інформаційно-аналітична діяльність

     Але використання засобів масової інформації може мати також негативні наслідки.

     По-перше, ЗМІ можуть стати форумом для  тривалих конфліктів, тому що публічність  може слугувати приводом та мотивацією для певних груп, які виступають проти політичної сили, що реалізує свій план. Інакше кажучи, коли проблема винесена на відкрите обговорення і засоби масової інформації приділяють їй достатньо уваги, багато нових діючих осіб з'являється на арені з метою отримати власну популярність і привернути до себе увагу. Безпосередньо ж сама справа залишається осторонь.

     По-друге, ЗМІ можуть легко спотворити проблему або ввести в оману громадськість та зацікавлених осіб. Звіти в газетах або телевізійних новинах не завжди точні.

     По-третє, ЗМІ можуть приділяти зайву увагу  питанням, які не мають прямого  відношення до проблеми, і в той  же час замовчувати певні недоліки.

     По-четверте, ЗМІ ніколи не бувають політично  незаангажованими. Вони ведуть власну політику або зазнають сильного утиску з боку політичних сил, представники яких є власниками цих ресурсів. По цій та іншим причинам ЗМІ, безсумнівно, можуть у деяких випадках негативно вплинути на втілення плану.

     Політичні та соціально-економічні проблеми України  частково пов’язані з відсутністю  культури планування та недооцінки важливості планування. У свою чергу планування на основі нормативного прогнозування необхідно для ліквідації  наслідку великих політичних помилок і економічних прорахунків.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Лекція 5. Аналіз ринку аналітично-консультативних  послуг в Україні  та за кордоном.

 

     Зародження  вітчизняної прикладної політології, з якої поступово відокремилися політична аналітика та прогнозування, припадає на середину 90-х рр. ХХ століття, коли в Україні була створено значна кількість соціологічних та політологічних центрів, які отримали назву «неурядові аналітичні центри» (перераховувати їх немає особливого сенсу), що забезпечували інформаційно-аналітичну підтримку спочатку різноманітних громадських структур та, частково, державних інституцій, а пізніше – окремих фінансово-політичних груп та їх політичних надбудов, які з 1995 року активно інтегрувалися у політичну систему країни.

     Достатньо довгий час потребу у спеціалізованих  знаннях, необхідних для прийняття  стратегічно важливих рішень, задовольняли самі державні службовці. Проте їх коефіцієнт корисної дії був невисоким, передусім – через особистісну зацікавленість у тому чи іншому рішенні. Відповідно, корпоративність спонукала до проявів «тіньового» лобіювання, що, в результаті, негативно відображалося на кінцевому результаті.

     У той же час діяльність ряду корпорацій свідчила про ефективність залучення незалежних консультантів. Відповідно, у 1914 р. в Чикаго була створена перша фірма, яка спеціалізувалася на консультаційних послуг. З часом мережа подібних структур розширювалася і консультанти в результаті зайняли місце постійних учасників процесу прийняття рішень. Таким чином, протягом ХХ століття інститут консультування перетворився на невід’ємну частину механізму удосконалення управлінської діяльності у різних сферах політичного життя. На даний момент розвитку системи політичного консалтингу сприяють різноманітні професійні організації для політичних консультантів. Найбільшою з них є Міжнародна асоціація політичних консультантів (The International Association of Political Consultants, IAPC), що була створена наприкінці 1970-х років. На сьогодні вона об’єднує біля 120 членів з більш ніж 20 країн світу. Активно функціонують також Європейська асоціація політичних консультантів та Латиноамериканська асоціація політичних консультантів.

• Визначення

     Сьогодні  політичне консультування – це різновид професійної допомоги як політичним діячам зокрема, так і політичним організаціям і органам влади загалом у рішенні їхніх спеціалізованих завдань на основі зниження ризиків їхньої діяльності. По суті, політичне консультування є своєрідним механізмом удосконалення практики управління політичними процесами та організаціями, раціоналізації їх структури тощо. Крім того, консультування є достатньо ефективним способом допомоги замовнику надалі самостійно вирішувати наявні проблеми.

     На  сьогодні за кількістю неурядових аналітичних центрів Україна посідає друге після Росії місце в СНД та друге місце (після Румунії) серед країн Центрально-Східної Європи, Балкан та країн Балтії, і 16 місце серед країн світу. Питома вага аналітичних центрів в Україні складає 0.9, є вищою від середнього показника для регіону СНД та, зокрема, Росії (0.7) і дорівнює показнику для Польщі. 

     Можна констатувати, що сьогодні аналітичні центри є невід’ємною частиною вітчизняного політичного процесу. Разом з  тим, на відміну від країн західної демократії, українські аналітичні структури та політичні консультанти не є рівноправними учасниками публічної політики.  Попри це, враховуючи, що на сьогоднішній день в Україні політична аналітика та прогнозування представляє собою один з найбільш швидко прогресуючих напрямків порівняно з іншими політичними науками, значна кількість «академічних» політологів, які фактично перетворилися на політичних консультантів та експертів, безпосередньо включилися у політичний процес для вирішення різноманітних прикладних завдань. Більше того, на останніх виборах до Верховної Ради України кілька відомих експертів та політичних консультантів безпосередньо прийняли у них участь (з різним кінцевим результатом), балотуючись за списками партій та виборчих блоків до парламенту. Однак мусимо констатувати, що вони не змогли проявити себе у законодавчій діяльності, використовуючи передусім свої фахові навички.

