Проблеми впізнання в сучасному кримінальному процесі України

Вагомий вклад у розвиток цієї концепції внесено також Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України з опрацювання проектів законів України, яка представила означений вище проект КПК для обговорення. Частина 5 ст. 171 проекту вже передбачає можливість проведення до порушення кримінальної справи окремих слідчих дій. Вважаю, пред'явлення особи для впізнання, у тому числі поза візуальним спостереженням, має бути включено до їх числа.

3.2. Тактичні особливості проведення впізнання за голосом

Скоєння злочину супроводжується утворенням різних слідів на предметах матеріального світу та пам’яті людини. Завдання слідчого виявити такі сліди, отримати з них інформацію і використати її для ототожнення об’єктів, які брали участь у слідоутворенні. Для ідентифікації мислених образів людини з матеріальними об’єктами дійсності призначена така слідча дія як пред’явлення для впізнання. Мислений образ являється результатом візуального спостереження. Проте не виключається можливість впізнання на основі слухових відчуттів, а також по запаху чи смаку. Специфіка такої ідентифікації полягає в тому, що вона може бути проведена лише тією особою, яка особисто сприймала об’єкт. В якості ж  ідентифікуючого виступає мислений образ об’єкта, який відобразився в уяві особи, яка впізнає і є недоступним для безпосереднього його сприйняття іншими особами [11, с. 8].

Пред’явлення для впізнання як спосіб отримання доказової інформації в практиці розкриття злочинів відоме давно, проте до того як набути сучасного вигляду дана слідча дія пройшла досить довгий шлях. На сьогодні можна сказати, що впізнання є сформованою слідчою дією, але її удосконалення не припиняється і сьогодні. Сформувавши її основу, науковці і практики продовжують її удосконалювати і відкривати нові можливості отримання інформації, яка матиме доказове значення.

Пред’явлення для впізнання людини як правило проходить буквально, в тому розумінні, що особі пред’являється певна кількість осіб, серед яких впізнаваючому необхідно вказати на конкретну людину так чи інакше причетну до події злочину враховуючи якісь яскраві особливості в її зовнішності. Мається на увазі, що порівняння здійснюється стосовно зовнішніх ознак людини. Часом трапляються випадки, коли людина не могла візуально спостерігати за конкретною особою, проте чула що і як вона говорить. Такі знання можуть відіграти визначальну роль у розслідування злочину і  не скористатися ними буде тактичною помилкою слідчого.  Поряд із цим, як стверджує Лукьянчіков Є.Д., якщо загальну кількість вивчених ним випадків пред’явлення для впізнання взяти за 100%, то ознаки голосу в сукупності з анатомічними ознаками використовувалися в 41% випадків, при цьому впізнання тільки на основі голосу використовувалось лише в 6% випадків. Саме тому питання впізнання особи за динамічними ознаками досі не розкрите в повній мірі, проте велика кількість вітчизняних і зарубіжних науковців приділяють йому велику увагу.

Впізнання особи за голосом має цілий ряд загальних тактичних рекомендацій, зокрема:

1) необхідно створити умови такі, щоб впізнаючий не знав послідовності  мовлення тексту особами серед яких він буде впізнавати;

2) осіб, які будуть промовляти текст поміщають за ширмою чи тонкою перегородкою, яка не повинна перешкоджати звуку;

3) необхідно запросити не двох, а чотирьох понятих, які будуть знаходитись по обидві боки ширми: двоє понятих повинні знаходитись біля впізнаючого (для підтвердження того, чий голос він впізнав), а інші двоє – біля осіб, серед яких здійснюється впізнання (для того, щоб підтвердити умови і послідовність вимовляння ними тексту);

4) всі особи, серед яких здійснюється впізнання повинні вимовляти один і той самий текст, при цьому бажано, щоб текст був завчасно підготовлений слідчим і містив як «нейтральні» слова, так і ті, що впізнаючий чув при обставинах, що викликали впізнання;

5) слідча дія може проводитись як з участю людей (мається на увазі статистів і підозрюваної особи) так і за допомогою аудіо запису.

Поряд з цими загальними тактичними рекомендаціями можна виділити окремі проблемні питання стосовно способу проведення впізнання за голосом.  Питанням полягає у тому, що слідчому потрібно прийняти рішення який способів є доцільнішим, тобто: впізнання за участю осіб чи за допомогою аудіо запису голосу дасть більш достовірний результат. Для того, щоб дати відповідь на дане запитання  визначимо переваги кожного з них.

Так, проведення  впізнання за участю людей має дві суттєві  переваги, зокрема: 1) можливість сприйняття звуку «вживу» (особливе значення даний факт має, коли особа так само чула що людина безпосередньо говорила під час події злочину тощо); 2) можливість сприйняття голосу, тембру, інтонації, певних особливостей мови по-різному (наприклад, коли особа повторює одну і ту саму  фразу декілька раз).

