Катування (ст. 127 КК України)

РЕФЕРАТ 
 

     Обсяг курсової роботи становить– 47 сторінок, список використаних джерел - 20 найменування.

     Об’єктом  дослідження є катування як суспільно небеспечне явище та його сутність.

     Предметом дослідження є – теоретичні положення кримінального права України, статті 127 КК України що встановлюють відповідальність за катування, правозастосовна практика з питань кримінальної відповідальності за катування.

     Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за катування передбачених ст.127 КК України,

     Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі зосереджено увагу на вирішенні таких завдань:

     1) дослідити поняття катування

     2) розкрити кваліфікуючі ознаки  катування

     3) познайомиться з мировою практикою  з питань катування

     В основу курсової роботи покладени методи дослідження - методи діалектики та матеріалізму. 3 їх допомогою визначені підходи до розгляду об'єкта та предмета дослідження. Формально-логічний і метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст. 127 КК України, і дати їм оцінку.

     Наукова і практична значимість роботи полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань досліджено специфічність злочину «Катування» , визначено ефективність норм  законодавства з питань кваліфікації  катування.

     Ключові слова: КАТУВАННЯ, СКЛАД ЗЛОЧИНУ, СУСПІЛЬНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ, ФОРМАЛЬНИЙ СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ФІЗИЧНА БІЛЬ, МОРАЛЬНЕ СТРАЖДАННЯ, МУЧЕННЯ 
 
 

ЗМІСТ 
 

ВСТУП           4

РОЗДІЛ  І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА  ХАРАКТЕРИСТИКА КАТУВАННЯ          7

1.1. Об’єктивні ознаки  катування      7

1.2. Суб’єктивні ознаки  катування      10

1.3. Кваліфікуючи ознаки  катування      14

РОЗДІЛ  ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ КАТУВАННЯ   17

2.1. Проблеми визначення  конструкції складу злочину «Катування» 17

2.2. Удосконалення кримінального законодавства в частині відповідальності за катування       25

РОЗДІЛ  ІІІ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОМІТЕТ  З ЗАПОБІГАННЯ  КАТУВАННЯМ ТА НЕЛЮДСЬКОМУ  ЧИ ПРИНИЗЛИВОМУ ПРОВАДЖЕННЮ  АБО ПОКАРАННЮ     37

ВИСНОВКИ          44

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ     46 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Сучасне міжнародне право визначає «катування»  як будь-яку дію, якою якій-небудь особі  навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне або моральне, щоб одержати від неї або від третьої особи відомості або зізнання, покарати її за дію, що вчинила вона або третя особа або в здійсненні якої вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу, або з будь-якої іншої причини, заснованої на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державною посадовою особою або іншою особою, що виступає в офіційній якості, або по їхньому підбурюванню, або з її відома або мовчазної згоди.

     Кримінальний  кодекс України містить інше визначення – умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

     Визначення  мають суттєві відмінності, в міжнародному праві звужений суб’єкт злочину, а в національному – обмежена його мета, але разом вони доповнюють одне одного. Хочеться звернути увагу, що міжнародне право спрямоване на захист особи саме від неправомірних дій державних органів та посадових осіб при виконанні службових обов’язків, у загальному значенні – від застосування катувань як засобу державної політики. Така ситуація є історично обумовленою, оскільки майже всю історію існування такого інституту управління суспільством як держава, катування застосовувалися нею на різних рівнях, з різною метою і цілями. Основною причиною застосування катування є неспроможність врегулювати суспільні відносини іншими методами, вирішити економічні і політичні проблеми, які виникли внаслідок неефективного управління державою. Ситуація, яка сьогодні складається у правоохоронних органах, свідчить про те, що в Україні практично ніхто, незалежно від соціального статусу, не застрахований від застосування до нього катувань.

     Актуальність  роботи складає в тому, що наявна конструкція ст. 127 Кримінального кодексу України, є недосконалою. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки катування мають бути вивчені більш глибоко, що певною мірою сприятиме призначенню кримінального покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки цього злочину. Без реформування судової системи та правоохоронних органів, без внесення відповідних змін до законодавства мінімізувати кількість катувань в органах дізнання та пенітенціарній системі, з притягненням винних до відповідальності, неможливо. Широке застосування катувань насамперед пов’язане із втратою професіоналізму працівниками дізнання і слідства, коли замість ретельного пошуку і вивчення об’єктивних доказів скоєного злочину вони звертаються до вимагання «явок з повинною» шляхом погроз і катувань.

     Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за катування передбачених ст.127 КК України,

     Дослідженню комплексу проблем, які пов’язані  із удосконаленням кримінально-правової характеристики передбаченої ст. 127 КК злочину є актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової доктрини якої приділяли увагу українські науковці В. Бояров, Л. Дорош, О. Довгань, К. Катеринчук, В. Павликівський, В. Сташис, М. Хавронюк, А. Шульга, С. Яценко та ін.

     Одна  з проблем, яка виникає при тлумаченні ст.127 КК у новій редакції, стосується використання в її диспозиції терміну «дискримінація» для визначення мети катування.

     Незрозумілим  є таке положення: «катування… з  метою дискримінації». Тому є спроба відповісти на такі питання: чи входить  мета катування до обов’язкових ознак злочину, і чи може катування вчинятися з метою дискримінації.

     Дослідження сутності та значення суб’єктивних ознак  злочинів взагалі, та мети злочину зокрема  здійснювалося у працях В.О. Беньківського, Б.А. Вікторова, Б.С. Волкова, П.С. Дагеля, А.Ф. Зелінського, Д.П Котова, М.Й. Коржанського, М.І. Панова, О.І. Рарога, А.В. Савченка та інших.

     Галузь  застосування висновків курсової роботи визначається тим, що поглиблений аналіз і доктринальне тлумачення ознак складу злочину катування,  як видається, можуть допомогти практичним працівникам у підвищенні ефективності боротьби з розглядуваним посяганням у суворій відповідності з принципом законності.

     Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить – 47 сторінок. Список використаних джерел становить - 20 найменування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  І

     КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА  ХАРАКТЕРИСТИКА КАТУВАННЯ 

     1.1. Об’єктивні ознаки катування 

     Основним  безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.

     З об'єктивної сторони цей злочин характеризується:

     1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями;

     2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання;

     3) причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.[13, с.293]

     Побої це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не причинило тілесних ушкоджень.

     Мучення (або заподіяння мук) - це дії, яки зв’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах тощо.

     До  інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне є та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недоторканність особи, дії, характерні для мордування, та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства.

     Заподіяння  потерпілому тяжкого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121 (крім випадків умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, якщо воно заподіяно працівником правоохоронного органу,- воно охоплюється ч. 4 ст. 127 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує).

     Загалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога  більш ширше з тим, щоб охопити  собою усі можливі причини  заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових для України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Так, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або цих, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін катування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильну біль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки біль, або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стаття завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».

     Згідно  з приміткою до принципу 6 Зводу  принципів захисту всіх осіб, що підлягають втриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі, принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким чином, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язненої особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний та моральний опір.

     На  окремих актах Європейського  суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити дії к позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рішення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як огоління голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.[13, с.294]

     Оцінка  акту як жорстокого, нелюдського і  такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, його наслідки для здоров'я людини, стать, вік, попередній стан здоров'я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі «Хохліч проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але. оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.

     Європейський  суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне невиконання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.