Проблеми впізнання в сучасному кримінальному процесі України

В проекті  нового Кримінально-процесуального  кодексу  України його  автори,  враховуючі  особливості  симультанного  впізнання людей,  пропонують  впізнаючому  пред’являти не три особи, а щонайменше п’ять осіб [7,  с.68]. На  наш  погляд,  це  значно  ускладнює  цю  слідчу  дію,  окрім  того  існує  такий негативний  момент,  як  розсіювання  уваги (зменшення  її  концентрації  на  одному об’єкті). Положення  законодавства щодо  кількість  осіб (три),  які  пред’являються  для впізнання,  виникла  не  випадково. На  думку психологів, саме така кількість найліпша для концентрації уваги,  з одного боку,  і для можливості розпізнавання, з іншого. Виходячи з наведеного,  слідчому при попередньому допиті особи важливо встановити,  яке  саме впізнання (сукцесивне  або  симультанне)  притаманне  впізнаючому.  Якщо допитуваному  притаманне  симультанне (синтетичне)  узнавання  і  він  не  може  описати окремі  ознаки  об’єкта,  слідчий  все  одно  не повинен відмовлятися від намагання встановлення  таких  ознак.  Він  може  використати методи  оживлення  пам’яті,  асоціації  за  схожістю, суміжністю  і контрастністю, які відіграють важливу роль при відтворенні уявного  образу.  Також  для  згадування  доцільно використовувати альбоми «Типи та елементи зовнішності», «Портрет»,  а  також  комп’ютерні  програми «Фоторобот»  та  інші.  Крім того, особа, яка проводить допит, у необхідних випадках повинна  звернути увагу на  те, що  може  мати  місце  ремінісценція  пам’яті (тобто найбільш чітке і детальне відтворення в пам’яті події через певний, інколи значний проміжок  часу  після  спостерігання),  а  при травмі черепа – й ретроградна амнезія. Знання  цих  властивостей  пам’яті  дозволяє  дійти висновку,  наприклад,  про  необхідність  повторного допиту через деякий час.

Підсумовуючи  викладене, можна  зробити висновок,  що  пред’явлення  для  впізнання  є слідчою дією, яка ґрунтується на психофізіологічних  механізмах  сприйняття,  запам’ятовування, відтворення  і полягає в  ідентифікації  матеріального  об’єкту  за  уявним образом,  який  сформувався  в  особи  під  час сприйняття певної події. Прийняття рішення про можливість проведення даної слідчої дії повинно базуватися на встановленні комплексу  ідентифікаційних  ознак  об’єкта  при  допиті впізнаючої особи. 

2.      Особливості проведення процедури пред’явлення для впізнання

2.1. Підготовка до пред’явлення для впізнання

Пред’явленню для впізнання повинно передувати виконання процесуальних та деяких допоміжних дій, а саме:

а) попередній допит особи, яка впізнає;

б) підбір об’єктів, серед яких необхідно провести впізнання;

в) визначення місця і умов пред’явлення для впізнання;

г) визначення необхідного комплексу науково-технічних засобів.

Під час допиту перед пред’явленням для впізнання з’ясовують:

а) місце, час, спосіб та інші обставини злочину;

б) прикмети особи, яку впізнають (найчастіше злочинця), ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об’єктів.

Статтями 174, 175 КПК встановлено, що слідчий до проведення впізнання повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об’єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об’єкт. Залежно від об’єктів, що підлягають впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості.

Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на з’ясування:

а) обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв’язку зі злочином;

б) зовнішності та прикмет цієї особи;

в) психологічного стану впізнаючого;

г) його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості пам’яті тощо).

При з’ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв’язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об’єктів, де саме це відбувалося — у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо). Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок спостерігав об’єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці обставини потрібно з’ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що свідок у міру певних об’єктивних чи суб’єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети [1, с. 468].

При з’ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з метою з’ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп’ютерної техніки).

Необхідно також детально з’ясувати у свідка, як був одягнений злочинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам’яті впізнаючого, а у випадках пред’явлення для впізнання за голосом — його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо.

Під час допиту, що передує пред’явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з’ясувати такі дані: прізвище, ім’я, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів — наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами).

Допит, що передує пред’явленню для впізнання предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких впізнаючий бачив предмет, а далі з’ясовувати ознаки предмета (найменування, матеріал, форму, розміри, колір тощо) та його особливості, що відрізняють його від інших.

Якщо пред’явленню для впізнання підлягає тварина, то крім її загальних ознак (масть, порода) з’ясовуються особливі прикмети.

Відповідно до статей 174, 175 КПК особу, яка підлягає впізнанню, пред’являють впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі (не менше трьох), які не мають різких відмінностей у зовнішності та одязі, а предмети — серед інших однорідних предметів.

