Катування (ст. 127 КК України)

     4. Запроваджувати гарантії захисту під час затримання та допитування

     Усім  затриманим необхідно негайно повідомляти  їхні права: право подання скарги на погане поводження та право на негайний розгляд справи у суді щодо законності затримання. Судді мають розслідувати будь-які докази катувань або інших видів жорстокого поводження та приймати постанову про звільнення заарештованого у разі незаконного затримання. Під час допиту має бути присутнім адвокат. Уряди повинні забезпечити, щоб умови утримання відповідали міжнародним стандартам поводження з ув’язненими, а також брати до уваги інтереси представників особливо уразливих груп. Функції утримання під вартою та дізнання мають виконуватися різними органами. В усіх місцях утримання під вартою необхідно регулярно проводити незалежні перевірки без будь-яких обмежень та попереднього повідомлення.

     5. Заборонити у законодавчому порядку катування та інші види жорстокого поводження

     Уряди повинні прийняти закони про заборону та запобігання катуванням та іншим видам жорстокого поводження та включити до них основні елементи Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (Конвенція проти катувань), а також інші відповідні міжнародні стандарти. Усі види тілесних покарань, які виносяться в кримінальному або адміністративному порядку, повинні бути скасовані. За жодних умов не можна припиняти дію заборони на застосування катувань та інших видів жорстокого поводження, а також основних запобіжних заходів, в тому числі під час воєнних дій або за інших надзвичайних обставин.

     6. Проводити розслідування

     Негайне, безстороннє та ефективне розслідування  всіх скарг та заяв щодо застосування катувань або інших видів жорстокого поводження має проводитися органом, незалежним від підозрюваних у скоєнні злочину. Рамки, методи та результати таких розслідувань підлягають оголошенню. Посадових осіб, підозрюваних у вчиненні катувань та інших видів жорстокого поводження, необхідно усунути від виконання службових обов’язків під час проведення розслідування. Необхідно надати захист від залякування та помсти скаржникам, свідкам та іншим особам, які знаходяться під загрозою переслідування.

     7. Судове переслідування

     Необхідно притягувати до судової відповідальності осіб, винних у вчиненні катувань та жорстокого поводження. Цей принцип має застосовуватись завжди, незалежно від того, де знаходяться підозрювані у скоєнні цих злочинів, їх громадянства або посади, місця скоєння злочину, громадянства потерпілих або строку давності злочинів. Уряди мають здійснювати універсальну юрисдикцію відносно підозрюваних у вчиненні цих злочинів, екстрадувати їх або передавати у розпорядження міжнародних кримінальних судів, а також брати участь у таких кримінальних процесах. Судовий розгляд має бути справедливим. Наказ вищої за рангом посадової особи ні в якому разі не може вважатися виправданням катувань або жорстокого поводження.

     8. Не використовувати інформацію, отриману під тортурами або в результаті жорстокого поводження

     Уряди мають вжити заходів, щоб заяви  та інші докази, отримані під тортурами  або в результаті жорстокого поводження, не використовувалися в жодних судових  процедурах, за винятком тих, що стосуються осіб, звинувачених за фактами застосування катувань та жорстокого поводження.

     9. Забезпечити ефективну підготовку співробітників

     Під час підготовки співробітників пенітенціарної системи, органів дізнання або медичного  персоналу для цієї галузі необхідно  довести до відома всіх, що катування  та жорстоке поводження є кримінальним злочином. Службовці мають усвідомлювати, що відмова виконувати накази про застосування катувань або інших видів жорстокого поводження є не тільки їх правом, а й обов’язком.

     10. Надавати відшкодування потерпілим

     Потерпілі від катувань та жорстокого поводження, а також особи, що знаходяться на їх утриманні, мають право своєчасно отримувати компенсацію від держави, у тому числі відновлення правового стану, справедливу та адекватну фінансову компенсацію, а також необхідну медичну допомогу та реабілітацію.

     11. Ратифікувати міжнародні угоди

     Всі уряди мають безумовно ратифікувати міжнародні угоди, які гарантують захист від катування та жорстокого поводження, у тому числі Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та перший Факультативний протокол до нього; Конвенцію ООН проти катувань із супутніми деклараціями, що надають право подавати скарги на індивідуальному та міждержавному рівнях, та Факультативний протокол до неї. Уряди мають виконувати рекомендації міжнародних органів та експертів стосовно запобігання катуванням та іншим видам жорстокого поводження.