Що стосується аудіо запису, то його використання є раціональнішим, коли людина сприймала голос особи, скажімо по телефону. В такому випадку голос буде дещо змінений і максимально приближений до того, який особа чула. Останній спосіб може бути як самостійною дією так і проводитися в комплексі з першим способом.

Особливістю тактики проведення впізнання за голосом є взагалі прийняття слідчим рішення про можливість проведення даної слідчої дії взагалі. Адже, особи з різним слухом можуть сприймати ознаки голосу по-різному або взагалі не сприймати їх. В зв’язку з цим вченими були здійснені спроби класифікувати ознаки голосу для використання їх в процесі впізнання, хоча їх набагато менше, ніж ознак для впізнання особи за зовнішністю. Частота звуку голосу може бути по-різному сприйнята людьми з різним слухом, але гаркавість сприймається завжди. Неоднаково сприймається забарвлення голосу, але акцент мови сприймається як правило однозначно [11, с.80]. Виходячи з цього в криміналістичній науці запропонована така класифікація мовлення:

1) ознаки власне голосу: висота тону; особливі прикмети; забарвлення голосу; стійкі зміни голосу (хрипота, сиплість, ін.)

2) ознаки мови: національні і географічні ознаки мови (акцент, специфіка вимовляння певних слів чи фраз); індивідуальні фонетичні ознаки (заїкання, ковтання певних звуків, гаркавість, зміна звуків, ін.); змістові ознаки мови (застосування жаргонних слів, приговорок, наявність чи відсутність ненормативної лексики, повторення певних слів-паразитів тощо) [8, с.41].

При сприйнятті мови людині доступно запам’ятати особливості, пов’язані з її лексичною стороною: слова з іншої мови, слова, що вказують на професію, рід занять, коло інтересів, жаргонні, а також слова, які мало використовуються. В усній мові запам’ятовуються помилки, що виражаються, наприклад, у неправильному промовлянні окремих слів, невідповідності закінчень відмінюваних слів.

Для того щоб особа при попередньому допиті могла більш конкретно і повно описати голос, який вона чула необхідно користуватись єдиною термінологією, сформульованою як при описання зовнішності людини.

Вважаю за доцільне, використовувати додаткову фіксацію процесу слідчої дії за допомогою аудіо запису, оскільки наявність запису проведеної слідчої діє дає додаткові гарантії повноти, правильності і достовірності проведеного впізнання.

Саме тому слідчий обов’язково повинен звернути увагу на те, чи немає дефектів слухового сприйняття у майбутнього впізнаючого. В результаті обґрунтованої підозри щодо цього факту доцільно провести медичний огляд особи і вже на підставі медичного висновку остаточно вирішувати можливість проведення слідчої дії.

Окремим питанням проведення впізнання за голосом постає забезпечення необхідних умов, які зможуть гарантувати отримання більш сприятливого результату. З даного питання в літературі існує дві точки зору. На думку Цвєткова П.П. впізнання за голосом повинно проводитися таким чином, щоб особа яку впізнають не знала про проведення слідчої дії стосовно неї [12, с.71]. Інші науковці вважають, що пред’явлення особи для впізнання за динамічними ознаками голосу або мови не можна приховувати осіб, серед яких здійснюється впізнання, надаючи можливість лише чути їх голоси [8, с. 87]. Основним аргументом в підтримку першої думки являється факт умисної зміни голосу, до речі такий варіант також можливий при здійсненні аудіо запису голосу і мови підозрюваної особи. Вихід з ситуації бачимо в тому, щоб записати декілька варіантів промови такої особи. Можливо навіть запропонувати особі, яка буде впізнавати, всі записані варіанти на ряду з іншими записами.

Проте, як зазначає Лукьянчіков Є.Д. проведені експерименти показали, що людина не може тривалий час утримувати умисно змінений голос тому що голос змінюється, втомлюються голосові зв’язки; зміни голосу не залишаються непоміченими для спостерігача, так як вони пов’язані з фізичними зусиллями, тому що люди, як правило не володіють в ідеалі голосовим апаратом, а голос, особливо під час тривалої промови, стає неприроднім [11,с. 87]. Це пояснюється тим, що голос є динамічним стійким стереотипом, який важко умисно змінити. Голос випрацьовується на протязі життя людини, так само, як випрацьовується почерк чи хода.

Вище викладене дає можливість стверджувати, що варто враховувати можливість зміни голосу особою проте необхідно розуміти і знати, як викрити такі зміни. Вважаємо також, що доцільніше в даному випадку буде створення необхідних приміщень для проведення даної слідчої дії. Ті способи і засоби, що використовуються в нашій державі є неефективними і можуть породжувати нові прецеденти. Так, наприклад, проведення слідчої дії з допомогою ширми вимагає збільшення кількості понятих, але так само викликає протиріччя в зв’язку з тим, що поняті не бачили, що відбувається за ширмою (як ті, які знаходяться біля впізнаючого, так і ті, які знаходяться біля осіб, серед яких здійснюється впізнання). У зарубіжній практиці високу результативність має створення спеціального приміщення з дзеркальною перегородкою для проведення впізнання. Особливість даної перегородки полягає в тому, що з однієї сторони, – сторони підозрюваного, – особа бачить дзеркало, але не бачить, хто і що знаходиться за ним, з іншого боку це ж дзеркало утворює вікно через яке видно, що відбувається  в іншій частині кімнати. Таке приміщення додатково обладнане спеціальним звуковим зв’язком.

