Розрахункові правовідносини в цивільному праві України

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги  та державне регулювання ринків фінансових послуг” кліринг належить до фінансових послуг. Відповідно до п. 1 ст. 5 цього  Закону фінансові послуги надаються  фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб’єктами підприємницької  діяльності, а згідно з п. 4 цієї статті встановлюється, що можливість та порядок  надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм  правовим статусом не є фінансовими  установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних  органів, що здійснюють регулювання  діяльністю фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах  їх компетенції. Як вже зазначалось  вище, Законом встановлено, що функції  клірингової установи може виконувати юридична особа, що отримала відповідний  дозвіл Національного банку. Таким  чином, Закон не ставить в залежність можливість виконання функцій клірингової  установи від наявності у юридичної  особи статусу фінансової установи, з чого можна зробити висновок, що Закон допускає виконання функцій  клірингової установи не фінансовими  установами.

Підводячи підсумки, можна  зробити такі висновки:

- незважаючи на те, що  здійснення клірингу є фінансовою  послугою, здійснювати функції розрахункових  палат на Україні мають право  не лише фінансові установи, а  й просто юридичні особи, які  отримають спеціальний дозвіл  НБУ;

- необхідно доповнити  Інструкцію про міжбанківські  розрахунки в Україні, затверджену  Постановою Правління Національного  банку України 27.12.1999 № 621, положеннями  про те, що проводити клірингові  операції, тобто виступати розрахунковим  банком, комерційні банки мають  право лише за наявності спеціального  дозволу Національного банку.

Зарахування взаємних грошових вимог є складним інститутом цивільного права. Окрім проблем, що висвітлені в даній статті, окремого дослідження  заслуговує питання щодо можливості проведення зарахування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

2. Підстави виникнення розрахункових відносин

Необхідно розрізняти передумови та підстави виникнення розрахункових  правовідносин. Передумови - відносини, які прямо не викликають розрахункові правовідносини, але створюють умови  для їхнього існування. Такими відносинами  є вихідні товарні (в т.ч. кредитні) відносини, договір банківського рахунка, операції з продажу валютної виручки (для розрахунків в іноземній  валюті) тощо.

Підставою виникнення розрахункових  відносин є розрахункове зобов'язання, що визначає спосіб і форму розрахунків  у господарських відносинах, виражену в такому розділі господарського договору, як «порядок розрахунків».

 Як зазначалось раніше розрахунковими називаються правовідносини, що виникають між особами при здійсненні розрахунків між ними через кредитні установи.

Відносини, що виникають  між установами банків і власниками рахунків під час проведення розрахунків, мають складний характер. У цих відносинах беруть участь, як правило, три суб'єкти (продавець, покупець-платник і банк). Якщо розглядати розрахункові правовідносини в часі, то можна встановити, що вони мають тривалий характер (до кількох днів). При чому кошти, якими сторони розраховуються одна з одною, певний час знаходяться у володінні банку. Ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» встановлює тривалість таких строків. Розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами.

Тому, щоб краще зрозуміти  природу розрахункових правовідносин, можна провести порівняння з таким  видом цивільно-правових відносин, як правовідносини з перевезення. Проводячи  порівняльний аналіз можна зробити  висновок, що спочатку в правовідносини вступають платник і банк. Одержувач  в це й момент в розрахункові правовідносини не вступає. Справедливість таких висновків підтверджується і удовою практикою.

Так, покупець-платник перерахував  суму за цивільно-правовим договором  через банк «Україна». Банк прийняв платіж, проте у зв’язку з визнанням банку банкрутом сума до продавця-одержувача не дійшла. Продавець одержувач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення боргу. Рішенням господарського суду позов було задоволено, оскільки в правовідносини з банком вступив покупець-платник, який вправі самостійно вибрати банк для перерахування коштів. Продавець-одержувач в правовідносини з банком не вступив.

