали із Інтернету, у яких висвітлюється тема роботи. 

Робота складається  зі змісту, вступу, двох розділів і висновків.

 

РОЗДІЛ 1.

СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА МЕТОДИ

  1.1.Методологія.

У ході дослідження приділена  увага вивченню історичного досвіду, аналізу та оцінюванню історичних подій, фактів, попередніх теорій у контексті їх виникнення, становлення та розвитку. При написанні курсової роботи використовувався історичний підхід, який  дав змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Згідно з цим використовувався порівняльно-історичний метод, тобто сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити загальне й специфічне в їхньому розвитку.

Будь-яке теоретичне дослідження  потребує описування, аналізу та уточнення  понятійного апарату конкретної галузі науки, тобто термінів і понять, що їх позначають. Згідно з цим у дослідженні використовувався допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.

Об’єкт дослідження  опрацьовувався з допомогою принципу цілісності, за яким досліджуваний об’єкт виступає як щось розчленоване на окремі частини, органічно інтегровані в єдине ціле; принципу ієрархічності, який постулює підпорядкованість компонентів і підсистем системі в цілому, а також супідрядність систем нижчого рівня системам більш високого рівня, внаслідок чого предметна галузь теорії набуває ознак ієрархічної метасистеми; принципу структурності, який означає спосіб закономірного зв'язку між виділеними частинами цілого, що забезпечує єдність системи, зумовлює особливості її внутрішньої будови.

Для даного дослідження  характерний також інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. Пізнавальні можливості інформаційного підкоду полягають у тому, що предмет дослідження вивчається у контексті інформації, її численних виявів.

У зв’язку з тим, що тема роботи з культури України, при  дослідженні використовувався безпосередньо культурологічний підхід. Завдяки широкій палітрі поняття культура та пізнавальним можливостям культурології - науки, що вивчає культуру як цілісність, він дає можливість дослідити безліч природних, соціальних, екологічних, економічних, педагогічних, інформаційних та інших об’єктів та явищ як культурологічного феномену. Культурологічний підхід інтегрує дослідницький потенціал, накопичений рядом наук, які вивчають культуру (філософією культури, теорією культури, мистецтвознавством, психологією культури, соціологією культури, історією культури та ін.), і реалізує прагнення до аналізу предмета дослідження як культурного феномену.

 

 

 

1.2.Стан наукової розробки теми.

«Доба, що ліквідує інтелект», - так назвав Юрій Клен більшовицьке лихоліття, а його 16-ту річницю (1933) «найвищим розквітом канібалізму» у своїй праці «Попел імперій».

Як Данте, так і Юрій Клен здійснює моторошну мандрівку по пеклу, тільки по поцейбічному, ГУЛАГівському - від Соловків до Колими. Лесь Курбас, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, а також безіменні страдники постають перед очима поета.

Належну шану своїм побратимам віддав Юрій Клен і в книжці «Спогади про неокласиків». Набутком читача ці твори стали тільки в 1990—1991 роках, коли журнал «Україна» опублікував «Спогади про неокласиків», а у видавництві «Дніпро» вийшло «Вибране» поета.

Зрозуміло, що саме в зарубіжжі, в українській діаспорі Німеччини, Франції, Англії, США, Канади, Австралії, могли з'явитися твори, що викривали сталінський геноцид проти нашого народу, а також книги репресованих письменників, ще в той час, коли в Україні про них забороняли й згадувати.

До таких видань належить книжка Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках. Спогади 1933—1941» («Прометей», Німеччина, 1947). Перша її частина - це «Уваги до загальної характеристики каторги», яку довелося звідати й авторові. Друга - «Соловецькі портрети», в яких подано колоритні есе про старшин УНР, про державних і партійних діячів Радянської України, зокрема про Олександра Шумського, а також про науковців і митців. У цій табірній галереї академіки Матвій Яворський і Михайло Слабченко, професори Йосип Гермайзе, Федір Пущенко, Іван Шаля, відомий шевченкознавець Михайло Новицький, письменники Микола Зеров, Павло Фийипович, Ананій Лебідь, Євген Плужник, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, Марко Вороний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Антін Крушельницький, режисер Лесь Курбас...

