Невиплата пенсій ,стипендій, заробітніх плат та інших соціальних виплат

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат» полягає в тому, що саме людина є головною цінністю правової держави. Складна ситуація, яка склалась в Україні, характеризується як ростом злочинності в цілому, так і зростанням числа злочинів проти конституційних прав громадян, в тому числі – права на винагороду за свою працю. Право кожної людини отримувати за свою працю відповідну оплату є невід’ємними загально визнаними правом, і захист цього права є обов’язком держави. Натомість на практиці часто стикаємось з ситуаціями, коли заробітна плата та інші виплати, такі, як стипендії і пенсії затримуються. Причому, винними є не лише, приватні підприємці, а часто – державні службовці, котрі вважають за можливе маніпулювати бюджетними коштами, і, як підказує досвід, найчастіше – у власних корисливих інтересах. Вони при цьому не замислюються, якої шкоди завдають найнезахищенішим прошаркам населення, якими є пенсіонери і студенти. Адже, лише частина тих, хто вчасно не отримав зарплату, пенсію чи стипендію може розраховувати на матеріальну допомогу від родичів чи з інших джерел. А ще ж є значна частина тих, кого невиплата в прямому значенні ставить на межу виживання. Тож, цей злочин наносить значну шкоду громадянам, одночасно він знижує авторитет держави в очах її громадян, оскільки заробітна плата працівників бюджетних установ, пенсії, стипендії, хоча і виплачуються різними відомствами, але сприймаються однозначно як державні виплати, і це правильно. Тож, забезпечення законності в цій сфері є важливим завданням держави.

Актуальність досліджуваної теми підтверджує і те, що наприкінці 2010 року Генпрокурор України В.Пшонка ініціював посилення кримінальної відповідальності за грубе порушення законодавства про працю та невиплату заробітної плати. Він звернувся до президента В.Януковича як суб’єкту законодавчої ініціативи з проханням про внесення розробленого Генпрокуратурою законопроекту на розгляд Верховної ради. Згідно повідомлення Генпрокуратури України за 9 місяців 2010 року було розглянуто 1745 справ цієї категорії та винесено обвинувачення щодо 901 людини. При цьому 798 осіб (88,5%) були засуджені до штрафу і лише 2 людини до реального позбавлення волі за сукупністю вироків, інші посадові особи були притягнуті до кримінальної відповідальності, не пов’язаної з позбавленням волі. Причому кількість злочинів за фактами умисного ухилення від виплати заробітної плати та грубого порушення законодавства про працю не зменшується. За вказаний період у сфері оплати праці органами прокуратури порушено понад 2,1 тисяч кримінальних справ, що на 14% (297 справ) більше, ніж за аналогічний період минулого року. Отже, чинні межі покарань за злочини цієї категорії не досягають мети попередження вчинення нових кримінально караних діянь. Законопроектом, спрямованим до президента, пропонується передбачити штраф у розмірі до 85 тисяч гривень або позбавлення волі на строк до п’яти років. Все викладене вище зумовлює актуальність обраної для дослідження теми.

Ступінь дослідження. Розробці питань відповідальності за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, з огляду на актуальність цієї теми приділяється значна увага. Проблематика теми розробляється такими авторами як: М.І.Хавронюк та М.І.Мельник у Науково – практичному коментарі до Кримінального кодексу України; П.П.Андрушко, С.Д.Шапченко, С.С.Яценко у підручнику з Кримінального права України; тему розглядають інші автори навчальної літератури у контексті теми про злочини проти виборчих і трудових прав громадян.

Об’єкт дослідження: кримінально-правові відносини, які виникають при невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Предмет дослідження: сукупність правових норм, що встановлюють кримінальну  відповідальність за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Метою роботи є дослідження  проблемних питань пов’язаних із визначенням кримінальної відповідальності за злочин, який полягає у невиплаті заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Завдання, які необхідно  вирішити для досягнення поставленої у роботі мети є такими:

• охарактеризувати невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат як злочину проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини в Україні та за кордоном;
• дати кримінально-правову характеристику об’єктивних ознак злочину;
• проаналізувати суб’єктивні ознаки злочину;
• дослідити проблеми кваліфікації злочину;
• визначити особливості призначення кримінально покарання та звільнення від кримінальної відповідальності у даній категорії справ.

Методи, які використовувалися  у ході дослідження були такими: метод аналізу наукової літератури, формально-логічний та структурний методи, які дали можливість визначити структуру об’єкту і особливості суб’єктивної сторони злочину, проаналізувати кримінально-правові норми. Також використовувався метод узагальнення.

