Кримінальна відповідальність за незаконну лікувальну діяльність

• злочини цієї групи об’єднує не тільки суб’єкт їх учинення – особа, яка надає медичну допомогу (здійснює медичне обслуговування), а насамперед специфічне коло тих суспільних відносин, які хоча й мають своєю кінцевою метою забезпечення захисту життя і здоров’я людини, проте відбуваються в настільки складних предметно-об’єктних умовах, що зумовлюють необхідність  розглядати злочини цієї групи в рамках окремого розділу Особливої частини КК;
• розмежування злочинів у сфері медичної діяльності здійснюється переважно за об’єктивною стороною й деякими ознаками суб’єкта названих  злочинних діянь. Оскільки норми, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини у царині медичного обслуговування, є бланкетними, з’ясування змісту суспільних відносин, яким заподіюється в даному випадку шкода, змісту й обсягу прав та обов’язків їх суб’єктів – необхідна умова правильної кваліфікації названих злочинних діянь.

Окремого розгляду потребує питання щодо відмежування незаконної лікувальної діяльності від шахрайства.

З даного питання в кримінально-правовій літературі немає єдності думок. Більшість учених вважають, що незаконну  лікувальну діяльність, поєднану з  обманом пацієнта в корисливих цілях, слід кваліфікувати за сукупністю –  незаконна лікувальна діяльність і шахрайство [39, с. 12]. Таким чином, на думку вчених, що розділяють цю точку зору, розгляд обманного лікування тільки як злочину проти власності не дозволяє врахувати специфіку порушених відносин і є недостатнім. Наприклад, В.І. Касинюк вважає, що «якщо особа, яка займається незаконною лікувальною діяльністю, застосовує такі форми і методи лікування, які завідомо для цієї особи не допомагають, і одержує за це плату, то вона повинна нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 138 і 190 КК)» [31, с. 397].

Під шахрайським обманом  в кримінальному праві прийнято розуміти всяке спотворення істини або умовчання про істину, приховування фактів або обставин, які особа зобов’язана була повідомити контрагентові, свідоме спотворення істини або умовчання про неї, умисне спотворення або приховування істини з метою ввести в оману, повідомлення помилкових відомостей або приховування, умовчання про ті або інші обставини, повідомити про які було обов’язковим. [29, с. 171]. Шахрайство таким чином припускає введення потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна або надання йому права на майно.

Відносно чого може бути введений в оману пацієнт? Як ми вже встановили, лікувальна діяльність полягає в системі заходів, спрямованих на лікування і підтримання здоров’я пацієнта. Отже, шахрайський обман у цій сфері може полягати в тому, що винний нібито здійснює лікування пацієнта, що вживані ним методики обов’язково вилікують від певного захворювання, що у пацієнта взагалі є це захворювання і відносно інших фактів, безпосередньо пов’язаних з лікуванням і профілактикою, відповідно до чого пацієнт повинен заплатити за ці послуги. У той же час сутність лікувальної діяльності полягає в дії на причини і перебіг патологічних процесів в організмі з метою їх усунення і/або відновлення порушеної функції (лікування і реабілітація). Тому будь-які дії, не спрямовані на усунення захворювання або на реабілітацію, не можуть бути визнані лікувальними. За наявності необхідних умов, така діяльність може розглядатися як різновид медичної діяльності, наприклад, це показово відносно раніше розглянутого нами аборту. У зв’язку з цим, якщо особа, здійснюючи які-небудь дії, які зовні схожі з лікувальними, (огляд, консультація, надання «лікарського» засобу), проте фактично не спрямовані на лікування захворювань, переслідує мету ввести пацієнта в оману і таким чином заволодіти його майном під виглядом оплати за таке «лікування», є наявними тільки ознаки шахрайства, що не вимагають додаткової кваліфікації за ст. 138 КК.

Таким чином, незаконна лікувальна діяльність здійснюється лише діями, спрямованими на лікування і реабілітацію. Тому, якщо під виглядом лікування переслідувалася мета обманним шляхом заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене має кваліфікуватися за ст. 190 КК. Якщо ж особою одночасно здійснені дії, одні з яких містять ознаки ст. 138 КК, а інші переслідували мету шляхом обману заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене містить ознаки сукупності злочинів, передбачених ст. ст. 138 і 190 КК.