     Разом з тим, інтеграцію ряду представників  неурядових аналітичних центрів  до центральних органів влади  слід визнати більш вдалою. Зокрема, президент Центру Разумкова А.Гриценко очолив Міністерство оборони України, директор Міжнародного центру перспективних досліджень В.Нанівська очолила Національну академію державного управління при Президентові України, керівники Інституту громадянського суспільства та Центру політико-правових реформ А.Ткачук та І.Коліушко були призначені радниками Президента України. Подібна інтеграція певною мірою сприяє впровадженню у державну політику тематичних напрацювань аналітичних неурядових структур.    

     Що  стосується діяльності аналітичних  центрів, то специфічні риси українського політичного процесу (які у значній  мірі були характерні для більшості  країн колишнього СРСР) визначили  основні напрямки, на які звертають  головну увагу вітчизняні експерти та консультанти.

• Важливе

     По-перше, у числі основних предметів прикладного політичного аналізу отримали широке розповсюдження дослідження, проектування та кореляція іміджу політичних суб’єктів. Даний напрямок був особливо актуальним до 2006 року. Це пов’язано з тим, що донедавна в Україні існувала змішана система виборів до Верховної Ради України, коли значна увага приділялася мажоритарним округам. Відповідно фінансово забезпечені суб’єкти (як правило, представникам великого бізнесу), зацікавлені в інтеграції в політичну систему країни, приймали активну участь у парламентських виборах і, цілком природно, що вони потребували допомоги професійних аналітиків і консультантів.

     По-друге, напрямком, який найбільш інтенсивно розвивається, є політичний маркетинг та виборчі технології. Головна увага при цьому приділяється питанням моделювання поведінки електорату, розробці стратегії та тактики виборчої кампанії, технологіям політичного піару тощо.

     По-третє, надзвичайно актуальним напрямом політичного аналізу є дослідження політико-економічних та соціальних конфліктів і, відповідно, проектування шляхів їх розв’язання.

     Разом з тим, вкрай актуальним питанням розроблення, обґрунтування та вибору альтернативних варіантів політичних рішень (у тому числі на рівні держави) вітчизняні експерти приділяли не достатню увагу. Для цього існує ряд об’єктивних причин, головною серед яких є відсутність стабільного фінансування, передусім з боку держави.

     У свою чергу недержавні аналітичні центри як правило отримують фінансування або з боку іноземних громадських інституцій (так звані «гранти»), або від вітчизняних (іноді – російських) фінансово-політичних груп, що накладає певний відбиток на їх діяльність.

     У першому випадку головна увага  приділяється здебільшого вивченню загальних питань, таких як стан свободи слова, розвиток громадянського суспільства, відносини України з НАТО та ЄС, трансформаційні процеси в економіці тощо. Питанням же вироблення альтернативних варіантів політико-економічних рішень приділялося набагато менше уваги. По-перше, подібні рекомендації не мали обов’язкового статусу для органів влади та робилися не оперативно. По-друге, фінансування з боку іноземних структур давало привід певним політичним силам звинувачувати аналітичні центри (причому іноді – не безпідставно) в тому, що вони виступають специфічними провайдерами зовнішнього впливу на стратегію розвитку України. У зв’язку з цим діяльність інформаційно-аналітичних структур неодноразово ставала предметом розгляду депутатських комісій тощо.

     У другому випадку залежність від фінансово-політичних груп або окремих політиків призводила до того, що інформаційно-аналітичні структури як правило зосереджували свою увагу виключно на розробці стратегії та тактики передвиборчих кампаній. У випадку ж, коли замовники переходили на роботу у органи законодавчої або виконавчої влади, інформаційно-аналітичні структури зосереджувалися на обслуговуванні їх безпосередніх ситуативних інтересів, пов’язаних з новою професійною діяльністю.

     Головною  ж особливістю українського ринку аналітично-консультативних послуг є його ситуативність. Як правило переважна більшість експертів та аналітиків займаються виключно ситуативним аналізом тієї чи іншої політичної ситуації, максимальний термін прогнозів сягає одного, рідше – двох місяців.

     Показово, що дуже часто політичні експерти та аналітики торкаються суто економічних, соціальних та навіть культурологічних проблем розвитку України, тобто  тих сфер, які достатньо далекі від політичної аналітики та прогнозування. Відповідно, якість та прикладна цінність таких прогнозів є надзвичайно низькою.

     Важливою  проблемою, яка стосується фактично всіх вітчизняних політичних експертів  та консультантів, є формування специфічного професійного співтовариства. Без подібного  співтовариства, по-перше, не може розвиватися жодна наукова дисципліна, особливо така, що носить передусім прикладний характер, по-друге, вплив спеціалістів на реальні політичні процеси є неефективним. У разі ж формування подібного співтовариства експертам та консультантам буде простіше впливати на як на формування цивілізованих норм політичного дискурсу в країні, так і стиль поведінки основних політичних гравців.

     Наукове співтовариство політичних експертів  та консультантів перш за все повинно  використовувати певні загальноприйняті стандарти досліджень та оперувати єдиним доказовим апаратом. Відсутність чітких критеріїв науковості заважає чітко розрізняти професійний політичний аналіз від різноманітних містифікацій, головною ціллю яких є маніпуляція громадською свідомістю. Крім того, необхідно вироблення певних правил гри та етичного кодексу, головною умовою якого повинна бути політична незаангажованість. Це пов’язано з тим, що політична аналітика та прогнозування в ідеалі повинні задовольняти потреби не лише політичного істеблішменту, але всього громадянського суспільства, яке тільки формується в України. 

     Відсутність вітчизняного професійного співтовариства політичних аналітиків та консультантів  призводить до того, що перед будь-якими  виборами в Україні масово з’являються  різноманітні аналітично-експертні центри та навіть цілі інститути, які прилаштовуються під діючу політичну кон’єктуру та ставлять собі за мету здобуття максимальних фінансових дивідендів, не гребуючи при цьому технологіями «чорного» піару тощо.