Розрахункові правовідносини в цивільному праві України

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

 

І РОЗДІЛ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗРАХУНКІВ І РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

1. Поняття і правова природа розрахунків і розрахункових відносин………………………………………………………………………..6
2. Підстави виникнення розрахункових відносин……………………………12
3. Суб’єкти, об’єкти та зміст розрахункових відносин……………………...16

 

ІІ РОЗДІЛ:ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

1. Сутність та класифікація розрахункових відносин………………….……20
2. Правове забезпечення безготівкових розрахунків……...…………………26
3. Правове забезпечення готівкових розрахунків………………………..…..29

 

Висновки…………………………………………………….………………………39

Список використаної літератури………………………………………..…………42

 

Вступ

 

Актуальність  обрвної теми полягає в тому, що Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому щоб, зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як уявляється такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні  економічної реформи, спрямованої  на застосування ринкових принципів  регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській  і цивільно-правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту - розрахунків. Цей  інститут існував у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні , а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на розрахункові (поточні) рахунки господарських суб'єктів у банківських установах не надходять.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов'язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних  реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективної синхронно  діючої системи розрахунків.

Якщо говорити про ступінь  дослідженості теми курсової роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві України так і в юридичній літературі.

Нормативна база, яка регламентує  розрахункові відносини не є досить розгалуженою. Сюди в першу чергу  входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів.

Серед правової літератури, де можна знайти матеріал цікавий  для моєї праці - це навчальний посібник В.Д.Лагутіна «Гроші та грошовий обіг» в своїй роботі чітко визначає загальні ознаки, принципи і систему розрахункових відносин, багато уваги приділяє формам і видам розрахунків.

Досить приємним , є той момент, що цьому питанню в Україні приділяють увагу. Зокрема в підручнику «Цивільне право» під редакцією Підопригори О.А., «Фінансове право» під редакцією Л.К.Воронової, навчальний посібник А.В.Демнівського «Сучасний вексельний обіг», тощо.

Отже питання розрахункових  відносин, є досить актуальним зараз  в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки.

Метою курсової роботи є  якогомога більш детально вивчити правову природу розрахункових відносин в Україні, а саме з'ясувати поняття, принципи і систему безготівкових розрахунків; види безготівкових розрахунків і їх використання в господарській діяльності; поняття, принципи та особливості готівкових розрахунків в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання розрахунків, чітко дослідити особливості використання деяких форм безготівкових розрахунків і значення розрахункових відносин для національної економіки України, викладає це в курсовій роботі яка складається з вступу, трьох розділів та висновку.

 

 

І РОЗДІЛ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗРАХУНКІВ І РОЗРАХУНКОВИХ  ВІДНОСИН ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

 

1. Поняття і правова природа розрахунків і розрахункових відносин

 

Належне виконання зобов’язання є нормальним і найбільш поширеним  способом припинення зобов’язань. До такого способу припинення зобов’язання, як виконання, деякі автори відносять  залік взаємних однорідних вимог: “Залік є по суті способом задоволення таких  вимог обох сторін, які засновані  на їх зобов’язаннях один перед  одним. Тому залік можна вважати  способом припинення зобов’язань шляхом виконання” [1, с.365].

Метою даної статті є аналіз нормативних актів і наукової літератури в сфері регулювання  і дослідження правової природи  поняття розрахунків за зобов’язаннями шляхом зарахування взаємних грошових вимог, а також вироблення науково  обгрунтованих пропозицій для удосконалення  чинного вітчизняного законодавства. Дослідженню даного питання в  науковій літературі в свій час приділяли  увагу такі вчені, як В.Ф. Чигирь, Л.А. Новосьолова, О.М. Олейник, Л. Єфімова, М.П. Березина, К.А. Флейшиц, М.В. Зімільова, В.І. Серебровський, 3.1. Шкундін, І.Б. Новицький, Л.А. Лунц та інші, однак вітчизняні науковці не досить часто звертаються  до цієї вкрай актуальної для юридичної  науки теми.

Частиною 1 ст. 217 ЦК УРСР, нормативно закріплюються три умови, за наявності  яких зобов’язання може бути припинено  способом взаємних вимог.

Перш за все, вимоги суб’єктів  правовідносин повинні бути зустрічними, тобто такими, які витікають з  двох різних зобов’язань, між двома  особами, з тим, щоб та особа, яка  є кредитором по одному зобов’язанню, була боржником й по іншому.

По-друге, зустрічні зобов’язання контрагентів повинні бути однорідними, тобто предметом одного та іншого зобов’язання повинні бути речі одного й того ж роду. Хоча ст. 217 ЦК УРСР допускає залік зобов’язань, де предметом  виконання є будь-які родові речі, однак на практиці залік застосовується практично лише у відношенні грошових зобов’язань.

По-третє, нормами ст. 217 ЦК УРСР обумовлене обов’язкове настання строку виконання взаємних обов’язків сторін. Кожна сторона може вимагати належного виконання від боржника його обов’язків в той строк, який передбачений нормами закону або  положеннями договору як момент виконання  зобов’язання. Якщо строк виконання  по зустрічним зобов’язанням не визначено  або визначений моментом вимоги, кожна  сторона має право пред’явити вимогу про залік у будь-який момент.