Як приклад суто «шахрайського лікування», тобто шахрайських дій, здійснюваних під виглядом лікувальної діяльності, можна навести справу П., який, маючи намір на заволодіння грошима потерпілих, «діагностував» наявність неіснуючих захворювань, а потім від них же і «лікував». П. було поставлено за провину 18 епізодів шахрайства, в кожному з яких він, крім дійсно наявного захворювання, про яке йому повідомляли пацієнти, «діагностував» і «лікував» ще п'ять-шість, як правило, важких захворювань, яких у пацієнтів ніколи не було, за що і одержав від потерпілих грошові суми у великих розмірах [63, с. 180]. У цьому випадку має місце класичний приклад шахрайських дій, спрямованих на заволодіння майном потерпілих і здійснюваних під виглядом цілительської (лікувальній) діяльності. Дані, що наявні в справі, свідчать про те, що так званий «народний цілитель» П. не здійснював і не мав наміру здійснювати лікувальну діяльність, переслідуючи лише мету заволодіння майном потерпілих. Тому в даному випадку є всі ознаки злочину, передбаченого ст. 190 КК України, за відсутності із зазначених причин ознак незаконної лікувальної діяльності. В деяких випадках такий шахрайський обман набуває вельми специфічних форм. Прикладом цього може бути скандально відома справа Г. Грабового, який оголосив себе в 2005 р. Ісусом Христом, цілителем і воскресителем мертвих. Як було встановлено слідством, Г. Грабовий за певну грошову суму (близько 39 500 карбованців) обіцяв батькам «воскресити» їх дітей, що загибли під час трагедії у Беслані. Були укладені відповідні договори. Масове воскресіння «бог» обіцяв до 14 жовтня 2005 р. Коли ж стало зрозуміло, що Грабовий не збирається нікого «воскрешати», було порушено кримінальну справу і пред'явлено звинувачення в шахрайстві [21, с. 23].

ВИСНОВКИ

Проведене у даній дипломній  роботі дослідження дозволило зробити такі висновки.

Об'єктом злочину, передбаченого  ст. 138 КК, є: а) родовим – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи; б) видовим – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я особи у сфері медичного обслуговування; в) основним безпосереднім – сукупність суспільних відносин, що забезпечують охорону життя і здоров'я пацієнта від некваліфікованої лікувальної діяльності; г) додатковим обов'язковим – сукупність суспільних відносин, які забезпечують належний порядок надання послуг у сфері охорони здоров'я.

Потерпілими від незаконної лікувальної діяльності можуть бути не тільки особи, що хворіють на що-небудь, а й здорові, такі, що звернулися до винного, наприклад, з метою профілактики можливих захворювань, особи, які помилково вважають себе хворими або яким поставили неправильний діагноз, тощо.

Об’єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Лікувальна діяльність – це специфічна форма поведінки особи, яка: а) з  фактичної сторони може полягати в актах як дії, так і бездіяльності; б) характеризується застосуванням спеціальних методів і засобів; в) має предметом свого здійснення здоров'я іншої особи; г) спрямована на усунення причин та умов патологічних процесів, викликаних порушенням нормального функціонування людського організму.

Для того щоб незаконна діяльність особи була визнана лікувальною  і підпадала під ознаки злочину, передбаченого ст. 138 КК, необхідно, аби вона полягала у впливі на причини і перебіг патологічних процесів в організмі пацієнта з метою їх усунення (лікування) і/або відновлення порушеної функції (реабілітація). У тих випадках, коли мають місце лише зовнішні ознаки незаконної лікувальної діяльності, за відсутності цієї мети (без наміру здійснювати лікування і реабілітацію) вчинене не містить ознак злочину, передбаченого  ст. 138 КК.

Посягання, передбачене ст. 138 КК, сформульоване  в законі як злочин з матеріальним складом. Із цього випливає, що та або інша форма лікувальної діяльності набуває ознак об'єктивної сторони злочину лише з того моменту, коли лікувальне втручання об'єктивувалося в негативному результаті, описаному в законі за допомогою терміну «тяжкі наслідки для хворого». Даний злочин визнається закінченим з моменту настання вказаних в законі наслідків. Особливість об'єктивної сторони цього матеріального складу полягає в тому, що незаконна лікувальна діяльність може визнаватися закінченим злочином не тільки з моменту закінчення винним всього комплексу лікувальних дій (процедур, маніпуляцій), які призвели до настання зазначених у законі наслідків, а й навіть у випадках виконання суб'єктом лише частини таких лікувальних заходів, за умови, що злочинні наслідки настали раніше, ніж була завершена в повному обсязі сама незаконна лікувальна діяльність.

Лікувальна діяльність визнається незаконною лише тоді, коли вона здійснюється: а) без спеціального дозволу; б) особою, яка не має належної медичної освіти.

Використовуваний в ст. 138 КК термін «спеціальний дозвіл» (залежно від  ситуації і суб'єкта незаконної лікувальної  діяльності) може мати різне значення, а саме свідчити про відсутність: а) або ліцензії на медичну практику, яка необхідна для лікарів, інших представників медичного персоналу, а також цілителів; б) або документу, який підтверджує, що цілитель має необхідний рівень освіти для здійснення діяльності у сфері народної і нетрадиційної медицини – кваліфікаційного документу цілителя.

Тому з метою уникнення термінологічної плутанини і можливого помилкового тлумачення цієї ознаки, пропонується внести до диспозиції ст. 138 КК вказівку на відсутність не просто спеціального дозволу, а «ліцензії».

