Катування (ст. 127 КК України)

     Незважаючи  на десятки робіт, предметом яких є загальнотеоретичні проблеми складу злочину, в науці кримінального  права не досягнуто одностайності  відносно підстав класифікації складів  злочину на формальні, матеріальні й усічені. Одні науковці виходять при цьому з того, що будова складу злочину підпорядкована певним закономірностям, які залежать від розташування його елементів і ознак між собою [11, с. 71].

     Інші  обґрунтовують такий поділ складів  характерними рисами процесу розвитку будь-якої, отже, й суспільно небезпечної діяльності людини, у зв’язку з чим та може бути розкладена на ряд послідовних етапів (готування до дії, сама дія та досягнення результату) [10, с. 133; 15, с. 13-14].

     Існує й думка, що в основу поділу складів злочину на формальні й матеріальні покладено лише філологічний (граматично-мовний) критерій градації, що не пояснює кримінально-правової сутності злочинів з формальним і матеріальним складами. Водночас, на сьогодні серед фахівців домінує погляд, що розмежування складів злочинів здійснюється залежно від наявності або відсутності в них злочинних наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони [11, с. 94; 2].

     Здатність заподіювати шкідливі наслідки у  вигляді негативних змін в об’єктах, що охороняються кримінальним законом, є властивістю будь-якого суспільно небезпечного діяння, що визнане злочином. Тому вчинення злочину завжди означає настання певної шкоди, навіть якщо вона прямо не вказана в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК. У цьому зв’язку категорія „наслідок” у кримінальному праві має кілька значень – зокрема, розрізняють наслідки в „широкому” (заподіяння шкоди суспільним відносинам – об’єкту злочину) та „вузькому” (конкретна шкода, що передбачена певним складом злочину) розумінні [15, с. 19, 22]. Усі без винятку злочини мають наслідки „в широкому розумінні”, а от наслідки „у вузькому розумінні” властиві лише матеріальним складам злочинів. Тому формальний склад хоч і не вимагає настання саме матеріальних наслідків, але передбачає наслідок у вигляді заподіяння шкоди об’єкту кримінально-правової охорони”[6, с. 35].

     Злочин  з матеріальним складом є таким, в якому суспільно небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою  об’єктивної сторони. У таких  складах об’єктивна сторона одержує  повний розвиток за умови настання зазначених законом наслідків. Відповідно, для кваліфікації злочинів з матеріальними складами як закінчених слід констатувати не лише факт вчинення винним суспільно небезпечного діяння, а й настання суспільно небезпечного наслідку та причинний зв’язок між діянням і завданою ним шкодою. У злочинах з формальним складом як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони законодавець передбачає лише певне діяння. Наслідки ж перебувають за межами обов’язкових ознак складу. Тому їх настання не впливає на кваліфікацію такого злочину. Відповідно, при формальних складах злочинів посягання вважається закінченим з моменту здійснення дії (бездіяльності), а суспільно небезпечні наслідки не входять до предмета доказування по кримінальній справі [11, с. 72, 73; 10, с. 133-135].

     Необхідність  конструювання складів злочинів по типу формальних має певне обґрунтування  в юридичній літературі. Зокрема, Н. Кузнєцова називає такі причини  виведення суспільно небезпечних  наслідків за межі складу злочинів:

     1) якщо наслідок неминуче настає разом із вчиненням певної дії, а тому відокремити їх одне від одного практично неможливо;

     2) якщо певні діяння можуть спричиняти  різноманітні злочинні наслідки, а тому їх важко конкретизувати;

     3) коли відносини, які охороняються, мають настільки важливе значення, що законодавець не вважає за можливе чекати настання дійсної шкоди [15, с. 43].

     В. Кудрявцев пояснює такі рішення  законодавця неминучістю та одночасним з діянням настанням наслідків, а також труднощами встановлення характеру шкоди, які пов’язані з її нематеріальністю [17, с.157].

     Описуючи  об’єктивну сторону катування, законодавець у диспозиції ст. 127 КК вказує на нанесення  побоїв, мучення або інші насильницькі дії, а також на заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Зміст зазначеної норми дозволяє деяким науковцям вважати, що склад цього злочину характеризує діяння у виді нанесення побоїв, мучень або інших насильницьких дій, наслідки – заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, а також причинний зв’язок між діяннями і наслідками [6, с. 133; 10, с. 390; 17, с. 301]. На думку інших фахівців, об’єктивна сторона катування характеризується лише вчиненням діянь – побоїв, мучення, інших насильницьких дій, які супроводжуються сильним фізичним болем, фізичним чи моральним стражданням [18, с. 8; 20, с. 93].

