Невиплата пенсій ,стипендій, заробітніх плат та інших соціальних виплат

Відповідно до законодавства  про оплату праці заробітна плата  працівників підприємств на території  України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території  України. Виплата заробітної плати  у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється. Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не нижче собівартості) в тих галузях або за тими професіями, де така виплата, що еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників.

Пенсія - це форма соціального  забезпечення, яке встановлюється для  непрацездатних, а за настання передбачених законом  умов і для інших громадян та гарантує їм право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання. Відповідно до законодавства України пенсії поділяються на трудові (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальні (наприклад, за особливі заслуги). Відповідальність за ст. 175 настає за невиплату будь-якої встановленої громадянинові відповідно до закону пенсії [28, с.351].

Стипендія - вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, слухачам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою матеріального забезпечення їх соціального захисту (учасникам бойових дій; особам, які мають особливі заслуги перед Вітчизною; найбільш талановитим молодим; ученим; найбільш обдарованим молодим митцям; видатним діячам науки, освіти та культури; талановитим перспективним спортсменам; чемпіонам Олімпійських та Параолімпійських ігор; стипендій, імені Тараса Шевченка учням середніх загальноосвітніх навчальних закладів тощо). Склад злочину, передбаченого ст. 175, утворює  невиплата будь-якої встановленої відповідно до закону стипендії, у т. ч. іменної, державної довічної та іншої стипендії, що встановлюються відповідно до закону для певних категорій громадян.

Інша, встановлена заходом  виплата, - це інша, крім заробітної; плати, стипендії, пенсії, установлена законом виплата громадянам, яка здійснюється на регулярній основі (щомісячно). Це, зокрема: грошове утримання військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, довічне грошове утримання судді, певні види державної соціальної допомоги (наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми), доплати і компенсації, які здійснюються відповідно до законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [24, с.511].

Злочин вважається закінченим з моменту, коли сплив останній строк  виплати заробітної плати, стипендії, іншої установленої законом виплати громадянам і її невиплата становить більше ніж за один місяць. Так, при невиплаті заробітної плати цей злочин вважатиметься закінченим з моменту настання дня, наступного за тим, у який мало бути виплачено першу частину заробітної плати за другий місяць. При невиплаті пенсії - з моменту настання дня, наступного за днем, який був останнім за строками виплати пенсії за другий місяць [26, с.374].

Отже, підходи вчених до визначення об’єкту аналізованого злочину  є різними, вони залежать від того, яку саме теоретичну позицію поділяє вчений. У якості об’єкту визначають права на отримання заробітної плати чи соціальних виплат, або правовідносини, якими забезпечуються ці права. Вважаємо, що об’єктом злочину невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат можна вважати правовідносини, які забезпечують реалізацію конституційного права на своєчасне отримання заробітної плати та соціальний захист. Об’єктивна сторона злочину виражається у безпідставній невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більше ніж за один місяць. Заробітна плата — це винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з існуючими нормами праці. Пенсія — це форма соціального забезпечення, яка передбачає собою Платіж, встановлений до кінця життя або на тривалий строк для непрацездатних громадян, а також для інших громадян, що мають право на пенсію. Згідно із законодавством України пенсії поділяються на трудові та соціальні. Відповідальність за ст. 175 КК настає за невиплату будь-якого виду пенсій, встановленого громадянину відповідно до закону. Стипендія — це вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, аспірантам, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою їхнього матеріального забезпечення та соціального захисту. Відповідальність за ст. 175 КК тягне невиплата будь-якого виду стипендії. Під іншою встановленою законом виплатою слід розуміти будь-які інші, крім заробітної плати, стипендії та пенсії виплати громадянам, що здійснюються на регулярній основі (щомісячно), наприклад, соціальна допомога по догляду за дитиною, доплати і компенсації громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ін.

2.2.Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак

Суб’єктом злочину згідно норм ст. 18 КК України є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність [4].

Це визначення характеризує поняття загального суб’єкта, тобто містить у собі таку сукупність ознак, що є обов’язковою для особи, яка вчинила будь-який злочин. Отже, кримінальній відповідальності і покаранню може підлягати особа тільки при наявності трьох ознак: а) фізична, б) осудна, в) яка досягла певного віку.

З самого визначення суб’єкта в ч. 1 ст. 18 КК, тобто з вказівки на осудність та вік особи, випливає, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок закріплений, зокрема, у статтях 6, 7, 8 КК, які передбачають, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктами злочинів юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації та ін.). Якщо, наприклад, на якому-небудь підприємстві внаслідок порушення певних вимог законодавства про охорону праці заподіяна шкода здоров’ю потерпілого або спричинена загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи або громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності [25, с. 67].

