Теорія мовленнєвих актів як один із видів дослідження прагматики мовлення

Теорія  мовленнєвих актів  як один із видів  дослідження прагматики мовлення        

 Сучасні тенденції розвитку лінгвістики з її підвищеним інтересом до вивчення прагматичного аспекту функціонування мовних одиниць визначили необхідність даного дослідження. Теорія мовленнєвих актів займає особливе місце у вивченні мовленнєвої діяльності. Словосполучення «теорія мовленнєвих актів» вживається у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку, воно позначає будь-який комплекс ідей, які направлені на пояснення мовленнєвої діяльності і є синонімом до «теорії мовленнєвої діяльності». В іншому випадку, воно є назвою однієї конкретної теорії, яка отримала широке розповсюдження за кордоном і привернула до себе увагу вчених, що працюють над проблемою мовленнєвих комунікацій як в теоретичному, так і в практичному аспектах.        

 Основу  теорії мовленнєвих актів складають  ідеї, викладені англійським логіком  Дж. Остином в курсі лецій «Слово  як дія». Послідовником його ідей  був американський логік Дж. Серлем. Він виклав своє бачення у  монографії «Мовленнєві акти».        

 За  своїм методологічним статусом  теорія мовленнєвих актів -  це вузькоспеціальна лингвістична теорія. Для її творців вона була, перш за все, кроком до розвитку та поглибленя уявлень про зміст та значення мовних виразів. Вона не має чітких меж, охоплює коло питань, які стосуються суб’єкту і об’єкту комунікації у їх взаємодії. Тобто, має велике значення для дослідження прагматики мовлення.  Що стосується зв’язків теорії мовленнєвих актів з лінгвістичною традицією, то тут слід вказати, з одного боку, на відсутність прямої ідейної відповідності  з якою-небудь лінгвістичною школою, а з іншого боку, - достатньо високий лінгвістичний рівень підготовки її творців. Характерною для цієї теорії  є відсутність опори на будь-яку психологічну, соціологічну або філософську теорію діяльності. Об’єктом дослідження в теорії є акт мовлення, суть якого полягає в тому, що в ситуації безпосереднього спілкування зі слухачем той, хто говорить промовляє речення. Таким, чином, теорія мовленнєвих актів характеризується максимальним звуженям об’єкту дослідження у порівнянні з іншими. Наприклад, при аналізі діалогу, предметом дослідження виступає обмін мовленнєвими актами. Звуження області дослідження, з одного боку, обмежило можливості, але, з іншого боку, дозволило сфокусувати увагу на детальному описі внутрішньої структури  – цієї елементарної ланки мовленнєвого спілкування.

     Аналізуючи  мовленнєвий акт, можна робити акцент на різних планах його дослідження  – статистичному або динамічному. У працях дослідників  переважає статистичний підхід дослідження, але спостерігається і динамічний.        

 В  теорії мовленєвих актів суб’єктом  мовленєвої діяльності є абстрактний  індивід, який є носієм цілого  ряду психологічних та соціальних  характеристик.        

 Головний  метод дослідження об’єкту в  теорії мовленєвих досліджень  – це аналітичний метод в  різних його проявах.        

 Теорія  пропонує свою модель комунікативної  ситуації. Кожна модель спілкування  складається з таких компонентів,  як той, хто говорить і той, хто слухає. Теорія ж мовленєвих актів містить також ціль, умови, засіб і результат мовленнєвого акту.        

 Слід  відзначити, що головна особливість  теорії – це підхід до акту  мовлення, як до способу досягнення  людиною певної цілі і дослідження тих мовних засобів, які при цьому використовуються.         

 Дж. Остін ввів поняття трьохрівневої  системи мовленнєвого акту. По-перше,  мовленнєвий акт є локутивним  стосовно мовних засобів, які  використовуються в процесі. Справді,  він пов’язаний з потребами комунікації, спрямований на спілкування і є власне самим актом мовлення. По-друге, він є іллокутивним по відношенню до цілі і ряду умов його здійснення. Маніфестуючи мету при певних умовах, той, хто говорить, сприяє здійсненню однієї з мовленнєвих функції – спонукання, запитання, оцінки і т.д. По-третє, мовленєвий акт виступає по відношенню до своїх результатів як перлокутивний. Хоча по своїй суті перлокутивний акт не має тісного взаємозв’язку зі змістом висловлювання, перлокуція є тим аспектом мовленєвого акту, яким здавна займалася риторіка, є впливом мовлення на думки і почуття людей і, тим самим, опосередковано вона здійснює вплив на їх діяльність, думки та поведінку.        

 Отже, зважаючи на вищевикладене, під  мовленєвим актом слід розуміти цілеспрямовану мовленнєву дію, актуалізацію речення, що розглядається в межах певної прагматичної ситуації.

