Проблеми впізнання в сучасному кримінальному процесі України

55

Курсова робота

Дісципліна “Кримінально-процесуальне право України ”

Тема: " Проблеми впізнання в сучасному кримінальному

процесі України "

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………...........6

1.     Загальна характеристика впізнання в кримінальному процесі ………..9

1.1.               Поняття, сутність і види пред’явлення для впізнання. …………9

1.2.               Сутність та психологічні засади пред’явлення для впізнання …15

2.     Особливості проведення процедури пред’явлення для впізнання…...22

2.1.               Підготовка до пред’явлення для впізнання…………………...22

2.2.               Тактика пред'явлення для впізнання……………………….…25

2.3.               Фіксація результатів пред’явлення для впізнання………….…29

3.     Проблемні аспекти регулювання окремих випадків пред’явлення для впізнання …………………………………………………………32

3.1.               Впізнання особи поза візуальним спостереженням: кримінально-процесуальний і криміналістичний аспекти.…………………...…32

3.2.               Тактичні особливості проведення впізнання за голосом………37

3.3.               Особливості проведення повторного пред’явлення для впізнання………………………………………………………...43

Висновки……………………………………………………………50

Список використаної літератури………………………………….53

Вступ

     Актуальність теми. У ході досудового слідства в кримінальному судочинстві часто виявляються конкретні особи, а також предмети, характер і призначення яких, відношення їх до справи не безперечні і мають потребу в з'ясуванні. При вирішенні цієї задачі використовуються методи ідентифікації, одним із яких є виділення об'єкта з числа однорідних по уявному образі, що зберігся в пам'яті людини. І насамперед, подібні методи повинні підкорятися встановленим процесуальним правилам.

   Особа, що дала показання (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачуваний), повідомляє про відому йому людину або інший об'єкт, називає відмітні ознаки і виражає готовність указати його в групі інших. З огляду на важливість такого роду інформації для розкриття злочинів, законодавець передбачив спеціальний порядок її одержання і ввів у кримінально-процесуальний закон слідчу дію, що одержала найменування “пред'явлення для впізнання”. Цим визначається актуальність дослідження в галузі процесуальної регламентації проведення такої слідчої дії як впізнання.

Об'єктами ідентифікації, здійснюваної в процесі даної слідчої дії, можуть бути будь-як предмети матеріального світу, що цікавлять слідчого і допускають їхнє пред'явлення допитаній особі з дотриманням вимог закону. Вони пред'являються найчастіше в натурі, а в деяких випадках у виді фото-, кіно- або відеозображень. У теорії розглянута слідча дія поділяється на види.     

У формуванні показань впізнавача беруть участь такі психічні процеси, як сприйняття об'єкта за допомогою органів почуттів, запам'ятовування його ознак, відтворення уявного образа на допиті, дізнавання об'єкта в процесі пред'явлення для впізнання. Але всі прийоми, пропоновані теорією, ґрунтуються на закономірностях, що продиктовані нормами кримінально-процесуального права.

Дослідженню ряду проблем проведення слідчих дій і, зокрема, пред’явлення для впізнання присвятили свої наукові праці відомі вчені України і країн СНД: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, М.М. Гапанович, А.Я. Гінзбург, М.О. Головецький, Ю.М. Грошевий, В.Е. Єминов, А.М. Зінін, А.В. Іщенко, І.П. Козаченко, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.Г. Корухов, Г.І. Кочаров, В.В. Крилов, В.С. Кузьмічов, О.П. Кучинська, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, А.Ф. Маєвський, О.М. Моісеєв, В.М. Петренко, Є.Є. Подголін, С.В. Познишев, З.Г. Самошина, М.Я. Сегай, В.А. Снєтков, В.Т. Томін, Л.Д. Удалова, П.П. Цвєтков, Е. Центров, В.В. Ціркаль, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші.

Окремим психологічним аспектам проведення слідчих дій, особливостям процесів запам’ятовування та відтворення інформації приділяли увагу у своїх наукових працях такі відомі вчені України, як В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, В.М. Синьов, С.І. Яковенко, оскільки у практичному ас­пекті існує тісний зв’язок між кримінальною психологією і криміна­лістикою. Як наслідок, різноманітні технічні методи і способи отримання важливої інформації успішно використовуються у психологічному забез­печенні заходів із профілактики та припинення злочинів.