Загальні ознаки суб’єкта злочину не згадуються в диспозиціях норм Особливої частини КК, оскільки є обов’язковими для всіх складів злочинів. У ряді випадків закон передбачає відповідальність осіб, наділених, окрім загальних ознак суб’єкта, додатковими ознаками, що характеризують відповідну особу як спеціального суб’єкта злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо названі в диспозиції відповідної норми КК, або визначаються шляхом тлумачення цієї чи інших норм КК. Інколи ознаки спеціального суб’єкта вказані в окремій нормі, наприклад, поняття службової особи визначається у примітці до ст. 364.

Частина 2 ст. 18 КК визначає поняття спеціального суб’єкта, тобто такого, який крім загальних ознак, передбачених у ч. 1 цієї статті, характеризується додатковими ознаками, передбаченими в статтях Особливої частини КК як обов’язкові для суб’єктів певних злочинів. Отже, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ці певні злочини, треба встановити наявність трьох загальних ознак (особа фізична, осудна, досягла певного віку) і додаткову — спеціальну ознаку. Спеціальні ознаки можуть бути різними: службовий стан (директор), професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін. [25, с.68].

Таким чином, суб’єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона:

1) є фізичною особою, тобто людиною; 

2) є осудною; 

3) досягла віку, з якого  може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб’єкта злочину. Вони є обов’язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Відсутність ознак спеціального суб’єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК.

У випадку вчинення такого злочину, як невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати суб’єкт злочину спеціальний [23, с.267].

Щодо аналізованого  злочину, то конкретні ознаки, які  визначають спеціального суб’єкта прямо вказані в законі, у диспозиції ст. 175: «Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності» [4]

Отже, суб’єктом цього злочину може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності  чи громадянин - суб’єкт підприємницької діяльності. інші службові особи підприємств, установ, організацій, а так само приватні особи можуть нести кримінальну відповідальність за цією статтею лише як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники). Це стосується і фізичних осіб - засновників підприємств, які не є їх керівниками. За наявності підстав такого роду їхні дії можуть утворювати склад самоправства чи іншого складу злочину [27, с.419].

Суб’єктивна сторона характеризується лише умисною формою вини [27, с.419].

Поняття умислу і його види досить чітко  визначено законодавцем у ст. 24 КК України. Згідно норм цієї статті  умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. [4].

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу має, як бачимо, багато спільного. Але, як зауважує Ю. Баулін, їх аналіз дає можливість виділити три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків. Це усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільне небезпечних наслідків і бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Перші дві — усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення — його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий [25, с.81].

Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільне небезпечних наслідків. Ці ознаки належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони різні за своїм змістом. Усвідомлення суспільне небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину (значущість об’єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільне небезпечні наслідки [25, с.81]. Це повною мірою застосовне до вчинення аналізованого нами злочину

Нарешті, вольова ознака прямого умислу — це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу, тому діє свідомо і цілеспрямовано. Це також повністю відповідає обставинам, у яких зазвичай вчинюється аналізований нами злочин. Не виплачуючи заробітну плату, чи пенсію, чи стипендії, посадова особа має на меті зазвичай певні корисливі цілі. Адже, непоодинокими є випадки, коли призначені на пенсії і стипендії кошти чиновниками «прокручуються» в інших банках, вони отримують з цих грошей певний зиск, наприклад, у вигляді процентів. Таким чином, мова щодо невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати повинна йти саме про прямий умисел.

Отже, суб’єкт злочину, відповідальність за який визначається ст. 175 КК України -  невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати - спеціальний, це - керівник підприємства, установи, організації будь-якої форми власності. Суб’єктивна сторона характеризується виною у формі прямого умислу, оскільки особа, яка вчинює аналізований злочин в силу свого службового положення розуміє сутність і суспільно-небезпечні наслідки свого діяння.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СУДАМИ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРО НЕВИПЛАТУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, СТИПЕНДІЇ, ПЕНСІЇ ЧИ ІНШИХ УСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ВИПЛАТ

3.1.Проблеми кваліфікації злочину

Хоча кваліфікація аналізованого у курсовій роботі злочину не повинна була б викликати  значних ускладнень (оскільки в законі чітко прописано, що безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб’єктом підприємницької діяльності, карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, карається штрафом від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років), все одно на практиці виникають певні ускладнення.