     12. Нести відповідальність на міжнародному рівні

     Уряди мають застосовувати всі можливі  засоби, щоби виступати на захист потерпілих перед органами влади тих країн, з яких надходять повідомлення про катування та жорстоке поводження. Вони мають слідкувати за тим, щоб підготовка військових, поліції, інших співробітників правоохоронних органів та ввезення обладнання в рамках співробітництва між країнами, не сприяли застосуванню катувань та інших видів жорстокого поводження.[8]

     У наведеній вище програмі, що складається з 12 пунктів, викладено заходи для запобігання катуванням та іншим видам жорстокого поводження з людьми, що перебувають під вартою, або з якоїсь іншої причини опинилися в руках представників державних органів. Програма вперше була прийнята «Міжнародною Амністією» в 1984 році, перероблена в жовтні 2000 та в квітні 2005 року. «Міжнародна Амністія» слідкує за виконанням урядами міжнародних зобов’язань щодо запобігання катуванням й іншим видам жорстокого поводження та покарання винних, незважаючи на те, були ці злочини вчинені представниками держави чи приватними особами. Вона виступає також проти застосування катувань та інших видів жорстокого поводження членами озброєних політичних формувань.

     Катування та жорстоке поводження із затриманими  в міліції є поширеним явищем в Україні, але ця проблема не знайшла  адекватного відображення в документації і не набула належного розголосу. Випадки, які привернули увагу «Міжнародної Амністії», свідчать про те, що катування можуть бути спрямовані проти підозрюваних, свідків та інших осіб, причетних до міліцейського розслідування, а іноді навіть і зовсім сторонніх людей. Працівники правоохоронних органів зазвичай вимагають визнання та свідчення від затриманих із застосуванням сили, а іноді вдаються до катувань. Кримінально-процесуальний кодекс не надає адекватного захисту затриманим, а у деяких випадках працівники міліції порушують закон. «Міжнародна Амністія» занепокоєна тим фактом, що зневажання принципу презумпції невиновності є поширеним явищем серед працівників міліції в Україні. Вони не мають відповідної підготовки та обладнання, необхідного для збирання доказів та встановлення фактів, а тому надто покладаються на зізнання при розкритті злочинів.

     Коли  має місце катування та жорстоке поводження з боку працівників міліції, ці справи, як правило, рідко доводяться до кінця, а потерпілі не отримують  компенсації. Це означає, що в Україні  має місце безкарність за вчинення катувань та жорстоке поводження. Навіть коли розслідування проводяться, вони не відповідають міжнародним стандартам щодо вчасності, ретельності, незалежності та безсторонності. Через неадекватність розслідувань кількість обвинувачень працівників правоохоронних органів є дуже низькою, а вироки — мінімальними, що не відповідає тяжкості злочину. Значна кількість потерпілих не подає скарг, тому що боїться наслідків скарження, не довіряє процедурі скарження або не усвідомлює, що їхні права були порушені. Наполегливі та хоробрі люди, які намагаються знайти справедливість, можуть опинитися у ситуації, коли їх знову залякують та піддають насильству, щоб змусити відмовитися від своїх скарг. Деякі потерпілі добивалися правосуддя упродовж декількох років, або й донині чекають.[8] 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.

     Суб'єкт  катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності.

     Катування, відповідальність за яке передбачена ст. 127 КК, за нормативно-конструктивними особливостями доцільно описати у цій нормі як злочин з формальним складом – центр уваги під час аналізу його ознак повинен бути переміщений з наслідку (біль, страждання) на суспільно небезпечне діяння суб’єкта. Біль, страждання як невід’ємні властивості суспільно небезпечних діянь, що характеризують об’єктивну сторону катування, повинні перебувати за межами складу злочину, що дозволить усунути необхідність їх доказування у конкретній кримінальній справі.

     Загалом, можна позитивно оцінити зміну  редакції статті 127 у 2008 році, яка тепер передбачає більш широке коло цілей, за наявності яких дії можна вважати катуванням, а також передбачила такий мотив, як дискримінація.

     Поведений аналіз категорій «дискримінація», «мета злочину» та «мотив злочину» дозволяє зробити висновок, що дискримінація, як ознака злочину, передбаченого ст. 127 КК,є мотивом, а не метою катування.

     Таким чином, ми пропонуємо змінити конструкцію  норми в частині, що стосується дискримінації, і викласти диспозицію ч.1ст.127 КК в такій формі: «катування… з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру».

