Розрахункові правовідносини в цивільному праві України

   Отже, розрахункові  правовідносини регулюються як  цивільно-правовими, так і фінансово-правовими  нормами. Договірні відносини  і відносини між продавцем  і покупцем, які укладають договори  про продаж продукції, надання  послуг або виконання робіт,  при проведенні розрахункових  операцій, а також відносини з  приводу відкриття рахунків у  кредитній установі, які регулюються  цивільно-правовими нормами. Відносини,  що виникають внаслідок діяльності  кредитних установ, регламентація  прав і обов’язків власника  рахунка і банку регулюються  фінансово-правовими нормами і  мають імперативний характер, що  не дає змоги сторонам чинити  за своїм волевиявленням.

   З метою вдосконалення  організації комерційними банками  розрахунково-касового обслуговування  народного господарства постановою  Правління НБУ затверджені Правила  організації розрахунково-касового  обслуговування комерційними банками  клієнтів і взаємовідносин з  цього питання між територіальними  управліннями Національного банку  України та комерційними банками  в національній валюті. Відповідно  до цього між комерційним банком  і клієнтом укладається договір  на розрахунково-касове обслуговування, у якому передбачається комплекс  взаємних зобов’язань банку і  клієнта щодо користування коштами  і банківськими послугами. Крім  того, порядок проведення розрахункових  операцій регулюється Інструкцією  про безготівкові розрахунки  в Україні в національній валюті  від 29 березня 2001 р., Положенням  про ведення касових операцій  у національній валюті в Україні  від 19 лютого 2001 р., Інструкцією про  міжбанківські розрахунки в Україні  від 27 грудня 1999 р., затвердженими  постановами Правління НБУ.

 

ІІ РОЗДІЛ:ПРАВОВЕ  РЕГУЛЮВАННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

 

1. Сутність та класифікація розрахункових відносин

 

В Україні, як і в інших  державах світу, багато уваги приділяється організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться  банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

Ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  визначає, що банківські розрахунки проводяться  у готівковій та безготівковій формах згідно із  правилами,  встановленими  нормативно-правовими  актами Національного  банку України. Усі розрахунки в  господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку  через установи банків згідно з правилами  здійснення розрахункових і касових  операцій, затверджених Національним банком України.

Грошова готівка є загальновизнаним засобом платежу. Хоча розвиток системи  безготівкових розрахунків призвів  до скорочення частки готівкових грошей у грошовій масі і зниження їх використання в платіжному обороті, оплата готівкою й надалі залишається найбільш поширеним  методом у сфері роздрібних трансакцій. Готівкою обслуговується основна частина  малих господарських операцій. За кількістю платежі готівкою становлять 80-90 відсотків усіх платежів, за сумою - лише незначну частину грошового  обігу в країнах з розвинутою фінансовою системою [23; 15].

Сфера застосування готівки  між юридичними особами суттєво  обмежена і регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні  затвердженим Постановою Правління  Національного банку України 19 лютого 2001 року № 72 [17; 83].

Якщо фізичні особи  мають право здійснювати розрахунки готівкою без будь-яких обмежень, то для юридичних осіб законодавство  встановлює певні обмеження.

 Так, відповідно до  ст. 380 ЦК України 1963 року платежі  за зобов’язаннями між юридичними  особами проводяться в порядку  безготівкових розрахунків через  кредитні установи, в яких дані  особи відповідно до закону  зберігають свої кошти. Розрахунки  готівкою між юридичними особами  допускаються у випадках і  межах, встановлених законодавством [2; 75].

Відповідно до ст. 1087 ЦК України 2003 року розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням  ними підприємницької діяльності, провадяться  в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися  також готівкою, якщо інше не встановлено  законом [12; 20].

Відповідно до Положення  про ведення касових операцій у національній валюті в Україні  сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим  підприємством (підприємцем) через  їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги  з переказу грошей, та підприємств  поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену  граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку.

Але Положенням про ведення  касових операцій у національній валюті в Україні з цього загального правила передбачено ряд виключень (п. 2.3). Підприємствам, які мають рахунки  в установах банків і здійснюють операції з готівкою встановлюється ліміт каси. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку  на кінець дня в межах затвердженого  ліміту каси.

Порядок установлення підприємствам  ліміту каси, порядку і строків  здавання готівкової виручки регулюється  Інструкцією про організацію  роботи з готівкового обігу установами банків України затвердженою Постановою Правління Національного банку  України 19 лютого 2001 року № 69.

Підприємства зобов'язані  здавати готівкову виручку понад  установлений ліміт каси в порядку  і строки, визначені установою  банку для зарахування на

їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі  не встановлено, то

вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися  до банку. Підприємства під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку  зобов'язані приймати у сплату за товари (роботи, послуги та ін.) без  обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України  в обіг, що є дійсним платіжним  засобом і не викликає сумніву  в його справжності та платіжності. Крім того, підприємства мають забезпечувати  постійну наявність у своїх касах  банкнот і монет різних номіналів  для видачі здачі громадянам.

За порушення правил ведення  касових операцій, зазначених у цьому  пункті, до посадових осіб застосовуються штрафні санкції, визначені статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні  правопорушення.

Ведення операцій з готівкою на підприємствах поштового зв'язку України регулюється Порядком ведення  касових операцій підприємствами зв'язку України, затвердженим наказом Державного комітету зв'язку України від 2 лютого 1998 № 26 [16; 159].

