Проблеми впізнання в сучасному кримінальному процесі України

– дана слідча дія вперше була проведена, незважаючи на тимчасовий дефект зору

впізнаючого, що утворився в результаті події або з інших причин;

– пред’явлення для впізнання провадилося в умовах, гірших для сприйняття, ніж ті, при яких впізнаючий спостерігав об’єкт у первісному вигляді;

– перший раз особа пред’являлася за наявності істотних, але тимчасових змін окремих прикмет (заросле, неголене обличче, довге не розчесане волосся);

– впізнаючий згодом змінив своє попереднє рішення, висловлене ним у процесі пред’явлення для впізнання [11,с. 37].

На думку М. В. Салтевського, повторне пред’явлення для впізнання людини можливе, коли попереднє пред’явлення для впізнання проводилося в умовах, що ускладнюють або навіть виключають можливість впізнання. Як правило, це випадки, коли пред’явлення для впізнання проводилося з грубими порушеннями тактичних і процесуальних рекомендацій [21, с. 382].

І. В. Басиста схиляється до думки, що проведення повторного пред’явлення для впізнання допускається лише у виняткових, чітко визначених випадках: коли об’єкт пред’являвся у видозміненому стані або в умовах гіршого освітлення, ніж у момент його сприйняття, в результаті чого він не був впізнаний; якщо під час першого пред’явлення для впізнання в особи, яка впізнавала, було тимчасове погіршення зору; якщо перше пред’явлення для впізнання було проведене по фотографії, яка не відображала характерних ознак об’єкта [17, с. 18].

У науковій літературі зустрічаються інші погляди, які свідчать, що повторне впізнання може проводитися у випадках, коли: дана слідча дія проводилася в момент, коли впізнаючий перебував у стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху, під впливом відволікаючої дії болю, викликаного подією злочину або іншими обставинами, у зв’язку з чим він не міг правильно сприймати те, що відбувалося; пред’явлення для впізнання проводилося в умовах, гірших для сприйняття, ніж ті, за яких впізнаючий спостерігав об’єкт уперше; спочатку особу пред’явили для впізнання за наявності в неї істотних, але тимчасових змін окремих ознак зовнішності (наприклад, бороди, вусів, відрослого волосся, ушкоджень на обличчі тощо); у зв’язку з відсутністю або хвороби особи вперше впізнання проводилося по фотознімках, а потім з’явилася можливість пред’явити об’єкт безпосередньо [18, с. 157–158].

Проаналізувавши різні думки ряду авторів, норми кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, вивчивши слідчу практику, ми зробили висновок, що не може проводитися повторне впізнання особи або предмета тим само впізнаючим і за тими само ознаками незалежно від результату первинного проведення. Повторне впізнання також не може проводитися, коли впізнаючий згодом змінив своє попереднє рішення, висловлене ним у процесі пред’явлення для впізнання. Якщо така ситуація виникне, то подібне питання варто вирішувати через повторний допит особи, яка впізнавала, з фіксацією в протоколі всіх обставин того, чому він змінив своє перше рішення, висловлене ним у процесі пред’явлення для впізнання. До цього можна додати ще одержання оперативної інформації з метою перевірки й уточнення результатів допиту впізнаючого.

Викликає сумнів правильність позиції деяких авторів, які говорять, що повторне впізнання може проводитися у випадках, коли: дана слідча дія проводилася в момент, коли впізнаючий перебував у стані тимчасового розладу психіки, під впливом відволікаючої дії болю, викликаного подією злочину або іншими обставинами, у зв’язку з чим він не міг правильно сприймати те, що відбувалося [18, с. 157]. На нашу думку, такі обставини не можуть бути підставами для проведення повторного пред’явлення для впізнання. Їх результат завжди буде викликати сумнів.

Вважаємо, що повторне пред’явлення для впізнання особи або предмета може проводитися тим само впізнаючим, але вже по інших обмежених ознаках. Такими ознаками можуть бути обставини, за яких:

1) перше пред’явлення для впізнання було проведено без належної організаційної підготовки, не були дотримані умови попереднього спостереження (наприклад, погане або

яскраве освітлення; умовна обставина не відповідає реальній ситуації, що відбувалася;

відсутність (наявність) бороди, вусів, довгого або короткого волосся, колір волосся, шрамів на обличчі або яких-небудь інших відмінностей).

При зміні зовнішності об’єкта (наприклад, суттєво інша стрижка або, навпаки, відпущене

волосся, борода або вуса) допускаємо проводити маскування (використовувати перуку при повній або короткій стрижці). При подібній зовнішній зміні особи, яка впізнається, така особа або її захисник можуть заперечувати проти подібного перетворення. Якщо при цьому вони заявляють протест про зроблене, то це не буде суперечити процедурі впізнання, оскільки буде сприяти встановленню змінених ознак іншими підтверджувальними діями (наприклад, показаннями очевидців, оглядом, освідуванням).

