Фальшивомонетництво ст. 199 КК

ВСТУП 

 

Актуальність  теми. Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття  та розслідування фальшивомонетництва  є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П. Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, Є.І. Козаков, М.К. Камінський, В.М. Коваленко, В.Д. Ларичев, В.К. Лисиченко, В.С. Мацишин, С.Ю. Петряєв, Є.В. Прохорова, Ю.В. Солопанов, І.Я. Фрідман, О.С. Шаталов, С.П. Щерба та ін.

Після проголошення незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний рівень розвитку злочинців. Нерідко відбувається поєднання їх злочинної діяльності з наркобізнесом, розбоями, викраденням автотранспорту та іншими кримінальними проявами. У деяких випадках оптові покупці контрабандного товару використовують при розрахунках підроблені паперові гроші.

Під збірним терміном "фальшивомонетництво" розуміється виготовлення з метою збуту або збут підроблених паперових грошей або металевої монети, а також цінних паперів у валюті України або іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті. З погляду методики розслідування до фальшивомонетництву досить близькою є підробка з метою збуту або збут підроблених кредитних або розрахункових карт і інших платіжних документів. Фальшивомонетництво належить до числа злочинів у сфері економічної діяльності, оскільки зазіхає на кредитно-грошову систему країни, завдає шкоди економіці й економічним зв'язкам як усередині країни, так і в зовнішньоекономічній діяльності. Підробленими визнаються гроші або цінні папери при їхній істотній подібності зі справжніми за формою, малюнком, розміром, кольорами й іншим реквізитам. При грубій підробці і явній відмінності з оригіналом, що виключає масовий збут, діяння може кваліфікуватися як шахрайство.

Фальшивомонетництво належить до числа злочинів, яким зазвичай властиві старанність підготовки, глибока конспірація, постійна сторожкість злочинців і готовність при найменшій небезпеці припинити на час злочинну діяльність. Фальшивомонетники нерідко вчиняють злочин поодинці. Якщо ж це група (розглядається законом як кваліфікуюча ознака й тягне підвищену відповідальність), то для неї характерні стабільність організації, розподіл рольових функцій між учасниками. Злочин завжди відбувається із прямим наміром.

Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають внаслідок виготовлення або збуту підроблених грошей або цінних паперів.

Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика злочину, передбачуваного ст.199 Кримінального кодексу України

Метою дослідження є встановлення особливостей складу злочину, передбаченого ст.199 КК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретична частина

 

1. МІСЦЕ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

Гроші завжди були об'єктом пильної уваги з боку злочинців, які вигадували різні способи їх отримання. Одним із поширених способів злочинного отримання грошей було і залишається фальшивомонетництво.

Проблема виявлення, розкриття  та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України. Широке застосування новітніх наукових досягнень у виготовленні фальшивих грошей призвело до катастрофічного зростання їхньої кількості у світовому грошовому обігу. Таке збільшення грошової маси призводить до порушення вимог закону грошового обігу - інфляції, що є одним із негативних факторів впливу на економіку будь-якої держави і причиною багатьох соціально-політичних проблем.

Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк України (НБУ). Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот[21, С.7].

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою  збуту або збут підробленої національної валюти України або іноземної валюти, державних цінних паперів, білетів державної лотереї мають високий ступінь суспільної небезпечності, оскільки вчинення таких діянь ускладнює регулювання готівкового грошового обігу, підривають довіру громадян до грошових знаків, справжність яких має гарантувати держава, а також заважають розвитку фондового ринку й діяльності з проведення лотереї, зменшуючи таким чином надходження до державного бюджету.

Фальшивомонетництво, як правило, поєднується із вчиненням  інших злочинів. У більшості випадків злочини, що пов’язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також з незаконним поводженням із зброєю, втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність, крадіжками, підробленням документів, їх збутом, супроводжуються викраденням і привласненням документів, хуліганством [22, с.167].

Виготовленням та збутом фальшивих грошей займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не обмежується територією однієї країни.

Фальшивомонетництво визнано небезпекою для будь-якої держави, заважає нормальним міжнародним відносинам, тому цей злочин держави віднесли до злочинів міжнародного характеру. Інколи фальшивомонетництво примикає до міжнародних злочинів, за скоєння яких відповідальності підлягають не лише фізичні особи, але й причетні держави.

Правоохоронні органи стурбовані надходженням в нашу країну підроблених  грошей (у тому числі і гривень), ймовірно, з Польщі, країн СНД, Румунії, Туреччини.

Фальшивомонетництво порушує  прерогативу держави на випуск грошових знаків і державних цінних паперів, дискредитує владні структури, знижує довіру до офіційних грошових знаків країни на внутрішньому й зовнішньому ринках [23, 25-26].

  Працівники Державної  служби боротьби з економічною  злочинністю МВС України виявляють осіб, які займаються підробленням грошей, чекових книжок, акцій, векселів та інших цінних паперів.