Незважаючи на те, що в  останні роки в Україні дуже великих  розмірів досягли господарські операції з готівковими коштами (на початок 1999 р. питома вага готівки, що оберталась поза банками, становила 46% загального обсягу грошової маси), основними та найбільш перспективними (на що незаперечне  вказує міжнародний  досвід)  залишаються  безготівкові розрахункові операції.

Частка готівкових грошей (монет і банкнот) у грошовому  обігу, яка в певний історичний момент постійно знижується, зокрема, під впливом  конкуренції з боку чеків, зараз  має тенденцію до стабілізації. Це загальне явище викликане кількома причинами:

- розвитком мережі автоматів   для видачі готівки, що сприяло   збільшенню кількості розрахунків  банкнотами;

- значним збільшенням   кількості автоматів, що використовують  готівку, зокрема телефонних автоматів  тощо;

- розвитком «підпільної»  економіки, пов'язаної в більшості  країн з намаганням уникнути  податків і внесків у фонд  соціального страхування [23;15].

 Збільшення обсягів   безготівкових розрахунків пов'язано  з розвитком банків у XIX столітті. Це призвело до того, що безготівкові  розрахунки, які приблизно становлять  лише 10 відсотків усіх платежів, сягають 90 процентів їх вартості [23; 168].

Рефераты на Stud24.ru Войти Поиск Новые рефераты Задать вопрос На сайте 201924 реферата

Під безготівковими розрахунками слід розуміти систему грошових розрахунків, які проводяться без участі грошових знаків, тобто шляхом перерахування  банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних вимог [25; 505].

Правові засади організації  безготівкових розрахунків в  Україні визначені в Законах  України «Про банки і банківську діяльність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін. В  найбільш повному виді організація  безготівкових розрахунків визначена  в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженої постановою Правління  Національного банку України 29 березня 2001 року № 135 [18; 848].

 Інструкція встановлює  загальні правила, форми і стандарти  розрахунків банків та інших  юридичних і фізичних осіб  у грошовій одиниці України  на території України, що здійснюються  за участю банків.

 Організація безготівкових   розрахунків базується на ряді  принципів, зміст і склад яких  можуть змінюватися залежно від  економічної ситуації в країні.

О.О.Качан виділяє такі принципи організації безготівкових  розрахунків:

1) підприємства всіх форм  власності повинні зберігати  свої грошові кошти в банках  на рахунках і використовувати  їх для міжгосподарських кошти  в банках на рахунках і використовувати  їх для міжгосподарських розрахунків  в безготівковому порядку шляхом  перерахування з рахунку платника  на рахунок отримувача;

2) момент здійснення платежу  повинен бути максимально наближений  до

відгрузки товарів або  надання послуг;

3) платежі з рахунку  підприємства здійснюються банком  за згодою власника рахунку  і з дотриманням черговості, встановленої  керівником підприємства, установи. Без згоди платника списання  коштів з його рахунку допускається  лише у випадках, встановлених  чинним законодавством;

4) господарюючі суб'єкти  мають право вибору форми розрахунків  та способу платежу з числа  передбачених чинним законодавством;

5) господарюючі суб'єкти  мають право вибору банків  для відкриття своїх рахунків [22; 121].

 Суб'єкти розрахункових  правовідносин в основному самі  визначають вид розрахунків при  укладенні цивільно-правового договору. Практика виробила принципи безготівкових  розрахунків, які в певній мірі  відображаються і в банківських  правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцептом), розрахунки можуть здійснюватись  тільки після поставки (продажу)  продукції або надання послуги;  незалежно від правової форми  платежів вони можуть здійснюватись  тільки як прямо впроваджена  воля платника здійснити платіж  – погодження провести платіж (акцепт) або розпорядження його  провести (виставлення акредитиву, виписка чеку). Ці принципи діють,  але в практиці все частіше  зустрічаються випадки попередньої  оплати.

В сучасних умовах в теорії фінансового права розрізняють  три різновиди (форми) безготівкових  розрахунків [26; 439]. Перша, що має назву  класичної, полягає в тому, що платник-покупець або одержувач послуги доручає  установі банку, де відкрито його розрахунковий рахунок, перевести кошти на рахунок одержувача коштів-продавця, надавача послуги тощо.

Другим видом безготівкових  розрахунків вважаються векселі.

Третій вид безготівкових  розрахунків – пластикові картки.

Кожен вид безготівкового розрахунку встановлюється комплексом правових норм, які регулюють порядок  платежів за товар, послуги, неторгові  операції між клієнтами банків, за допомогою правил і прийомів документообігу, тобто порядок розрахунків.

 Відповідно до цього, (хоч це і не є принциповим  питанням і не тягне ніяких  правових наслідків) доцільно  було б внести відповідні зміни  до чинного законодавства України.

 Таким чином, і визначення  розрахункових правовідносин, і  їх ознаки, і класифікація міститься  лише в теорії фінансового  (банківського) права. Проте, дослідити  це питання без нормативних  актів також не уявляється  можливим.

 

 

 

2. Правове забезпечення безготівкових розрахунків

 

Принциповою особливістю  безготівкових розрахунків (на відміну  від готівкових) є те, що обов'язковим  учасником цих розрахункових  відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини є самостійними грошовими відносинами за двома  підставами: по-перше, до розрахунків  залучають банк, внаслідок чого не збігаються суб'єкти основних економічних  відносин і суб'єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, оскільки грошові  відносини як допоміжну й складову функції основних економічних відносин відокремлено від них за допомогою  спеціальної правової регламентації.