Наведемо приклад. У вечірній час у дворі висотного будинку двоє невідомих вихопили у жінки сумку і утекли. Потерпіла не змогла назвати їх прикмети. Однак один чоловік, що перебував на балконі восьмого поверху, не тільки детально описав грабіжників, але й впізнав одного з них під час пред’явлення. Впізнаний заявив, що впізнання підлаштовано, бо вночі на такій відстані свідок не міг розгледіти людину у деталях, необхідних для впізнання. У зв’язку з цим було проведено слідчий експеримент для перевірки можливості сприйняття особи за конкретних заданих умов, який дав негативний результат. Аналізуючи причини виникнення суперечностей, слідчий встановив, що з моменту події до проведення слідчого експерименту у районі будинку було замінено ліхтарні лампи з джерелами концентрованого світла на розсіяне освітлення [25, с. 139].

2) пред’явлення для впізнання особи раніше проводилося по фотографії або відеозапису через відсутність об’єкта або відмову впізнаючого від безпосередньої зустрічі, а також з тактичних міркувань слідчого (наприклад, існує ситуація, яка дозволяє визначити слідчому, що впізнаючий по своїй натурі є людиною невпевненою, полохливим та існує ймовірність залякування його поглядом особи, що впізнається, а також її жестами або іншим якимось способом).

Необхідно зазначити, що частка повторного пред’явлення для впізнання, за деякими даними, становить 0,3 % із усіх зафіксованих повторних слідчих дій [26, с. 126]. Тому початку проведення повторного впізнання передує рішення слідчого про необхідність і доцільність його проведення.

Як правильно визначив В. Н. Жадан, „у рішенні лежить системний аналіз і всестороння оцінка ходу та результатів первинного пред’явлення для впізнання з урахуванням усіх матеріалів, зібраних у справі. Вирішуючи питання про допустимість і доцільність повторного пред’явлення для впізнання, слідчий, насамперед, повинний виходити з конкретної інформації про умови і результати первинного впізнання” [26, с. 130]. До цього потрібно додати, що рішення слідчого про повторне впізнання повинно прийматися винятково в рамках та інтересах завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), а не приймати позицію однієї зі сторін процессу провадження, що буде грубим порушенням кримінально-процесуального закону.

Слідчому потрібно звернути увагу на доцільність або недоцільність запрошувати на повторне впізнання тих само понятих, спеціаліста, перекладача, які були в перший раз.

Запрошення при повторному впізнанні тих само „дублерів” особи, що впізнається, представляється недоцільним внаслідок різних обставин: а) складно запросити дублера у зв’язку з його від’їздом або смерттю; б) відмова дублерів від повторної участі в слідчій дії; в) повторна участь тих самих дублерів може розцінюватися впізнаваємим або його захисником як підказка для особи, що впізнає. У цілому ж захисник і „грамотний” впізнаваємий знайдуть багато можливостей визнати неправомірним повторне пред’явлення для впізнання. Отже, повинні залучатися інші дублери.

Крім того, повторна підготовка і проведення всіх видів впізнання відрізняється специфічним забезпеченням. Так, для усунення зловживань своїми службовими повноваженнями й тиску на осіб, що впізнають, з боку слідчих працівників, які за допомогою повторного впізнання мають наміри нейтралізувати власні помилки й прорахунки, сфальсифікувати матеріали слідства, потрібно виносити мотивовану постанову про проведення повторного пред’явлення для впізнання з визначенням причин і умов для її проведення. На нашу думку, дане положення дозволить підвищити реалізацію принципів кримінального судочинства та попередити зловживання своїх повноважень з боку слідчих.

Щодо цього О. Я. Гінзбург правильно говорить, що оскільки повторне пред’явлення для впізнання – акт винятковий, необхідно, щоб із матеріалів кримінальної справи було ясно, чим це викликано. У випадку повторного пред’явлення для впізнання рекомендується виносити мотивовану постанову [11, с. 37]. Такої самої думки дотримуються й інші автори [27, с. 78].

Щоб така постанова виносилася суб’єктом розслідування, це положення необхідно закріпити в КПК України.

У зв’язку з викладеним вважаємо доцільним внести такі доповнення до КПК України щодо регламентації повторного пред’явлення для впізнання:

– не може провадитися повторне пред’явлення для впізнання особи або предмета тим само впізнаючим і по тих само ознаках;

– повторне впізнання особи або предмета можливі, коли не були дотримані умови первісного спостереження і це зафіксовано в показаннях особи, що впізнавала, а також, коли раніше пред’явлення для впізнання особи або предмета проводилося по фотографії;

– при повторному пред’явленні для впізнання особи або предмета, суб’єкт розслідування складає мотивовану постанову із зазначенням підстав.

