Поняття третіх осіб в цивільному процесі України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНТЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

кафедра цивільного права

 

 

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА

студента ІV курсу юридичного факультету

денної форми навчання

ТЯГУРА ІЛЛІ ІЛЛІЧА

на тему:

ТРЕТІ ОСОБИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

«Допустити до захисту»                                   Науковий керівник:

Завідувач кафедри                                           «__»______2012 р.

 

«___»_______2012 р.                               _______ ст.викл.Рошканюк В.М.

_______ к.ю.н. проф. Фазикош В.Г.

 

 

 

Ужгород — 2012

                                                        ЗМІСТ

Вступ 2

Розділ 1. Поняття третіх осіб в цивільному процесі України. Їх види 6

Розділ 2. Треті особи, які  заявляють самостійні вимоги 19

2.1. Підстави і процесуальний  порядок вступу у справу третіх  осіб, які заявляють самостійні  вимоги 19

2.2. Процесуальні права  та обов'язки третіх осіб, які  заявляють самостійні вимоги 23

Розділ 3. Треті особи, які  не заявляють самостійних вимог 28

3.1. Підстави і процесуальний  порядок вступу у справу третіх  осіб, які не заявляють самостійні  вимоги 28

3.2. Процесуальні права  та обов'язки третіх осіб, які  не заявляють самостійні вимоги 39

Висновки 42

Список використаних джерел 45

Додатки 51

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного і своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємини сторін, уникнути винесення суперечливих і навіть взаємовиключних судових ухвал. Відповідно до розділу 4 ЦПК в цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, що заявляють самостійні вимоги, і третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет суперечки. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до осіб, що беруть участь у справі, а значить володіють юридичною зацікавленістю. Проте, на відміну від прокурора, органів управління, представників, зацікавленість третіх осіб або тотожна, або близька до зацікавленості сторін, оскільки треті особи перебувають в допроцесуальних стосунках із сторонами цивільної справи.

У цивільному та господарському процесах треті особи є суб'єктами процесуальних правовідносин, які  вступають у справу в суді на стороні  позивача або відповідача для  захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Це пояснюється тим, що на їх правове  становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між  сторонами.

Залежно від способу вступу в процес у справі треті особи  поділяються на два види: треті  особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК; ст. 26 ГПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК; ст. 27 ГПК).

Третіми особами, які заявляють  самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних чи господарських процесуальних  правовідносин, що вступають у справу в суді, пред'явивши позов на предмет  спору до однієї чи двох сторін, з  метою захистити особисті суб'єктивні  матеріальні права чи охоронювані  законом інтереси.

Суттєвою ознакою третіх осіб із самостійними вимогами є не наявність самостійних прав на предмет  спору, що можуть бути визначені лише судовим рішенням щодо розгляду справи по суті, а пред'явлення самостійної  вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється у їх справі.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в  процес у справі між сторонами, а  порушити самостійну справу – пред'явити  позов до тієї зі сторін, яка, одержавши  позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу  їхні права та інтереси з приводу  спірного об'єкта. Проте розгляд  справи за їхньою участю дає змогу  зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти  ухваленню судом необґрунтованих  рішень.

За своїм процесуальним  становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами  і несуть усі обов'язки позивача.

Третіми особами, які не заявляють  самостійних вимог щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільних  чи господарських процесуальних  відносин, які беруть участь у процесі  в справі на стороні позивача або  відповідача з метою захисту  своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Юридична заінтересованість  третіх осіб без самостійних вимог  у результатах розгляду судом  справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом у такій  справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і  сторонами – вплинути на їх права  або обов'язки щодо однієї зі сторін.

Треті особи без самостійних  вимог можуть за власною ініціативою  вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у  справі, або за ініціативою суду (статті 35, 36 ЦПК, ст. 27 ГПК). Саме за цим  критерієм треті особи без  самостійних вимог поділяються  на дві групи: які вступають у  справу та які залучаються до участі у справі.

Треті особи без самостійних  вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін. Оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то вони не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру  позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової  угоди (статті 27, 35 ЦПК, ст. 27 ГПК).

Відповідно до вимог чинного  законодавства України суди повинні  здійснювати своєчасний, справедливий, неупереджений розгляд і вирішення  справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Саме участь третіх осіб у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків, а отже, і постановленню  обґрунтованого, справедливого і  законного рішення, а також є  однією з додаткових гарантій права  на судовий захист.

Таким чином, практична необхідність вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження роботи.

Об’єктом  дослідження роботи є цивільно-процесуальне законодавство України.

Предмет дослідження – треті особи в цивільному процесі України.

Метою роботи є дослідження особливостей участі третіх осіб в цивільному процесі України.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття третіх осіб в цивільному процесі України та їх види;
• охарактеризувати третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги;

 

• охарактеризувати третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

 

 

Розділ 1. Поняття  третіх осіб в цивільному процесі  України. Їх види

Ухвалене судом, за результатами розгляду спору між позивачем  і відповідачем, рішення може вплинути на правове становище інших осіб, зачепити їх свободи чи інтереси, порушити їх права або стати підставою  для пред'явлення до них регресного позову тощо. Для недопущення зазначеного  у справах позовного провадження  можуть брати участь, так звані, треті  особи.

Проте, термін «треті особи» використовується не лише у нормах процесуального права (зокрема, ЦПК  України, ГПК України, КАС України), ай у нормах матеріального права (ЦК України, ГК України, ЗК України  тощо). У зв'язку із цим у теорії і на практиці виникають труднощі у розумінні відповідного поняття.

