Поняття третіх осіб в цивільному процесі України

У наведеному раніше прикладі про розділ спільного майна подружжя позивач і відповідач є суб'єктами правовідношення, витікаючого з  права спільної сумісної власності  на домоволодіння; особа, що вступила в  справу як третя особа, і початкові  сторони – передбачувані суб'єкти правовідношення, витікаючого з  права спільної сумісної власності  на домоволодіння. Різні за своїм  змістом правовідносини зв'язані  між собою тим, що склалися з приводу  одного і того ж об'єкту або його частки.

Професор Треушников М. К. вважає, що "оскільки суб'єктивне  матеріальне право розкривається  у формулі "право на що", предметом  суперечки, на яку третя особа  пред'являє свої самостійні вимоги, слід рахувати той матеріальний предмет  або ті блага, які є об'єктами спірного матеріального правовідношення  між сторонами. Тому правильніше  найменування третіх осіб – треті  особи з самостійними вимогами на предмет суперечки" [15, 91].

Третіми особами, які заявляють  самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають в розпочату  в суді справу, пред'явивши позов  щодо предмету суперечки до однієї або двох сторін, з метою захистити  особисті суб'єктивні матеріальні  права або інтереси, що охороняються законом [39, 94].

Характерною ознакою цього  виду третіх осіб є не наявність  самостійних прав на предмет суперечки, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заява самостійної вимоги на предмет суперечки між сторонами, яке пред'являється у їх справі. Так, третьою особою буде організація, яке вступило в справу по суперечці між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на це майно, оскільки воно спадкодавцем по заповіту було залишено за організацією. У справах сільськогосподарських підприємств до матеріально відповідальних осіб про відшкодування збитків, заподіяних унаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як третіх осіб з самостійними вимогами органи державного страхування, які виплатило КСП.

Страхова винагорода, пред'явивши позов проти відповідачів про  присудження ним виплачених КСП  сум страховки. У справах про  поділ житлового будинку між  суб'єктами спільної сумісної власності (подружжям, членами сім'ї) має право  вступити в справу третіми особами  з самостійними вимогами особи, які  брали участь в його будівництві  не на підставі угоди про створення  спільної власності, пред'явивши позов  про відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовникові  вони надавали не безоплатно.

Треті особи з самостійними вимогами можуть і не вступати в  процес у справі між сторонами, а  порушити самостійну справу – пред'явити  позов проти тієї із сторін, яка, отримавши позитивне вирішення  суду в свою користь, порушила або  поставила під загрозу їх права  і інтереси з приводу спірного об'єкту. Вони не бажають закінчення рішення судом справи, оскільки у  них є побоювання, що визнання за стороною може утруднити або зробити  неможливим отримання спірного об'єкту, хоча в майбутньому суд і затвердить право на нього за ними. Розгляд  справи з їх участю дає можливість заощадити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і  запобігти винесенню судом протилежних  по сенсу рішень.

Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу за своєю  ініціативою шляхом пред'явлення  позову, але до кого він може бути пред'явлений, в процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін.

Таким чином, за процесуальним  становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами  і несуть усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється зробленим  припущенням, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: у інтересах позивача розпочинається провадження у справі, третя особа  вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям "позивач" було б неправильним. Назва третьої  особи суто процесуальна – вона вступає у справу між двома  сторонами, тому і одержала таку назву.

Цивільний процес, що виник  за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежить від розвитку процесу між  сторонами, але припинення процесу  між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між нею і  сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи внаслідок розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідного розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити апеляційне провадження [36, 117].

Відносна самостійність  у розвитку цивільного процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність  у здійсненні належних їм суб'єктивних цивільних процесуальних прав і  виконання обов'язків. Свої права  вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи лише з необхідності захистити  власні майнові і особисті немайнові  інтереси.