Висновки

Пред'явлення для впізнання — слідча дія, що полягає в пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, які вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх то­тожності або групової належності. З другого боку ця дія полягає в тому, що певні об'єкти показують в умовах, які дозволяють сприйняти загальні і окремі ознаки.

Тотожність при впізнанні встановлюють за ознаками об'єктів, сприйнятих особою і збережених у її пам'яті. Це окрема форма ідентифікації, яка істотно відріз­няється від випадків ідентифікації за слідами та іншими речово-зафіксованими ознаками. В процесі впізнання свідок спостерігає ознаки пред'явленого об'єкта, порів­нює і співставляє їх із збереженими в пам'яті і прихо­дить до певного висновку (про наявність чи відсутність тотожності або групової належності). Пред'явлення для впізнання, як процес установлення чи заперечення то­тожності або групової належності, має елементи психо­логічної діяльності. В основі його лежить здатність люд­ської психіки не тільки фіксувати, а й зберігати в пам'я­ті особливий комплекс ознак, які дозволяють виділяти певні об'єкти з групи подібних. З цього боку пред'явлення для впізнання характерне двома процесами — фіксую­чим і впізнавальним. До фіксуючого належать засвоєн­ня відмітних ознак і формування образу певного об'єкта, до впізнавального— використання цих ознак у вирішен­ні питань тотожності чи групової належності. Свідчення про тотожність або групову належність є по суті виснов­ком, який ґрунтується на мисленному аналізі, синтезі й порівнянні ознак. З криміналістичного боку організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати пра­вильність і обґрунтованість висновків при умові точного дотримання процесуального порядку пред'явлення для впізнання. Цю слідчу дію необхідно відрізняти від непроцесуальних способів установлення тотожності об'єк­тів (наприклад, у ході оперативно-розшукної діяльності). Здійснення розшуку, особливо злочинців, за зовнішніми ознаками передбачає ототожнення суб'єкта, якого спо­стерігають, з розшукуваним. Окремі фотографії злочинця, якого розшукують, чи інших об'єктів можуть бути пока­зані громадянам певного району тощо. Однак таке пред'явлення переслідує тільки оперативну мету. Його результати не є доказами в справі і виконують роль орієнтовних відомостей.

Регламентація пред'явлення для впізнання в чинних кримінально-процесуальних кодексах дає основу для вір­ного вирішення питань про відмежування цієї слідчої дії від інших. Цьому ж служать розроблені криміналістикою тактичні правила проведення впізнання.

Підсумовуючи  викладене, можна  зробити висновок,  що пред’явлення особи для впізнання – це самостійна слідча дія, передбачена статтями 174-175 КПК України, яка пройшла досить тривалий шлях становлення. Нині передбачається проведення двох основних видів пред’явлення для впізнання: осіб та предметів.

Пред’явлення для впізнання як спосіб отримання доказової інформації в практиці розкриття злочинів відоме давно, проте до того як набути сучасного вигляду дана слідча дія пройшла досить довгий шлях. На сьогодні можна сказати, що впізнання є сформованою слідчою дією, але її удосконалення не припиняється і сьогодні. Сформувавши її основу, науковці і практики продовжують її удосконалювати і відкривати нові можливості отримання інформації, яка матиме доказове значення.

Підводячи підсумки курсової роботи, можна зробити висновок, що така слідча дія як пред’явлення для впізнання має широке практичне застосування в кримінальному процесі. Але в нашому законодавстві є недоліки застосування даної слідчої дії, по-перше, вважаємо, що необхідно регламентувати в КПК України окрім, пред’явлення особи для впізнання і пред’явлення предметів для впізнання (ст.174,175 КПК України), також і пред’явлення для впізнання трупа, пред’явлення для впізнання тварин, пред’явлення для впізнання місцевості.

По-друге, вважаємо необхідним розширення підстав пред'явлення особи для впізнання поза візуальним спостереженням, як процесуальні гарантії захисту учасників кримінального процесу від посткримінального впливу.

Проаналізувавши проблему повторного пред’явлення для впізнання, вважаємо доцільним внести такі доповнення до КПК України:

– не може провадитися повторне пред’явлення для впізнання особи або предмета тим само впізнаючим і по тих само ознаках;

– повторне впізнання особи або предмета можливі, коли не були дотримані умови первісного спостереження і це зафіксовано в показаннях особи, що впізнавала, а також, коли раніше пред’явлення для впізнання особи або предмета проводилося по фотографії;

при повторному пред’явленні для впізнання особи або предмета,

суб’єкт розслідування складає мотивовану постанову із зазначенням підстав.

           Такі пропозиції, на нашу думку, чіткіше регламентуватимуть проведення даної слідчої дії і запобігали б неправильному тлумаченню кримінально - процесуальних норм щодо пред’явлення для впізнання.