Об’єктом дослідження є нормативно-правове регулювання процедури пред’явлення для впізнання в структурі слідчих дій.

   Предметом дослідження є суспільни відносини стосовно регулювання проблеми пізнання в сучасному кримінальному процесі України.

    Метою дослідження є проаналізувати теоретичні та практичні положення законодавства України стосовно впізнання з урахуванням його проблемних аспектів.

   Визначена мета обумовила постановку та розв’язання наступних завдань:

- визначити загальну характеристику процедури впізнання, її правову регламентацію, поняття, види;

- проаналізувати сутність та психологічні засади пред’явлення для впізнання;

- розглянути особливості проведення процедури пред’явлення для впізнання, а саме підготовку, тактику та фіксацію результатів пред’явлення для впізнання;

- розкрити сучасний стан законодавчого врегулювання проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи;

- розглянути тактичні особливості проведення впізнання за голосом;

- проаналізувати особливості проведення повторного пред’явлення для впізнання.

1.      Загальна характеристика впізнання в кримінальному процесі

1.1. Поняття, сутність і види пред’явлення для впізнання

Пред’явлення для впізнання є актом індивідуальної ідентифікації і базується на сприйнятті і запам’ятовуванні очевидцями події, характерних ознак об’єкта і впізнанні його по цих ознаках. У цьому випадку впізнаючий в думках порівнює ознаки об’єкта, які він спостерігав раніше, з ознаками пред’явленого йому об’єкта і на основі цього робить висновки про наявність або відсутність тотожності. З цього слідує висновок, що для впізнання можуть пред’являтися тільки такі об’єкти, які особа, що пізнає безпосередньо сама сприймала в минулому в зв’язку з подією, яка розслідується. Інакше кажучи, це є варіант ототожнення по пам’яті.

  Ця слідча дія провадиться з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності пред'явленого об'єкта з тим, який особа, що впізнає, зберегла у пам'яті.

При всій різноманітності об'єктів, які пред'являються для впізнання, ознак таких об'єктів і психологічних особливостей процесу розпізнавання у чинному кримінально-процесуальному законі закріплено єдині правила про порядок проведення впізнання, надійність яких для доказування за кримінальними справами підтверджується багаторічною практикою. У КПК ці правила викладаються як приписи, що регламентують порядок впізнання живих осіб (ст. 174 КПК) і предметів (ст. 175 КПК). Виділення у законі тільки двох названих видів впізнання можна вважати умовним, тому що з дотриманням цих правил проводиться впізнання трупів та тварин; крім того, за цими ж правилами на впізнання пред'являються реальні об'єкти чи їх зображення, які одержані при фото- і відеозйомці.

Обов'язковою процесуальною і фактичною підставою проведення впізнання є те, що особа, яка впізнає, повинна бути попередньо допитана і при допиті назвати ознаки, за якими може впізнати людину або предмет. Між цим допитом і пред'явленням для впізнання органи розслідування не вправі прямо чи непрямо інформувати того, хто впізнає, про будь-які додаткові ознаки об'єкта впізнання, а також про осіб чи предмети, які будуть пред'явлені разом з тими, що ототожнюються.

Серед тих, хто впізнає, а отже і має бути допитаний у зв'язку з майбутнім впізнанням, у законі вказано свідків, потерпілих, підозрюваного і обвинуваченого [1, с.427].

Для впізнання пред'являються особи, які мають різний процесуальний статус, а разом з ними — запрошені тільки для участі в цій дії інші особи, які не мали ніякого відношення до справи, що розслідується, і не знайомі з тим, хто впізнає. При впізнанні повинні бути присутні не менше двох понятих.

Захисник має право бути присутнім, коли впізнання провадиться за клопотанням його самого або підзахисного (п. 4 ст. 48 КПК).