     Держава повинна вжити ефективних заходів  для того, щоб знищити усі форми  поліцейського переслідування, і  створити незалежний орган влади  для того, щоб розслідувати скарги проти незаконних дій поліції. Він  повинен вживати заходів проти  тих, хто несе відповідальність за такі незаконні дії.

     Держава повинна встановити більш ефективну  систему нагляду за поводженням  з усіма затриманими для того, щоб гарантувати, що їхні права, які  передбачено статтями 7 і 10 Пакту  Конвенціїї ООН захищені повною мірою. Держава повинна також гарантувати, що усі твердження про катування ефективно розслідуватимуться незалежним органом для того, щоб люди, які будуть визнані відповідальними, були покарані, а жертви отримали відповідну компенсацію. Вільний доступ до адвоката чи лікарів повинен бути гарантований на практиці відразу після затримання і впродовж усіх стадій дізнання та слідства. Затримана особа повинна мати можливість негайно повідомити членів сім'ї про затримання і місце утримання. Усі заяви з твердженнями затриманих, котрі були затримані з застосуванням насильства, повинні тягти за собою розслідування, і такі твердження ніколи не можуть використовуватися як докази, окрім тільки як докази катування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Бабиченко К. Н. Дискриминация и преступления на почве ненависти: квалификация и предупреждение : дисс. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Бабиченко КириллНиколаевич ; Санкт-Петербургский университет внешнеэкономических связей, экономики и права. - СПб., 2005. - 239 с.
2. Большая энциклопедия. - В 62 томах. -Т. 15. – М. : ТЕРРА, 2006. –592 с.
3. Векленко В., Галюкова М. Уголовно-правовой анализ понятия «вред здоровью» / В. Векленко, М. Галюкова //Уголовное право. – 2007. – № 1. – С. 7 – 11.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко.– Видання друге. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.
5. Джинджолия Р. С. Унификация оценочных признаков при квалификации преступлений против личности: Монография. – М.:ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 271 с.
6. Дорош Л. В., Довгань О. В. Катування: кримінально-правовий аспект  / Л. В.Дорош, О. В. Довгань // Право України. –2004. – №9. – С. 131 - 134.
7. Європейська комісія проти расизму та нетерпимості : третя доповідь по Україні. –Страсбург : CRI(2008)4, 2008.
8. Застосування Конвенції про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського Суду з прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України / Білоусов Ю. Л., Блага А. Б., Житний О. О., Захаров Є. Ю. та ін. – К.: Цифра, 2008.– 324 с.
9. Конституція України : офіц. текст : коментар законодавства України про права тасвободи людини і громадянина : навч. посібн. /авт.-уклад. М. І. Хавронюк. – 2-ге вид., пере-робл. і допов. – К. : Вид-во А.С.К., 2003. –384 с.
10. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
11. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – Вид. 3-тє, переробл. Та допов. – К. : Юридична думка, 2004. – 352 с.
12. Кримінальний кодекс України : Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (станом на 1 січня 2008 року). – Харків : СІМ, 2008. – 480 с.
13. Кримінальний кодекс України:науково-практичний коментар /Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш таін.; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 3-є вид. – Х.:ТОВ «Одіссей», 2006. – 1152 с.
14. Мигович І. Дискримінації нема, бо її не помічають / І. Мигович // Віче. – 2006. –№ 5/6. – С. 48-50.
15. Мірошниченко Н. А. Состав преступления: текст лекцій / Н. А. Мірошниченко. – Одеса: «Юридична література», 2003. – 80 с.
16. Новицкий М. Что такое права человека :справочник для правозащитных организаций /М. Новицкий. – Варшава : Изд-во Хельсинкской федерации прав человека, 1997. – С. 21.
17. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий / отв. ред.С. С. Яценко. – 3-е изд., исправл и дополн. –К. : А.С.К., 2003. – 1088 с.
18. Фесенко Є. В. Нова редакція статті 127 Кримінального кодексу України (науковий коментар) / Є.В. Фесенко // Адвокат.– 2005. – №27. – С. 27-29.
19. Шляхтун П. П. Конституційне право :словник термінів / П. П. Шляхтун. – К. : Либідь, 2005. – 568 с.
20. Шульга А. М., Павликівський В. І. Коментар до статті 127 «Катування» КК України/ А. М. Шульга, В. І. Павликівський //Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 3.– С. 90-100.