Незаконна лікувальна діяльність може здійснюватися у вигляді таких дій, відносно яких встановлено спеціальну заборону. Проведений в роботі аналіз дозволяє зробити висновок про те, що незаконною є також лікувальна діяльність, яка здійснюється: а) з порушенням встановленого законом спеціального порядку (наприклад, цілительська діяльність без контролю з боку лікаря); б) відносно таких видів лікувальної діяльності, щодо яких є спеціальна заборона (наприклад, лікування онкологічних хвороб, СНІД).

Поняття «тяжкі наслідки для хворого» означає спричинення шкоди тільки життю і здоров'ю людини і у роботі доводиться, що воно припускає заподіяння смерті, тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі і середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам.

Порушення порядку заняття лікувальною  діяльністю медичними працівниками також можливе як з умисною, так і необережною формою вини. Проте порушення ними з необережності вказаних правил має свою особливість, яка полягає в тому, що медичний працівник зобов’язаний знати і не перевищувати межі своїх професійних обов'язків. Порушення такого обов’язку є порушенням правил спеціальної обережності, встановлених для певної категорії осіб, на яких покладено забезпечення реалізації конституційного права на кваліфіковану, своєчасну і якісну медичну допомогу.

Що стосується порушення спеціальних «лікувальних» правил (тобто правил, інструкцій, що регламентують проведення процедур, операцій, маніпуляцій, інших лікувальних дій), яке безпосередньо і викликає настання шкідливих наслідків, то незалежно від суб'єкта таке порушення можливе як з умисною, так і з необережною формою вини.

Відносно злочинних наслідків, передбачених диспозицією ст. 138 КК, можлива тільки необережна форма  вини, бо інакше все вчинене слід кваліфікувати як умисний злочин проти життя і здоров'я.

З урахуванням викладеного, незаконна лікувальна діяльність з суб'єктивної сторони може характеризуватися змішаною формою вини. Проте в тих ситуаціях, коли спеціальні «лікувальні» правила порушуються з необережності, суб'єктивна сторона незаконної лікувальної діяльності є однорідною. Оскільки визначальним для встановлення форми вини в цьому злочині є ставлення винного до суспільно небезпечного наслідку, незаконна лікувальна діяльність є в цілому злочином необережним.

 Мотиви незаконної лікувальної  діяльності можуть бути будь-якими і на кваліфікацію не впливають. Проте незаконна лікувальна діяльність не може здійснюватися з мотивів, що явно суперечать загальній меті лікувальної діяльності, наприклад з мотивів помсти.

Обов'язковою умовою незаконності лікувальної діяльності є здійснення такої діяльності суб'єктом, який не має належної медичної освіти. Належною медичною освітою слід вважати сукупність знань, які відповідно до чинного законодавства надають право на заняття лікувальною діяльністю певного виду. Відтак, суб'єктами незаконної лікувальної діяльності можуть бути особи: а) які взагалі не мають медичної освіти; б) які мають медичну освіту, але здійснюють медичну діяльність не відповідно до одержаної спеціальності і (або) рівня підготовки.

З урахуванням цього суб'єктом  незаконної лікувальної діяльності може бути особа, яка: 1) взагалі не має медичної освіти і займається лікувальною діяльністю; 2) має медичну освіту, але при цьому здійснює лікувальну діяльність, що не відповідає здобутій нею освіті. При цьому, до другої категорії осіб належать: 1) або медичні працівники, які займаються такими видами лікувальної діяльності, що не відповідають отриманій ними спеціальності; 2) або цілителі, які: а) здійснюють лікувальну діяльність не у сфері народної і нетрадиційної медицини; б) із застосуванням методів, на використання яких існує спеціальна заборона; в) відносно захворювань, здійснювати лікування яких їм заборонено.

Суб'єктом незаконної лікувальної  діяльності може бути лише особа, яка  не має не тільки належної освіти, а  й дозволу на таку діяльність, тому доводиться, що при невиконанні чи неналежному виконанні своїх професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником необхідність кваліфікувати дії винного у цьому випадку ще й за ст. 140 КК не виникає.  У тих випадках, коли внаслідок незаконної лікувальної діяльності, яка здійснюється медичним працівником, виникає ситуація, за якої пацієнту було необхідно надати першу медичну допомогу, а винний таку допомогу не надав, можлива відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених статтями 138 і 139 КК.

Оскільки поняттям «тяжкі наслідки для хворого» охоплюються не тільки «проста» шкода для його життя  або здоров'я, а й спеціальні види наслідків, передбачені статтями 130, 131, 133 КК, обґрунтовується, що такі види спеціальних наслідків обумовлюють необхідність кваліфікації незаконної лікувальної діяльності за сукупністю із зазначеними статтями КК лише у випадках, коли за заподіяну шкоду санкція ст. 138 КК передбачає менш суворе покарання. Якщо під виглядом лікування переслідувалася мета обманним шляхом заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене має кваліфікуватися за ст. 190 КК. Якщо ж особою одночасно здійснені дії, одні з яких містять ознаки ст. 138 КК, а інші переслідували мету шляхом обману заволодіти матеріальними коштами пацієнта, вчинене містить ознаки сукупності злочинів, передбачених ст. ст. 138 і 190 КК.