3 МОВНІ АКТИ  ПОХВАЛИ / Комплімент у РОСІЙСЬКІЙ  ТА АНГЛІЙСЬКОЇ Комунікативна  культура 

3.1 Етимологія  слова «комплімент» та історія вивчення компліменту

3.2 Мовні акти  похвали / компліменту з позиції  теорії мовних актів 

3.3 Класифікація  компліментів 

3.3.1 Критерії  класифікації компліментів 

3.3.2 Класифікація по об'єктах компліментів

3.3.3 Класифікація  за адресатам і адресантам  компліментів 

3.3.4 Класифікація  компліментів за способом їх  реалізації 

3.4 Співвідношення  емоційності та емотивності в  російських і англійських мовних  актах похвали / компліменту 

3.5 Особливості  мовного оформлення мовленнєвих  актів похвали / компліменту на  російській та англійській комунікативних  культурах 

3.6 Ставлення  до компліменту і реакція на  комплімент у російській і  англійській комунікативних культурах 

ВИСНОВОК 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

     ВСТУП

     В основі будь-якої комунікації, тобто  в основі мовного спілкування як такого, лежить «обопільний код» ("shared code"), обопільне знання реалій, знання предмета комунікації між учасниками спілкування - мовцем / пишучим і слухають / читаючим. У мовних явищах відображаються факти життя даного мовця колективу. Мовна картина світу відображає реальність через культурну картину світу. Тому вивчення іноземної мови як засобу спілкування нерозривно пов'язане з вивченням суспільного і культурного життя країн і народів, які говорять цією мовою.

     Таким чином, сучасна лінгвістика активно розробляє напрямок, в якому мова розглядається як культурний код нації, а не просто як знаряддя комунікації і пізнання. Сучасними вченими мова позиціонується як шлях, по якому ми проникаємо в сучасну ментальність нації. Відомо, що людина з дитинства засвоює мову і разом з ним культуру свого народу. Всі тонкощі культури народу відбиваються в його мові, який специфічний і унікальний, так як по-різному фіксує в собі світ і людину в ньому. У зв'язку з цим абсолютно очевидною є значимість і актуальність міжкультурної комунікації як науки і міжкультурної компетенції, якої вона вчить.

     Коли мова йде про комунікації, особливо міжкультурної, провести межу між соціологічними і психологічними аспектами спілкування буває дуже важко. І ті, й інші мають справу з виникаючими в процесі комунікації або передаються за допомогою її складними категоріями - цінностями, мотивами, установками, стереотипами і забобонами. І всі ці категорії безпосереднім чином впливають на комунікативну поведінку тієї чи іншої мовної особистості [1, С. 1].

     Цими  прагматичними аспектами мовного  спілкування займається так звана  крос-культурна прагматика, інструментом якої є порівняльний аналіз окремих принципів, що характеризують комунікативну діяльність, та відповідних культурних сценаріїв. Серед найбільш важливих і при цьому суперечливих в культурному відношенні прагматичних принципів необхідно відзначити «Принцип ввічливості» П. Браун і С. Левінсона і численні роботи, присвячені мовним актам, так чи інакше побудованим на цьому принципі - до таких відносяться і мовленнєві акти похвали / компліменту . Крос-культурні відмінності виявляються, зокрема, в тому, який тип ввічливості - заснований на солідарності або на підтримці дистанції - характерний для даної культури [2, С. 1].

     Від традиційних, власне лінгвістичних порівняльних досліджень категорій ввічливості, форм референції та звернення, аналізу мовних актів крос-культурна прагматика відрізняється насамперед функціональною спрямованістю. Те, яка комунікативна стратегія буде обрано, в який саме культурний сценарій буде втілено те ​​чи інше висловлювання, залежить від культурних особливостей відповідної комунікативної спільності [1, С. 1].

     Таким чином, міжкультурна комунікація має яскраво виражену прикладну орієнтацію. Це не тільки наука, але й набір навичок, якими можна і потрібно володіти. І в першу чергу ці навички необхідні тим, чия професійна діяльність пов'язана із взаємодією з різними культурами, коли помилки і комунікативні невдачі призводять до провалів в переговорах, до неефективної роботи колективу, до соціальної напруженості. Це підтверджує актуальність цієї дипломної роботи, присвяченої вивченню особливостей мовних актів похвали / компліменту в сучасних російській та англійській комунікативних культурах.

     Предметом нашого дослідження є прагматична сторона мовних актів похвали / компліменту на російській і англійській мовному спілкуванні. Підхід до похвали і компліменту як до мовним актам, націленим на досягнення коммуникантом визначеної мети і на розгляд в цьому ключі використовуються в них мовних засобів - головна особливість даної теми, яка привертає увагу сучасних мовознавців, яких перестала задовольняти проста інтерпретація мови лише як засоби, знаряддя і інструменту спілкування. Ця проблема відображена в лінгвофілософскіх концепціях В. Гумбольдта та Ш. Баллі, в теорії мови і мови А. Гардінера і Е. Бенвеніста, в теорії висловлювання М. Бахтіна, в психологічній теорії діяльності Л. Виготського, в логіко-філософської теорії мовленнєвих актів Д . Остіна, Дж. Серля, П. Стросона, З. Вендлера та інших, у прагматичних теоріях значення Г. Грайса, а також в теоріях мовного акту Л. Лінського [3, С. 95].

     Таким чином, об'єктом цього дослідження є росіяни і англійські мовні акти похвали / компліменту.

     Похвала і комплімент є невід'ємним компонентом сучасної комунікації, засобом гармонізації як міжособистісного, так і міжкультурної взаємодії. Компліментом цікавляться різні галузі наукового знання: психологія, соціологія, лінгвістика. Приділяє йому належної уваги і риторика - наука про засоби і способи переконання. У сучасних дослідженнях з риторики комплімент включається в систему жанрів епідейктіческой мови.