Правове регулювання оплати праці адвокатів України

Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Января 2011 в 14:16, курсовая работа

Описание работы

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити основні засади та особливості здійснення оплати праці адвокатів в Україні. Для цього я ставлю такі завдання:

визначення особливостей договірного регулювання оплати праці адвокатів;
характеристика правового регулювання оплати праці адвокатів за рахунок держави;
визначення основних проблемних аспектів оплати праці в Україні;
внесення своїх пропозицій щодо вдосконалення законодавства України, що регламентує здійснення оплати праці адвокатів.

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ
2.1. Договірне регулювання оплати праці адвокатів
2.2. Оплата праці адвокатів за рахунок держави
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ В УКРАЇНІ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Работа содержит 1 файл

Правове регулювання оплати праці адвокатів України.doc

— 181.00 Кб (Скачать)

    Недолік цієї системи полягає в установленні фіксованої ціни. В деяких країнах  асоціації адвокатів встановлюють фіксовані мінімальні гонорари за окремими видами справ. Це робиться з метою захисту від «штрейкбрехерів» – своїх же колег-юристів, які встановлюють такі низькі гонорари, що інші не можуть отримати стабільний прибуток. Слід зазначити, що фіксування мінімального гонорару – не зовсім законна справа, тому що є формою контролю над особистою незалежністю адвоката й обмеженням дії законів ринкової економіки. Якщо ринок правових послуг дозволяє обходитися без стороннього втручання, гонорари мають бути достатніми, щоб належним чином компенсувати зусилля адвокатів.

    4. Умовний гонорар. У даному випадку гонорар виплачується тільки тоді, коли справа закінчується успішно для клієнта. Ця система використовується в тих випадках, коли позивач виступає з великим грошовим позовом і не має грошей для сплати послуг адвоката. Адвокат погоджується вести таку справу, якщо він отримає, як правило, 25-40 % від будь-якої суми «відсуджених» грошей. Ціна досить висока, але якщо клієнт справу програє або реально нічого не отримає, адвокат не одержить гонорару зовсім.

    Цю  систему часто критикують: з одного боку, вона дозволяє стороні, яка не має достатніх коштів, відстоювати свої права, а з іншого боку – збільшує кількість судових процесів. Здається, що умовний гонорар – це азартна гра, оскільки багато часу може бути витрачено на справу без одержання гонорару, але й можна отримати значний гонорар за відносно невелику роботу [15, с.155].

    Тут варто зробити невеликий «ліричний відступ», який має важливе практичне значення. Спеціальні дослідження, проведені в США, показали, що адвокат має найбільші шанси отримати свої гроші без конфліктів з клієнтами тоді, коли остаточний розрахунок провадиться відразу після закінчення справи.

    Вартість  і кількість наданих адвокатських послуг визначається в угоді між  клієнтом і адвокатом. Тому однією з  підстав застосування статей 44 і 49 ГПК України є наявність такої угоди. Слід зазначити, що трапляються випадки, коли в цій угоді сплутуються поняття адвокатських послуг і послуг, які може надавати адвокат як суб’єкт підприємницької діяльності.

    Так, при розгляді однієї із справ в  господарському суді, адвокатом для обґрунтування суми, яка має бути стягнена як судові витрати, суду був наданий договір про надання юридичної й правової допомоги. Договір про надання всіх видів адвокатської та юридичної допомоги був укладений з громадянином А., зареєстрованим як суб’єкт підприємницької діяльності й іменованим «Адвокат», який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття підприємницькою діяльністю, виданого районною державною адміністрацією, і Свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю, виданого кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури. В договорі містився ряд положень щодо порядку, термінів, обсягу й інших умов надання послуг правового характеру. Цей договір з боку виконавця був підписаний А. як адвокатом, і скріплений печаткою адвоката. Додаткова угода до договору передбачала надання визначених послуг, у тому числі й у судовому засіданні, а також сплату визначеної суми за надані послуги. Крім того, факт надання визначених послуг був підтверджений Актом про надання юридичної й правової допомоги з зазначеною сумою, підписом і печаткою адвоката. Проте в платіжному дорученні, яке свідчило про перерахування коштів за надані послуги, зазначалося перерахування коштів приватному підприємцеві А. Таким чином, за результатами угоди адвокат виступав і як приватний підприємець, і як адвокат. Зважаючи на те, що угода була підписана між клієнтом і адвокатом, можна дійти висновку про те, що угоду уклав саме адвокат, а не приватний підприємець. Проте саме перерахування коштів приватному підприємцеві свідчить про надання не адвокатських, а юридичних послуг приватного підприємця, тому підстав для судового відшкодування арбітражних витрат на суму, зазначену в платіжному дорученні, суд не побачив.

    Таким чином, ще одним документом, який необхідно надавати до суду, є платіжне доручення, квитанція або інший документ, який свідчить про одержання адвокатом визначеної суми саме як гонорару, оскільки, відповідно до Правил, тільки він є єдиною формою адвокатської винагороди.