Розділ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних  вимог

3.1. Підстави і  процесуальний порядок вступу  у справу третіх осіб, які не  заявляють самостійні вимоги

Третіми особами, які не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки, називаються суб'єкти цивільних  процесуальних правовідносин, які  беруть участь в процесі у справі на стороні позивача або відповідача  з метою захисту своїх суб'єктивних прав і інтересів.

Одна і та ж особа  може брати участь в справі як третя  особа тільки з боку однієї сторони, але на стороні однієї сторони  можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних  вимог.

Треті особи, що не заявляють  самостійних вимог на предмет  суперечки, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін (ДОДАТОК №2). Суд виносить ухвалу   про залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Ухвала суду оскарженню не підлягає (ДОДАТОК №3). Вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, окрім права на зміну підстави і предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову, визнання позову або укладення світового договору, на вимогу примусового виконання судового рішення.

Вступ до справи позивача на стороні позивача або відповідача  не створює для третіх осіб положення  сторони (співучасника) по суперечці  між позивачем і відповідачем. Третя особа не є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального  правовідношення і не пред'являє  ніяких вимог на об'єкт суперечки. Тому закон і не надає третій особі, що не заявляє самостійних вимог, повний об'єм прав і обов'язків сторони. Проте, оскільки треті особи беруть участь в справі на стороні позивача або відповідача, вони, отже, сприяють захисту суб'єктивних прав і інтересів сторін, що охороняються законом.[23]

Одночасно закон визначає, що третя особа може взяти участь в процесі тільки в тому випадку, якщо судове рішення у справі може вплинути на його права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Інакше у громадянина або організації  немає підстав для вступу до справи, а біля суду – для залучення  його як третя особа. Значить, окрім  процесуального інтересу – вирішення  суперечки про право на користь  однієї із сторін – третя особа  має ще і суб'єктивний матеріально-правовий інтерес до справи, який обумовлений  впливом судового рішення на його права і обов'язки. Найчастіше такий  інтерес – наслідок регресного зобов'язання між однією із сторін і третьою  особою.

Наприклад, при задоволенні  віндікаційного позову, пред'явленого власником майна до фактичного власника, що купив майно біля третьої особи, покупець має право вимагати від  продавця відшкодування всіх збитків. Так само при задоволенні позову про відшкодування шкоди, пред'явленої  до власника джерела підвищеної небезпеки, останній має право вимагати від  особи, безпосередньо винної в спричиненні  шкоди, відшкодування збитків. Оскільки підстави первинного позову і можливого  регресного позову взаємозв'язані, участь в процесі по виниклій суперечці  продавця або особи, керівника джерелом підвищеної небезпеки і безпосередньо  винної в спричиненні шкоди, набуває  важливого значення для забезпечення всестороннього і об'єктивного розгляду основного і регресного позовів.

Участь третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог  на предмет суперечки, забезпечує виконання  цілого комплексу процесуальних  завдань:

• по-перше, захист матеріально-правових інтересів громадян, організацій, промовців в процесі як третя особа;
• по-друге, сприяння в захисті суб'єктивних прав громадян і організацій, промовців як сторони у справі;
• по-третє, всестороннє і повне відповідно до об'єктивної істини встановлення всіх обставин у справі;
• по-четверте, заощадження часу і сил суду.