Слід зауважити, що положення  нового ЦК України мають такий  же підхід до визначення припинення зобов’язань  зарахуванням. Так, ст. 601 нового ЦК України  встановлює, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а  також вимог, строк виконання  яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування  зустрічних вимог може здійснюватися  за заявою однієї із сторін.

При постійних розрахунках  по контокорентному рахунку залік  взаємних вимог між сторонами  проводиться в кінці певного  строку (як правило в кінці кожного  кварталу), а сума боргу визначається як сальдо їх взаємних вимог. Таким  чином, під час проведення періодичних  заліків взаємних вимог, ряд платежів між організаціями заміняється  одним, у розмірі суми сальдо. Ця особливість розрахунків по сальдо взаємних вимог дозволила розглядати цю операцію як новацію. Саме такий  підхід до розуміння розрахунків  по сальдо взаємних вимог знайшов  своє закріплення в цивілістичній  думці, сформувався як загальне правило. “Сальдо, яке виведене однією стороною та визнане або не оспорене на протязі  визначеного в законі строку другою стороною, погашає всі взаємні  вимоги, що внесені в контокорентний рахунок. Таким чином, визнання сальдо по контокорентному рахунку є одним із способів припинення зобов’язань, які близькі до заліку, але все ж відрізняються від останнього: при заліку більша за сумою вимога погашається в частині, яка рівна сумі меншої - зустрічної вимоги, а в сумі, яка залишилася - продовжує існувати; визнання ж сальдо, заснованого на договорі контокоренту, створює нове зобов’язання, яке замінює собою всі зобов’язання, що знайшли своє відображення в контокорентному рахунку” - стверджує Лунц Л.А. [10, с.405].

Реалізовані в колишньому СРСР принципи проведення заліку взаємних вимог за безготівковими розрахунками знайшли своє відображення в сучасному  законодавстві України, а саме - у  Розділі IX “Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затвердженій постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (надалі - Інструкція) [11]. Пунктами 2, 3 Розділу IX вказаної Інструкції передбачений порядок проведення заліку між двома або групою платників, а також періодичні розрахунки за сальдо взаємних вимог.

Досить цікавим є питання  проведення взаємозаліків грошових вимог між банківськими установами. Це обумовлюється тим, що між банками  виникають зустрічні грошові  вимоги та зобов’язання, пов’язані  не лише з виконанням власних зобов’язань, а й з виконанням доручень клієнтів на перерахування коштів до інших  банків.

Так, Інструкція про міжбанківські  розрахунки в Україні, затверджена  Постановою Правління Національного  банку України 27.12.1999 № 621 (далі - Інструкція), визначає міжбанківські розрахунки як безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим. Ця Інструкція визначає кліринг як процедуру періодичного взаємозаліку за зобов’язаннями учасників  розрахунків певної платіжної системи, що включає процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а  також визначення остаточного розрахункового сальдо.

Інструкція передбачає можливість проведення клірингу при здійсненні міжбанківських розрахунків. Порядок  проведення клірингу при здійсненні міжбанківських розрахунків регулюється  Розділом 6 Інструкції. Пунктом 6.1. Інструкції встановлюється, що розрахунки за результатами клірингу в певній платіжній системі  здійснюються розрахунковим банком, що обслуговує цю систему, згідно з  правилами платіжної системи  і взаємними угодами між її учасниками.

Розрахунковим банком (агентом  з розрахунків) інструкція називає  банк, який здійснює облік результатів  розрахунків між банками - учасниками певної платіжної системи, а також  відображення цих результатів за їх рахунками, що відкриті в розрахунковому банку.

Таким чином, можна сказати, що кліринговою установою, передбаченою Законом, при здійсненні міжбанківських розрахунків за допомогою клірингу виступає розрахунковий банк.

Відповідно до п. 6.2. Інструкції порядок виконання розрахунків  за результатами клірингу регламентується  відповідними документами розрахункового банку, узгодженими з правилами  платіжної системи щодо виконання  клірингових та розрахункових операцій, і має відповідати вимогам  чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.

Пунктом 6.4 Інструкції встановлюється, що у разі виконання функцій розрахункового банку банком, розрахунки за результатами клірингу здійснюються за рахунками  банків - учасників розрахунків, що відкриті в розрахунковому банку. Взаємовідносини  розрахункового банку з банками - учасниками розрахунків, права й  обов’язки сторін визначаються установчими  документами розрахункового банку  та укладеними договорами.

Слід звернути увагу на той факт, що Інструкція не зазначає про необхідність отримання розрахунковим  банком спеціального дозволу на проведення клірингу, як це передбачає п. 1.18 Закону. На нашу думку, Інструкцію необхідно  доповнити положеннями про те, що проводити клірингові операції, тобто виступати розрахунковим банком, комерційні банки мають право лише за наявності спеціального дозволу Національного банку.