Про ГУЛАГ писали і такі його невільники, яким пощастило дочекатися кінця строку й потрапити на захід, як Іван Багряний, автор роману «Сад гетсиманський» та Григорій Костюк, автор мемуарів «Зустрічі й прощання», один із розділів яких - «Окаянні роки» - відтворює поневіряння у північних таборах. Іменний покажчик до мемуарів містить сотні прізвищ людей, з якими зводила автора щербата доля. Чимало споминів про письменників, котрі у 50-тї опинилися у смертоносному вирі репресій - Григорія Косинку, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, Івана Багряного, Миколу Хвильового, Василя Бобинського, Зінаїду Тулуб, Бориса Антоненка-Давидовича.

Юрій Лавріненко, який відбув каторгу у Норильську, а по війні опинився в еміграції, перший, ще 1944 року ввів у обіг термін «Розстріляне Відродження». Його перу належить велике дослідження англійською мовою «Український комунізм і совєтсько-російська політика у відношенні до України 1917-1953». Головна його праця - «Розстріляне Відродження. Антологія 1917—1933. Поезія-проза-драма-есей». Вона вийшла у видавництві «Культура» польського Літературного інституту в Парижі 1959 року. Відомий літературознавець Іван Кошелівець писав, що ця антологія «з коментарями і блискучими статтями про кожного письменника височить як пам'ятник українському відродженню двадцятих років». 

«До збірки добиралося тільки з того матеріалу, що був друкований (зрідка - тільки писаний) на Україні - головно в УРСР - за період 1917-1933 і що після 1933 року був заборонений і нищений наслідком нового курсу Москви на розгром і колоніальну провінціалізацію України», - пояснює упорядник антології.

Під забороною були не лише репресовані письменники, а и окремі твори, передусім перейняті духом національного відродження, з критикою системи, а то й чиста лірика, яка була не до вподоби погоничам заідеологізованої літератури. З цього ряду антологія подає поему «Золотий гомін», фрагмент «Чистила мати картоплю...», вірш «Пам’яті тридцяти» (присвячений юним героям, що загинули під Крутами) Павла Тичини, уривок з роману Юрія Яновського «Чотири шаблі», ліричні шедеври Максима Рильського, Володимира Сосюри, Миколи Бажана.

З репресованих поетів подано твори Миколи Зерова, Володимира Свідзінського, Майка Йогансена, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Євгена Плужника, Марка Вороного, Олекси Влизька, Костя Буревія, Дмитра Фальківського, а також Василя Еллана-Блакитного і Василя Чумака, яких репресували після смерті, бо з початку 30-х піддали анафемі й не друкували. Прозу Розстріляного Відродження представлено іменами Миколи Хвильового, Валер’яна Підмогильного, Григорія Косинки, Бориса Антоненка-Давидовича, Остапа Вишні; драматургію – іменами Миколи Куліша і Костя Буревія. Подано також критичні есе, зокрема Андрія Ніковського, Миколи Хвильового, Миколи Зерова, Олександра Довженка, Михайла Грушевського.

Те, що зробили представники української діаспори для повернення з небуття імен репресованих письменників та правдивого висвітлення трагедії нашого народу, заслуговує найглибшої вдяності.

Серед діаспорних культурологічних закладів існує Інститут літератури імені Михайла Ореста, Український Вільний Університет у Мюнхені, Товариство імені Миколи Зерова в Австралії, функціонує ціла низка видавництв, фондів, бібліотек (як, скажімо, Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі). Нещодавно бібліотеку діаспорних видань відкрито і в Києві.

Не можна не згадати з-поміж творів, що викривають більшовицьку диктатуру, роман Володимира Винниченка «Слово за тобою, Сталіне», який наприкінці 80-х прийшов і до українського читача.

Якби хрущовська відлига розквітла весною демократії, не була скована зимою застою, то «оновлені духом» неодмінно розповіли б про свої страждання - ґрунтовно і всеохопно. А відтак маємо лише поодинокі твори гулагівської тематики: «Сибірські новели» і вірші Бориса Антоненка-Давидовича, повісті Володимира Гжицького «Ніч і день» та Івана Іванова «Колима», щоденники і листи Остапа Вишні, поетичні збірки Григорія Кочура «Інтинський зошит», Івана Гнатюка «Нове літочислення», «Хресна дорога» та Івана Савича «Крізь полярні завої», табірну хроніку «Життя Надії Суровцової, описане нею самою в селищі Нижній Сеймчан Магаданської області» та її ж «Колимські силуети», збірки Миколи Самійленка, Михайла Пилипчука.