Тому за невиконання зобов’язання по перерахуванню коштів вимоги до банку може пред’явити не продавець-одержувач, а покупець-платник. Незважаючи на невиконання зобов’язання банку перед покупцем-платником, покупець-платник повинен виконати зобов’язання перед продавцем-одержувачем і сплатити суму згідно цивільно-правового договору. Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що закон надає право сторонам самостійно обирати банк, в якому відкривати рахунки, та самостійно обирати вид розрахунку. Таким чином, особа може обрати для себе невигідні умови. Те, що це відповідає закону особливо підтверджується для суб’єктів підприємницької діяльності, так як в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що однією з ознак підприємництва є діяльність власний ризик. А оскільки розрахункові правовідносини регулюються і цивільно-правовими нормами, то це підтверджується і таким принципом цивільного права як диспозитивність, тобто свобода сторін у виборі поведінки.

Проте, за невиконання зобов’язань  передбачена відповідальність: перед  сторонами – цивільно-правова, а  перед державою – адміністративна. Зокрема, за порушення правових норм банк сторонам зобов’язаний відшкодувати шкоду, а держава в особі державних органів вправі застосувати певні санкції (наприклад, накладення штрафу).

Підставою регулювання розрахункових відносин є односторонні та/або двосторонні правочини.

Обіг грошових коштів може здійснюватися шляхом передачі готівкою певної грошової одиниці - гривні, яка  відповідно до ст. 192 ЦК України є  законним платіжним засобом, обов'язковим  до приймання за номінальною вартістю на всій території України та іноземній  валюті, яка може використовуватися  в Україні у випадках і в  порядку, встановлених законом1. При цьому ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що гроші існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках)2.

При розрахунках готівкою відбувається передача матеріальних знаків (грошових знаків) певної грошової одиниці, що випускаються у формі банкнот  і монет, які мають зазначену  на них номінальну вартість. Таким  чином реалізується функція грошей як законного платіжного засобу. Саме в такий спосіб, як правило, відбуваються розрахунки за участю фізичних осіб, які не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності.

Фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, при розрахунках можуть застосовувати також і безготівкову форму, яка передбачає передачу коштів шляхом використання банківських рахунків і здійснення розрахункових банківських операцій. При цьому слід зазначити, що обліковані на рахунках грошові кошти не можуть розглядатися законним платіжним засобом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розрахунковими банківськими операціями є рух грошей на банківських  рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями  клієнтів або в результаті дій, які  в рамках закону призвели до зміни  права власності на активи. Під час обігу грошових коштів у безготівковій формі не відбувається передача матеріальних знаків, проте відповідна грошова сума обліковується на відповідному рахунку в банку і надалі грошовий обіг відбувається за допомогою розрахункових документів у електронному вигляді3 або паперовому вигляді.

Електронним документом є  документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи  відповідні реквізити документа, в  тому числі й електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері. (Стаття 4 Закону України "Про  платіжні системи та переказ коштів в Україні").

3. Суб’єкти, об’єкти та зміст розрахункових відносин

Об'єктом розрахункових  відносин є певні дії, що вчиняються суб'єктами цих правовідносин, результатом  яких є здійснення платежу шляхом переказу певної суми грошових коштів з рахунку платника на рахунок  одержувача на підставі від-платності та еквівалентності товарних відносин.

Таким чином, розрахункові відносини  можна визначити як правовідносини суб'єктів цивільного обороту, об'єктом  яких є певні правові дії, що спрямовані на виконання грошового зобов'язання шляхом сплати певної грошової суми готівкою або зарахування її в безготівковій  формі на визначений відповідним  суб'єктом рахунок.

Відповідно, суб’єкти розрахункових  відносин є іншими, ніж передбачено  господарським правом. До того ж, зміст  розрахункових відносин як виду цивільних відносин є ширшим, аніж зміст розрахункових відносин як виду господарських відносин, які передбачають наявність розрахункових відносин лише між суб’єктами господарювання в процесі здійснення ними господарської діяльності. Розрахункові відносини з точки зору цивільного права враховують той аспект, що вони здійснюються між особами (фізичними, юридичними, фізичними особами=підприємцями), що цілком підтверджується практикою їхньої реалізації.