Крім того, у юридичній  літературі непоодинокими є випадки  доведення можливості участі третіх осіб у всіх видах цивільного судочинства, а також у виконавчому провадженні. І це, незважаючи на те, що законодавець прямо та однозначно визначив: треті  особи є учасниками тільки позовного  провадження і тільки під час  розгляду справи у суді.

Також варто звернути увагу  на класифікацію третіх осіб, адже науковці виокремлюють різні критерії поділу їх на види, і єдиного підходу  в юридичній науці з цього  приводу не вироблено.

У правовій літературі, присвяченій  питанням цивільного процесу, поняття  «треті особи» розуміється, переважно, в тому контексті, що відповідні особи  є кількісно третіми стосовно сторін - позивача та відповідача.

У цивільному процесуальному праві термін «треті особи» здебільшого  має технічне значення, оскільки стосовно позивача та відповідача ці особи  виступають як треті (за рахунком), саме тому вони і називаються третіми особами у цивільному процесі [16, с. 262].

Назву «третя особа», взято  не тому, що така особа є зайвою в  «чужому» спорі, а тому, що спір відбувається між двома сторонами, а вона є  третьою особою, яка вступає в  цей спір. Указана назва є суто процесуальною та відбиває справжнє процесуальне становище відповідної  особи у спорі між сторонами  і немає потреби встановлювати  їй нову назву [14, с. 28].

Вбачається, що таке буквальне  сприйняття відповідного законодавчого  терміна у цивільному процесуальному праві є справді виправданим. Дійсно, стосовно сторін такі особи  є кількісно третіми. Відповідна назва не лише влучно відображає місце  цих суб' єктів серед інших  осіб, які беруть участь у справах  позовного провадження, а й дає  змогу усвідомити мету їх участі у  цивільній справі - захист своїх  прав, свобод та законних інтересів, відмінних  від інтересів сторін. Такий висновок можна зробити виходячи з такого: тому треті особи і є саме «третіми», а не сторонами у процесі, оскільки мають у справі власний інтерес, відмінний від інтересу позивача та (або) відповідача. В іншому разі вони були б співучасниками однієї із сторін.

Наприклад, по позовах про  розділ спільно нажитого майна подружжя в справі може бути зацікавлений хто-небудь з родичів, що передав їм своє майно  в тимчасове користування. Особа, що управляє транспортним засобом, має  інтерес в справі за позовом про  спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

У наведених випадках у  сфері судового дослідження перебуватиме не одне, а декілька матеріальних правовідносин  через їх нерозривний зв'язок і  взаємозалежність. Суб'єктам цих  правовідносин надається можливість захисту своїх суб'єктивних прав або інтересів, що охороняються законом, як треті особи.

Закон встановлює, що для  захисту своєї самостійної вимоги на предмет суперечки, що знаходиться  вже на розгляді суду, інша особа  має право вступити в процес, що почався, як третя особа з самостійними вимогами.

Так, в справі по суперечці  про розділ будинку між колишнім подружжям Би. і Р. вступила як третя  особа з самостійними вимогами С. – мати відповідача. Вона вказала, що на будівництво спірного будинку  давала гроші, деякі будівельні матеріали  і просила їй виділити 1/3 частка будинку.

В даному випадку предметом  судового розгляду будуть одночасно  дві самостійні вимоги, витікаючі  з різних правовідносин, які суд  повинен вирішити по суті, – вимога Б. і Р. про розділ будинку і  вимога С. про виділення їй 1/3 частки будинку. Ці правовідносини мають один спільний об'єкт – домоволодіння.

Проте не завжди особа, зацікавлена  в справі, має самостійні вимоги на предмет суперечки. Воно може бути зацікавлене в результаті процесу  постільки, поскільки рішення по суперечці між сторонами може мати передвирішальне  значення (преюдиціальне), для правовідношення між такою  особою і одній із сторін в процесі. Тому закон встановлює можливість участі в чужому процесі третьої особи  без самостійних вимог на предмет  суперечки. Така особа може вступити в процес, що почався, на стороні  позивача або відповідача за власною  ініціативою або може бути залучена за ініціативою суду і осіб, що беруть участь в справі.

Наприклад, у справі за позовом  А до організації про відшкодування  вартості пальта, викраденого з гардероба, зацікавлений взяти участь як третя  особа на стороні відповідача  працівник гардероба, оскільки в  разі задоволення позову відповідач, виплативши позивачеві вартість викраденого  пальта за рішенням суду, має право  пред'явити позов до гардеробника як матеріально-відповідальної особи.

Отже, в даному випадку  можливість пред'явлення в майбутньому  регресного позову відповідачем до третьої  особи і зумовлює юридичний характер зацікавленості третьої особи без  самостійних вимог на предмет  суперечки в справі між первинними сторонами.

Предметом судового дослідження  тут також є два взаємозв'язані  матеріальні правовідношення: основне  і похідне – регресне. Окрім  одного спільного об'єкту в підставі виникнення цих правовідносин є  спільні юридичні факти. Ухвала по суті справи може бути винесена відносно тільки основного правовідношення на пред'явлену позовну вимогу. Значить, суб'єктивні  матеріальні права третьої особи  без самостійних вимог не є  предметом судового розгляду по суперечці  між сторонами. Мета його участі в  чужому процесі – захист інтересу, що охороняється законом [5, 3].