Поняття третіх осіб в цивільному процесі України

Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не має права  заявити зустрічний позов, але з  дозволу суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної  правосуб'єктності – вона може стати  третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, та співучасником.

Спірною є висловлена у  літературі думка, що треті особи  без самостійних вимог мають  законне право залучати на свою сторону  інших "субтретіх" осіб, і хоч  таке подвійне ускладнення процесу  викличе незручності для суду, але воно сприятиме уникненню  у майбутньому двох процесів щодо розгляду справи, оскільки дозволить  судові з'ясувати існуючі правові  відносини між сторонами, стороною і третьою особою, між останньою  і "субтретьою" особою [20, 72].

У цивільному судочинстві  розповсюджена участь третіх осіб без  самостійних вимог у справах, що виникають з трудових правовідносин, – про поновлення на роботі незаконно  звільнених або переведених працівників  з виплатою за вимушений прогул. Оскільки звільнення з роботи або  переведення працівників з однієї посади на іншу чи на інше підприємство тієї або іншої місцевості провадиться  за розпорядженням уповноважених на це службових осіб, то останні можуть бути залучені судом до участі у  справі третіми особами без самостійних  вимог, на стороні відповідача. Залучення  їх провадиться переважно за ініціативою  суду, у провадженні якого перебуває  справа, але можливе і на клопотання осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 35 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦПК України сторона, у  якої за рішенням суду виникне право  заявити вимогу до третьої особи, або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про  цю третю особу. Третя особа, яка  не заявляє самостійних вимог  щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі (ч. 4 ст. 36 ЦПК України).

Таке залучення службових  осіб (як третіх осіб) пояснюється тим, що відповідно до ст. 237 КЗпП України  суд покладає на службову особу, винну  в незаконному звільненні або  переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Залучення службових осіб (як третіх осіб) на сторону власника або уповноваженого ним органу можливе  при пред'явленні до них позову про відшкодування працівникові моральної шкоди, якщо порушення  його законних прав призвели до моральних  страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього  податкових зусиль для організації  свого життя.

Про справу суд повідомляє третю особу, направляє їй копію  заяви про залучення до участі у справі та роз'яснює її право  заявити про свою участь у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія заяви  про залучення третьої особи. Якщо у встановлений строк не надійшло повідомлення від третьої особи  про її згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. З ст. 36 ЦПК України). Вступ у  справу третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог щодо предмета спору, не викликає розгляду справи спочатку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Автор роботи спробував на підставі норм чинного законодавства  визначити правове становище  третіх осіб у цивільному процесі  України. Отже, можна зробити наступні висновки:

Третіми особами називаються  суб'єкти цивільних процесуальних  правовідносин, які вступають у  цивільну справу в суді сторін для  захисту особистих суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом.

Розрізняють два види третіх осіб: треті особи, що заявляють самостійні вимоги, і треті особи, що не заявляють  самостійні вимоги.

Треті особи, що заявляють  самостійні вимоги на предмет суперечки, можуть вступити в справу до прийняття  судового рішення, пред'явивши позов  до однієї або до обох сторін. Вони користуються всіма правами і несуть всі  обов'язки позивача.

Треті особи, що заявляють  самостійні вимоги на предмет суперечки, вступають в процес шляхом подачі позовної заяви, яка повинна відповідати  всім вимогам статей 137, 138 ЦПК, оплачується  державним митом, як і заява первинного позивача. Третя особа цього виду наділяється тими ж правами і  обов'язками, що і первинний позивач, але тільки за своєю вимогою.

Треті особи, що не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача  до прийняття судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Вони можуть бути залучені до участі в справі також  по клопотанню сторін, прокурора або  за ініціативою суду.

Треті особи, що не заявляють  самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, окрім права на зміну  підстави і предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від  позову, визнання позову або укладення мирового договору, вимоги виконання судового рішення, визначення, ухвали суду.

У заявах про залучення  третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ до справи на стороні  позивача або відповідача повинно  бути точно вказано, на яких підставах  належить залучати третіх осіб або  допустити до участі в справі.

Треті особи, що не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки, відрізняються від попереднього виду третіх осіб характером зацікавленості: вони зацікавлені не в предметі суперечки, а в певному результаті суперечки, оскільки той або інший результат  суперечки може вплинути на їх взаємини з однією із сторін у справі. Так, наприклад, водій автомобіля бере участь в справі про відшкодування шкоди  як третя особа на стороні відповідача, що є власником джерела підвищеної небезпеки. Він зацікавлений в тому, щоб суд відмовив в задоволенні  позову, оскільки інакше автогосподарство звернеться до нього в майбутньому  з регресним позовом.