З правової точки зору впізнання може проводитися поза безпосереднім спостереженням впізнаючого згідно з п. «б» ст. 15 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які приймають участь у кримінальному судочинстві», але цим же законодавчим актом така можливість обмежується фактом виникнення загрози життю і здоров’ю особи чи її родичів.

Таким чином, подальший розвиток та вдосконалення проведення окремих слідчих дій, зокрема пред’явлення для впізнання особи за голосом, має важливе практичне значення для діяльності правоохоронних органів України і наведені нами  тактичні особливості проведення цієї слідчої повинні у подальшому досліджуватися з метою вдосконалення криміналістичної тактики.

3.3.           Особливості проведення повторного пред’явлення для впізнання

Пред’явлення для впізнання – багатопланова й трудомістка слідча дія, сутність якої полягає в ідентифікації об’єкта по уявному образу, який впізнаючий раніше спостерігав за певних умов сприйняття.

До першого впізнання слідчий повинний перевірити, проаналізувати і спрогнозувати фізичний (зір, слух) або психічний стан впізнаючого, можливості та умови проведення такої слідчої дії. Якщо це необхідно через певні ситуації, що склалися та свідчать про його можливу фізичну або психічну неповноцінність, необхідно проконсультуватися з відповідним фахівцем із цього питання і тільки потім приймати рішення щодо можливості проведення впізнання або відкласти на певний термін. Часом таке рішення можна прийняти тільки після проведення судово-психіатричної або комплексної судово-медичної експертиз для одержання правильної відповіді про стан впізнаючого і можливостей ним об’єктивно відтворювати картину події. У подібних випадках можна використовувати відтворення обстановки і обставин події для перевірки зору або слуху впізнаючого.

При допиті або бесіді з особою, якій буде запропоновано впізнання об’єкта, що цікавить слідство, необхідно докладно з’ясувати ознаки, що спостерігалися та умови сприйняття. Якщо детально не з’ясовані ці деталі, то результат пред’явлення для впізнання може виявитися негативним. Ми згодні з думкою авторів, які говорять, що саме слідчий зобов’язаний у процесі допиту тактично грамотно і у рамках кримінально-процесуального закону одержати від потенційного впізнаючого максимально повну інформацію про зазначені прикмети й особливості [13, 139].

Від „правильності” допиту і буде залежати результативність проведення первісного впізнання. Вказані вище дії дозволять мінімізувати ситуації, які спричинять у майбутньому проведення повторного впізнання. Слідчому треба на перших допитах, які передують впізнанню, виявити, „розбудити” пам’ять у потенційного впізнаючого для ефективно проведення первісного впізнання.

Діючий КПК України нічого не говорить про можливості та умови або про заборону повторного пред’явлення для впізнання.

У кримінально-процесуальному законодавстві інших держав є конкретні обмеження щодо проведення повторного впізнання. Так, у ч. 3 ст. 193 КПК Російської Федерації говориться, що не може проводитися повторне впізнання особи або предмета тим само впізнаючим і по тих само ознаках [14]. Подібне положення міститься в ч. 12 ст. 229 КПК Республіки Казахстан [15], у ч. 5 ст. 116 УПК Республіки Молдова [16]. Також потрібно зазначити, що в цих законодавчих актах сусідніх держав не визначені умови, коли в законодавчому порядку можливе повторне пред’явлення для впізнання, але вже по інших ознаках.

В юридичній літературі містяться рекомендації з пред’явлення для впізнання [17,с. 14-15; 18, с. 24-25; 11, с. 36; 19, с. 28], але в криміналістичній науці до цього часу залишається дискусійним питання про допустимість повторного пред’явлення для впізнання. Таким чином, нам представляється цікавим питання про можливості та умови повторного пред’явлення для впізнання.

Вивчаючи теоретичні питання та практику застосування повторного впізнання, ми зробили висновок, що одні автори допускають проведення повторного впізнання тільки у виняткових випадках [17, с. 18; 18,с. 157–158; 20, с. 177–178; 21, с. 382], інші – не допускають його проведення двічі з аналогічними учасниками [22, с. 554; 23, с. 44–49]. Що стосується думки певних адвокатів щодо цього питання, то вони вважають, що особливість такої слідчої дії полягає в тому, що її не можна повторити: допущені порушення уже не можна виправити, і вони позбавляють слідчу дію доказової сили [24, с. 214].

Так, О. Я. Гінзбург виділяє такі обставини необхідності проведення повторного впізнання: