Висновок експерта, допит експерта

     Проведення  додаткової експертизи може бути доручено тому самому або іншому експертові.

     3. Повторна експертиза призначається,  коли є сумніви у правильності  висновку експерта, пов’язані з  його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

     Проведення  повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.

     4. В ухвалі про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

     5. У разі призначення додаткової  або повторної експертизи, крім  матеріалів, зазначених у ст. 144 ЦПК,  до експертної установи (експертові) надаються також висновки попередніх експертиз з усіма додатками (фотознімками, порівняльними зразками тощо), а також додаткові матеріали, що стосуються предмета експертизи, які були зібрані після надання первинного висновку. В ухвалі про призначення додаткової або повторної експертизи зазначаються мотиви й підстави їх призначення. 
                    Розділ 3. Висновок експерта, допит експерта

     Висновок  експерта, як правило, складається із трьох частин: вступних, дослідницької  й висновків.

     У модній частині висновку вказуються: експертна установа: кримінальна справа, по якому проводиться експертиза; орган, що призначив експертизу; дати подання матеріалів і дачі висновку; питання; перелік отриманих матеріалів і стан упакування; дані про експерта (посада. спеціальність, учений ступінь, звання, експертний стаж); хто був присутній при проведенні експертизи. У деяких випадках вступна частина містить коротку фабулу справи, а також інформацію про спрямований експертом запитах і отриманих на них відповідях. У висновках повторних експертиз, крім того, перераховуються висновки первинної експертизи, а у висновках комплексних - вказується, як були розподілені питання між експертами різних спеціальностей.

     Структурно-дослідницька частина відбиває послідовно етапи  експертизи, починаючи з детального огляду. Експерт, як правило, не обмежується однією методикою й прагне встановити сукупність даних, випливаючи від загальних ознак до часток. У висновку вказуються застосовані методики, причому маловідомі викладаються досить докладно з посиланням на джерело, а також використане встаткування, перераховуються матеріали справи, що підлягають вивченню. Якщо проводилися експерименти, у висновку вказується їхня кількість, умови проведення кожної групи експериментів і результати. У висновках комплексних експертиз перераховуються дослідження, проведені кожним експертом, і його висновки, які є проміжними стосовно загального висновку. Закон передбачає можливість установлення експертом у ході дослідження нових обставин, що мають значення для справи, про які раніше не було відомо наслідку. У такому випадку експерт може зі своєї ініціативи поставити додаткове питання (він також вказується у вступній частині) привести відповідну аргументацію отриманих результатів. Висновки експерта повинні бути обґрунтованими, зрозумілими для всіх учасників процесу й містити прямі відповіді на поставлені питання. По змісту висновки експерта можуть ставитися до властивостей, стану об'єктів, до обставин і механізму події, можуть свідчити про існування фактів, об'єктів, про включення їх у який-небудь клас або групу, про відповідність (невідповідності) яких-небудь дій спеціальним правилам.

         За формою висновки можуть бути однозначними або альтернативними, умовними або безумовними, стверджувальними або негативними. Вони можуть викладатися в категоричній або ймовірній формі. Висновок, зроблений у ймовірній формі (коли обмежений обсяг досліджуваного матеріалу, недостатня виразність ознак або не ясна частота зустрічальності встановленої сукупності ознак), не може бути покладений в основу обвинувального висновку або вироку. Такі висновки використаються в організаційній і оперативно-розшуковій діяльності. Експерт підписує висновок, за висновки якого він несе персональну відповідальність. Висновку комісійної й комплексної експертиз підписуються всіма членами комісії, якщо їхня думка збігається. Якщо думка якого-небудь експерта розходиться з думкою інших членів комісії, вона становить окремий висновок за своїм підписом.

        При комплексній експертизі, якщо хто-небудь із експертів не може оцінити ступінь взаємозв'язку й місце отриманих їм результатів у загальному висновку, він обмежується підписом своєї частини висновку, тобто проміжного висновку. Оцінка висновку експерта як доказу здійснюється слідчим (судом) на загальних підставах. У хо де ознайомлення з висновком з'ясовуються наступні питання: чи досить представлених матеріалів, чи задоволені запити експерта, чи повно й чи об'єктивно досліджувалися представлені матеріали, чи досить ефективні застосовані при дослідженні методики, на чи всі питання отримані відповіді й чи відповідають вони встановленим результатам. Далі слідчий (суд) зіставляє висновки експерта з іншими зібраними в справі доказами, визначає місце й значення кожного встановленого факту в системі доказів і оцінює висновок у цілому. Для одержання роз'яснень або доповнень по отриманий ному висновку слідчий може допитати експерта. Висновок і протокол допиту експерта повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинувачуваному, котрий може дати свої пояснення й заявити заперечення. У випадку, якщо заперечення визнані істотними, розглядається питання про призначення додаткової або повторної експертизи.

        Здійснюючи розслідування по кримінальній справі, слідчий прагне певним чином упорядкувати свою діяльність, перевести її в розумне, раціональне, методично доцільне русло. Із цією метою він насамперед звертається до власного досвіду організації й здійснення роботи зі справ аналогічної категорії, відшукує в ньому підходи, що виправдали себе,, прийоми, які допомогли йому в минулому домогтися успіху в розслідуванні, прийти до мети найкоротшим шляхом, показали свою заможність і продуктивність.

         Осмислюючи все коштовне зі свого досвіду, відокремлюючи необхідне від випадкового, головне від другорядного, слідчий намагається використати відбилися в його пам'яті закономірності при роботі з нової справи в подібних умовах. Однак відома недостатність індивідуального досвіду й особистого знання диктує йому необхідність звертатися не тільки до власного професійного минулого, але й до передового досвіду його колег, узагальненому на науковій основі й відбитому в тих або інших типових криміналістичних моделях, використовуючи його для пошуку оптимального виходу зі сформованої ситуації. Коло даного роду інформаційних моделей досить різноманітний. З розглянутої точки зору корисними для слідчого можуть виявитися положення криміналістичної теорії пошуково-пізнавальної діяльності, а також наукова продукція, розроблювальна в розділах про криміналістичну техніку й тактика. У цих джерелах утримуються знання, що дають подання про загальметодичні схеми розслідування, окремих слідчих дій і їхніх комплексів, методах, прийомах, правилах роботи з об'єктами техніко-криміналістичного й тактичного впливу. І все-таки ці знання не будуть вичерпними й повною мірою адекватними потребам слідчого, якщо вони не доповнені, не запліднені знаннями з області криміналістичної методики розслідування. У силу специфіки завдань, розв'язуваних у рамках інших розділів криміналістики, такого роду особливості не враховуються При теоретичному, техніко-криміналістичному й тактико-криміналістичному дослідженнях. Загальнотеоретичні положення, результати досліджень у криміналістичній техніці й тактику носять загальний характер і розраховані на з по всіх кримінальних справах.

         Так, проблема тактичного забезпечення розслідування припускає розробку прийомів і правил допиту, обшуку, інших слідчих дій. По своєму змісті ці розробки мають досить високий рівень спільності, оскільки розраховані на застосування в ході розслідування всіляких злочинів незалежно від їх групової, видової й внутрішньовидової специфіки. Тому дані прийоми й правила абстраговані від безлічі деталей, усіляких нюансів, характерних для слідчих дій, які проводяться по тій або іншій категорії справ, у тій або іншій ситуації. У той же час виявлення, облік і використання своєрідності слідчих дій, інших компонентів слідчої роботи зі справ конкретних категорій - одна з найважливіших відмітних рис наукових розробок, націлених на створення методик розслідування, одна із принципових, практично значимих пар такого роду наукової продукції. Методики розслідування конкретних категорій діянь відбивають закінчені цикли зазначеної діяльності на яких-небудь її етапах або всій їхній сукупності, несуть знання про групову, видову, внутрішньовидову специфіку організаційної, гносеологічної й технологічної структур процесу пошуку й пізнання. Причому робиться це як на рівні, загальному для всіх випадків розслідування діянь, що входять у досліджувану категорію, так і стосовно до специфіки діяльності в умовах типових пошуково-пізнавальних ситуацій. Практичне значення мають типові інформаційні моделі ще одного класу, створювані в розглянутому розділі криміналістики. Помічено, що при розслідуванні по справах всіляких категорій поряд зі специфічними завданнями, характерними для розслідування одних категорій і не характерними для інших категорій справ, також вирішуються завдання, які можуть виникнути по всім без винятку справам. Оскільки цей процес носить закономірний характер, зложилася об'єктивна необхідність у розробці методик рішення завдань, типових для всіх випадків розслідування. І такі методики не тільки створені, але й з успіхом застосовуються на практиці (наприклад, методики дослідження алібі, виявлення й викриття інсценівок).

         Криміналістичну методику розслідування як вид наукової продукції варто відрізняти від подібних понять і, насамперед від однойменного розділу криміналістики як науки й навчальної дисципліни. Криміналістична методика розслідування як розділ зазначеної науки являє собою систему знання про поняття, сутність, зміст цієї частини криміналістики, а також про те, які, на якій основі, у яких цілях і шляхом реалізації яких методів і іншого наукового інструментарію створюються методичні рекомендації, адресуемые слідчій практиці, який їхнє коло, структура й зміст. Тому в системі цього знання виділяються дві частини:

1) теоретичні  основи криміналістичної методики  розслідування (загальні положення);

2) сукупність  конкретних методик (методичних  комплексів) розслідування, створюваних у розглянутому розділі. Конкретні методики як один з видів криміналістичної наукової продукції і є тим, що ставиться до класу типових інформаційних моделей.

        Їхнє завдання полягає в тім, щоб дати систематизований опис механізму, технології діяльності слідчого при рішенні якого-небудь завдання, певної групи або всього комплексу криміналістичних завдань попереднього розслідування. Такі моделі виступають як джерело інформації, що вказує на те, що повинне бути зроблене по тій або іншій категорії справ, у тій або іншій ситуації і якому образі це повинне робитися. Сказане не слід розуміти в тому розумінні, що в криміналістичних методиках розслідування втримуються типові варіанти рішення буквально всіх питань, з якими зіштовхується слідчий.

       Криміналістичні методики розслідування тому й називаються криміналістичними, що в них розглядаються лише криміналістичні завдання й механізм, технологія, процедура їхнього рішення за допомогою можливостей криміналістичної науки. Цим криміналістичні методики розслідування відрізняються від методичних посібників, руководств для слідчих, у яких у комплексі розглядаються кримінально-правові, карно-процесуальні, криміналістичні, кримінологічні й деякі інші питання, які вирішуються слідчим у процесі розслідування в справі. У силу цього про, що називається типовою криміналістичною методикою рас проходження являє собою в сутності методику пошуково-пізнавальної діяльності в криміналістичному трактуванні цього поняття. Типову криміналістичну методику розслідування варто відрізняти й від методики розслідування по конкретній кримінальній справі. Як різновид наукової продукції перша із зазначених методик являє собою якийсь еталон того, як слід діяти слідчому в тих або інших умовах.

         Оскільки мова йде про типовий варіант даної діяльності, вона має для слідчого допоміжне, що орієнтує значення. У зміст типових методик входять лише положення, що відбивають все те, що з необхідністю у всіх розглянутих випадках повторюється, є типовим і для досліджуваних діянь певного класу, і для діяльності по їхньому дослідженню. Природно, що тому в ній не враховується маса деталей, з якими слідчий має справу при розслідуванні по конкретній справі, але які з необхідністю не повторюються у всіх аналогічних випадках, є по своєму унікальними, не характерними для явищ усього класу. На відміну від цього, методика роботи з по конкретній справі являє собою сугубо індивідуальний, єдиний у своєму роді, неповторний акт іншої природи. Його можна визначити як обумовлену предметом доведення систему слідчих і інших передбачених нормами права дій, практично здійснюваних в оптимальній послідовності з метою встановлення істини в справі й прийняття відповідним підсумкам розслідування правових рішень.

         Таким чином, зазначена методика являє собою не систему методичних рекомендацій, що вказують на те, як доцільно діяти, а систему реального практичного втілення в життя узагальнених методичних ідей, схем і процедур в умовах роботи з конкретної кримінальної справи. Криміналістичні методики розслідування як вид наукової продукції підрозділяється на дві групи:

1) загальні  методики розслідування: 

2) частки  методики розслідування. 

       У свою чергу, перша група методик складається з комплексу методик рішення типових для справ різної категорії завдань і методик розслідувань певних груп криминалистически подібних видів злочинів (наприклад, злочинів, чинених неповнолітніми, злочинів, чинених засудженими під час від'їзду покарання в ИТУ, злочинів у сфері економіки). Загальні методики розслідування ставляться до категорії так званого предпосылочного знання, що має велике методологічне й евристичне значення. Роль предпосылочного знання полягає в тім, що воно виступає як джерело інформації загального характеру, використовуваної при рішенні конкретних проблем. Це знання допомагає формулювати проблеми, визначати область і стратегію пошуку, вибирати засобу рішення проблем, виявляти характер досліджуваної ситуації й т.д.

     Об'єктивні  передумови для розробки загальних  методик розслідування закладені  в діалектичному зв'язку класу й видів явищ, що входять у даний клас. Цей зв'язок і визначає відповідну стратегію наукового пізнання. Справа в тому, що, містячи в собі кілька різних видів, усякий клас характеризується як деяким загальним змістом, властивим всім видам, так і специфічними особливостями кожного виду. Ці протилежні характеристики представлені в кожному окремому виді, що й дає можливість при його вивченні виявити в ньому не тільки специфічний зміст, але й таке, котре є загальною характеристикою як цього, так і інших видів, тобто характеристикою всього класу. У загальні методики розслідування включаються положення, що містять інформацію про те, які обставини встановлюються у всіх випадках дослідження певних подій, розслідування тих видів діянь, які входять як елементи у відповідну криминалистически подібну групу, як організується й здійснюється робота з їхнього виявлення й доведення, як слід діяти слідчому в умовах типових для даної категорії справ ситуацій.