Діяльність комерційних  банків зі здійснення платежів і розрахунків  у народному господарстві визначає їх вирішальну роль в організації  грошового обігу. Грошовий обіг на території  України здійснюється в готівковому  або безготівковому порядку.

   Готівкові розрахунки  — це платежі готівкою підприємств,  підприємців та фізичних осіб  за реалізовану продукцію і  за операціями, які безпосередньо  не пов’язані з реалізацією  продукції та іншого майна.

   Безготівкові розрахунки  — це грошові розрахунки, за  яких платежі здійснюються без  участі готівки перерахуванням  коштів з рахунка платника  на рахунок отримувача грошей  або зарахуванням взаємних вимог.  Комерційні банки зацікавлені в залученні грошей для розрахунково-касового обслуговування.

   Підприємства, організації  у процесі виконання укладених  договорів здійснюють розрахунки  за своїми зобов’язаннями.

   Розрахунки між  суб’єктами господарської діяльності, як правило, здійснюються у  безготівковому порядку через  банк. За умов ринкової економіки  розрахунки відіграють важливу  роль у регулюванні різних  сфер господарського життя. Завдяки  розрахункам здійснюються платежі  за грошовими зобов’язаннями, за  їх допомогою контролюються як  витрачання коштів, так і їх  цільове використання, а також  відповідний розподіл та додержання  режиму економії різними власниками.

   Відносини, в яких  одна сторона здійснює платежі  на користь іншої через кредитні  установи, називаються розрахунковими. Специфіка цих відносин полягає  у тому, що вони мають самостійний  майновий характер із двома  моментами — участь банківських  установ та застосування спеціального  законодавства про банківські  операції.

   Розрахункові правовідносини  — це такі, що виникають між  організаціями в процесі здійснення  розрахунків у безготівковому  порядку через кредитні установи. Підставою їх правового регулювання  є Закон України “Про платіжні  системи та переказ грошей  в Україні”. Основний зміст розрахункових  правовідносин розкривається в  принципах, на яких грунтується  організація безготівкових розрахунків,  зокрема:

   1) усі підприємства  та організації зобов’язані зберігати  свої кошти — як власні, так  і позикові — на рахунках  в установах банку, за винятком  залишків готівки в їх касах  у межах встановленого банком  ліміту;

   2) розрахунки між  підприємствами й організаціями  здійснюються, як правило, безготівковим  способом через банки;

   3) безготівкові розрахунки  проводяться за діючими формами  розрахунків;

   4) суб’єкти господарювання  мають право вільного вибору  умов про попередню оплату  товарів (робіт, послуг), за винятком  випадків, закріплених у законодавстві;

   5) платежі проводяться  за рахунок коштів платника  або за рахунок банківського  кредиту;

   6) списання коштів  з рахунків клієнтів здійснюється  тільки за їх розпорядженням, або за їх згодою (акцепта);

   7) при проведенні  розрахункових операцій банки  контролюють додержання підприємствами, організаціями розрахункової та  договірної дисципліни. До господарюючих  суб’єктів, які порушують правила  розрахунків, банки застосовують  відповідні санкції.

   У відносинах, що  виникають між установами банків  і власниками рахунків під  час розрахунків, беруть участь, як правило, три суб’єкти (продавець,  покупець-платник і банк). Сторони  (банк і суб’єкти господарської  діяльності) зобов’язані додержуватись  закону і договірних умов.

   Порядок проведення  розрахунків регулюється законодавством. Це означає, що сторони в  розрахункових відносинах повинні  чітко виконувати встановлені  приписи. Однак відповідно до  вимог законодавства необхідним  юридичним фактом для виникнення  розрахункових правовідносин є  договір на розрахунково-касове  обслуговування.