    Оскільки, відповідно до ст.44 ГПК України, до складу судових витрат входять суми оплати за послуги адвоката, виникає питання, що саме є такими послугами, й яким чином їх можна встановити для відшкодування витрат. Як зазначено в ст. 33 Правил, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту – є гонорар, що являє собою передбачену угодою про надання правової допомоги винагороду за виконані адвокатом дії щодо надання правової допомоги. При цьому гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов’язаних із виконанням угоди. Таким чином, гонораром не може бути сума, сплачена клієнтом за фактичні витрати, понесені адвокатом у зв’язку з виконанням доручення.

    Згідно  зі ст. 34 Правил, під фактичними витратами правової допомоги визначеного виду варто розуміти встановлені в угоді про надання правової допомоги види передбачуваних фактичних витрат, пов’язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом; транспортні витрати; оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт; перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо). Угода може визначати й обсяг таких витрат.

    Таким чином, не вся сума, зазначена в  угоді, є саме сплатою адвокатських послуг, а зазначені в угоді суми фактичних витрат не можуть бути стягнені відповідно до ст. 49 ГПК України. При відшкодуванні послуг адвоката як судових витрат, слід з’ясовувати, які саме суми було сплачено адвокату як фактичні витрати і чим вони документально підтверджуються. Жодна з послуг, що надаються адвокатом не може не містити таких витрат. Інша справа, що не всі вони відображаються в договорі й у відповідних фінансових документах. Більш того, часто ці суми включаються в адвокатську винагороду, що не відповідає Правилам.

    Ще  однією проблемою, що виникає при  розгляді судом питання про стягнення  витрат на оплату послуг адвоката є  питання розрахунків за ці послуги. Звичайно, підставами для відшкодування  цих сум стороною, яка програла, є докази оплати цих послуг на момент розгляду справи. Проте адвокат надає послуги до закінчення судового розгляду справи по суті, тобто (в залежності від умов угоди) сплачені вони можуть бути тільки після закінчення розгляду справи. Разом з тим, надання доказів про проведення відповідних розрахунків може здійснюватися тільки під час розгляду справи. Тому в судовому порядку можуть стягуватися тільки ті суми, які вже були сплачені за надані послуги. Підтвердженням сплати цих сум можуть бути платіжні доручення про перерахування гонорару адвокатові, квитанції про внесення відповідних сум як гонорару, а також видача векселя в оплату за надані послуги [16, с.197].

    На  завершення слід зазначити, що метою  даної статті не було дослідження  всіх питань визначення оплати праці  адвоката й стягнення витрат в частині оплати адвокатських послуг. Остаточно в цьому питанні зможе розставити всі крапки над «і» лише судова практика, яка незабаром сформується, а також відповідні роз’яснення Верховного й Вищого господарського судів України, які видаватимуться на її основі. На сьогоднішній день поки що немає відповідних роз’яснень, однак є інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13 лютого 2002 р. «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів». Пункт 11 цього документа зазначає, що при вирішенні питання про розподіл витрат, які можуть бути сплачені за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не має бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

 

     ВИСНОВКИ 

    Таким чином, на основі вищенаведеного можна  зробити наступні висновки.

    Оплата  праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною  особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

    У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається кримінально-процесуальним законодавством.

    Якщо  договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об’єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору - за рішенням суду.

    Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд, можуть призначити захисника через адвокатське об’єднання, причому вимога цих осіб про призначення захисника є обов’язковою для керівника адвокатського об’єднання (ст. 47).

    Оплата  праці захисника у разі його участі у справі за призначенням провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. З Порядку оплати праці адвокатів з подання громадянам правової допомоги у кримінальних справах за рахунок держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821, оплата праці адвокатів здійснюється згідно з цим порядком за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день. Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то його праця оплачується пропорційно затраченому ним часу.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативно-правові  акти: 

  1. Конституція України // http://zakon.rada.gov.ua.
  2. Цивільний процесуальний кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua.
  3. Кримінально-процесуальний кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua
  4. Господарський процесуальний кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua.
  5. Закон України «Про адвокатуру» // http://zakon.rada.gov.ua.
  6. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ // http://zakon.rada.gov.ua.
  7. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХІІ // http://zakon.rada.gov.ua
  8. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. № 266/94—ВР // http://zakon.rada.gov.ua.
  9. Правила адвокатської етики // http://zakon.rada.gov.ua.

ІІ. Навчально-методична  література: 

  1. Ермакова С.В. Практические советы юристам. – Симфирополь, 2007. – 190 с.
  2. Історія адвокатури України / За ред. Т. В. Варфоломеєвої, О. Д. Святоцького. – К., 2002. – 145 с.
  3. Ковальський В. С. Адвокатура в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 207 с.
  4. Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К., 2009. – 340 с.
  5. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України. – К. – Юрінком інтер. – 2009. – 707 с.
  6. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. – Львов, 1992. – 160 с.
  7. Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. – К., 2007. – 370 с.
  8. Яновська О.Г. Адвокатура України. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 280 с.

 

ЗМІСТ

ПЛАН…………………………………………………………………………2

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ…5

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ  ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ

    2.1. Договірне  регулювання оплати праці адвокатів……………….15

    2.2. Оплата  праці адвокатів за рахунок  держави…………………....21

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ АДВОКАТІВ В УКРАЇНІ………………………………24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...37

Информация о работе Правове регулювання оплати праці адвокатів України