Особливістю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет суперечки, є і те, що вони вступають в процес, на відміну  від попередніх, не подаючи заяви. Більше того, вступати в процес вони можуть не лише за своєю ініціативою, але й притягуватися за ініціативою  суду, клопотанням сторін і прокурора. Підставою виникнення зацікавленості третіх осіб даного вигляду є їх допроцесуальний зв'язок з однією із сторін даної цивільної справи.

Судова практика розрізняють  два види третіх осіб, що не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки: вони можуть брати участь в процесі на стороні позивача або на стороні відповідача. У  судовій практиці треті особи  беруть участь найчастіше на стороні  відповідача. Треті особи беруть участь на стороні відповідача найчастіше тому, що побоюються в майбутньому  пред'явлення до них регресного позову. Проте у них може бути й інша зацікавленість, наприклад, в разі участі в справі про стягнення аліментів на дітей дружини відповідача, яка є стягувачем аліментів по раніше винесеній судовій постанові.

Треті особи, що не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки, наділяються процесуальними правами і обов'язками сторони, окрім  права на зміну підстави і предмету позову, збільшення або зменшення  розміру позовних вимог, а також  права на відмову від позову, визнання позову і укладення мирового договору, права вимагати виконання судового рішення, визначення або постанови  суду. Такий об'єм процесуальних  прав даного виду третіх осіб витікає  з особливостей їх юридичної зацікавленості.

У справах про відновлення  па роботі незаконно звільнених або  переведених працівників суд  може за своєю ініціативою залучити до участі в справі в якості третьої  особи на стороні відповідача  посадову особу, по розпорядженню якої було проведено звільнення або переведення. Встановивши, що звільнення або переведення  були проведені з явним порушенням законодавства, суд в тому ж процесі  повинен покласти на винну посадову особу обов'язок відшкодувати державному підприємству, установі, організації, об'єднанню, громадській організації  збиток, заподіяний у зв'язку з оплатою  за час вимушеного прогулу або  за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі, передбаченому  законодавством про працю.

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40-41, 42. – ст. 492.
3. Андрушко А. В. До питання про загальні засади цивільного судочинства / А.В.Андрушко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управ-ління та права. — 2002. — №3. — 55-60.
4. Аргунов В.Н. Участие третьих лиц в гражданском процессе. – М., 1991. – С. 15
5. Аргунов В.Н. Участие в гражданском процессе третьих лиц с самостоятельными требованиями // Сов. Юстиция, 1983, № 8
6. Бобренко Л., Скловський К. Вопросы гражданского представительства в судебной практике // Советская юстиция. –1982. – №9.
7. Борисова Е.А.   Апелляция   в   гражданском и арбитражном процессе / Е.А. Борисова. - М.: Городец, 1997. - 267 с.
8. Бринцев В. Д. Одноособовий суддя у правовій державі, його статус та функції: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 “Кримінальний процес” / В. Д. Бринцев. — Х., 1995. — 20 с.
9. Біркжова І.А. Цивільне право України: Навчальний посібник, за заг. ред. Біркжова І.А., Заіки Ю.О., Київ, 2004. – 216 с.
10. Бєлкін М. Л., Бєлкіна Ю. Л. Актуальні питання апеляційного та касаційного оскарження в господарському судочинстві // Актуальні питання цивільного та господарського права. — 2008. -№4(11).-С. 34-40.
11. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навч. посіб. / С. В.Васильєв. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2007. — 480 с.
12. Виконання судових рішень: Навч. посіб./М.Й.Штефан, М.П.Омельченко, С.М.Штефан. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320с.
13. Гетманцев О. В. Поняття принципів цивільного процесу та їх значення у правозастосовчій діяльності суду / О.В.Гетманцев // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 187. Правознавство. — Чернівці: Рута, 2003. — С. 60-65.
14. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М., 2001.
15. Гражданский процесс. Учебник для вузов/ Под ред. Проф. М.К.Треушникова.-2-е изд доп. и испр. – М: "Спарк", 1998.
16. Гражданский процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий / Тертышников В.И. – Харьков: Консум, 1999.
17. Гражданское судопроизводство. – Свердловск, 1974. – С. 72-73.
18. Гузь Л.Є. Підстави для скасування судових рішень (ухвал) та способи запобігання їх виникнення при розгляді цивільних справ в судах. – Х.: ВПФ “Поліграфіст”, 2006. – С. 4
19. Заворотъко П.П., Штефан М.Й. Особи, які беруть участь у справі. – К., 1967.
20. Ильинская М.М. Участие третьих лиц в гражданском процессе. – М., 1962. – С. 72-73.
21. Кнышин В. Треушников Н. Привлечение в процессе третьих лиц по делам о восстановлении на работе // Сов. Юстиция, 1982, № 14. – С. 24.
22. Комаров В.В., Радченко П.I. Участь третіх осіб та прокурора в цивільному судочинстві. – X., 1991.
23. Кристофер Осакве. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и особенная части. – М., 2000.
24. Курс советского гражданского процессуального права. – Т. 1. – М., 1981.
25. Лесницкая Л.Ф., Пучинский В. К. Особенности ГПК союзных республик. – М., 1970.
26. Порєва Л.А., Юлдашев О.Х. Цивільний процес: Авторизований виклад модульного курсу: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. – Київ, 2005.
27. Сибилев Д.М. Участие третьих лиц в гражданском судопроизводстве. – X., 2001. – С. 22-40.
28. Тертишніков В.І. Цивільний процес: Курс лекций. – Харьков, 2001.
29. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007.
30. Цивільне процесуальне право України. – X., 1999.
31. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
32. Шакарян М.С. К вопросу о понятии и составе лиц, участвующих в гражданских делах // Труды Всесоюз. юрид. заоч. ин-та. – 1970. – Т. 16. – Ч. 2.
33. Шакарян М.С. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. – М., 1990. – С. 27
34. Шерстюк В.М. Система советского гражданского процессуального права (вопросы теории). – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 133 с.
35. Штефан М.Й. Проблеми теорії і практики цивільних процесуальних засобів захисту суб'єктивних прав громадян і організацій // Вісник КДУ. Юридичні науки. – 1987. – № 28.
36. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. – 624 с.
37. Штефан М. Цивільний процес. – К.: Ін Юре, 2001. – 684 с.
38. Штефан М., Дріжчана О.Г. Цивільне процесуальне право України: Підручник. – К.: Либідь, 1994. – 356 с.
39. Штефан М.Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – К., 1997.
40. Штефан М.И. Підприємство і правосуддя. – К., 1992. – С. 31.