Пред'явлення для впізнання живих осіб провадиться з дотриманням правил ст. 174 КПК. Якщо той, хто впізнає, є свідком, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань (в обох випадках це може бути зроблено у формі заяви свідка про те, що він нібито не впізнав або не може впізнати будь-кого з пред'явлених йому осіб); потерпілий попереджається тільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, тобто завідомо неправдиву заяву про впізнання (або невпізнання). Таке попередження свідку або потерпілому робиться до пред'явлення їм групи осіб, число яких повинно бути не менше трьох, включаючи особу, котра, можливо, може бути впізнана. Зробити це попередження можна у присутності лише понятих, а потім запросити того, хто впізнає, разом з понятими у приміщення, де знаходяться особи, які пред'являються для впізнання. При іншій організації цієї слідчої дії понятих запрошують до приміщення, де вже знаходяться особи, які будуть пред'явлені для впізнання. У будь-якому випадку особі, котра, як припускає слідчий, може бути впізнана, пропонується зайняти будь-яке місце за її власним вибором серед інших пред'явлених осіб. Той, хто впізнає, запрошується тільки після того, як пред'явлені для впізнання особи займуть свої місця; при цьому має бути виключено все, що може стати приводом для заяви про інформування того, хто впізнає, щодо прикмет пред'явлених осіб безпосередньо перед початком впізнання.

Обов'язковим є те, щоб особи, які пред'явлені для впізнання, були однієї статі, не мали б різких відмін у зовнішності та одязі. Для практики стало фактичним правилом криміналістична рекомендація про відповідний добір таких осіб і з урахуванням їх віку (для різних вікових груп розрив у віці буває неоднаковий).

Якщо той, хто впізнає, впізнав будь-кого з пред'явлених йому для впізнання, то відповідно до закону він повинен пояснити, за якими ознаками він його впізнав, а у протоколі впізнання детально викладаються ознаки, які ним названі (ст. 176 КПК). У випадку, коли той, хто впізнає, заявив, що нікого з пред'явлених осіб він упізнати не може, у протокол звичайно заноситься тільки ця його заява.

У разі, коли додатково до ознак зовнішності той, хто впізнає, повідомив, що він запам'ятав голос, ходу особи, про яку дає показання, всім особам, пред'явленим для впізнання, пропонується по черзі вимовити будь-які слова (фрази), пройтися чи зайняти положення, про яке говорив той, хто впізнає.

Таким є звичайний хід впізнання живої особи. Існує ряд нестандартних ситуацій, до того ж несподіваних і не завжди передбачених. Серед них: спроба підозрюваного або обвинуваченого дискредитувати заздалегідь прогнозований ними результат впізнання, у зв'язку з чим ця особа при появі того, хто впізнає, заявляє, що саме її нібито вже умовили впізнати. Реакція того, хто впізнає, може бути також неоднозначною: він може спокійно відповісти, що ніхто його не умовляв і що він твердо впізнає цю особу, у тому числі і за голосом; а може заявити, що нікого раніше не бачив. Будь-який з цих варіантів перебігу впізнання фіксується у протоколі.

Трапляються випадки, коли той, хто впізнає, раніше зустрічався з кимось з осіб, пред'явлених для впізнання разом з підозрюваним, і упевнений у непричетності цієї особи до події, що перевіряється. У такому разі впізнання підозрюваного не може мати доказового значення через неправильний добір пред'явлених осіб [1, c. 451].

Якщо той, хто впізнає, заявляє, що серед осіб, які пред'явлені для впізнання, він нікого не знає, але впізнає одного з понятих або навіть працівників, які знаходяться тут з якої-небудь причини, то це повинно бути точно зафіксовано у протоколі впізнання, яке фактично відбулося. Надалі причетність впізнаного до відповідної події належним чином перевіряється.

У законі не згадуються ситуації, коли той, хто впізнає, нікого не може впізнати, але хтось з пред'явлених, зокрема обвинувачений, який щиросердно розкаявся, заявляє, що саме ця особа зазнала шкоди від його злочинних дій. У цьому випадку має місце звичайний акт узнавання, в зв'язку з чим обвинувачений повинен бути допитаний. Доказами будуть показання, яких дано під час такого допиту; факт узнавання знімає перешкоди для проведення очної ставки між такими особами, показання ж, дані обвинуваченим під час упізнання, не мають самостійного значення як докази. До цього ж закон взагалі не передбачає занесення до протоколу показань особи, яка була пред'явлена для впізнання.