     Різними підходами науковців до характеристики об’єктивної сторони складу катування  обумовлені й відмінності у визначенні ними моменту закінчення цього злочину: перша група авторів вважає катування закінченим з моменту настання наслідків у виді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, друга, визнаючи склад катування формальним, називає його закінченим з моменту вчинення зазначеного в статті діяння.

     Одночасне існування діаметрально протилежних  поглядів зі справді важливого питання  здатне на практиці призвести до того, що в схожих випадках органи досудового  рішення щодо кваліфікації випадків катування.

     Визначення  конструкції складу катування передбачає дослідження змісту ознак, що утворюють його об’єктивну сторону, зокрема, з’ясування місця, яке займають у цьому складі такі категорії як „фізичний біль”, „фізичне чи моральне страждання”. За змістом закону катування означає, що сильний фізичний біль або фізичне чи моральне страждання потерпілому заподіюються шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій, тобто перше є результатом, наслідком другого. При цьому нанесення побоїв є діями, що полягають у багаторазовому нанесені ударів (двох і більше), заподіюють короткочасний біль.

     Мучення – це діяння, що заподіюють потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах (наприклад, у несприятливому температурному або кисневому режимі навколишнього середовища, серед нечистот), позбавлення сну, перешкоджання відправленню природних потреб тощо.

     Іншими  насильницькими діями є зовнішній фізичний (за винятком побоїв чи мучення) чи психічний вплив на людину, що викликає у неї відчуття болю або фізичного чи морального страждання, здатний спричинити органічну, фізіологічну чи психічну травму (зокрема, зв’язування потерпілого, позбавлення його можливості вільно пересуватись у просторі шляхом його ізоляції у певному приміщенні, застосування електричного струму, роздратовуючий вплив на нервову систему голосним звуком або світлом, неправомірне використання наручників, гумових кийків, сльозоточивого й паралітичного газу, протигазів, застосування електрошоку, підвішування тіла, придушування (мокре, сухе, хімічне), погрози застосування насильства, які супроводжуються демонстрацією знарядь для катування, жорстоке поводження щодо родича чи близької людини на очах потерпілого, щипання, виривання волосся, нанесення множинних ушкоджень тупими або гостроколючими предметами, припікання, сексуальне насильство, застосування нейролептичних, седативних, паралітичних препаратів, тощо) [8 с. 379; 13, с. 52-53].

     За  визначеннями, що містяться в медичній літературі, біль – це досить неприємне, іноді нестерпне відчуття, аномальний процес, який утворює дискомфортний стан організму; біль приносить людині тяжкі страждання, позбавляє її спокою і працездатності [2, с. 61]. «Біль обтяжує і руйнує людське життя, знижує фізичні здібності і силу людини, змінює ізнищує її душевні якості і навіть її моральне лице» [2, с. 13]. Інтерпретуючи поняття болю, криміналісти пов’язують його зі змінами, які викликає в об’єктах кримінально-правової охорони його заподіяння: фізичний біль – це шкода здоров’ю людині у формі патологічного стану, крайньою мірою якого є больовий шок [3, с. 9]. При цьому медицина стверджує, що біль є не лише відчуттям людини, але й показником настання негативних змін для здоров’я: будь-які больові відчуття супроводжуються рядом змін в організмі, що торкаються найрізноманітніших функціональних систем людини (дихання, кровообігу, забезпечення статики та кінетики організму тощо) [2, с. 294].

     Окрім сильного фізичного болю, об’єктивною  ознакою катування є заподіяння фізичних або моральних страждань  потерпілому. Етимологічно ці поняття близькі розглянутому вище, оскільки страждання – це фізичний або моральний біль, мучення від нього [4, с. 1386].

     В. Векленко та М. Галюкова вважають, що фізичне  страждання – це «біль, який людина відчуває постійно протягом більш-менш тривалого часу» [3, с. 9]. На думку Р. Шарапова, фізичні страждання, є специфічною формою особливо фізичного болю, які відчуває особа при вчиненні мучення [17, с. 122]. Моральні страждання, як правило, проявляються у відчуттях страху, сорому, гніву, образи, горя, приниження, розпачу, неповноцінності, стану психологічного дискомфорту [15, с. 35-36]. Враховуючи викладене вище, фізичне, моральне страждання в контексті ст. 127 КК означає негативні відчуття, які потерпіла особа відчуває під час побоїв, мучення або інших насильницьких дій.

     При катуванні біль чи страждання, які  відчуває потерпілий, означають зміни  в його організмі, що зачіпають різноманітні функціональні системи людини. Тим  самим заподіюється шкода здоров’ю особи.

     Таким чином, згідно з діючою редакцією ст. 127 КК катування слід визнати злочином з матеріальним складом, що вимагає для визнання його закінченим встановлення на досудовому слідстві та в суді факту настання хоча б одного з таких суспільно небезпечних наслідків як сильний фізичний біль, фізичне чи моральне страждання потерпілого. Водночас, конструювання законодавцем складу катування по типу матеріального викликає низку зауважень.

     По-перше, виходячи з властивостей живого організму, механічний, термічний, хімічний чи інший вплив на людину (удари, побої, опіки тощо) неодмінно викликає відповідну реакцію її нервової системи у вигляді неприємного, больового відчуття. Тому біль або страждання є наслідками, які завжди й неминуче слідують за побоями, мученнями, насильницькими діями. Вони – невід’ємна, органічна частина цих діянь. Таким чином, сам факт нанесення множинних ударів, заподіяння інших насильницьких дій з необхідністю, безумовно свідчить про настання наслідку у вигляді фізичного болю чи страждань.

     По-друге, біль, страждання (фізичне чи моральне) – результат злочинних дій винного, що настає одразу, слідом за цими діями: між ними не існує розриву ні в часі, ні в просторі. Відсутність такого розриву між дією та наслідком є характерною властивістю формальних складів злочинів. У таких випадках злочинний наслідок не підлягає спеціальному доказуванню судом, тому що автоматично визначається з встановленням ознак закінченої дії або бездіяльності [3, с. 43]. Тому біль, страждання як наслідок катування, що настає неминуче, доцільно вивести за межі його складу. У такому випадку усувається необхідність окремого встановлення при кваліфікації катування того, чи відчував потерпілий фізичний біль чи страждання. Це дозволяє стверджувати, що нанесення побоїв, мучення або інші насильницькі дії мають характеризувати як повний зміст об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 127 КК.

     По-третє, ознака об’єктивної сторони катування „сильний фізичний біль” створена законодавцем з використанням оціночної лексики, тобто є оціночною (в оціночних ознаках завжди присутнє порівняння: „сильніше – слабше”, „більше – менше” тощо) [5, с. 13]. Однак, при її встановленні необхідно враховувати, що для кожної окремо взятої людини ступінь відчуття болю є різним. Визначити, чи відчував потерпілий саме сильний фізичний біль можна лише з урахуванням конкретних обставин вчиненого злочину (характеру дій, засобів фізичного впливу на потерпілого, способу вчинення злочину, локалізації цього впливу, його інтенсивності тощо). Водночас, в конкретній кримінальній справі важко, в багатьох випадках навіть неможливо достатньо чітко встановити, наскільки сильним був біль.

     По-четверте, буквальне тлумачення диспозиції ст. 127 КК вимагає визнати, що у випадках, коли потерпілий від катування хоча й відчував біль, але він не вважає його сильним, і при цьому не встановлено умислу винного на заподіяння саме сильного болю, ознак складу злочину, передбаченого ст. 127 КК, у вчиненому немає.

     Викладене дозволяє дійти висновків, що катування, відповідальність за яке передбачена  ст. 127 КК, за нормативно-конструктивними особливостями доцільно описати у цій нормі як злочин з формальним складом – центр уваги під час аналізу його ознак повинен бути переміщений з наслідку (біль, страждання) на суспільно небезпечне діяння суб’єкта. Біль, страждання як невід’ємні властивості суспільно небезпечних діянь, що характеризують об’єктивну сторону катування, повинні перебувати за межами складу злочину, що дозволить усунути необхідність їх доказування у конкретній кримінальній справі.

     Така  зміна дозволить конкретизувати визначення моменту закінчення катування як вчинення будь-якого із зазначених в диспозиції ст. 127 КК суспільно - небезпечного діяння, усунути дискусії й непорозуміння з цього питання. 

     2.2. Удосконалення кримінального  законодавства в  частині відповідальності за катування 

     У 2008 році законодавцем було здійснено  спробу привести кримінальне законодавство  у відповідність до вимог статей 1 та 4 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (далі – «Конвенція проти катувань»). Законом від 15 квітня 2008 року було внесено зміни до статті 127 Кримінального кодексу.

     Зміни до частини першої цієї статті можна  побачити з порівняльної таблиці  2.1.