Висновок експерта, допит експерта

     Що  ж стосується специфіки зазначеної діяльності, характерної для розслідування діянь окремих видів (наприклад, крадіжок, убивств) і їхніх різновидів (наприклад, кишенькових крадіжок, убивств, сполучених з розчленовуванням трупів потерпілих), те вона знаходить своє відбиття в приватних методиках, тобто методиках розслідування окремих видів і різновидів досліджуваних по кримінальних справах суспільно небезпечних діянь. І загальні, і частки методики розслідування розрізняються по обсязі інформації, що втримується в них. Насамперед це пов'язане з тим, чи розраховані вони на забезпечення розслідування в цілому або діяльності на тім або іншому його етапі, у типовій ситуації. Однак у всіх випадках їхня розробка здійснюється на бье наступного принципу: перш ніж розглядати проблему засобів, прийомів, методів розслідування, необхідно визначити коло розв'язуваних завдань, визначити обставини, що підлягають установленню. З урахуванням цього положення й формується структура загальної або приватної методики розслідування. Вона не є строго формалізованої, універсальної (ля всіх випадків. Багато чого при рішенні питання про структуру й зміст відповідних розділів методик розслідування залежить від того, чи розробляється загальна або приватна методику дослідженню якої проблематики вона присвячена.

     Звичайно  в методиках того й іншого типу висвітлюються наступні проблеми:

     1) криміналістична характеристика  досліджуваних подій (вона дозволяє  ввести в курс їхньої специфіки,  скласти загальне уявлення про  обставини, які повинні встановлюватися,  напрямках і шляхах їхнього  встановлення);

     2) обставини, що підлягають установленню  в їх цілісному, систематизованому  виді;

     3) загальні положення розслідування  діянь даної категорії (версії, інші уявні моделі, міри організаційного  характеру, використання спеціальних  пізнань, методи розслідування й т.д. );

     4) особливості розслідування в  умовах типових ситуацій за  принципом: ситуація - типові версії - завдання - тактичні комплекси (операції) з дозволу ситуації;

     5) особливості тактичного забезпечення найважливіших слідчих.

     У коло розглянутої тематики іноді включаються й інші питання. Так, структура загальних методик може доповнюватися таким елементом, як особливості розслідування окремих видів і різновидів діянь даної групи. У деякі приватні методики включаються питання, що ставляться до стадії порушення кримінальних справ, рекомендації із профілактичної діяльності слідчого. Розробка методик розслідування опирається на цілісну систему принципів. До їхнього числа, крім тих, що зазначено вище, ставляться наступні:

    - обумовленість зазначених розробок потребами слідчої практики (з обліком цього визначається тематика методик, їхня структура, коло розглянутих питань, рішення яких вимагає методико-криміналістичного забезпечення);

     - облік і реалізація принципу законності при розбиранні методичних рекомендацій (рекомендації повинні виходити з орієнтації практиків на неухильне дотримання закону, вони повинні відповідати духу й букві закону й формувати поважне відношення до нього);

     - комплексне використання правових і інших джерел інформації (у їхньому числі: типові криміналістичні моделі, дані карної, народногосподарської статистики, література юридичного й неюридичного профілю);

     -використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу й передового слідчого досвіду, інших сфер практичної діяльності (наприклад, досвіду, методів, методик, застосовуваних податковими інспекціями, органами госсаннадзора й т.д. );

      - облік зв'язку й наступності між проведеними й раніше проведеними дослідженнями в тій же криміналістичній області, між висунутими й існуючими концепціями;

      - обумовленість наукової розробки методичних рекомендацій особливостями досліджуваних об'єктів (досліджуваних по кримінальних справах подій, кримінальних і слідчих ситуацій і т.д. ).

         Зазначені загальні принципи конкретизуються на основі виділення приватних принципів, одна частина яких ставиться до пізнавального, інша - до конструктивної стадії наукової розробки методик розслідування. Стараннями вчених-криміналістів і практиків-юристів створена велика кількість методик розслідування різного жанру. В основному вони комплексируются в руководствах, довідниках, видаваних для слідчих і органів дізнання. У курсі криміналістики вивчається тільки мала їхня частина. Вибір відповідної тематики здійснюється виходячи з відомчої приналежності юридичного навчального закладу і його профілюючої спрямованості. При цьому враховується актуальність проблеми боротьби з діяннями певних категорій, ступінь їхньої поширеності й небезпеки.

     Згідно  зі статтями 201, 311 КПК України експерт може бути допитаний як у ході виконання досудового, так і при судовому слідстві.

         На практиці допит експерта особою, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа (дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею (судом), є одним із способів оцінки достовірності висновку експерта, хоча кримінально-процесуальний закон і не передбачає такого самостійного джерела доказів, перерахованих в ст. 65 КПК України, як показання експерта.

       Окремо показання експерта не можна віднести до джерел доказів, але оскільки вони містять ті чи інші фактичні дані, на основі яких слідчий чи суддя (суд) встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння в особи, яка обвинувачується в його вчиненні, — їх можна віднести до доказів, і тому вони мають доказове значення, а в сукупності з висновком експерта набувають статусу джерел доказів.

     Показання експерта близькі до показань свідка, оскільки здійснюються за правилами допиту свідків. Експерт, як і свідок, попереджається перед допитом про кримінальну відповідальність за тими ж самими статтями Кримінального кодексу (за дачу завідомо неправдивих висновків та за відмову від надання висновку), а також методика його проведення аналогічна методиці допиту свідка.

     Як  правило, допит експерта здійснюється, коли необхідно отримати будь-яке  роз'яснення чи доповнення з приводу  вже проведеної експертизи, щоб не було підстав для проведення додаткових досліджень. 
                                                  Висновок

         Як указувалося вище, експертиза є одним з джерел отримання, як нових доказів, так і перевірки достовірності тих, що є. У тому випадку, коли експертиза є новим доказом, що суперечить іншим наявним в матеріалах справи доказам, то прямої підстави для проведення повторної експертизи немає. В цьому випадку можна проводити оцінку доказів і, або спростовувати висновок експерта сукупністю інших доказів, або визнавати недостовірними представлені сторонами докази.

         В той же час, суперечність експертизи іншим матеріалам справи піддає сумніву само експертний висновок, його обгрунтованість, кваліфікованість, Тому, без проведення повторної експертизи в даному випадку не обійтися, оскільки одним доказом, якщо виходити з його достовірності, спростувати сукупність інших, що узгоджуються між собою, практично неможливо. В той же час, експертний висновок, що ставить під сумнів один з представлених стороною доказів (наприклад, достовірність підпису особи на представленому документі), може також суперечити представленим цією стороною доказам. Проте воно при цьому узгоджуватиметься з іншими доказами і в цілому не суперечити матеріалам справи. Тому, проведення ні повторної, ні додаткової експертизи в даному випадку вимагатися не буде.

         Підводячи підсумок викладеному необхідно відзначити, що незалежно від того, який результат з'явиться наслідком проведення експертного дослідження, воно дає можливість суду не тільки оцінити правдивість і обгрунтованість доводів сторін, але і ухвалити правильне рішення. А тому, нехтувати цим важливим джерелом отримання доказів жодною мірою не слідує.

        Судова експертиза – це одна з форм використання науково-технічних досягнень в цивільному процесі. Суть судової експертизи полягає в аналізі експертом матеріальних об'єктів експертизи (речових доказів), що надаються в його розпорядження, а також різних документів, з метою встановлення фактичних даних, що мають значення для правильного дозволу справи.

     Судові  експертизи по цивільних справах  призначаються в тих випадках, коли для дозволу певних питань при  виробництві по цих справах необхідні  наукові, технічні і інші спеціальні пізнання.

     У цивільному судочинстві експертиза призначається визначенням судді, як правило, при підготовці справи до судового розгляду. Питання, що підлягають експертному роз'ясненню, кінець кінцем, визначає суддя. Сторони мають право представити свої питання. Відхилення запропонованих питань суддя зобов'язаний мотивувати.

     За  наслідками дослідження експерт  складає висновок, який є одним  з передбачених законом джерелом доказів, а фактичні дані, що містяться  в нім, доказами.

     Експертиза  є самостійною процесуальною  формою отримання нових і уточнення (перевірки) наявних речових доказів.

     Судову  експертизу від експертиз, здійснюваних в інших сферах людської діяльності, відрізняють наступні ознаки:  підготовка матеріалів на експертизу, призначення  і проведення її з дотриманням  спеціального правового регламенту, що визначає (разом з відповідною процедурою) права і обов'язки експерта, суб'єкта, що призначив експертизу, учасників цивільного процесу.

     Слід  зазначити, що судова експертиза має  величезне значення не тільки в цивільному процесі, але і в арбітражному, кримінальному судочинстві.

     Дослідивши  класифікацію судових експертиз, запропоновану  в теорії, зокрема за такими підставами: послідовністю проведення експертиз (первинна та повторна); обсягом досліджень (основна та додаткова); кількістю  експертів (одноособова та комісійна); характером знань, які використовуються (однорідна та комплексна), – обґрунтовується, що процесуальне значення мають лише повторні, додаткові, комплексні та комісійні експертизи.

     Аналіз  правового статусу експерта як особи, наділеної процесуальними правами та обов’язками, дозволяє зробити висновок про те, що процесуальне законодавство не виділяє юридичну особу як суб’єкта процесуальних відносин, який проводить експертизу. Саме судовий експерт несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а не установа, в якій він працює, навіть у тому випадку, коли вона спеціалізується на здійсненні судово-експертної діяльності.

     Пропонується  закріпити в новому ЦПК України:

     – обов’язок суду призначати експертизу у разі заявлення клопотання про це обома сторонами лише за умови відсутності обставин, що виключають можливість проведення такої експертизи, наприклад, вимоги сторін про проведення експертизи з правових питань;

     – положення про необхідність виклику  до суду експерта, який є працівником  експертної установи або має кваліфікацію судового експерта, лише якщо виникає  потреба у допомозі спеціаліста  при формулюванні питань або відібранні зразків для порівняльного дослідження, оскільки зазначені особи попереджаються про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків при присвоєнні кваліфікації судового експерта;

     – віднесення до судових витрат не лише сум, які підлягають виплаті експертам, зокрема: витрат, пов’язаних із переїздом  експерта до місця виклику і назад, наймом житла, та інших необхідних витрат, пов’язаних із перебуванням експертів  за межами постійного місця перебування (наприклад, витрат на харчування), – а й грошових сум, безпосередньо пов’язаних із проведенням дослідження, тобто з використанням спеціальних матеріалів, зносом обладнання тощо;

     – право експерта на оскарження дій, які  порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, і порядок такого оскарження; та інші.

     На  підставі проведеного аналізу Закону України «Про судову експертизу» пропонується виключити із поняття судової експертизи вказівку на те, що об’єктом експертизи можуть бути “явища і процеси”, оскільки ним є лише матеріальні речі. У зв’язку з цим, потрібно визначити в статті 1 даного Закону поняття судової експертизи таким чином: «Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду».  

     Список  використаних джерел 

1. Бичкова С.С. Предмет експертизи в цивільному процесі України // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ, 2001. – Вип. 12. – С. 310 – 312.
2. Бичкова С.С. Деякі питання правового регулювання комплексної та комісійної експертиз // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К.: НАВСУ, 2002. – № 1. – С. 262 – 269.
3. Бичкова С.С. Деякі аспекти класифікації висновків експерта // Правове регулювання економіки. – К.: КНЕУ, 2002. – Вип. 3. – С. 238 – 244.
4. Бичкова С.С. Сутність висновку експерта // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К.: НАВСУ, 2003. – № 2. – С. 253 – 257.
5. Бичкова С.С. Процесуальні питання експертизи в цивільному процесі України // Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: Тези доповідей науково-практичної конференції. – К.: НАВСУ, 2000. – С. 158 – 160.
6. Бичкова С.С. Права та обов’язки експерта в цивільному процесі України // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції. – К.: НАВСУ, 2001. – Ч. 1. – С. 210 – 213.
7. Бичкова С.С. Постановка питань експерту при призначенні експертизи // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. – Хмельницький, 2002. – Спецвипуск № 1. – С. 242 – 243.
8. Бичкова С.С. Ухвала про призначення експертизи в цивільному процесі України // Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства: Матеріали міжвузівської курсантської (студентської) наукової конференції. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 343 – 346.
9. Цивільне процесуальне право. Конспект лекций/ К.О.Гущина. – М.: Ексмо, 2007.
10. Власов А.А. Цивільне процесуальне право: Підручник. – М.: ТК Велбі, 2004.
11. Васильєва Ж. В. Проблемні питання додаткової та повторної експертизи в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. ст. / Прикарпат. ун-т ім. Василя Стефаника. — 2004. — Вип. 14. — С. 157—161. 
12. Васильєва Ж. В. Підстави призначення експертизи в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Держава і право. — 2005. — Вип. 27. — С. 353—358.  
13. Васильєва Ж. В. Зміст та структура висновку експерта в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Університетські наукові записки : часоп. Хмельниц. ун-ту упр. та права. — 2005. — № 3. — С. 111—116.
14. Васильєва-Шаламова Ж. В. Процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному процесі / Ж. Васильєва-Шаламова // Судоустрій і судочинство в Україні. — 2007. — № 4. — С. 43—50.
15. Васильєва-Шаламова Ж. В. Участь у цивільному процесі експерта та спеціаліста : (порівнял.-правовий аспект) / Ж. В. Васильєва-Шаламова // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2008. — № 5. — С. 103—110.
16. Васильєва Ж. В. Висновок експерта як засіб доказування / Васильєва Ж. В. // Молодь у юридичній науці : зб. тез доп. Міжнар. наук. конф. молодих вчених «Другі осінні юридичні читання» (14–15 листоп. 2003 р.) / Хмельниц. ін-т регіон. упр. та права. — Хмельницький, 2003. — С. 296—298. 
17. Васильева Ж. В. Комплексные и комиссионные экспертизы в гражданском процессе / Ж. В. Васильева // Правовое обеспечение устойчивого развития Республики Беларусь в контексте интеграционных процессов : сб. тез. Первой респ. науч.-практ. конф. (г. Гомель, 6—7 апр. 2006 г.) : в 2 ч. / ред. Богданов Е. В. — Гомель, 2006. — Ч. 2. — С. 218—221.
18. Цивільний процес. Підручник для вузів. Отв. редактор проф. Осипов ю.К. – М.: Видавництво БЕК, 1995.
19. Цивільний процес: Підручник / Отв. ред. проф. У. У. Ярков. – М.: Іздат.: БЕК, 2004.
20. Цивільний процес. Допомога для підготовки до экзаменам//Под ред. Кисельова АН.. – М.: Юрайт-м, 2002.