 Наразі факти збуту  та виготовлення підроблених  грошей зафіксовані у всіх  регіонах України. Однак цього  року кількість зареєстрованих  злочинів, пов’язаних з виготовленням, ввезенням в України, зберіганням з метою збуту або збутом підроблених грошей, вдалося зменшити на 2,5% (1117 проти 1144 за аналогічний період минулого року). Встановлено 381 осіб, які причетні до вчинення злочинів, пов'язаних з фальшуванням грошей.

Аналіз свідчить про  те, що найбільш розповсюдженими серед  вилучених протягом року підроблених  гривень є п’ятдесяти гривневі купюри (1426). Суттєво збільшилась у порівнянні з аналогічним періодом минулого року кількість вилучених фальшивок номіналом 20 гривень (842 проти 142).

Для більш ефективної боротьби  з фальшивомонетництвом, необхідно здійснити наступні заходи:

-   внаслідок розвитку  грошово-платіжних відносин і  нових форм співробітництва в  боротьбі зі злочинністю Міжнародна  конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків потребує істотних змін і доповнень, що зумовлює необхідність прийняти Конвенцію по боротьбі з підробкою грошових знаків, цінних паперів і платіжних карток;

-   для ефективного  загальнопопереджувального значення, судові процеси над особами, які скоїли фальшивомонетництво особливо як злочин міжнародного характеру, і призначені їм покарання повинні стати надбанням гласності;

-   одним із заходів  протидії фальшивомонетництву, особливо  як транснаціональному злочину,  може стати створення об'єднаних банків інформації розвідувальних служб різних держав у сфері боротьби зі злочинністю на універсальному і регіональному рівнях (у рамках СНД, ЄС);

-   для забезпечення  підтримки з боку громадськості  у справі протидії фальшивомонетництву рекомендується розробити інформаційно-просвітницькі програми та повідомляти населення про фальшиві гроші і фальшивомонетників;

-   для посилення  протидії підробці старовинних  монет пропонується передбачити  в національних кримінальних  законодавствах суворіші покарання за скоєння даного злочину.

Отже, фальшивомонетництво  становить серйозну загрозу економічній, зокрема фінансовій безпеці як складовій  і визначальному чиннику національної безпеки країни. Ця загроза полягає  у посиленні інфляційних процесів, у дестабілізації виробничих відносин у сфері господарської діяльності.

2. ЮРИДИЧНИЙ СКЛАД ФАЛЬШИВОМОНЕТНИЦТВА

1. Об’єкт злочину передбаченого ст.199 КК.

 

Встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Досить сказати, що цій  проблемі в науці зарубіжних країн  приділяється мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах кримінальних кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положення кримінального законодавства, відсутні вказівки на об'єкт злочину (Японія, Австралія).

Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об'єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об'єкт злочину як "діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням". Як бачимо, об'єктом злочину закон зарубіжних країн називає власне злочин, а в деяких випадках правові норми [16, с.78].

Учення про об'єкт  злочину в науці кримінального  права України є одним із основних.

Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток.

Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, що об'єктом злочину є: "юридична норма в її реальному бутті" [17, с.175]. А. Марголін визнав як об'єкт злочину "інтереси громадян, суспільства, держави" [12, с.12]. Професор А. Піонтковський зробив висновок, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Водночас А. Піонтковський вважав, що об'єктом злочину можуть бути власне речі, матеріали та люди [11, с.90-91].

Отож в науці чітко  не проводилося відмежування предмета й об'єкта злочину. Це спричиняло помилки  при кваліфікації злочинних діянь. Позиція А. Піонтковського була піддана справедливій критиці спочатку Я. Брайніним, а потім й іншими вченими (Б. Нікіфоровим, М. Коржанським, В. Тацієм) [16, с.78-79]. Навіть у тих випадках, коли майно знищується чи пошкоджується при вчиненні злочину, шкода спричиняється не майну, а його власнику. Майно не може бути об'єктом злочину тому, що в житті існують відносини між людьми щодо речей, а не між людиною та якоюсь річчю.

У юридичній літературі є й інші погляди. Один з них: об'єкт  – це "благо, цінності" (Є. Фесенко) [19, с.71]. Також аналіз кримінально-правових норм показує, що законодавець використовує в деяких кримінально-правових нормах іноді категорію "інтерес" як об'єкт злочину.

Сьогодні теорія кримінального  права виходить із того, що об'єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди.

1.  Безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 199 КК.

 

Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.199 КК, є встановлений законодавством порядок формування та функціонування кредитно-грошової системи України [16, с.391].

Кредитно-грошова система  України формується від 1991 року. Аналізуючи її розвиток, можна побачити дуже інтенсивні процеси трансформації у сфері інституційної структури, законодавства, у державній і комерційній банківській системі.

Стабільність банківської  системи є однією з найбільш істотних передумов функціонування економіки. Вона є основою для прийняття  раціональних рішень у сфері капіталовкладень та сприяє ефективній діяльності господарських суб’єктів. Перешкоди у функціонуванні фінансової системи та у фінансовому посередництві, спричиняють негативні наслідки для підприємств і домашніх господарств. Теорія економіки підкреслює роль банків і інших фінансових установ у економічному розвитку і відносить їх до одного з найголовніших елементів, з яких будується ринкова економіка [20].