 

 

 

ДОДАТОК №1

ПОЗОВНА ЗАЯВА

третьої особи, яка  заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

 

До Приморського районного  суду м.Одеси 
  ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА ЗАЯВЛЯЄ

САМОСТІЙНІ ВИМОГИ ЩОДО ПРЕДМЕТА СПОРУ: 
  Вогнєв Іван Дмитрович,

місце проживання:

65111,Одеса, вул.Махачкалінська, 69-у, кв.66

телефон 944-083 
    
  ВІДПОВІДАЧІ: 
    
  1. Палтусов Євген Євгенович,

місце проживання: 65011, Одеса, вул. Успенська, 484, кв.275 
  телефон: невідомий 
  2. Кирилов Макар Владленович, 
  місце проживання: 65072,Одеса, вул.Корнійчука, 62, кв.11

телефон: невідомий 
  справа № 9-75674/08 

 

Відповідач Палтусов Є.Є. звернувся із позовом до відповідача  Кирилова М.В. про витребування із його незаконного володіння майна  у вигляді автомобіля марки ГАЗ, модель 2131,2001 року випуску, реєстраційний  № 7777ВОТ, номер кузова №253765782475. Свої вимоги Палтусов Є.Є. обґрунтовує тим, що він видав довіреність Кирилову М.В. та його дружині на розпорядження  вказаним автомобілем з правом передоручення, а вони, без його згоди, передали право розпорядження автомобілем  третім особам. 

 Підставою для пред'явлення  мною цього позову стало те, що 08.06.2008 року я уклав з Кириловим  М.В., який діяв на підставі  нотаріально посвідченої довіреності  від Палтусова Є.Є., договір купівлі-продажу  вказаного автомобіля, що підтверджується  складеним у простій письмовій  формі договором та розпискою,  складеною у присутності свідків  Карлова Андрія Миколайовича  та Павлова Анатолія Володимировича. У той самий день, для того  щоб я міг самостійно зняти  автомобіль з обліку та поставити на облік вже на своє ім'я, Кириловим М.В. було видано довіреність, що була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карпачовою В.А. реєстровий № 8539456. 

 Починаючи з 08.06.2008 року я постійно користувався  придбаним автомобілем, через  нестачу грошових коштів я  постійно відкладав переоформлення  автомобіля, а коли у грудні 2008 року звернувся до МРЕВ ДАІ  для переоформлення автомобіля, не зміг це зробити, оскільки  на автомобіль було накладено  арешт Приморським районним судом  м.Одеси за позовом Палтусова  Є.Є. 

 Я вважаю, що я є  власником вказаного автомобіля, оскільки придбав його відповідно  до чинного законодавства, а  вимоги Палтусова Є.Є. є необґрунтованими. Так, відповідно до довіреності,  посвідченої приватним нотаріусом  Одеського міського нотаріального  округу Галій Т.В., реєстровий  № 12345 від 26.04.2008 року, Палтусов  Є.Є. уповноважив Кирилова М.В.  на його (Кирилова) умовах продати,  обміняти та інше, вказаний автомобіль  з правом передоручення. Як  вбачається із довіреності, ніякого  додаткового погодження для передачі  мені прав на автомобіль Кирилову  від Палтусова не вимагалося. За таких обставин я на законних  підставах володію автомобілем.