Структура роботи: вступ, три розділи, чотири підпункти, висновки та список використаних джерел.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ «НЕВИПЛАТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, СТИПЕНДІЇ, ПЕНСІЇ ЧИ ІНШИХ УСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ВИПЛАТ» ЯК ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

Стаття 3 Конституції  України проголошує, що людина, її життя  і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріплені у другому розділі Конституції України, у статтях 21—62 права та свободи людини і громадянина гарантуються та захищаються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань. Нарешті, право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції України [1].

Зокрема, у ст. 43 Основного закону закріплено положення про те, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом [1].

У ст. 46 Конституції закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є  
основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не  
нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [1].

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» [9], Кодексом законів про працю України [7] (далі — КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ст. 1 Закону «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч. 3 ст. передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов’язань щодо оплати праці. У ч. 5 ст. 24 зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості [9].

У ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. Відповідно до ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум провадиться в день звільнення [7, с.83].

Ст. 175 Кримінального кодексу України (далі — КК) передбачає кримінальну відповідальність за невиплату заробітної плати. Згідно положень цієї статті, за умисну безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої соціальної виплати громадянам більше ніж за один місяць керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Ст. 175, законодавець вміщує у розділ V Особливої частини КК, який має назву «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина». Об’єднання такої досить значної кількості злочинів у межах одного розділу зумовлюється тим, що вони мають спільний родовий об’єкт. У розділ V згруповано злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього  об’єкта, всі злочини, передбачені п’ятим розділом, дослідники поділяють на такі види [22, с.323]:

Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права — ст. 157; неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів — ст. 158; порушення таємниці голосування — ст. 159; порушення законодавства про референдум — ст. 160.

Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій — ст. 170; перешкоджання законній професійній діяльності журналістів — ст. 171; грубе порушення законодавства про працю — ст. 172; грубе порушення угоди про працю — ст. 173; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку — ст. 174; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законом виплат — ст. 175.

Злочини у сфері охорони  права на об’єкти інтелектуальної власності: порушення авторського права і суміжних прав — ст. 176; порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію — ст. 177.

Злочини, що посягають  на інші особисті права та свободи  громадян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії — ст. 161; порушення недоторканності житла — ст. 162; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер — ст. 163; порушення недоторканності приватного життя — ст. 182; порушення права на отримання освіти — ст. 183; порушення права на безоплатну медичну допомогу — ст. 184.

Злочини проти сім’ї: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків — ст. 165; злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування — ст. 166; зловживання опікунськими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168; незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) — ст. 169.

Злочини проти свободи  совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків — ст. 178; незаконне  утримування, осквернення або знищення релігійних святинь — ст. 179; перешкоджання здійсненню релігійного обряду — ст. 180; посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів — ст. 181 [22, с.324].

Як бачимо, невиплата  заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат віднесено до групи злочинів проти трудових прав громадян.

У сусідній Російській Федерації 8 грудня 2010 року Держдума РФ в третьому, остаточному читанні схвалила законопроект, згідно якого часткове або повне утримання заробітної плати та соціальної допомоги буде каратися кримінальною відповідальністю. Зміни вносяться до ст. 1451 Кримінального кодексу РФ. Закон передбачає відповідальність через часткову невиплату зарплат, пенсій та допомог понад 3-х місяців, а також за їх повну невиплату понад 2-х місяців. До останнього часу відповідна стаття КК РФ передбачала відповідальність за невиплату заробітної плати, пенсій, стипендій та допомог понад 2-х місяців, а також відповідальність за такі діяння, які спричинили тяжкі наслідки [8].

Згідно внесених змін, часткова невиплата понад 3-х місяців, вчинена з корисливої або іншої особистої зацікавленості керівником організації, роботодавцем - фізичною особою, керівником філії, представництва або іншого відокремленого структурного підрозділу організації карається штрафом в розмірі від 100 до 120 тис. руб., або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 1 року, або позбавленням волі на строк до 1 року. Повна невиплата зарплат, стипендій і пенсій понад 2-х місяців з аналогічних підстав карається штрафом від 100 до 500 тис. руб., позбавленням волі до 3-х років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, будуть, як і до внесення змін, каратися штрафом від 200 до 500 тисяч рублів. Крім адміністративного покарання передбачається позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років або без такого [14].