Підбір об’єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні предмети. Той, кого впізнають, і пред’явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо). Об’єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких його пред’являють для впізнання, також не повинні мати різких відмінностей в одязі (ст. 174 КПК).

Предмети пред’являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впізнанню підлягає годинник марки «Сейко», то підбирають не менше ніж 3—4 годинники однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак.

У більшості випадків місцем пред’явлення для впізнання є кабінет слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання, виходячи з конкретних умов, але ці умови мають бути найсприятливішими для спостереження і порівняння ознак об’єктів.

Застосування у пред’явленні для впізнання науково-технічних засобів — відеотехніки, фотоапаратів, магнітофона тощо — є однією з важливих умов, що забезпечують ефективність його проведення, фіксації перебігу і результатів. Використання їх залежить від виду впізнання, ознак об’єкта, що підлягає впізнанню, та інших даних.

2.3. Тактика пред'явлення для впізнання

Залежно від особливостей об'єкта, тотожність якого передбачається встановити, тактика слідчого в процесі пред'явлення для впізнання має свою специфіку. Пред'явлення для впізнання людини проводиться у випадках:

- коли допитаний заявляє, що з людиною, про яке він дав показання, не знаком, але бачив його, пам'ятає й може пізнати;

- коли допитаний повідомляє про кого зі своїх знайомих, але останній показання заперечує й затверджує, що допитаний йому не відомий;

- коли необхідно встановити з людини, що не має документів або предъявившего документів, дійсність яких викликає сумнів. Упізнання людини по статичних ознаках виробляється в такий спосіб. Підібрані для впізнання особи займають місця в приміщенні, вибраному для проведення слідчої дії. Тут же перебувають понятті, участь яких обов'язково. До виклику опознающего що пізнається пропонується зайняти місце серед інших за своїм розсудом. Після цього пропонується ввійти що пізнає, котрий оглядає пред'явлених осіб і відповідає на запитання, чи знає він кого-небудь із них. Попередньо, якщо що пізнає є свідком або потерпілим, йому оголошується про кримінальну відповідальність за дачу свідомо неправдивих свідчень і відмова від дачі показань. Одержавши позитивну відповідь, слідчий уточнює, по яких ознаках що пізнає довідався пізнаного. Щоб ознаки могли бути продемонстровані іншим учасникам, пізнаному може бути запропоновано, наприклад, зняти головний убір, повернутися. Якщо опознающий не знає прізвища пізнаного, слідчий пропонує останньому назвати себе. Показання опознающего не повинні бути розгорнутими, як на допиті. Указавши на пізнаного й назвавши його прикмети, він коротко пояснює, де й при яких обставинах спостерігав цієї людини. Пізнаному, якщо він виразить бажання, надається можливість у короткій формі виразити своє відношення до заяви що пізнає. Протиріччя, які можуть виникнути між цими учасниками слідчої дії, дозволяються пізніше в процесі спеціально проведеної в цих цілях очної ставки. Якщо впізнання проводиться по голосі й мові, то воно організується так, щоб опознающий не бачив що пізнаються, але чув їхнього голосу. Для цього вони разом з понятими можуть розміщатися в суміжному приміщенні, де під керівництвом помічника слідчого будуть вимовляти обумовлені фрази. Слідчий і, що пізнає також у присутності понятих слухають голосу, після чого що пізнає повідомляє, чи довідався він кого-небудь. Потім всі учасники слідчої дії збираються в одному приміщенні, де уточнюється, хто, у якому порядку вимовив певні слова й кого саме по голосі встановив що пізнає. Деякі що пізнають зазнають труднощів при описі ознак почутого ними голосу. Ознаки людського голосу діляться на дві групи: акустичні й лексико-фонетичні. Перші характеризують звучання голосу, що може описуватися за допомогою термінів, прийнятих серед вокалістів (для визначення висоти чоловічого голосу - бас, баритон, з; жіночого - контральто, сопрано, сопрано). Тембр голосу - це особливості його звукових відтінків. Вони звичайно характеризуються шляхом порівняння із широко відомими джерелами звуку або з використанням якихось образних найменувань (голос глухий, дзвінкий, хрипкий). Лексико-фонетичні ознаки голосу людини характеризують особливості його словникового складу, вимови або вживання їм слів (акцент, дефекти мови, діалектизми та ін.). Упізнання людини по голосі може бути здійснене й тоді, коли в зі слідчого надходить фонограма із записом бесіди або виступу що пізнається. Якщо на магнітній стрічці звучать голосу кількох людей однієї підлоги, то фонограма відтворюється й прослуховується учасниками слідчої дії в оригіналі. Що пізнає пропонується відповістити на запитання, чи довідається він голос кого-небудь із учасників записаної бесіди. Якщо на магнітній стрічці звучить монолог, то рекомендується за допомогою фахівця виготовити фонограму із записом декількох голосів [1, с. 488]. Цей факт фіксується в окремому протоколі, де відзначається, чиї голоси й у якому порядку записані. Після впізнання фонограма прилучається до протоколу слідчої дії. Можливе впізнання людини по ході. Динамічні ознаки, що закріпилися у звичних рухах при ходьбі, індивідуальні й стійкі. Як показує слідча практика, пред'явлення для впізнання людини по ході доцільно здійснювати на тім місці, де його спостерігав що пізнає, і в тих же умовах. Особи, у числі яких пред'являється суб'єкт, не повинні різко від нього відрізнятися по росту, статурі й одягу. Число їх можна збільшити до чотирьох-п'яти. Опознающий разом з понятими розташовується на тім місці, звідки він раніше вів спостереження, а особи, що підлягають упізнанню, проходять на відомій відстані. Щоб підвищити надійність результатів упізнання, проходження доцільно повторити, причому що пізнається варто дати можливість зайняти інше місце серед минаючих. Що пізнає в позитивному випадку називає місце, що займав пізнаний. Пред'явлення для впізнання трупа також має свою специфіку. Як відзначалося, тут не дотримується правило, що вимагає пред'явлення групи об'єктів. Метою даної слідчої дії є звичайно встановлення особистості загиблого. У такій ситуації нема рації робити попередній допит що пізнає, тому що він не знає, про кого мова йде. Місце впізнання вибирається слідчим залежно від існуючих умов. Це може бути морг або інше приміщення, зручне для відвідування громадян, які з'являться з метою впізнання. Слідчий після огляду трупа звертається до місцевих жителів, запрошує їх з'явитися для впізнання. Бути присутнім увесь час на місці, де поміщений труп, слідчому немає необхідності. З його доручення доглядач моргу або інша особа, що постійно перебуває на місці, виявляє тих, хто довідався загиблого, і інформує про це слідчого. Слідчий допитує що опознали, а потім разом з ним і понятими є в морг, де становить протокол упізнання трупа. Попередній допит опознающего в таких випадках необхідний:

- якщо особа, що з'явилася до слідчого, заявляє, що знає покійного й може його пізнати; - якщо слідчий одержав певні відомості про особистість померлого, але бажає їх уточнити або перевірити й запрошує в цих цілях тих, хто свідомо повинен знати що пізнається. При таких обставинах виробляється попередній допит особи із з'ясуванням прийме, а потім за участю понятих - пред'явлення для впізнання трупа в місці його знаходження. Якщо труп спотворений, перед упізнанням здійснюється так званий туалет трупа, для чого запрошується судовий медик. Пред'являти для впізнання труп потрібно в тім же одязі, у якій він виявлений. Пред'явлення для впізнання предметів здійснюється по тимі ж загальним правилам, які викладені вище. У ході попереднього допиту що пізнає звертається увага не тільки на загальні (групові) ознаки предмета, але й на приватні особливості (наприклад, дефекти або зміни, що происшли в процесі експлуатації). У число об'єктів, пропонованих для впізнання, включаються предмети одного роду. Їх можна постачити бирками з порядковими номерами. Ця обставина відбивається в протоколі, де вказується, який номер привласнений тої або іншої речі. Пропоновані предмети варто фотографувати спочатку всі разом так, щоб можна було розрізнити привласнені їм номера, і окремо пізнаний предмет великим планом із запечатлением ознак, зазначених що пізнає. Пред'явлення для впізнання тваринних яких-небудь істотних особливостей не має. Виробляється воно по справах про розкрадання й має на меті встановлення приналежності тварини конкретному власникові, що виступає як потерпілий. У тих випадках, коли в силу якихось причин немає можливості пред'явити об'єкт у натурі, для впізнання пред'являється його зображення (найчастіше фотографічне). Це можуть бути фотознімки живих осіб, трупів, предметів. Фотознімок, що пізнається разом з фотознімками однорідних об'єктів наклеюється на спеціальний бланк протоколу й скріплюється печатками. В опознающего на допиті з'ясовуються прикмети об'єкта, що пізнається. Після цього в присутності понятых йому пропонується оглянути фотознімки й зробити заява про впізнання або не впізнання об'єкта. Слідчий прилучає до справи свою довідку із вказівкою, що за об'єкти зображені на фотознімках і в якому порядку вони поміщені на бланку протоколу. Основним способом процесуальної фіксації пред'явлення для впізнання є протоколювання, порядок якого визначений карно-процесуальним законом. Додатковим засобом фіксації, що дозволяє більш повно й об'єктивно відбити хід і результати проведеної слідчої дії, є фотографування, при якому окремо запам'ятовуються загальна обстановка на місці проведення слідчої дії, об'єкти, пред'явлені для впізнання, і пізнаний об'єкт. При впізнанні людини по динамічних ознаках може застосовуватися кінозйомка, звуко- або відеозапис.