Третя особа без самостійних  вимог суб'єктом спірного матеріального  правовідношення не є, тому на нього  судовим рішенням не може бути покладена  який-небудь обов'язок. За спільним правилом матеріально-правові наслідки судового рішення, що вступило в законну силу, на третіх осіб розповсюджуватися не можуть. Але це не означає, що вплив  судового рішення на права і обов'язки третіх осіб полягає тільки в тому, що воно служить формальною підставою  для пред'явлення регресного або  іншого аналогічного позову. Такий  позов залежно від волевиявлення  зацікавленої особи в одних випадках може бути пред'явлений, а в інших  – ні. Вплив судового рішення  на права і обов'язки третіх осіб слід розуміти в тому сенсі, що законна  сила судового рішення, яким встановлюються ті або інші правовідносини, розповсюджується на третіх осіб унаслідок такого його властивості, як преюдиціальність. У  процесі по регресних позовах  не можуть оспорюватися факти і правовідносини, встановлені рішенням, винесеним  за участю третіх осіб. Отже, юридичний  інтерес третьої особи без  самостійних вимог в процесі  по чужій суперечці полягає у  встановленні юридичних фактів підстави виникнення правовідношення між  позивачем і відповідачем. Цьому  юридичному інтересу, який має матеріально-правовий характер, надається безпосередній  судовий захист, тобто він охороняється законом.

Третя особа, що не заявляє  самостійних вимог на предмет   суперечки – це передбачуваний учасник матеріального правовідношення, взаємозв'язаного із спірним правовідношенням, предметом судового розгляду, що є, вступаючий або приваблений в процес між первинними сторонами з метою захисту свого інтересу, що охороняється             законом [15, 92].

Закон широко визначає випадки  участі в процесі третіх осіб без  самостійних вимог, інтерес яких залежить від дозволу дала на користь  однієї із сторін. Вони можуть заявити  про своє бажання взяти в процесі  участь або можуть бути приваблені в справу по клопотанню сторін, прокурора  або за ініціативою суду. Суд зобов'язаний винести з цього питання визначення.

Заява про вступ і залучення  третьої особи повинна містити  точні вказівки на підстави, по яких воно може бути допущене або приваблене в процес.

Під підставами вступу (залучення) третьої особи в процес розуміються  об'єктивні дані про положення  суб'єкта в системі матеріальних правовідносин. Це, перш за все, зведення про наявність матеріального  правовідношення між третьою  особою і одній із сторін у справі, а також юридичні факти, з наявністю  або відсутністю яких закон зв'язує зміну, припинення даного правовідношення  або виникнення нове. Це положення  можна сформулювати таким чином: підставою для вступу (залучення) до справи третьої особи служить  можливість пред'явлення позову до третьої особи або виникнення права на пред'явлення позову біля третьої особи, обумовлена взаємним зв'язком основного, спірного правовідношення  між однією із сторін і третьою  особою.

Найбільш типовою правовою підставою для їх участі у справі є непряма матеріально-правова зацікавленість у вирішенні спору, виникнення регресного позову до третьої особи, а також можливість пред'явлення позову, витікаючого з права на зміну розміру аліментів. Тому треті особи, у переважній більшості, залучаються на бік відповідача. Відповідач зацікавлений у залученні цих учасників, насамперед, для встановлення та дослідження доказів, які він згодом може використати проти третьої особи. Факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не доказуються знову при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи (ч. 2 ст. 32 ЦПК України).

Участь третіх осіб у процесі  збільшує кількість засобів доказування, серед яких можуть виявитися такі, які вигідні тій чи іншій стороні. Крім того, третя особа, хоч вона і діє на боці однієї із сторін, має свої інтереси, які можуть не збігатися з інтересами цієї сторони. Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається ст. 108 ЦПК тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Наприклад: Приколота заявив позов до Семенчука про витребування автомобіля ВАЗ 21099 із чужого незаконного володіння, покликаючись на те, що цей автомобіль було викрадено у 2001р.

Семенчук проти позову заперечував з підстав, що він  цей автомобіль придбав у Гриня  за 4000 доларів США. З ініціативи відповідача, Гриня було притягнуто до участі у справі як третю особу на боці відповідача. Під час розгляду справи було встановлено, що Гринь придбав автомобіль у Щирика. У процесі розгляду справи встановлено, що на початку 2001 р. Щирик загубив свій паспорт, про що заявив у міліцію. Встановити особу, яка продала автомобіль Гриню, не вдалося. Рішенням суду позов задоволене. Автомобіль повернуто Приколоті.